Справа № 344/10248/21
Провадження № 22-ц/4808/1633/21
Головуючий у 1 інстанції Кіндратишин Л. Р.
Суддя-доповідач Горейко
25 листопада 2021 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючої Горейко М.Д.
суддів: Фединяка В.Д., Василишин Л.В.,
секретаря Капущак С.В.
з участю представника апелянта Леник Л.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Локомотив-ІФ» до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування запису про реєстрацію права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Леник Лесею Петрівною, на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 вересня 2021 року, ухвалене у складі судді Кіндратишин Л.Р. у м. Івано-Франківську,
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Локомотив-ІФ» (далі ОСББ «Локомотив-ІФ», позивач) в особі адвоката Міськів О.Т. звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 (далі також відповідач), в якому просило: витребувати із чужого незаконного володіння майно, а саме - допоміжне приміщення площею 38,6 кв.м на першому поверсі будинку по АДРЕСА_1 (далі також спірне допоміжне приміщення) та скасувати запис про державну реєстрацію права власності №17629174 на вказане нежитлове приміщення.
Позов обґрунтовано тим, що 08.08.2016 ОСББ «Локомотив-ІФ» зареєстроване як юридична особа. В ході статутної діяльності ОСББ стало відомо, що відповідач набув право власності на спірне допоміжне приміщення в будинку АДРЕСА_1 шляхом укладення 22.11.2016 договору купівлі-продажу з Департаментом комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради.
04.01.2017 ОСББ «Локомотив ІФ» звернулося до Івано-Франківського міського суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Департамент комунальних ресурсів про визнання договору купівлі-продажу від 22.11.2016 недійсним (справа №344/60/17).
В лютому 2018 ОСББ «Локомотив ІФ» звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Івано-Франківської міської ради «Про оренду та безоплатне користування (позичку) об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Івано-Франківська» №31-3 від 28.01.2016 в частині доповнення переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Івано-Франківська нежитловими приміщеннями в будинку по АДРЕСА_1 (справа №909/128/18). Західний апеляційний господарський суд постановою від 30.11.2020 даний позов задовольнив, а 16.03.2021 Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду касаційну скаргу Івано-Франківської міської ради, до якої приєднався ОСОБА_1 , залишив без задоволення.
Таким чином, що в судовому порядку підтверджено право власності позивача на спірне допоміжне приміщення, яке було продано Департаментом комунальних ресурсів, площею 38,6 кв.м у будинку по АДРЕСА_1 , тому позивачу не потрібно доводити право власності на це приміщення, оскільки при наявності статусу допоміжного приміщення воно перебуває у спільній власності співвласників багатоквартирного будинку.
Надалі Івано-Франківським міським судом у справі №344/60/17 у задоволені позову ОСББ «Локомотив ІФ» відмовлено з тих підстав, що захист порушених прав позивача, який є співвласником майна, відчуженого за договором третій особі, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до набувача цього майна з підстав, передбачених ст. 388 ЦК України, а тому позивачем обрано неналежний спосіб захисту.
Посилаючись на те, що на даний час відповідач продовжує використовувати спірне приміщення, відмовляється добровільно його повернути співвласникам багатоквартирного будинку, просив позов задовольнити.
Оскарженим рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 вересня 2021 року позов задоволено частково.
Ухвалено витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 допоміжне приміщення площею 38,6 кв.м на першому поверсі будинку по АДРЕСА_1 . В іншій частині вимог відмовлено.
Вирішено питання судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСББ «Локомотив ІФ» пропустило строк звернення до суду з позовом у цій справі з поважних причин, оскільки вчиняло дії на захист своїх порушених прав, вважаючи, що його права будуть захищені судом. Зокрема, роблячи вищевказаний висновок, місцевий суд врахував попереднє звернення ОСББ «Локомотив ІФ» 04.01.2017 до Івано-Франківського міського суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення недійсним (справа №344/60/17) (а.с. 32), де рішенням суду 18.05.2021 у позові було відмовлено та роз'яснено про можливість пред'явлення віндикаційного позову; а також суд врахував звернення ОСББ «Локомотив ІФ» восени 2018 року з позовом до Господарського суду Івано-Франківської області про визнання протиправним та скасування рішення Івано-Франківської міської ради в частині доповнення переліку об'єктів комунальної власності спірним нежитловим приміщенням, де рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 27.02.2020 у позові відмовлено, а постановою Західного апеляційного господарського суду від 30.11.2020, яку залишено без змін постановою Верхового Суду в складі колегії судів Касаційного господарського суду 16.03.2021, таке рішення суду скасовано, позов задоволено. Після цього, позивач, не зволікаючи звернувся в суд з позовом у даній справі.
Не погодившись з рішенням суду, представник відповідача подала апеляційну скаргу, в якій посилається на його незаконність та необґрунтованість.
Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спірний об'єкт нерухомого майна вибув із власності співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 поза їх волі. Такий висновок, на думку апелянта, суперечить письмовим доказам відплатного придбання спірного допоміжного приміщення та доказам того, що співвласники будинку не тільки знали, але й не заперечували щоб вказане приміщення було передано в оренду та в подальшому у власність відповідачу. Крім цього, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що в матеріалах справи відсутня належним чином оформлена копія рішення співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 щодо звернення за судовим захистом з позовом про витребування від відповідача спірного допоміжного приміщення. Наданий стороною позивача протокол зборів ОСББ «Локомотив ІФ» №7 від 04.05.2017 містить інформацію про використання окремих допоміжних приміщень як сміттєсховищ і не містить волевиявлення співвласників щодо необхідності витребування спірного приміщення, не містить відповідного додатку, який мав би містити результати голосування. Також представник апелянта стверджує, що вона вказувала на те, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» питання про використання спільного майна, в тому числі його витребування з чужого незаконного володіння відносяться до виключної компетенції загальних зборів співвласників. Тому вважає, що самі збори співвласників мали б приймати рішення щодо використання спірного допоміжного приміщення та відповідно вирішувати питання про звернення за судовим захистом своїх інтересів. В матеріалах справи немає жодного документу, що б підтверджував належне вирішення цього питання зборами співвласників, проте суд не дав належної правової оцінки вказаним обставинам.
Також апелянт вважає, що суд, всупереч фактичним обставинам справи, дійшов необґрунтованого висновку, що позивач про наявність порушеного права дізнався наприкінці грудня 2017 року, оскільки позивач дізнався про порушення свого права восени 2016 року, адже, звертаючись у грудні 2016 року до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.11.2016, згідно якого відповідачем придбано спірне приміщення, ОСББ «Локомотив ІФ» не міг не знати про набуття власності ОСОБА_1 на спірне приміщення.
Апелянт просить врахувати, що будь-яких клопотань чи заяв про визнання поважними причин для захисту порушеного права, доказів наявності інших обставин, які б ускладнювали чи унеможливлювали вчасне подання позову про витребування майна з чужого незаконного володіння, стороною позивача не надано.
Суд першої інстанції визнав перебування в провадженні судів інших позовів, поданих позивачем у 2017 та 2018 роках поважною причиною пропуску звернення до суду, застосувавши правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 29.06.2021 у справі №907/3405/19, однак, даний правовий висновок, на думку апелянта, не мав враховуватися, оскільки стосується перебігу строку позовної давності у випадках залишення позову без розгляду.
Також вважає, що відсутні підстави для визнання поважними причин пропуску строку позовної давності позивачем, оскільки аналізуючи зміст правових висновків Верховного Суду, можна прийти до висновку, що у цивільній справі №344/60/17 позивачем було обрано неефективний спосіб захисту, який не призвів до захисту, а тим більше до відновлення, порушеного права. Вважає, що обрання позивачем (інтереси якого представляв адвокат), неефективних способів захисту не можуть бути визнані поважними причинами пропуску строку позовної давності. Просить при апеляційному перегляді справи врахувати постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №5023/10616/11, від 11.02.2020 у справі №10/5026/995/2012, від 10.12.2019 у справі №910/15584/16, у яких міститься правовий висновок щодо застосування норм статті 13 і частини 5 статті 267 ЦК України.
Із зазначених підстав апелянт просить рішення суду скасувати в частині витребування майна та у цій частині відмовити у задоволенні позову.
Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
В засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримала з наведених у ній мотивів.
Представник позивача в судове засідання не з'явилась, про час та день розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку, надіслала суду письмове клопотання про відкладення апеляційного розгляду справи у зв'язку з її участю в розгляді кримінальної справи в Надвірнянському районному суді.
З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за її відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 08.08.2016 зареєстровано Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Локомотив ІФ», ідентифікаційний код: 40726095, місцезнаходження - вул. Вовчинецька, 170, м. Івано-Франківськ (а.с. 13).
Згідно Статуту Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Локомотив ІФ» таке створено власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 відповідно до Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку». Метою створення об'єднання є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов'язків, належне утримання та використання спільного майна будинку (а.с. 4-12).
За інформацією в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності №262663770 від 22.06.2021 ОСОБА_1 є власником нежитлових приміщень (вбудованих) літ. «А», по АДРЕСА_1 , загальною площею 38,6 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 852263426101, на підставі: договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, серія та номер: 1719, виданий 22.11.2016 приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Юрчаком О.В.; довідки про стан сплати; акту прийому передачі, серія та номер б/н від 24.11.2016, видавник: департамент комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради та ОСОБА_1 (а.с. 16).
Згідно договору купівлі-продажу, укладеного 22.11.2016 між Департаментом комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради та ОСОБА_1 (а.с. 17-18), останній придбав нежитлові приміщення площею 38,6 кв.м, які розташовані на першому поверсі будинку АДРЕСА_1
Відповідно до абзацу другого п. 1.1. цього договору, право власності на об'єкт приватизації, що продається, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.02.2016 за територіальною громадою міста Івано-Франківська в особі Івано-Франківської міської ради, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 852263436101, номер запису про право власності 13311038.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 у справі №909/128/18 (а.с. 21-26), залишеною без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №909/128/18 від 16.03.2021 (а.с. 19-20), задоволено позов ОСББ «Локомотив ІФ» до Івано-Франківської міської ради, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Департаменту комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_1 та визнано протиправним і скасовано рішення Івано-Франківської міської ради від 28.01.2016 за №31-3 «Про оренду та безоплатне користування (позичку) об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Івано-Франківська» в частині доповнення переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська нежитловим приміщенням в будівлі за адресою: АДРЕСА_1 . Статус спірного приміщення встановлено як допоміжне приміщення цього будинку.
В п. 28 постанови Верховний Суд зазначив, що: «аргументи відповідача у касаційній скарзі у цій справі, що розглядається Верховним Судом, про те, що суд апеляційної інстанції неналежним чином встановив статус спірних приміщень, не знайшли підтвердження, оскільки апеляційний суд дослідив усі обставини справи, що входять до предмета доведення у такому спорі, оцінив наявні у справі докази, надані учасниками справи на підтвердження своїх вимог та заперечень, доводи сторін та з урахуванням характеристик, особливостей спірних приміщень в межах повноважень, наданих судам процесуальним законодавством, достеменно встановив статус спірних приміщень як допоміжних, а суд касаційної інстанції в силу положень процесуального законодавства не здійснює переоцінки доказів та встановлення нових обставин справи».
Також Західний апеляційний господарський суд у постанові від 30.11.2020 в справі № 909/128/18, зробив висновок, що «відповідне рішення Ради, яке посвідчує право власності на спірне приміщення, не змінює його правового статусу за умови встановлення у справі належності спірних приміщень до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, а отже позивачу не потрібно доводити право власності на ці приміщення, оскільки за наявності у них статусу допоміжних приміщень, вони перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку» (а.с. 26).
В силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З урахуванням наведених обставин та положень ЦПК України не підлягає доказуванню в даній справі статус спірного приміщення як допоміжного та право власності позивача на спірне допоміжне приміщення в будинку АДРЕСА_1 .
Судом першої інстанції також встановлено, що 04.01.2017 ОСББ «Локомотив ІФ» звернулось до Івано-Франківського міського суду з позовом до ОСОБА_1 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Департаменту комунальних ресурсів про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень площею 38,6 кв.м в будинку АДРЕСА_1 та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрації продажу вказаного нежитлового приміщення. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 18.05.2021 у даній справі в задоволенні позову відмовлено з підстав неналежного способу захисту порушеного права (а.с. 27-29). При цьому суд дійшов висновку, що захист порушених прав позивача, який є співвласником майна, відчуженого за договором третій особі, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до набувача цього майна з підстав, передбачених ст. ст. 387, 388 ЦК України.
В силу п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).
Наведені положення кореспондуються з положеннями п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», відповідно до якого власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Відповідно до частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч. 2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є, зокрема, приміщення загального користування (у тому числі допоміжні).
Згідно положень статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Здійснення власником свого права власності передусім полягає в безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.
Непорушність права власності закріплено в статті 321 ЦК України, відповідно до частини першої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм матеріального права, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що спірне допоміжне приміщення площею 38,6 кв.м по АДРЕСА_1 є об'єктом спільної сумісної власності всіх співвласників багатоквартирного будинку та не може перебувати у приватній власності однієї особи.
Відповідно до положень ст. 387, п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 придбав спірне приміщення в особи, яка не мала права його відчужувати, оскільки не є власником цього майна, про що набувач не знав і не міг знати.
Також судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 за погодженням з КП «Єдиний розрахунковий центр» з 18.09.2012 орендував спірне приміщення. Згідно заяви ОСОБА_1 від 27.07.2012 (а.с. 87, 88), останній звернувся із заявою до міського голови м. Івано-Франківська про надання йому в оренду спірного нежитлового приміщення для використання під господарські потреби терміном на два роки та 11 місяців. До заяви долучив додаток на 1 аркуші, на якому міститься запис «Ми мешканці квартир в будинку на АДРЕСА_1 не заперечуємо проти оренди чи продажу нежитлового приміщення площею 38,6 кв.м, розташованого на першому поверсі нашого будинку, під яким мається 14 підписів мешканців із зазначенням номерів їх квартир.
За змістом відповіді КП «Єдиний розрахунковий центр» від 18.09.2012 №01-02/1527, адресованої голові Фонду комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська, останнього повідомлено, що мешканці будинку заперечень щодо передання в оренду вказаного приміщення не мають, підписи, надані в додатку до заяви, перевірено (а.с. 85).
Згідно акту №799 від 18.09.2012 (а.с. 86), коміся КП «ЄРЦ» заперечень щодо надання даного приміщення в оренду немає.
Відповідно до угоди №УО-3589-1 від 11.11.2015 про внесення змін до Договору оренди нежитлових приміщень №ДО-3589 від 17.12.2012, укладеної між орендодавцем виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради та орендарем ОСОБА_1 (а.с. 65), продовжено строк дії договору до 30.09.2018 та погоджено місячний розмір орендної плати за оренду нежитлового приміщення, розташованого в будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
За даними акту поточної перевірки виконання умов договору купівлі-продажу вказаних нежитлових приміщень від 22.12.2017, затвердженого директором Департаменту комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради Гриненько І.І. 22.12.2017 (а.с. 67), умови договору купівлі-продажу нежитлових приміщень площею 38,6 кв.м в будинку по АДРЕСА_1 частково виконано.
Оцінюючи вище наведені письмові докази, які надані відповідачем на підтвердження його доводів, що спірне приміщення було відчужено йому зі згоди мешканців будинку, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що такі докази не підтверджують вказаних відповідачем обставин, а навпаки свідчать про те, що вказане допоміжне приміщення будинку АДРЕСА_1 вибуло від власника ОСББ «Локомотив ІФ» без його волі.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд відхиляє доводи представника апелянта про необґрунтованість висновку суду, що спірне допоміжне приміщення вибуло із власності співвласників будинку поза їх волі.
Що стосується твердження апелянта про те, що питання про використання спільного майна співвласників будинку, в тому числі його витребування з чужого незаконного володіння відноситься до виключної компетенції загальних зборів співвласників будинку, то наведене було предметом дослідження суду першої інстанції і таким доводам суд дав правильну оцінку про належність позивача.
Відповідно до положень ст. 80 ЦК України, юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
За змістом статей 1, 4 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» об'єднання співвласників багатоквартирного будинку є юридичною особою, створеною власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.
Основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання.
Приписами ч. 1 ст. 16 цього Закону встановлено, що об'єднання має право, зокрема, відповідно до законодавства та статуту захищати права, представляти інтереси співвласників у судах, органах державної влади і органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності; використовувати допоміжні приміщення у багатоквартирному будинку для потреб органів управління об'єднання.
Таким чином, доводи апелянта, що ОСББ «Локомотив ІФ» не міг самостійно звертатися з позовом у цій справі без позитивного рішення зборів співвласників про звернення за судовим захистом своїх інтересів, а також його доводи про те, що в матеріалах справи відсутня належним чином оформлена копія рішення співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 щодо звернення за судовим захистом з позовом про витребування від відповідача спірного допоміжного приміщення, не узгоджуються з наведеними положеннями Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», а тому відхиляються апеляційним судом.
З огляду на встановлені обставини справи та норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Судом першої інстанції також встановлено, що позивач про наявність порушеного права дізнався наприкінці грудня 2016 року, тобто з часу звернення до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу спірного приміщення недійсним і саме з цього моменту починається перебіг строку позовної давності.
Відповідач подав суду заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності та відмову позивачу ОСББ «Локомотив ІФ» в задоволенні позову.
У свою чергу, позивач у відповіді на відзив просив визнати поважними причини для поновлення строку позовної давності для звернення до суду у цій справі, мотивуючи тим, що починаючи з 2016 року - моменту створення ОСББ «Локомотив ІФ» - він усіма передбаченими законом способами намагався захистити своє порушене право, що свідчить про переривання строків позовної давності або ж для його поновлення.
Наведеним спростовуються доводи апелянта про те, що будь-яких клопотань чи заяв про визнання поважними причин для захисту порушеного права, доказів наявності інших обставин, які б ускладнювали чи унеможливлювали вчасне подання позову про витребування майна з чужого незаконного володіння, стороною позивача не надано.
Відповідно до статті 256, частини 3 статті 267 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Частиною п'ятою статті 267 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Отже, у чинному законодавстві не наведено переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає справу по суті заявлених позовних вимог. При цьому аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що подання позову з іншими матеріально-правовими підставами не перериває перебігу позовної давності, але разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення в суд за захистом порушеного права. Така правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 902/326/16 та від 24.09.2019 у справі № 922/11.
Велика Палата Верховного Суду в пункті 23.8 постанови від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц вказала, що питання щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 в справі №904/3405/19, оцінюючи поважність зазначених причин пропуску позивачем строку звернення до суду, зазначає таке: (п. 122) «Очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі інших позовів, заяв про закриття провадження у справі тощо (п.123). Подібний правовий висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19: «Зважаючи на факт порушення 06 листопада 2017 року Господарським судом Дніпропетровської області провадження у справі № 904/9402/17 та її тривалий розгляд до 29 липня 2019 року, і, як наслідок, наявність для позивача підстав вважати, що його права будуть захищені в цьому судовому провадженні, а також звернення позивача до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою у цій справі 06 серпня 2019 року, тобто через незначний проміжок часу після залишення його попереднього позову без розгляду, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду ( п. 125).
З урахуванням наведених правових позицій Великої Палати Верховного Суду, суд першої інстанції, враховуючи попереднє звернення ОСББ «Локомотив ІФ» 04.01.2017 до Івано-Франківського міського суду із позовом до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення недійсним (справа №344/60/17) (а.с. 32), де рішенням суду 18.05.2021 у позові було відмовлено та роз'яснено про можливість пред'явлення віндикаційного позову (а.с. 27-28), а також звернення весною 2018 року із позовом до Господарського суду Івано-Франківської області про визнання протиправним та скасування рішення Івано-Франківської міської ради в частині доповнення переліку об'єктів комунальної власності спірним нежитловим приміщенням, де рішенням суду 27.02.2020 у позові відмовлено, а постановою Західного апеляційного господарського суду від 30.11.2020, яку залишено без змін постановою Верхового Суду в складі колегії судів Касаційного господарського суду 16.03.2021, таке рішення суду скасовано і позов задоволено (а.с. 19-26), суд дійшов висновку про визнання поважними причин пропуску звернення до суду із даним позовом, оскільки ОСББ «Локомотив ІФ» вчиняло дії на захист своїх порушених прав, вважаючи, що права будуть захищені в цьому судовому провадженні, після чого, не зволікаючи звернулось із даним позовом.
З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про поважність причин пропуску строку позовної давності, оскільки такий висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та нормам матеріального права.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи викладене та положення частини 1 статті 375 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу представника відповідача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись статтями 374, 375, 381 - 384, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Леник Лесею Петрівною, залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 вересня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча М.Д. Горейко
Судді: В.Д. Фединяк
Л.В. Василишин
Повний текст постанови складено 09 грудня 2021 року