Справа № 575/685/21
Провадження № 2/575/243/21
09 грудня 2021 р. смт. Велика Писарівка
Великописарівський районний суд Сумської області
в складі: головуючого судді В'юник Н.Г.
за участю секретаря судового засідання Кузьменко А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Велика Писарівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнанням особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням,
Позивачка просить ухвалити рішення, яким визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 особою, яка втратила право користування житловим приміщенням у житловому будинку АДРЕСА_1 . Свої вимоги мотивує тим, що на підставі рішення Великописарівського районного суду Сумської області від 13 травня 2011 року та реєстраційних документів про право на спадщину за законом вона є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_2 на приватизованій земельній ділянці.
У належному їй домоволодінні вона, як власник будинку у 2014 році дозволила првести реєстрацію як постійного місця проживання ОСОБА_2 . Підставою для реєстрації відповідача в належному їй домоволодінні слугувало те, що відповідач був неповнолітньою особою, закінчував одну із ЗОШ в м.Харкові, для отримання атестату про середню освіту та можливості прийняти участь в здачі ЗНО і на прохання її доньки, батьки неповнолітнього звернулися до неї з проханням зареєструвати їхнього сина в належному їй домоволодінні. Відповідач набув право на проживання у належному їй домоволодінні, але дане право не реалізував і реалізовувати не планував взагалі. Після реєстрації в належному їй домоволодінні відповідач як постійне місце проживання вказаний будинок не використовував, оскільки постійно навчався та проживав у м.Харкові.
Відповідач по справі зареєструвався і відповідно отримав право на проживання у вказаному домоволодінні як член сім'ї власника, але родичами вони не являються, спільного господарства не ведуть, спільного бюджету не мають, піклуванням один про одного не займаються, не мають один перед одним спільних прав та обов'язків, а навпаки, дії відповідача призводять до її матеріальних втрат, пов'язаних з утриманням домоволодіння. Відповідач фактично є особою, яка забезпечена іншим житлом на протязі тривалого часу при відсутності договірних відносин між нею та відповідачем про порядок та терміни його реєстрації (можливого перебування) в належному їй домоволодінні. З дати реєстрації відповідач в домоволодінні не з'являвся, не проживав, його особисті речі повсякденного вжитку відсутні, будь-якої участі в оплаті витрат на утримання домоволодіння не приймав і не приймає, договір оренди (найму) між ними не укладався, тим сами відповідач довів, що він забезпечений іншим житлом, має інше помешкання та веде самостійний окремий побут. Спільні права та обов'язки по відношенню один до одного між ними відсутні.
На теперішній час вся витратна частина з утримання домоволодіння лежить лише на позивачці, як на власниці домоволодіння. При зверненні до органів соціального захисту для отримання субсидії було роз'яснено, що повинні враховуватись доходи всіх членів сімї, а до таких відносяться всі зареєстровані за вказаною адресою, якщо відсутні договори найми (оренди).
Позивачка вказує, що ОСОБА_2 не являється членом її сім'ї, будь-якими майновими правами на дане приміщення або його частину він не володіє, а тому правові підстави для його подальшої реєстрації за вказаною адресою відсутні. Відповідач добровільно знятися з реєстрації з належного позивачці домоволодіння не бажає, а тому вона змушена захищати свої майнові права в судовому порядку.
У судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з'явилася, але до суду надійшла її письмова заява з проханням слухати справу в її відсутність, просить позовні вимоги задовольнити, згодна на ухвалення заочного рішення суду.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання у відповідності до ст.128 ЦПК України за фактичним місцем його проживання, повторно в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.
Відповідно до ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, але не бажає з'являтися до суду, позивачка не заперечує проти проведення заочного розгляду справи, згідно ст.280 ЦПК України суд ухвалив провести заочний розгляд справи у відсутність відповідача на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оскільки розгляд справи відбувався за відсутності учасників процесу фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалося.
Суд, вивчивши матеріали даної цивільної справи, вважає, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню виходячи зі слідуючого.
У судовому засіданні встановлено, що відповідно до копії рішення Великописарівського районного суду Сумської області від 13 травня 2011 року та Витягу про державну реєстрацію прав Комунального підприємства «Охтирське міське бюро технічної інвентаризації» за №30829938 від 02.08.2011 ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_2 , який розташований на приватизованій земельній ділянці (а.с.5-6).
Згідно довідок, виданих Великописарівською селищною радою Сумської області за №265 та №266 від 10 вересня 2021 року, ОСОБА_2 , 1998 року народження, з 2014 року та по теперішній час зареєстрований в господарстві за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.7-8).
Актом про не проживання особи за місцем реєстрації від 09 вересня 2021 року засвідчено, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з моменту прописки/реєстрації (липень 2014 року) у будинку, що належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і розташований за адресою: АДРЕСА_2 , фактично не проживає (а.с.9).
Договір про користування електричною енергією №192000352 від 27.01.2014 укладений з споживачем, який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 (а.с.10).
Згідно ч.2 ст.48 Закону України «Про власність» власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоча би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, користування і відшкодування завданих цим збитків.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.
Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13.
Згідно статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
За ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Визначальним критерієм для застосування ст.391 ЦК України є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.
Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (ст. 386 ЦК України).
Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира ( ст.ст. 379, 382 ЦК України).
Відповідно до ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
З матеріалів справи слідує, що відповідач не є членом сім'ї позивачки, а тому на ного не розповсюджуються положення ст.156 ЖК Української РСР, якою визначені права членів сім'ї власника житлового будинку.
З огляду на підстави заявленого позову, застосуванню підлягають положення статей 391 та глави 32 «Право користування чужим майном» ЦК України, оскільки застосування до регулювання житлових відносин положень ЖК Української РСР, прийнятого 30 червня 1983 року не відповідає реаліям сьогодення та змісту нинішніх суспільних відносин. Натомість ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше, а тому темпоральна колізія норм права має вирішуватися саме на користь норм ЦК України (правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові
від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20)).
Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.
Статею 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту, зокрема відповідно до пункту 4 частини першої зазначеної норми, сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
У пункті 33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 761/5115/17 (провадження № 14-391цс19) вказано, що: «одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном (негаторний позов). Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним, зокрема і у випадку, коли перешкоди у здійсненні зазначеного права чинить власник майна».
Сутність негаторного позову полягає в усуненні порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом до суду, з огляду на, що з таким позовом особа може звернутися в будь-який час поки існують правовідносини та правопорушення.
Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 182/7347/18, провадження № 61-19252св19).
Статтею 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням.
Відповідач фактично з моменту реєстрації не проживає у будинку, за комунальні послуги не сплачує, участі в утриманні будинку не приймає.
Реєстрація відповідача у вказаному житловому будинку створює перешкоди позивачці у користуванні та розпорядженні належним їй майном.
Враховуючи вище викладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню. Керуючись ст.ст.2, 3, 4, 10, 12, 13, 81, 82, 89, 128, 247, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 280, 282, 284, 354 ЦПК України, ст.ст. 16, 317, 319, 379, 382, 383, 386, 391, 401-406 ЦК України, суд
Задовольнити повністю позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнанням особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого в АДРЕСА_2 , фактично проживаючого в АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , особою, яка втратила право користування житловим приміщенням у житловому будинку АДРЕСА_1 , який належить на праві власності відповідно до рішення Великописарівського районного суду Сумської області від 13 травня 2011 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженці с.Вільне Великописарівського району Сумської області, проживаючій в АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Сумського апеляційного суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.Г. В'юник