ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області
Адреса: 88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua
Рішення
"18" листопада 2021 р. м. Ужгород Справа № 907/753/18
За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування", м. Київ
до відповідача Фізичної особи - підприємця Микуланинця Олександра Васильовича, м. Мукачево Закарпатської області
про стягнення суми 160 564 грн. 54 коп. страхового відшкодування,
Суддя господарського суду - Пригара Л.І.
Секретар судового засідання - Тягнибок К.О.
представники:
Позивача - не з'явився
Відповідача - не з'явився
СУТЬ СПОРУ: Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Арсенал Страхування", м. Київ заявлено позов до відповідача Фізичної особи - підприємця Микуланинця Олександра Васильовича, м. Мукачево Закарпатської області про стягнення суми 160 564 грн. 54 коп. страхового відшкодування.
Позивач просить суд задоволити позов у повному обсязі, обґрунтовуючи заявлені вимоги доданими до матеріалів справи доказами, зокрема, стверджує, що на підставі договору страхування наземного транспорту № 212/17-Т/П від 28.12.2017 року, укладеного між ПрАТ "СК "Арсенал Страхування" (страховиком за договором) та ТОВ "КАСКАД - СД" (страхувальником, вигодонабувачем), та у зв'язку із настанням страхового випадку, - дорожньо - транспортною пригодою від 14.03.2018 року на автодорозі "Київ - Харків - Довжанський", винуватцем у якій був найманий працівник відповідача - водій ОСОБА_1 , і в результаті якої було пошкоджено застрахований автомобіль Land Rover Range Rover, реєстраційний № НОМЕР_1 , позивачем було виплачено страхове відшкодування у розмірі 260 564 грн. 54 коп. на рахунок страхувальника, яким, у свою чергу, сплачено вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу згідно з рахунком ТОВ "АВТО ГРАФ М" від 16.03.2018 року № 0000000560.
Узагальнюючи наведене та покликаючись на приписи статей 993 Цивільного кодексу України і 27 Закону України "Про страхування", позивач стверджує, що отримав право зворотної вимоги до відповідача, якого в даному випадку вважає особою, відповідальною за завдані збитки, та просить стягнути з останнього суму страхового відшкодування 160 564 грн. 54 коп.
Відповідач у відзиві на позовну заяву, що надійшов до суду 06.02.2019 року, проти позову заперечив, аргументуючи вказане тим, що сума податку на додану вартість у розмірі 42 427 грн. 42 коп., сплачена позивачем згідно з рахунком ТОВ "АВТО ГРАФ М" від 16.03.2018 року № 0000000560, не підлягає відшкодуванню, а відтак, - не може бути стягнута з відповідача. Крім того, зазначив, що всупереч п. 5.2. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 року № 142/5/2092 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 року № 1074/8395, представника відповідача не було викликано для технічного огляду пошкодженого транспортного засобу, з огляду на що вважає долучений до матеріалів позовної заяви Звіт про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, № 3890 від 16.03.2018 року неналежним та недопустимим доказом у справі.
Разом із відзивом відповідачем подано до суду заяву про призначення судової автотоварознавчої експертизи, яку мотивовано необхідністю з'ясування підставності проведених ремонтних робіт, їх причинно-наслідкового зв'язку із заподіяними внаслідок ДТП пошкодженнями, а також фактичного розміру завданих власнику автомобіля збитків.
Позивачем 18.02.2019 року подано суду відповідь на відзив, в якій останній зазначив про факт виплати страхувальнику суми страхового відшкодування в повному обсязі, в тому числі, - з урахуванням ПДВ, із тих підстав, що останнім надано докази перерахування ним коштів саме на ремонт пошкодженого автомобіля. Також позивач вважає розмір страхового відшкодування обґрунтованим та підтвердженим Звітом про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, № 3890 від 16.03.2018 року. В частині доводів відповідача про те, що вказаний Звіт є неналежним доказом у справі, покликається на п. 5.2. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, згідно з яким виклик заінтересованих осіб здійснюється експертом лише в разі існуючої на те потреби. Стосовно заявленого відповідачем клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи заперечує з огляду на недоведеність потреби в її проведенні.
18.03.2019 року судом отримано заперечення на відповідь на відзив, у якому відповідач вкотре зазначає щодо недостовірності Звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, № 3890 від 16.03.2018 року та просить задовольнити раніше подану ним заяву про призначення експертизи.
Суд констатує, що в матеріалах справи, крім того, наявні додаткові пояснення, які подавались обома сторонами спору впродовж судового розгляду спору (арк. спр. 135, 181, 210, 216, том 1; арк. спр. 20, 72, 88, 174, том 2), а також виступ у судових дебатах, поданий 18.11.2021 року відповідачем, де, серед іншого, зазначено про недоведеність позивачем факту вчинення винуватцем ДТП саме під час виконання ним власних трудових (службових) обов'язків.
У судове засідання, призначене для розгляду справи по суті, сторони не з'явились. Разом з тим, 08.11.2021 року та 18.11.2021 року відповідно судом отримано клопотання представників позивача та відповідача про розгляд справи за їх відсутності, на підставі наявних у справі доказів.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Згідно зі ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача та відповідача, за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.
Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками спірних правовідносин.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи,
суд встановив:
Згідно з ч. ч. 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про страхування", страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про страхування", добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті, одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 28 грудня 2017 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Арсенал Страхування" (страховиком за договором, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КАСКАД - СД" (страхувальником, вигодонабувачем за договором) укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 212/17-Т/П (далі - Договір страхування), за умовами якого страховик бере на себе зобов'язання компенсувати страхувальнику прямі збитки, які є наслідком настання певних подій за страховими ризиками, що наведені у п. 22.2 цього Договору, які носять ознаки ймовірності та випадковості, зокрема, збитки внаслідок дорожньо - транспортної пригоди.
Відповідно до п. 5 Договору страхування застраховано транспортний засіб марки "Land Rover Range Rover", державний реєстраційний номер: НОМЕР_1 , 2016 року випуску (далі - застрахований транспортний засіб).
Страхова сума становить 3 500 000 грн. Безумовна франшиза щодо збитків внаслідок ДТП - 0,00 % від страхової суми (п. 12.1. Договору страхування).
Строк дії Договору страхування сторонами погоджено з 04.01.2018 року по 03.01.2019 року (п. 16 Договору).
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України "Про страхування".
Як передбачено статтею 16 Закону України "Про страхування", договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Аналогічні визначення вищезазначеного поняття містяться у статті 354 Господарського кодексу України та статті 979 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень статті 981 Цивільного кодексу України, договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).
За визначенням статті 8 Закону України "Про страхування", страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Згідно з пунктами 7, 22 Договору страхування, страховим випадком є, зокрема, збитки внаслідок ДТП - будь - якого пошкодження або знищення транспортного засобу, його окремих складових частин чи додаткового обладнання.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 14 березня 2018 року о 06 год. 30 хв. на 90 км + 700 м автодороги М-О3 сполученням "Київ - Харків" водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки DAF FT XF 105.460, державний реєстраційний номер: НОМЕР_2 , з напівпричіпом марки "Kogel SN 24", державний реєстраційний номер: НОМЕР_3 , не обрав безпечної швидкості руху та безпечної дистанції, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем марки "Land Rover Range Rover", державний реєстраційний номер: НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався попереду нього. В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Наведені обставини підтверджуються копіями схеми місця ДТП, а також поясненнями водіїв від 14.03.2018 року (арк. спр. 22-23, том 1).
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 988 Цивільного кодексу України, страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
За змістом пункту 3 частини 1 статті 20 Закону України "Про страхування", до обов'язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке частиною 16 статті 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України "Про страхування", виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Аналогічні приписи містяться в частинах 1, 2 статті 990 Цивільного кодексу України, за змістом яких страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката); страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.
За умовами пункту 25.1.3 Договору страхування, в разі настання передбаченої у п. 22.2 Договору страхування події страхувальник зобов'язаний протягом 3-х робочих днів з моменту її настання письмово повідомити про це страховика шляхом надання повідомлення про страховий випадок встановленої страховиком форми. У випадку, коли виконання вказаних вимог буде неможливим, страхувальник повинен довести це документально.
Згідно з п. 26.1 Договору страхування, для підтвердження настання страхового випадку та визначення розміру завданих збитків страхувальник зобов'язаний протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту повідомлення страховика про настання страхового випадку надати страховику відповідні документи, зокрема, заяву про виплату страхового відшкодування.
Так, страхувальник - ТОВ "КАСКАД - СД" звернувся до страховика - ПрАТ "Страхова компанія "Арсенал Страхування" - із заявою про настання події, що має ознаки страхового випадку за договором добровільного страхування транспортного засобу, копія якої наявна в матеріалах справи (арк. спр. 33, том 1).
Відповідно до п. 27.1 Договору страхування, страхове відшкодування виплачується страховиком згідно з Договором на підставі письмової заяви страхувальника і страхового акту, який складається страховиком.
За умовами п. 26.2 Договору страхування, розмір завданих збитків визначається страховиком за участю страхувальника на підставі: документа, де визначено перелік знищених, пошкоджених або викрадених частин чи в цілому об'єкта страхування (дефектної відомості, авто товарознавчої експертизи, Акту огляду транспортного засобу); документа, складеного компетентними органами про обставини, час, місце страхового випадку із зазначенням знищеного, пошкодженого або викраденого об'єкта страхування чи його частин; документа, що містить розрахунок розміру витрат на компенсацію скоєних збитків; наданих речей, що підтверджують факт та обставини настання страхового випадку.
Також страховик має право запросити від страхувальника калькуляцію чи оригінали рахунків за ремонт транспортного засобу, квитанції (чеки, платіжні доручення) про сплату за ремонт транспортного засобу або вартості запасних частин, замінених в ході ремонту (п. 26.3 Договору страхування).
Страхове відшкодування виплачується страхувальнику тільки після того, як будуть встановлені причини та розмір збитку, надані всі документи та речі, які підтверджують факт настання страхового випадку та розмір збитків. Страхувальник зобов'язаний надати страховику усі необхідні документи та речі, що підтверджують причини та розмір збитку, перелік яких наведено в п. 26 Договору (п. 27.2 Договору).
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО ГРАФ М" від 16.03.2018 року № 0000000560, копія якого наявна в матеріалах справи, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Land Rover Range Rover, державний реєстраційний № НОМЕР_1 , була визначена в розмірі 260 564 грн. 54 коп. (в т.ч. ПДВ - 43 427 грн. 42 коп.).
Крім того, для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику вищевказаного автомобіля в результаті його пошкодження у ДТП, позивачем було замовлено експертне автотоварознавче дослідження зазначеного транспортного засобу, проведення якого доручено Товариству з обмеженою відповідальністю "Експертно - Асистуюча компанія "Фаворит" (сертифікат ФДМУ суб'єкта оціночної діяльності № 220/15 від 16.03.2015 року).
У відповідності до складеного за результатами наведеного автотоварознавчого дослідження Звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, № 3890 від 16.03.2018 року, копія якого наявна в матеріалах справи, вартість матеріального збитку станом на 15.03.2018 року, заподіяного власнику колісного транспортного засобу Land Rover Range Rover, державний реєстраційний номер: НОМЕР_1 , в результаті аварійних пошкоджень у ДТП, визначено в розмірі 260 630 грн. 24 коп.
У зв'язку зі зверненням страхувальника до позивача із заявою про настання страхового випадку, останнім, згідно з умовами Договору страхування, вищезазначену дорожньо-транспортну пригоду від 14.03.2018 року було визнано страховим випадком та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування, про що складено відповідний страховий акт № 006.00309018-1 від 22.03.2018 року та розрахунок страхового відшкодування, копії яких наявні в матеріалах справи.
Згідно з вищенаведеним страховим актом та розрахунком, вартість матеріального збитку, завданого застрахованому транспортному засобу Land Rover Range Rover, державний реєстраційний номер: НОМЕР_1 , склала 260 564 грн. 54 коп., що, відповідно, становить суму вартості відновлювального ремонту на підставі рахунку СТО від 16.03.2018 року № 0000000560.
Платіжним дорученням № 988280 від 23.03.2018 року позивач перерахував на рахунок страхувальника грошові кошти в сумі 260 564 грн. 54 коп. із призначенням платежу "Страхова виплата ТОВ "КАСКАД - СД ТОВ; Акт № 006.00309018-1 від 22.03.2018р. Без ПДВ" (арк. спр. 27, том 1).
В подальшому зазначені кошти були перераховані страхувальником Товариству з обмеженою відповідальністю "АВТО ГРАФ М" в якості оплати за здійснені ремонтні роботи згідно з рахунком № 168 від 16.03.2018 року, що підтверджується копією платіжного доручення № 979 від 19.03.2018 року (арк. спр. 28, том 1) та актом виконаних робіт № LR 800001718 від 07.07.2018 року (арк. спр. 137, том 1).
Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.
Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України).
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Пунктом 1 частини 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Як вбачається з доказів, наявних у матеріалах справи, вина особи, яка керувала під час скоєння ДТП транспортним засобом марки DAF FT XF 105.460, державний реєстраційний номер: НОМЕР_2 , з напівпричіпом марки "Kogel SN 24", державний реєстраційний номер: НОМЕР_3 , - гр. ОСОБА_1 - встановлена у судовому порядку.
Так, постановою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.04.2018 року у справі № 373/481/18 винним у ДТП та, відповідно, у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, визнано гр. ОСОБА_1 , якого притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 20 (двадцяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 340,00 грн.
За приписами ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
У відповідності до частини 2 статті 1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
На підставі пункту 2.2. Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306 (далі - Правила дорожнього руху) власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Таким чином, якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди.
Отже, за змістом статті 1187 Цивільного кодексу України, суб'єктом відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є особа, яка фактично володіє об'єктом підвищеної небезпеки як на відповідній правовій підставі (будь-яке титульне володіння), так і без неї (безтитульне володіння), за виключенням умов, передбачених ч. 4 ст. 1187 Цивільного кодексу України.
За приписами частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Крім загальних підстав, необхідних для виникнення деліктної відповідальності за даною нормою необхідні спеціальні обов'язкові підстави, а саме, - виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків, виконання підрядником завдання замовника або здійснення підприємницької або іншої діяльності від імені товариства чи кооперативу.
Правовий зв'язок юридичної або фізичної особи з працівником втілюється у трудових відносинах та у відносинах служби незалежно від характеру - постійні, тимчасові, сезонні або виконання іншої роботи за трудовим договором.
Покладення обов'язку відшкодувати шкоду на юридичну або фізичну особу пояснюється тим, що працівник у даному випадку юридично втілює його волю. Тобто юридична або фізична особа реалізує свою цивільну правосуб'єктність, зокрема, деліктоздатність, через дії працівників. Отже, дії працівників юридично сприймаються як дії самої юридичної або фізичної особи.
Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 21.08.2020 року у справі № 905/1391/19, з аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду". За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.
Виходячи із наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується останнім, а не безпосередньо винним водієм.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Як встановлено судом за матеріалами справи та відповідачем у відзиві на позовну заяву не заперечувалось, гр. ОСОБА_1 , який керував автомобілем марки DAF FT XF 105.460, державний реєстраційний номер: НОМЕР_2 , з напівпричіпом марки "Kogel SN 24", та якого визнано винним у вчиненні ДТП 14.03.2018 року, на час скоєння останнього перебував у трудових відносинах з фізичною особою - підприємцем Микуланинцем О.В., а саме, - на посаді водія, та будучи працівником відповідача, керував 14.03.2018 року вищевказаним транспортним засобом.
Разом з тим, відповідач упродовж судового розгляду даної справи не заперечував факту перебування у трудових відносинах із винуватцем ДТП, натомість, у поданих до суду письмових поясненнях лише оспорював розмір страхового відшкодування, заявленого позивачем до стягнення.
Статтею 165 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.
Якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що гр. ОСОБА_1 вчинив дорожньо-транспортну пригоду під час використання ним службового автомобіля у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків, а тому, - ФОП Микуланинець О.В., у силу приписів ст. 1187 Цивільного кодексу України, є відповідальною особою за заподіяну внаслідок ДТП шкоду.
Відповідно до частини 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу правопорушення: протиправної поведінки; збитків та їх розміру; причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками; вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
У свою чергу, як свідчать матеріали справи, станом на дату вчинення ДТП - 14.03.2018 року - цивільно-правова відповідальність осіб за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, що користуються транспортним засобом марки DAF FT XF 105.460, державний реєстраційний номер: НОМЕР_2 , водій якого вчинив дорожньо-транспортну пригоду, була застрахована в Акціонерному товаристві "Страхова компанія "АХА Страхування" відповідно до Договору (полісу) АК № 7104922 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Поліс станом на момент скоєння ДТП був чинний - термін дії до 02.08.2018 року.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди, відповідно до приписів статті 512 Цивільного кодексу України, відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: у деліктному зобов'язанні винуватця; у зобов'язанні страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.
З огляду на вищевикладене, до позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми перейшло право вимоги до АТ "СК "АХА Страхування" як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах передбаченої полісом страхової суми за шкоду майну - 100 000 грн.
Позивачем не заперечується той факт, що 21.05.2018 року страховою компанією відповідача перераховано йому страхове відшкодування в сумі 100 000 грн., тобто, в межах ліміту, встановленого Полісом за шкоду майну.
У свою чергу, як стверджує позивач, невідшкодована частина матеріальних збитків, завданих власнику транспортного засобу марки Land Rover Range Rover, державний реєстраційний № НОМЕР_1 , внаслідок ДТП 14.03.2018 року, в сумі 160 564 грн. 54. коп. підлягає стягненню з відповідача в силу приписів ст. ст. 1172, 1194 Цивільного кодексу України.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Відповідно до статті 6 вищевказаного Закону, страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
У відповідності до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно зі ст. 1194 Цивільного кодексу України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та фактичні обставини справи, суд встановив, що сума страхового відшкодування в розмірі 100 000 грн., сплачена АТ "СК "АХА Страхування" позивачу, є недостатньою для повного відшкодування завданої в результаті ДТП майну страхувальника позивача шкоди, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що у відповідача - ФОП Микуланинця О.В. - як у роботодавця винної у ДТП особи, виник обов'язок сплатити позивачу страхове відшкодування в розмірі, що перевищує ліміт відшкодування за шкоду майну згідно з полісом.
В частині визначення суми відповідного відшкодування суд звертає увагу на те, що згідно з пунктом 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 року № 142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.11.2003 року за № 1074/8395 (далі - Методика), відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до пункту 2.3. Методики, - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.
Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, який підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.
Водночас, як зазначено у прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Верховного Суду від 25.07.2018 року у справі № 922/4013/17, від 20.03.2018 року у справі № 911/482/17, від 03.07.2019 року у справі № 910/12722/18, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Суд зазначає, що розмір збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем розрахунок страхового відшкодування було здійснено на підставі Звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, № 3890 від 16.03.2018 року, а також рахунку ТОВ "АВТО ГРАФ М" від 16.03.2018 року № 0000000560, яким безпосередньо проводився відновлювальний ремонт пошкодженого автомобіля марки Land Rover Range Rover, державний реєстраційний № НОМЕР_1 , та який визначив розмір вартості ремонту автомобіля в сумі 260 564 грн. 54 коп. із ПДВ.
У свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказував на необґрунтованість та явну завищеність наведеної вартості ремонтних робіт, у зв'язку з чим заявою від 31.01.2019 року просив суд про призначення судової автотоварознавчої експертизи.
За результатами розгляду зазначеної заяви, з метою виключення суперечностей та неоднозначностей у визначенні сторонами фактичних даних, що входять до предмету доказування, а також беручи до уваги те, що у процесі розгляду справи виникла необхідність для роз'яснення питань, які потребують спеціальних знань, для повного, всебічного та об'єктивного дослідження фактичних обставин спору судом, у відповідності до приписів ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою від 04.02.2020 року призначено автотоварознавчу експертизу у справі № 907/753/18, проведення якої доручено Львівському науково - дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (79008, м. Львів, вул. Липинського, 54).
Суд зазначає, що відповідно до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року № 53/5, до числа основних завдань автотоварознавчої та транспортно-товарознавчої експертизи належить визначення ринкової вартості колісних транспортних засобів, їх складових, а також розміру вартості матеріальних збитків, заподіяних власнику або володільцю колісних транспортних засобів, їх складових унаслідок пошкодження останнього.
В Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Дульський проти України" (Заява № 61679/00) від 01.06.2006 року зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід'ємну частину судової процедури.
У відповідності до ст. 98 Господарського процесуального кодексу України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.
Згідно з експертним висновком № 284 від 25.02.2021 року, за результатами проведення автотоварознавчої експертизи у справі № 907/753/18 встановлено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля марки Land Rover Range Rover, державний реєстраційний № НОМЕР_1 , після пошкоджень, заподіяних ДТП 14.03.2018 року, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу та без врахування ПДВ 20%, становила 134 529 грн. 28 коп.
Із приводу застосованого судовими експертами при проведенні вищезазначеної судової експертизи коефіцієнта фізичного зносу суд, зокрема, зазначає наступне.
Відповідно до пункту 8.3. Методики, вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.
Згідно з п. п. 7.38, 7.39 Методики, коефіцієнт фізичного зносу дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД, 7 років - для інших легкових КТЗ тощо.
Винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.
У даному контексті, суд звертає увагу на те, що у застрахованого транспортного засобу наявний щонайменше удвічі більший за нормативний фактичний перепробіг (46,1 тис.км у рік), що встановлено експертами в ході здійсненого дослідження, а тому, підстави для незастосування до вартості відновлювального ремонту коефіцієнта фізичного зносу, як на цьому наголошує позивач, об'єктивно відсутні.
У свою чергу, в частині врахування до вартості відновлювального ремонту суми податку на додану вартість, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому, доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.
Вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати. У зазначених випадках суду слід з'ясувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи є виконавець робіт з ремонту автомобіля платником ПДВ.
Вказане узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 06.07.2018 року у справі № 924/675/17.
У даному випадку суд констатує, що позивачем документально підтверджено розмір і оплату проведеного ремонту автомобіля, вартість якого визначена виконавцем робіт - ТОВ "АВТО ГРАФ М" - із урахуванням ПДВ. Крім того, судом встановлено, що згідно з даними Реєстру платників податку на додану вартість, зазначена СТО із 16.01.2008 року є платником ПДВ (арк. спр. 190, том 1).
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку заявленого до стягнення страхового відшкодування та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.
Так, за результатами здійсненої судом у відповідності до приписів ст. ст. 86, 104 ГПК України оцінки та аналізу наданого експертного висновку, а також проведеного відповідного математичного обчислення, судом встановлено, що вартість ремонтних робіт із відновлення пошкодженого у ДТП 14.03.2018 року автомобіля марки Land Rover Range Rover, державний реєстраційний № НОМЕР_1 , із урахуванням коефіцієнту фізичного зносу та суми податку на додану вартість становить 161 435 грн. 14 коп.
Таким чином, оскільки на відповідача покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність, яка настає лише у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди, а отже відповідач відповідно до вимог ст. ст. 1172, 1187, 1194 Цивільного кодексу України несе відповідальність лише в тій частині, що не підлягає відшкодуванню страховиком, з урахуванням фактично здійсненої страховиком винної особи виплати страхового відшкодування в сумі 100 000 грн. на рахунок позивача, за висновками суду розмір обґрунтованої регресної вимоги до відповідача згідно з приписами ст. ст. 1172, 1187, 1194 Цивільного кодексу України становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням в сумі 61 435 грн. 14 коп.
Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати позивачу суми виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не надав, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування підлягає частковому задоволенню в сумі 61 435 грн. 14 коп.
Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 921 грн. 53 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
За приписами частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Микуланинця Олександра Васильовича, АДРЕСА_1 (код ЄДРЮОФОПтаГФ НОМЕР_4 ) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування", 03056, м. Київ, вул. Борщагівська, буд. 154 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 33908322) страхове відшкодування в розмірі 61 435 (Шістдесят одна тисяча чотириста тридцять п'ять гривень) грн. 14 коп., а також суму 921 (Дев'ятсот двадцять одну гривню) грн. 53 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
4. Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повне судове рішення складено та підписано 09.12.2021 року.
Суддя Пригара Л.І.