ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області
Адреса: 88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua
Рішення
"18" листопада 2021 р. м. Ужгород Справа № 907/428/21
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Росток”, м. Ужгород Закарпатської області
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Закарпатська нафтогазова компанія”, м. Мукачево Закарпатської області
про стягнення 595 174 грн. 76 коп., в тому числі 437 000 грн. заборгованості за поставлений товар, 72 508 грн. 96 коп. пені, 69 405 грн. 71 коп. інфляційних нарахувань та 16 260 грн. 09 коп. трьох процентів річних (з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог),
Суддя господарського суду - Пригара Л.І.
Секретар судового засідання - Тягнибок К.О.
представники:
Позивача - не з'явився
Відповідача - не з'явився
СУТЬ СПОРУ: Товариством з обмеженою відповідальністю “Росток”, м. Ужгород Закарпатської області заявлено позов до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Закарпатська нафтогазова компанія”, м. Мукачево Закарпатської області про стягнення 671 302 грн. 78 коп., в тому числі 557 000 грн. заборгованості за поставлений товар, 51 399 грн. 15 коп. пені, 50 750 грн. 42 коп. інфляційних нарахувань та 12 153 грн. 21 коп. трьох процентів річних. Заявою про зменшення розміру позовних вимог, позивач просить суд стягнути з відповідача 595 174 грн. 76 коп., в тому числі 437 000 грн. заборгованості за поставлений товар, 72 508 грн. 96 коп. пені, 69 405 грн. 71 коп. інфляційних нарахувань та 16 260 грн. 09 коп. трьох процентів річних, у зв'язку з частковою проплатою відповідачем суми основного боргу після пред'явлення позову до суду.
Позивач просить задоволити позовні вимоги у повному обсязі з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач своєчасно не виконав умови Договору поставки нафтопродуктів № 41 від 15.10.2019 року з Додатком до нього в частині взятих на себе договірних зобов'язань щодо своєчасної оплати за поставлений товар (нафтопродукти), внаслідок чого в нього виникла та рахується заборгованість, яка склала суму, з врахуванням здійсненої відповідачем після пред'явлення позову до суду часткової проплати, 437 000 грн., за прострочення сплати якої позивачем додатково нараховано до стягнення з відповідача 72 508 грн. 96 коп. пені, 69 405 грн. 71 коп. інфляційних нарахувань та 16 260 грн. 09 коп. трьох процентів річних.
Представник позивача на електронну адресу суду надіслав клопотання (уточнене), яким просить встановити відповідачу нарахування пені на фактичну (не сплачену) суму основного боргу, починаючи з 31.08.2021 року до повної сплати суми основного боргу.
Відповідач скористався своїм правом та надав суду відзив на позов від 20.08.2021 року, яким заперечує позовні вимоги в частині стягнення пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми. Як на підставу своїх заперечень відповідач посилається на складне фінансове становище підприємства. Крім того, відповідачем заявлено клопотання про зменшення в два рази нараховані позивачем суми інфляційних нарахувань та трьох процентів річних.
Позивач подав суду відповідь на відзив від 30.08.2021 року, яким вказує на необґрунтованість та безпідставність тверджень відповідача, наведених у відзиві на позовну заяву, з тих підстав, що інфляційні втрати та три проценти річних не охоплюються терміном неустойки, а відтак не можуть бути зменшенні судом на підставі частини першої статті 549 Цивільного кодексу України.
Заявою б/н від 18.11.2021 року позивач просить розглянути дану справу без участі уповноваженого представника позивача за наявними у справі матеріалами.
Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Згідно приписів ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь - якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.
Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами спору.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи,
суд встановив:
15 жовтня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Росток” (постачальником, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Закарпатська нафтогазова компанія” (покупцем, відповідачем у справі) було укладено Договір поставки нафтопродуктів № 41 (надалі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити нафтопродукти (надалі - Товар) відповідно до умов Договору та Додаткових угод до нього. Об'єм, асортимент (найменування, марка Товару), терміни визначаються відповідним Додатком до даного Договору, який являється невід'ємною частиною Договору (п.п. 1.1., 1.2. Договору).
Відповідно до п. 2.1. Договору, кількість та асортимент визначається згідно заявки покупця та можливостей постачальника здійснити поставку товару необхідної кількості та асортименту. Кількість та асортимент товару по кожній поставці встановлюються Додатком до даного Договору.
Дані про вид нафтопродукту по кожній конкретній поставці, кількість поставленого нафтопродукту, ціна за один літр нафтопродукту, загальна сума конкретної поставки на конкретну поставку фіксується у видатково-прибутковій накладній. При виникненні спору між сторонами така накладна являється доказом (п. 4.1.3. Договору).
У відповідності до протоколу узгодження розбіжностей з договору було виключено пункти 6.3. та 6.4. Договору.
Згідно додатку № 41-003 від 25.09.2020 року до Договору поставки нафтопродуктів № 41 від 15.10.2019 року сторони обумовили вид нафтопродуктів, ціну, умови поставки, кількість та строк оплати.
25.09.2020 року на виконання умов Договору згідно Додатку № 41-003 від 25.09.2020 року позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято у власність товар, загальна вартість якого становить 649 069 грн. 20 коп., що підтверджується підписаною та скріпленою печатками сторін видатковою накладною № НБ00309 від 25.09.2020 року та товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) № НБ10309 від 25.09.2020 року.
Як вбачається із Додатку № 41-003 від 25.09.2020 року до Договору, граничний строк оплати за отриманий товар згідно видаткової накладної № НБ00309 від 25.09.2020 року становив 28 вересня 2020 року.
Однак відповідач у справі, всупереч вищенаведеному своєчасно повної оплати поставленого йому товару не здійснив.
Невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару стала підставою звернення позивача до суду з вимогою про стягнення з відповідача, з врахуванням здійсненої відповідачем часткової проплати після пред'явлення позову до суду, суму 437 000 грн. заборгованості по оплаті за поставлений товар у примусовому порядку.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Нормою ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново - господарськими визнаються цивільно - правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності та регулюються Цивільним кодексом України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Таким чином, на день розгляду спору в суді, обставини спору оцінюються судом з огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Поряд з цим, частиною 2 статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 204 Цивільного кодексу України зазначено, що договори укладені між сторонами по справі, як цивільно - правові правочини є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов'язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином.
Спір у даній справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати за поставлений на підставі видаткової накладної товар, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 437 000 грн.
Матеріалами справи встановлено, що відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав у повному обсязі, у зв'язку з чим за ним рахується заборгованість в розмірі 437 000 грн. за поставлений товар (нафтопродукти).
Враховуючи вищевказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення заборгованості за поставлений товар підлягає задоволенню в розмірі 437 000 грн.
На підставі та в порядку п. 6.2. Договору позивач просить стягнути з відповідача суму 72 508 грн. 96 коп. пені.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На підставі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За положеннями статей 230 - 232 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому в договорі.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 6.2. Договору встановлено, що у випадку порушення покупцем термінів здійснення взаєморозрахунків, передбачених Договором і відповідними Додатками до нього, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується за весь період прострочення по день проведення розрахунків з умовами Договору.
Позивачем за несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов'язання нарахована пеня в розмірі 72 508 грн. 96 коп.
Перевіривши розрахунок пені у межах заявленого періоду, та виходячи із відповідної суми заборгованості, суд зазначає, що пеня в розмірі 72 508 грн. 96 коп. за період з 28.09.2020 року по 30.08.2021 року нарахована правомірно (уточнюючий розрахунок пені міститься в матеріалах справи) та підлягає стягненню з відповідача повністю.
При цьому, оскільки у відповідності до п. 6.2. Договору пеня нараховується за весь період прострочення по день проведення розрахунків у відповідності з умовами договору, положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України до застосування у даному випадку не підлягають.
Позивач, за прострочку відповідачем оплати за поставлений товар, посилаючись на ст. 625 Цивільного кодексу України, просить стягнути з відповідача суму 69 405 грн. 71 коп. інфляційних нарахувань та 16 260 грн. 09 коп. трьох процентів річних.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Нарахування інфляційних втрат у відповідності до п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” здійснюється окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Здійснивши перевірку нарахування відповідачем інфляційних нарахувань та трьох процентів річних за заявлений ним період, судом встановлено, що сума 69 405 грн. 71 коп. інфляційних нарахувань та 16 260 грн. 09 коп. трьох процентів річних обрахована вірно та підставно.
Таким чином, на підставі поданих сторонами доказів судом встановлено та констатовано доведення обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення пені, інфляційних нарахувань та трьох процентів річних, відтак, такі підлягають до задоволення.
Враховуючи вищевказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача про стягнення 595 174 грн. 76 коп., в тому числі 437 000 грн. 00 коп. заборгованості за поставлений товар, 72 508 грн. 96 коп. пені, 69 405 грн. 71 коп. інфляційних нарахувань та 16 260 грн. 09 коп. трьох процентів річних підлягають задоволенню повністю.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення в два рази нарахованих позивачем сум інфляційних нарахувань та трьох процентів річних суд зазначає наступне.
Частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно частини першої статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки за рішенням суду, як це описано у частині третій статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, є правом суду, а не обов'язком. Дискреційні повноваження суду щодо зменшення неустойки повинні реалізовуватися судом об'єктивно, з урахуванням всіх фактичних обставин справи, виключно за наявності беззаперечних доказів існування тих виняткових обставин, за яких можливе зменшення неустойки, та з дотриманням справедливого, розумного балансу інтересів обох сторін спірних правовідносин (тобто як боржника, так і кредитора).
Верховний Суд у справі № 916/39/19 (п. 8.19 постанови від 09.07.2020 року) наголошує на тому, що обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання, на підставі доказів, поданих в порядку, визначеному ГПК України.
Однак, як вбачається із прохальної частини відзиву на позовну заяву, відповідач просить суд відмовити позивачеві в задоволенні стягнення пені повністю та зменшити в два рази нараховані позивачем суми інфляційних нарахувань та трьох процентів річних.
Відтак, заявлене відповідачем клопотання про зменшення в два рази розміру інфляційних втрат та трьох процентів річних є нормативно необґрунтованим, оскільки інфляційні втрати та три проценти річних, які кредитор вправі нараховувати та заявляти до стягнення з боржника у відповідності до приписів статті 625 Цивільного кодексу України, терміном “неустойка”, який законодавець відобразив у частині першій статті 549 Цивільного кодексу України, не охоплюється. Відтак, заявлена до стягнення сума інфляційних втрат та трьох процентів річних зменшена за рішенням суду бути не може.
Жодна матеріальна норма чинного законодавства України право суду зменшувати розмір заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та трьох процентів річних не передбачає.
Суд зауважує, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок, зокрема, інфляційних процесів.
Сам факт визначення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, позитивного індексу інфляції (розмір яких позивачем визначено в уточнюючому розрахунку сум, що стягуються станом на 30.08.2021 року) свідчить про наявність у кредитора матеріальних втрат (збитків) від знецінення належним йому, однак, не виплачених боржником, грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.
Також судом враховується правовий висновок Верховного Суду у справі № 910/12517/19 (постанова від 27.05.2020 року) згідно якого: “за своєю правовою природою інфляційні втрати та 3% річних, передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є збитками чи неустойкою”.
Суд зауважує, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, а тому, ці суми нараховуються незалежно від вини боржника.
Вищенаведене свідчить про неможливість зменшення заявлених до стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за рішенням суду на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України.
Щодо клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення на 12 календарних місяців, суд зазначає наступне.
За частиною першою статті 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Відповідно до частини третьої цієї ж статті, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Згідно частини четвертої статті 331 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Частиною п'ятою цієї ж статті передбачено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Клопотання ТОВ “Закарпатська нафтогазова компанія” про розстрочку виконання рішення Господарського суду Закарпатської області по справі № 907/428/21 на 12 календарних місяців мотивовано перебуванням відповідача у складному фінансовому становищі.
Однак, статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
У відповідності до частини першої статті 326 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Верховний Суд у справі № 905/915/17 (постанова від 13.07.2018 pоку) зазначає: “відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини. що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін. їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.
Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення”.
Разом з тим необхідно враховувати, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. З мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року № 11- рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне. обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі “Горнсбі проти Греції” (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-11); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6. Конвенції права (див. рішення у справі “Іммобільяре Саффі проти Італії”, № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).
Враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, “легітимні сподівання” на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить “майно” цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі “Пономарьов проти України” від 03.04.2008 року), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити:
1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами;
2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація “потерпілій стороні” за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми;
3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як “потерпілої” сторони;
4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
У цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.
Водночас, оскільки пункт перший статті 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати. відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі “Горнсбі проти Греції”, у справі “Ясюнієне проти Литви”).
У пункті 40 рішення від 17.05.2005 року у справі “Чіжов проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що “затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції. На державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці”.
При цьому, суд зазначає, що складне фінансове становище ТзОВ “Закарпатська нафтогазова компанія”, яким обґрунтовано винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, не може бути безумовною підставою для надання розстрочки виконання судового рішення, оскільки господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання на власний ризик. Наведені заявником (боржником, відповідачем) обставини, не свідчать про неможливість виконання рішення суду у даній справі, а лише відображають стан поточної підприємницької діяльності Товариства, що не є обставинами, з якими закон пов'язує можливість розстрочки виконання судового рішення.
При цьому, фінансове становище ТзОВ “Закарпатська нафтогазова компанія” є результатом його власної підприємницької діяльності.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення на 12 календарних місяців.
Стосовно поданого представником позивача клопотання про нарахування відповідачу пені на прострочену і несплачену ним суму основного боргу до моменту його виконання, суд вказує на наступне.
Позивачем подано клопотання у якому останній просить суд нарахувати пеню відповідно до частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України до моменту виконання рішення.
Відповідно до частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Сторонами в договорі встановлений обов'язок відповідача сплачувати позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу (п. 6.2. Договору)
Вказаним пунктом Договору передбачено нарахування пені за весь період прострочення по день проведення розрахунків у відповідності з умовами договору.
Враховуючи наведене, а також те, що позивачем пеню у твердій сумі нараховано лише за період прострочення відповідача з 28.09.2020 року (з наступного дня після граничної дати повного та остаточного розрахунку за товар) по 30.08.2021 року (дата складання заяви про зменшення розміру позовних вимог), вимога позивача про зазначення судом в резолютивній частині рішення нарахування відповідачу пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу починаючи з 31.08.2021 року і до моменту його виконання є законною і підлягає задоволенню.
Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав. Аргументи відповідача не знайшли свого підтвердження у матеріалах даної справи та положеннях законодавства.
З врахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову повністю.
Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у сумі 8 927 грн. 62 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
За приписами частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги задоволити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Закарпатська нафтогазова компанія”, вул. Крилова, будинок 98/Г, м. Мукачево, Закарпатська область, 89600 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 40258936) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Росток”, вул. Боженко, будинок 2, квартира 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88015 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 32890880) суму 595 174 (П'ятсот дев'яносто п'ять тисяч сто сімдесят чотири гривні) грн. 76 коп., в тому числі 437 000 (Чотириста тридцять сім тисяч гривень) грн. заборгованості за поставлений товар, 72 508 (Сімдесят дві тисячі п'ятсот вісім гривень) грн. 96 коп. пені, 69 405 (Шістдесят дев'ять тисяч чотириста п'ять гривень) грн. 71 коп. інфляційних нарахувань та 16 260 (Шістнадцять тисяч двісті шістдесят гривень) грн. 09 коп. трьох процентів річних, а також суму 8 927 (Вісім тисяч дев'ятсот двадцять сім гривень) грн. 62 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нарахувати пеню за такою формулою: (СОБ х ПОС):100:КДР х КДП, де: СОБ - несплачена сума основного боргу; ПОС - подвійна облікова ставка НБУ за конкретний період; КДР - кількість днів у році, в якому нараховується пеня; КДП - кількість днів прострочення, і стягнути отриману суму пені з Товариства з обмеженою відповідальністю “Закарпатська нафтогазова компанія”, вул. Крилова, будинок 98/Г, м. Мукачево, Закарпатська область, 89600 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 40258936) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Росток”, вул. Боженко, будинок 2, квартира 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88015 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 32890880) за період з 31.08.2021 року до моменту виконання рішення від 18.11.2021 року у справі № 907/428/21 за правилами, визначеними у рішенні від 18.11.2021 року у справі № 907/428/21.
4. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
5. Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повне судове рішення складено та підписано 09.12.2021 року.
Суддя Пригара Л.І.