Провадження № 11-кп/803/2981/21 Справа № 190/1325/21 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
29 листопада 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6 засудженого (в режимі відеоконференції) ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку дистанційного судового провадження в режимі відеоконференції матеріали за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_7 на ухвалу П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2021 року про відмову в задоволенні подання про умовно - дострокове звільнення від відбування покарання щодо ОСОБА_7 ,
Ухвалою П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2021 року в задоволені сумісного подання ДУ «П'ятихатська виправна колонія № 122» та спостережної комісії Кам'янської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про умовно-дострокове звільнення на підставі ст.81 КК України засудженого ОСОБА_7 було відмовлено.
Рішення суду обґрунтовано тим, що оцінюючи у сукупності всі дані, які слугують чинником для визнання поведінки засудженого такою, що свідчить про його виправлення, вважав, що процес виправлення ОСОБА_7 не досяг тієї стадії, на якій відбування засудженим призначеного покарання у вигляді позбавлення волі перестає бути доцільним і подальше його виправлення можливе в інших умовах, без ізоляції від суспільства.
Суд вважав, що твердження засудженого стосовно того, що він довів своє виправлення і готовий до правослухняної поведінки без відбування покарання, є голослівними. Умовно-дострокове звільнення застосовується в кожному конкретному випадку індивідуально, вирішується на розсуд суду і відноситься до дискреційних повноважень суду, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що для досягнення цілей покарання умовно-дострокове звільнення в даному випадку є передчасним.
Засуджений ОСОБА_7 не погодився з рішенням суду. В своїй апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2021 року та звільнити його умовно - достроково від відбування покарання.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог зазначає, що ухвала суду першої інстанції є незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.
Посилається на те, що не має стягнень, має заохочення за позитивну поведінку та сумлінне ставлення до праці. Працює на безоплатній основі, до праці ставиться відповідально. Приймає участь у диференційованій програмі виховання засуджених.
Засуджений в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу і з підстав, викладених в ній, просив її задовольнити.
Прокурор заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вважала ухвалу суду законною та обґрунтованою і просив залишити її без змін, а скаргу без задоволення.
В судових дебатах сторони підтримали такі ж позиції.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Дослідивши надані матеріали, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції належним чином дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону, а доводи апелянта про наявність підстав для застосування в данному випадку умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, апеляційний суд вважає безпідставними.
Згідно з матеріалами провадження та технічної фіксації судового розгляду, суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно розглянув клопотання засудженого, дослідив необхідні матеріали провадження і прийшов до обґрунтованих висновків, що засуджений не довів своє виправлення, тому не може бути звільнений умовно-достроково.
Зі змісту частини другої статті 50 КК України слідує, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до ст. 81 КК України до осіб, що відбувають покарання у виді обмеження волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Таким чином, з вищенаведеної статті вбачається, що головною передумовою для звільнення особи умовно-достроково є не формальний сплив певного строку покарання, а факт виправлення засудженої особи, яке вона довела своєю сумлінною поведінкою та ставленням до праці за весь час відбування покарання, а також досягнення цілей покарання.
Як слідує із роз'яснень Верховного Суду України щодо правильного та однакового застосування вказаної норми закону України про кримінальну відповідальність, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 року № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким» умовно-дострокове звільнення від відбування покарання можливі лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого.
З матеріалів провадження видно, що як вбачається з характеристики засудженого ОСОБА_7 , останній з 16.08.2019 року і по теперішній час відбуває покарання в ДУ «П'ятихатська виправна колонія (№122)»; за період відбування покарання в установі характеризується задовільно, працевлаштований на добровільних засадах робітником до режимної бригади без оплати праці, до роботи ставиться добре, виконує поставлені завдання. Має одне заохочення - 03.07.2020 року у вигляді подяки за сумлінну поведінку і ставлення до праці у першому півріччі 2020 року; стягнень не має.
Разом з цим, як вірно зазначив суд першої інстанції, та обставини, що засуджений ОСОБА_7 має одне заохочення за сумлінну поведінку та ставлення до праці, ще не підтверджує того, що засуджений повністю став на шлях виправлення, благоустрій установи - не право засудженого, а його обов'язок, та така поведінка засудженого не може бути підставою для його умовно-дострокового звільнення від подальшого відбування покарання, адже лише перебуваючи під пильним контролем з боку працівників установи виконання покарань поведінка засудженого ОСОБА_7 , зазнає майже позитивних змін.
Умовно-достроковому звільненню підлягають ті засуджені, які протягом всього, а не певного періоду часу, сумлінною поведінкою і ставленням до праці довели своє виправлення і для цього дані беруться в їх сукупності.
Таким чином, відсутні фактичні обставини, які б свідчили, що ОСОБА_7 своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення, а доводи апелянта про те, що він досяг прогресу у напрямку виправлення та зазнав змін, спростовуються вищевикладеним.
Враховуючи вищенаведене апеляційний суд доходить висновку, що твердження апелянта про те, що він довів своє виправлення і готовий до правослухняної поведінки без відбування покарання є голослівними, оскільки матеріали провадження свідчать про недосягнення такої мети покарання як виправлення засудженого та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
Оскільки умовно-дострокове звільнення застосовується у кожному конкретному випадку індивідуально, вирішується на розсуд суду і відноситься до дискреційних повноважень суду, апеляційний суд дійшов висновку, що для досягнення цілей покарання умовно-дострокове звільнення в даному випадку є передчасним.
З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку про те, що факт, того, що ОСОБА_7 виконує свої прямі обов'язки та претензій з боку працівників установи до нього немає, свідчить лише про те, що останній виконує їх на підставі закону, оскільки це є прямим обов'язком всіх засуджених, а умовно - дострокове звільнення від відбування покарання є заохочувальною нормою кримінального та кримінально - виконавчого законодавства, має на меті стимулювання засуджених до чіткого виконання правил внутрішнього розпорядку, дотримання вимог режиму відбування покарання, прагнення до продуктивної праці, відшкодування матеріальних збитків, нанесених злочином, каяття у скоєному злочині, і з огляду на це такі дії засудженого не можна розцінювати як сумлінну поведінку та належне ставлення до праці, а отже суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що засуджений ОСОБА_7 своїм відношенням до праці та поведінкою ще не довів своє виправлення та перевиховання і обґрунтовано відмовив у задоволенні подання установи, оскільки в конкретному випадку наявні лише формально-юридичні підстави для умовно-дострокового звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання, а тому доводи апелянта про наявність підстав для його умовно-дострокового звільнення необґрунтовані, у зв'язку з чим ухвала суду є законною та обґрунтованою, а підстав для зміни чи скасування судового рішення колегія суддів не вбачає.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_7 від подальшого відбування покарання умовно-достроково і вважає ухвалу суду законною та обґрунтованою, підстав для її зміни чи скасування апеляційним судом не встановлено.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2021 року про відмову в задоволенні подання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання щодо ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4