79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
30.11.2021 справа № 914/2984/21
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика морозива хладопром", м. Харків
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Гаврих Олександри Іванівни , м. Львів
про стягнення 17 000, 00 грн
Суддя Манюк П.Т.
За участю секретаря Чорної І.Б.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Гаврих О.І. - підприємець
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика морозива хладопром" до Фізичної особи-підприємця Гаврих Олександри Іванівни про стягнення 17 000, 00 грн.
Ухвалою суду від 01.10.2021 відкрито провадження у справі № 914/2984/21 за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 25.10.2021. Ухвалою суду від 25.10.2021 розгляд справи відкладено на 15.11.2021. Ухвалою суду від 15.11.2021 розгляд справи відкладено на 30.11.2021.
В судове засідання 30.11.2021 представник позивача не з'явився, на електронну адресу суду подав клопотання про проведення судового засідання без участі представника позивача. 11.11.2021 на адресу суду від позивача надійшла заява про часткову відмову від позову в частині стягнення суми вартості устаткування у розмірі 12 000, 00 грн. Решта позовних вимог в частині стягнення штрафу в розмірі 5 000, 00 грн позивач просив задоволити.
В судове засідання, 30.11.2021, відповідач з'явилася, позовні вимоги заперечила, просила відмовити у їх задоволенні з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та усних поясненнях, в судовому засідання відповідач просила зменшити розмір штрафу та витрат на правову допомогу.
Враховуючи те, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення, в судовому засіданні 30.11.2021 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення у справі.
Позиція позивача.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фабрика морозива хладопром" (надалі позивач, орендодавець) звернулося з позовом до Фізичної особи-підприємця Гаврих Олександри Іванівни (надалі відповідач, орендар) про стягнення 5 000, 00 грн штрафу (з урахуванням заяви про часткову відмову від позову).
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 06.03.2019 між сторонами у справі був укладений договір оренди устаткування № 4903 (надалі договір). Відповідно до п. 1.1 договору, орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування устаткування, що вказується у відповідному акті прийому-передачі, що є невід'ємною частиною даного договору. Метою цього договору є передача устаткування орендарю для зберігання та продажу виключно продукції під торговою маркою "Хладик" та інших торгових марок, право представництва яких належить орендодавцю (п. 2.1 договору).
На виконання умов договору позивач передав відповідачу холодильне устаткування, перелік якого наведений в акті прийому-передачі від 06.03.2019 № 4-2019 на загальну суму 12 000, 00 грн.
27.05.2021 позивач направив на адресу відповідача письмову вимогу про повернення устаткування або про сплату його вартості у розмірі 12 000, 00 грн, проте вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Після відкриття провадження у справі, відповідачем було повернуто устаткування, що підтверджується актом прийому-передачі від 01.11.2021 № 585-2021, у зв'язку з чим позивач просить суд, на підставі п. 3.5 договору, стягнути з відповідача 5 000, 00 грн штрафу за несвоєчасне повернення орендованого майна.
Позиція відповідача.
Заперечуючи позовні вимоги відповідач посилається на те, що у лютому 2021 року вона звернулася до позивача з проханням забрати продукцію, яка була проплачена нею так як вона закриває магазин та більше не здійснюватиме роздрібної торгівлі. В квітні 2021 року відповідач та представники позивача переписали усю наявну продукцію, надану позивачем для реалізації відповідачу на суму 5 364, 00 грн. 12.05.2021 представникам позивача відповідачем була повернута оплачена частина продукції на суму 2 642, 00 грн, решту продукції на суму 2 722, 00 грн позивач відмовився забирати.
Згодом, представники позивача без вручення письмової вимоги, як це передбачено п. 3.5 договору, намагалися забрати устаткування, при цьому не повертаючи кошти в сумі 2 642, 00 грн за продукцію яку вони забрали, та не забираючи решту власної продукції, зберігання якої без холодильного обладнання позивача було неможливим. По даному факту 12.05.2021 відповідачем було викликано поліцію для врегулювання даної ситуації та складено заяву на ім'я начальника відділу поліції № 3 Львівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо прийняття відповідних заходів до позивача. У продовж червня-вересня 2021 року відповідач неодноразово зверталася до представників позивача з проханням віддати кошти за повернутий нею товар в розмірі 2 642, 00 грн, забрати решту продукції на суму в розмірі 2 722, 00 грн та забрати устаткування.
01.11.2021 представник позивача повернув відповідачу кошти у сумі 2 642, 00 грн та забрав устаткування.
В судовому засіданні відповідач просила відмовити позивачу у стягненні штрафу з мотивів неправомірної поведінки представників позивача при отриманні ними залишків товару, що реалізовувала відповідач, та холодильного обладнання, в якому такий товар зберігався, а також сплати коштів за отриманий товар. Крім цього, просила зменшити розмір відшкодування витрат позивача на надання правової допомоги з мотивів їх непропорційності, а також важкого матеріального стану відповідачки пов'язаного із невеликим розміром отримуваної нею пенсії та припиненням фактичного здійснення підприємницької діяльності.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення відповідачки, оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд прийшов до висновків про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково виходячи з таких мотивів.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Згідно із ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частинами 1, 3 та 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ) (ст. 283 Господарського кодексу України).
Як встановлено судом, 06.03.2019 між сторонами у справі був укладений договір оренди устаткування № 4903. Відповідно до п. 1.1 договору, орендодавець (позивач) передає, а орендар (відповідач) приймає у тимчасове платне користування устаткування, що вказується у відповідному акті прийому-передачі, що є невід'ємною частиною даного договору. Метою цього договору є передача устаткування орендарю для зберігання та продажу виключно продукції під торговою маркою "Хладик" та інших торгових марок, право представництва яких належить орендодавцю (п. 2.1 договору).
Пунктом 3.3 договору передбачено, що прийом-передача устаткування здійснюється уповноваженими особами сторін, які складають та підписують акт прийому-передачі на кожну одиницю устаткування, акти прийому-передачі є невід'ємними частинами цього договору.
На виконання умов договору позивач передав відповідачу устаткування перелік якого наведений в акті прийому-передачі від 06.03.2019 № 4-2019 на загальну суму 12 000, 00 грн.
Згідно п. 3.5 договору, повернення устаткування, у випадку передбачених цим договором, проводиться орендарем протягом 3 днів з моменту одержання письмової вимоги орендодавця про повернення устаткування.
Відповідно до п. 4.2 договору, будь яка сторона має право відмовитися від цього договору без зазначення підстав такої відмови, письмово попередивши про це іншу сторону за 15 календарних днів. У такому разі повернення устаткування провадиться у порядку встановленому цим договором.
27.05.2021 позивач направив на адресу відповідача письмову вимогу про повернення устаткування або про сплату його вартості у розмірі 12 000, 00 грн. Проте, вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Положеннями ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України). Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Після відкриття провадження у даній справі, відповідачем було повернуто позивачу устаткування, що підтверджується актом прийому-передачі від 01.11.2021 № 585-2021, у зв'язку з чим 11.11.2021 на адресу суду від позивача надійшла заява про часткову відмову від позовної заяви в частині стягнення суми вартості устаткування у розмірі 12 000, 00 грн.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про можливість прийняти часткову відмову позивача від позову та закрити провадження у справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми в розмірі 12 000, 00 грн.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача штрафу в розмірі 5 000, 00 грн, суд зазначає наступне.
У відповідності до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.
Згідно з ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання. Приписами ч.1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно ч. 2 ст. 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з п. 7.3 договору, у разі відмови орендаря від передачі устаткування за вимогою орендодавця, у строк та на підставі цього договору, орендар повинен у будь-якому разі, повернути устаткування або сплатити його вартість, та сплатити орендодавцю штраф у розмірі 5 000, 00 грн за кожний випадок порушення.
Судом встановлено, що незважаючи на повідомлення позивача від 27.05.2021, що було скероване на адресу відповідача, зазначену у договорі, відповідачем не було своєчасно повернуто орендоване устаткування, відтак проведене позивачем нарахування штрафу відповідає умовам договору.
Відповідач у судовому засіданні просила зменшити розмір штрафу покликаючись на скрутне матеріальне становище, похилий вік, невеликий розмір пенсії.
Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Із зазначеною нормою цивільного законодавства цілком узгоджується уточнююче положення частини 1 статті 233 ГК України, згідно з якою у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу, а також розмір, до якого підлягає їх зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Наведену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17, від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.11.2019 у справі № 922/937/19, від 19.12.2019 у справі № 912/1153/19.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Слід зазначити, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафу, і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи викладені обставини та виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, беручи до уваги відсутність доказів понесення позивачем будь-яких збитків, неоднакове розуміння сторонами порядку повернення відповідачем позивачу нереалізованого товару (морозива), для зберігання якого і надавалося в оренду обладнання, суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру штрафних санкцій. Відтак, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає штраф в розмірі 500, 00 грн.
Позивач також у своїй заяві від 11.11.2021 просив суд стягнути з відповідача 3 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано наступні документи:
- договір про надання правничої допомоги від 20.09.2021 № 09/20;
- акт приймання-передачі від 05.11.2021;
- додаткова угода від 05.11.2021 до договору про надання правничої допомоги від 20.09.2021 № 09/20.
Відповідно до частини шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У судовому засіданні відповідачем заявлено вимогу про зменшення витрат позивача на правову допомогу.
З урахуванням вказаного клопотання відповідача, з огляду на спірні правовідносини сторін, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, ціну позову, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним із витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідає критерію розумності та їх стягнення у повному обсязі, з урахуванням стягнення витрат на сплату судового збору, становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат. За наведених обставин суд дійшов висновку про зменшення заявлених до стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу до 1 500, 00 грн.
Відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача. При цьому, судом встановлено, що при зверненні з позовом до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 294, 00 грн, хоча виходячи із розміру позовних вимог до сплати підлягало 2 270, 00 грн, тобто позивачем зайво сплачено судовий збір у розмірі 24, 00 грн.
Частиною 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Таким чином, сплачена сума судового збору в розмірі 24, 00 грн підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України за наявності відповідного клопотання особи, яка його сплатила.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 124, 126, 129, 236-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
вирішив:
1. Прийняти відмову позивача від позову в частині стягнення 12 000, 00 грн.
2. Позовні вимоги задовольнити частково.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Гаврих Олександри Іванівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика морозива хладопром" (61046, м. Харків, вул. Хабарова, 1, код ЄДРПОУ 39106394) суму в розмірі 4 270, 00 грн, з яких:
- 500, 00 грн штрафу;
- 2 270, 00 грн судового збору;
- 1 500, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено 08 грудня 2021 року.
Суддя Манюк П.Т.