справа № 380/7538/21
02 грудня 2021 року місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої-судді Мричко Н.І.,
за участі секретаря судового засідання Максимович А.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 (далі - відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по 15.10.2020;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 за період з 01.12.2015 по 01.03.2018 включно, з врахуванням січня 2008 року як базового місяця;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 за період з березня 2018 року по 15.10.2020 включно, з врахуванням березня 2018 року як базового місяця.
Ухвалою від 11.05.2021 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила провадження у справі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив індексацію грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по 15.10.2020. Зміна посадових окладів з урахуванням періоду проходження позивачем військової служби відбулась 01.01.2008 і діяла до 01.03.2018. Відтак позивач вважає, що базовим місяцем для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 по 01.03.2018 є січень 2008 року, а з березня 2018 року по 15.10.2020 - березень 2018 року.
14.06.2021 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що за період з січня 2016 року по лютий 2018 року індексація грошового забезпечення не виплачувалась, у зв'язку з відсутністю в кошторисі Міністерства оборони України грошового ресурсу. Відповідач з березня 2018 року здійснював нарахування індексації грошового забезпечення з урахуванням базового місяця - березня 2018 року, а тому позов цій частині є безпідставним.
У судове засідання позивач не з'явився, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи за відсутності сторони позивача.
У судове засідання відповідач явку представника не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Подав до суду заяву про розгляд справи за відсутності сторони відповідача.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від 08.10.2020 № 363 позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «й» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.10.2020 №219 позивача 15.10.2020 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Позивач звернулася до відповідача із рапортом від 21.04.2021 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення.
Листом від 27.04.2021 №1877вих відповідач повідомив позивача про те, що останнє підвищення посадових окладів у військовослужбовців відбулося у березні 2018 року, а тому для проведення подальшої індексації індекс споживчих цін мав би розраховуватися з квітня 2018 року.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по 15.10.2020 протиправною, позивач звернулася з відповідним позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон України №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частин третя статті 9 Закон України №2011-XII).
Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон України №1282-XII) встановлено, що вказаний Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
У статті 1 Закону України №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону України №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону України №1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (частини другої статті 5 Закону України №1282-XII).
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина шоста статті 5 Закону України №1282-XII).
Відповідно до пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 (далі - Порядок №1078) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац восьмий пункту 4 Порядку №1078).
Згідно з пунктом 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Виходячи з наведеного, можна дійти висновку, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 19.07.2019 у справі №240/4911/18.
Згідно з довідками відповідача від 26.04.2021 № 1830, від 09.06.2021 № 2495 відповідач за період з грудня 2015 року по лютий 2018 року не здійснював нарахування та виплати індексації грошового забезпечення.
Надаючи оцінку аргументам відповідача про відсутність фінансового ресурсу для здійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по лютий 2018 року, суд зазначає таке.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Ураховуючи наведене, суд констатує, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач порушив вимоги законодавства та протиправно позбавив позивача гарантій індексації грошового забезпечення як складової грошового забезпечення військовослужбовців впродовж періоду з грудня 2015 року по лютий 2018 року.
Разом з тим, суд вказує на те, що здійснення розрахунку суми індексації належить до компетенції відповідача як роботодавця. Завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення, а тому належним способом захисту прав позивача у даному випадку є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за спірний період.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 07.09.2020 у справі №420/1207/19.
Таким чином, визначення базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення, встановлення фіксованого розміру індексації та здійснення розрахунку у відповідності до чинних підзаконних нормативно-правових актів належить до компетенції відповідача, а тому позовні вимоги у цій частині не підлягають до задоволення.
Враховуючи наведене, суд вважає, що бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по лютий 2018 року є протиправною.
Відтак з метою повного відновлення порушених прав позивача необхідно зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по лютий 2018 року.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з березня 2018 року по 15.10.2020 включно, з врахуванням березня 2018 року як базового місяця, то суд зазначає наступне.
Згідно з довідкою відповідача від 09.06.2021 № 2495 відповідач для нарахування індексації грошового забезпечення за вказаний період застосував базовий місяць березень 2018 року. У відзиві на позовну заяву представник відповідача пояснив, що лише у жовтні 2018 року поріг індексації 103% було перевищено, а тому з огляду на опублікування індексу інфляції за жовтень 2018 року у листопаді, індексацію грошового забезпечення проведено позивачу з грудня 2018 року.
Так, у довідці від 09.06.2021 № 2495 зазначено про нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення з грудня 2018 року по лютий 2019 року по 71,08 грн, з березня 2019 року по червень 2019 року по 134,47 грн, з липня 2019 року по листопад 2019 року по 206,72 грн, з грудня 2019 року по червень 2020 року по 216,51 грн, з липня 2020 року по вересень 2020 року по 226,29 грн, у жовтні 2020 року - 109,50 грн.
Суд зауважує, що позивач не надала жодних доказів щодо невірного нарахування індексації грошового забезпечення за період з березня 2018 року по жовтень 2020 року з урахуванням базового місяця березня 2018 року, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягаю до задоволення.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з грудня 2015 року по лютий 2018 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по лютий 2018 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.
Судові витрати між сторонами не розподіляються.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Повне рішення суду складене 07 грудня 2021 року.
Суддя Мричко Н.І.