Постанова
Іменем України
07 грудня 2021 року
м. Харків
справа № 642/6851/20
провадження № 22-ц/818/5154/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Пилипчук Н.П. ,
суддів колегії - Маміної О.В., Тичкової О.Ю.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 07 червня 2021 року, ухвалене суддею Грінчук О.П.,
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з позовом до ОСОБА_2 про стягнення шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою.
В обґрунтування вимог позивач посилається на те, що 25.09.2020 року об 11 год. 05 хв. сталась ДТП за участю автомобіля ВАЗ-21150, д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував відповідач ОСОБА_2 , автомобіля Nissan Note, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням позивача ОСОБА_1 , та автомобіля Mazda 626, д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 .
Автомобіль ВАЗ-21150 на час ДТП не мав страхового полісу, автомобіль Nissan Note на час ДТП мав не активований страховий поліс, тому страхова компанія позивача не повідомлялась про ДТП.
Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 04.11.2020 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєному ДТП.
Згідно рахунку № АГТО-А02865 від 28.09.2020 року, наданого ТОВ «Атлант МОТОРЗ Харків», відносно т.з. позивача необхідно виконати ремонтні роботи та купівлю деталей на загальну суму 121 110 грн. з ПДВ.
Оскільки відповідач не сплачує відшкодування добровільно, позивач звернувся до суду із зазначеним позовом. Зазначає, що на час ДТП дружина позивача перебувала на 16 тижні вагітності, потребувала постійного медичного огляду та обстеження; батько позивача має інвалідність 2 групи та потребує допомоги. Автомобіль позивача є єдиним засобом пересування, але він зазнав пошкоджень внаслідок ДТП, у зв'язку з чим позивач вважає, що він зазнав моральної шкоди у розмірі 20 000 грн.
Просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 шкоду, завдану ДТП, а саме: 121 110 грн. матеріальної шкоди, 20 000 грн. моральної шкоди, сплачений судовий збір та витрати на правову допомогу у розмірі 15 000 грн.
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 07 червня 2021 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану дорожньо-транспортною пригодою, в розмірі 52 445, 93 грн. ; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5 000 грн. ; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 480,08 грн. судового збору. В задоволенні інших вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що з моменту ДТП до моменту огляду ТЗ експертом минуло майже шість місяців, а тому не можливо було встановити , які саме пошкодження із зазначених експертом у висновку було отримані ТЗ саме внаслідок ДТП. Вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що висновок експерта № СЕ-19/121-21/4120-АВ від 05.04.2021 року не є допустимим та належним доказом, оскільки складений в порушення норм Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, вважає, що експертом не вірно визначено ринкову вартість КТЗ та ціну нового КТЗ, що прямо впливає на визначення розміру матеріальної шкоди. Також зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів розміру спричиненої йому моральної шкоди.
ОСОБА_1 надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що такі вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, підтверджені належними та допустимими доказами.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником т.з. Nissan Note, д.н.з. НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 (а.с. 16).
25.09.2020 року об 11 год. 05 хв. сталась ДТП за участю автомобіля ВАЗ-21150, д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував відповідач ОСОБА_2 , автомобіля Nissan Note, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням позивача ОСОБА_1 та автомобіля Mazda 626, д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 .
Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 04.11.2020 року встановлено, що саме з вини водія ОСОБА_2 сталась ДТП 25.09.2020 року, тому його визнано винним у скоєному ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП (а.с. 6).
Згідно ч.ч.4, 5, 6 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у абзаці першому пункту 4 постанови від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Автомобіль ВАЗ-21150 на час ДТП не мав страхового полісу, автомобіль Nissan Note на час ДТП мав не активований страховий поліс, тому страхова компанія позивача не повідомлялась про ДТП.
Відповідно до висновку №СЕ-19/121-21/4120-АВ від 05.04.2021 року, наданого судовим експертом ХНДІСЕ ім. засл.проф. М.С. Бокаріуса Лук'яновою В.О. на виконання ухвали суду від 12.02.2021 року, вартість матеріального збитку, завданого власнику т.з. Nissan Note, д.н.з. НОМЕР_2 , пошкодженого внаслідок ДТП 25.09.2020 року, становить 52 445,93 грн. (а.с. 116-129).
Згідно частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до частини другої статті 1187 цього Кодексу шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (частина перша статті 1188 ЦК України).
Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 1192 ЦК України визначено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що оскільки стороною відповідача не спростовано результатів висновку експертизи від 05.04.2021 року, не заявлялося клопотання про призначення повторної експертизи, не надано інших належних доказів, які б спростовували висновок експерта то з відповідача на користь позивача стягненню підлягає сума завданої матеріальної шкоди в розмірі 52 445,93 коп.
Доводи апелянта про те, що висновок експертного автотоварознавчого дослідження № СЕ-19/121-21/4120-АВ від 05.04.2021 року не є належним та допустимим доказом, судовою колегією не приймаються оскільки доказів на спростування вищевказаного висновку відповідачем не надано, він також не звертався до суду з клопотанням про призначення відповідної судової автотоварознавчої експертизи.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 77ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно вимог статті 78ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Стаття 80ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 89ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.
Судами першої інстанцій встановлено, що сторонами у справі не оспорюється факт ДТП.
Предметом спору є сума відшкодування для відновлення пошкодженого майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
Доводи апелянта про те, що висновок експерта № СЕ-19/121-21/4120-АВ від 05.04.2021 року є недостовірним, недопустимим та неповним доказом, оскільки наведені в ньому пошкодження належного позивачу транспортного засобу не відповідають фактичним пошкодженням, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення, колегією суддів не приймаються.
За загальним правилом та з огляду на положення статті 1192 ЦК України розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» у випадку завдання збитку проведення незалежної оцінки є обов'язковим.
Пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Виходячи з аналізу зазначених норм, визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (з відповідним змінами).
Наданий експертний висновок відповідає вказаним вимогам закону. Будь-яких належних та допустимих доказів на його спростування відповідачем не надано.
Щодо протоколу про адміністративне правопорушення, на який посилається відповідач відносно зазначених ушкоджень ТЗ, колегія суддів звертає увагу на те, що працівники поліції фіксуються лише зовнішні (видимі) пошкодження транспортного засобу на місці ДТП та не проводять дефектування транспортного засобу.
Тобто, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сума матеріального збитку в розмірі 52 445,93 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо розміру стягнутої моральної шкоди, виходячи з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Пунктом 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
У частинах 3, 4 ст. 23 ЦК України визначено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
З огляду на вищевикладене, керуючись статтею 1167 ЦК України, принципами розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно визначено розмір моральної шкоди в сумі 5 000 грн., що у достатній мірі компенсує позивачу завдану йому моральну шкоду.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують.
Рішення суду ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Так як апеляційна скарга залишається без задоволення, то судові витрати, у відповідності до вимог ст. ст. 141, 382 ЦПК України між сторонами не розподіляються.
Керуючись ст.ст.367, 368, 369, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 07 червня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова