30 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 380/1477/21 пров. № А/857/19453/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Ніколіна В.В., Гінди О.М.,
за участю секретаря судового засідання Юник А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року (головуючий суддя Сакалош В.М., м. Львів, повний текст складено 27.08.2021) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправним і скасування наказу,-
ОСОБА_1 звернулася в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції України у Львівській області в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ т.в.о. начальника Головного управління Національної поліції у Львівській області №59 від 5 січня 2021 року в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року позов задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ т.в.о. начальника Головного управління Національної поліції у Львівській області №59 від 5 січня 2021 року в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Львівській області (79000, м.Львів, пл. Генерала Григоренка 3, ЄДРПОУ 40108833) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 908,00 грн. сплаченого судового збору. Стягнуто з Головного управління Національної поліції України у Львівській області (79000, м.Львів, пл. Генерала Григоренка 3, ЄДРПОУ 40108833) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати в розмірі 10 000 грн.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління Національної поліції у Львівській області оскаржило його в апеляційному порядку та просить скасувати таке і постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В апеляційній скарзі зазначає, що підставою для видання наказу про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді зауваження послужило службове розслідування, проведене за фактом викладеним у зверненні ОСОБА_2 від 09.11.2020 (вх.№Ч-37/кц від 09.11.2020) щодо неналежного досудового розслідування кримінального провадження за № 12020145060000553 від 27.10.2020, розпочатого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Законом України «Про Дисциплінарний статут» затверджено Дисциплінарний статут Національної поліції України (далі - Дисциплінарний статут).
Відповідно до ст.14 Дисциплінарного статуту службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.
Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.
Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.
Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
Аналогічного змісту положення містяться в Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженого наказом МВС України №893 від 07.11.2018 (далі - Порядок №893).
Згідно п.1 розділу II Порядку№893, службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.
Підставами для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
Наказом ГУНП у Львівській області від 19.11.2020 №3547 «Про призначення та проведення службового розслідування» призначено службове розслідування за фактами, викладеними у зверненні гр. ОСОБА_2 .
Апелянт вважає, що призначення службового розслідування відбулося згідно вимог Дисциплінарного статуту.
Також, апелянт зазначив, що позивачем не підтверджено понесення витрат на надану професійну правничу допомогу, які підлягали оплаті до винесення рішення суду, у зв'язку з чим у задоволенні заяви слід відмовити.
Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У відповідності до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 29 січня 2019 року є атестованим співробітником поліції та проходила службу на різних посадах в органах поліції України. 13 січня 2021 року ОСОБА_1 було ознайомлено з Наказом №59 т.в.о. начальника Головного управління Національної поліції у Львівській області від 05 січня 2021 року «Про застосування дисциплінарного стягнення до працівників Залізничного ВП ГУНП у Львівській області». Підставою для видання наказу про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді зауваження послужило службове розслідування, проведене за фактом викладеним у зверненні ОСОБА_2 від 10.11.2020 щодо неналежного досудового розслідування кримінального провадження за № 12020145060000553 від 27.10.2020 розпочатого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1.ст.125 КК України.
16 жовтня 2020 року позивач у складі слідчо-оперативної групи прибула по виклику в район вулиці Городоцької, 56 у м.Львові. На місці встановлено, що мав місце конфлікт між ОСОБА_2 з сусідами, один з яких побив її колишнього співмешканця ОСОБА_3 27 жовтня 2020 року ОСОБА_3 звернувся до Залізничного ВП ГУНП і написав заяву про кримінальне правопорушення, скоєне відносно нього.
28 та 29 жовтня позивач працювала по цьому кримінальному провадженні, винесла постанову про призначення судово-медичної експертизи потерпілого та викликала його для допиту в якості потерпілого на 29 жовтня 2020 року.
З 02 по 28 листопада 2020 року позивач була звільнена від виконання службових обов'язків та направлена за наказом керівництва для проходження навчальних курсів зі своєї спеціалізації з метою підвищення кваліфікаційного рівня знань працівників секторів дізнання ГУНП у Львівській області. Перед вибуттям на навчання та під час його проходження будь-якої вказівки чи розпорядження правомочного керівництва передати кримінальне провадження іншим працівникам поліції для їх розслідування не отримувала.
09 листопада 2020 року позивач передала ОСОБА_3 документи для проходження ним судово-медичної експертизи. 12 листопада 2020 року у службовому месенджері заступник начальника сектору дізнання Залізничного ВП ГУНП у Львівській області повідомив, що від позивача потрібні письмове пояснення за скаргою ОСОБА_2 від 06.11.2020 та витребував матеріали вищевказаного кримінального провадження.
17 листопада 2020 року позивача було викликано в Головне управління Національної поліції у Львівській області та запропоновано написати пояснення з приводу скарги. Зі скаргою позивач не ознайомлена і зміст скарги їй не відомий.
У подальшому позивачу стало відомо з тексту Наказу № 59 від 05.01.2021, за заявою громадянки ОСОБА_2 проводилось службове розслідування, з матеріалами цього розслідування позивач не ознайомлена.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції врахував, що стаття 18 Закону України «Про національну поліцію» визначає основні обов'язки поліцейського. Зокрема, поліцейський зобов'язаний:
1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;
2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва;
3) поважати і не порушувати прав і свобод людини;
4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я;
5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків;
6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.
Частина 1 статті 19 цього ж Закону, визначає види відповідальності поліцейських. У разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом (частина 2 статті 19 Закону №580-VIII ).
Сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження визначає Дисциплінарний статут Національної поліції України, затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15.03.2018 №2337-VIII (надалі - Дисциплінарний статут).
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст.1 Дисциплінарного статуту, службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.
Службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов'язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов'язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.
Службова дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України «Про Національну поліцію», зобов'язує поліцейського: 1) бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; 2) знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов'язки; 3) поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; 4) безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; 5) вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов'язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; 6) утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов'язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; 7) утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; 8) знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку; 9) підтримувати рівень своєї підготовки (кваліфікації), необхідний для виконання службових повноважень; 10) берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів; 11) поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень; 12) дотримуватися правил носіння однострою та знаків розрізнення; 13) сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції; 14) під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп'яніння.
Частиною 1 ст. 11 Дисциплінарного статуту передбачено, що за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Згідно з ч.1 ст.12 Дисциплінарного статуту, дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 13 Дисциплінарного статуту, дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.
Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.
Частиною 3 ст.13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, встановлено, що до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.
Відповідно до ч.2 ст.14 Дисциплінарного статуту, службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.
Статтею 19 Дисциплінарного статуту регламентовано порядок застосування дисциплінарних стягнень.
У висновку за результатами службового розслідування зазначаються: 1) дата і місце складання висновку, прізвище та ініціали, посада і місце служби членів дисциплінарної комісії, що проводила службове розслідування; 2) підстава для призначення службового розслідування; 3) обставини справи, зокрема обставини вчинення поліцейським дисциплінарного проступку; 4) пояснення поліцейського щодо обставин справи; 5) пояснення інших осіб, яким відомі обставини справи; 6) пояснення безпосереднього керівника поліцейського щодо обставин справи; 7) документи та матеріали, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку; 8) відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; 9) причини та умови, що призвели до вчинення проступку, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення, обставини, що знімають з поліцейського звинувачення; 10) висновок щодо наявності або відсутності у діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону; 11) вид стягнення, що пропонується застосувати до поліцейського у разі наявності в його діянні дисциплінарного проступку (ч.1 ст.19).
Під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби. (ч.3 ст.19)
Обставинами, що пом'якшують відповідальність поліцейського, є: 1) усвідомлення та визнання своєї провини у вчиненні дисциплінарного проступку; 2) попередня бездоганна поведінка; 3) високі показники виконання повноважень, наявність заохочень та державних нагород; 4) вжиття заходів щодо запобігання, відвернення або усунення негативних наслідків, які настали або можуть настати внаслідок вчинення дисциплінарного проступку, добровільне відшкодування завданої шкоди; 5) вчинення проступку під впливом погрози, примусу або через службову чи іншу залежність; 6) вчинення проступку внаслідок неправомірних дій керівника.
Обставинами, що обтяжують відповідальність поліцейського, є: 1) вчинення дисциплінарного проступку у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп'яніння; 2) вчинення дисциплінарного проступку повторно до зняття в установленому порядку попереднього стягнення; 3) вчинення дисциплінарного проступку умисно на ґрунті особистої неприязні до іншого поліцейського, службовця, у тому числі керівника, чи помсти за дії чи рішення стосовно нього; 4) настання тяжких наслідків, у тому числі збитків, завданих вчиненням дисциплінарного проступку; 5) вчинення дисциплінарного проступку на ґрунті ідеологічної, релігійної, расової, етнічної, гендерної чи іншої нетерпимості (ч.ч. 3, 4, 6 ст.19).
Частинами 7-8, 10-11 ст.19 Дисциплінарного статуту встановлено, що у разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції.
Під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.
У разі вчинення поліцейським незначного проступку керівник може обмежитися його попередженням про необхідність дотримання службової дисципліни.
У разі притягнення до дисциплінарної відповідальності поліцейського, який має дисциплінарне стягнення і вчинив дисциплінарний проступок, дисциплінарне стягнення, що застосовується, повинно бути суворішим, ніж попереднє.
Згідно частин 1-2 ст.21 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення застосовується не пізніше одного місяця з дня виявлення дисциплінарного проступку і не пізніше шести місяців з дня його вчинення шляхом видання дисциплінарного наказу.
У разі проведення службового розслідування за фактом вчинення дисциплінарного проступку днем його виявлення вважається день затвердження висновку за результатами службового розслідування.
Також, як правильно враховано судом першої інстанції, згідно п.1 Розділу І Положення про органи досудового розслідування Національної поліції України, затвердженим Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.07.2017 №570 органи досудового розслідування Національної поліції України (далі - органи досудового розслідування) є структурними підрозділами апарату центрального органу управління поліції, її територіальних органів - головних управлінь Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, областях та місті Києві, територіальних (відокремлених) підрозділів головних управлінь Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, областях та місті Києві (далі - територіальні (відокремлені) підрозділи поліції), які згідно з кримінальним процесуальним законодавством забезпечують досудове розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності слідчих органів Національної поліції.
Згідно п.3 Розділу І даного Положення правову основу діяльності органів досудового розслідування становлять Конституція України, Кримінальний кодекс України (далі - КК України), Кримінальний процесуальний кодекс України (далі - КПК України) та інші нормативно-правові акти з питань досудового розслідування.
Частина 1 Розділу ІІ Положення визначає завдання, які покладаються на органи досудового розслідування:
1) захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень;
2) охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження;
3) забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності слідчих органів Національної поліції;
4) забезпечення відшкодування фізичним і юридичним особам шкоди, заподіяної кримінальними правопорушеннями;
5) виявлення причин і умов, які сприяють учиненню кримінальних правопорушень, і вжиття через відповідні органи заходів щодо їх усунення.
Відповідно до пунктів 1, 2 Розділу VІ Положення слідчий - службова особа органу Національної поліції України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої КПК України, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень. Під час досудового розслідування слідчий самостійно приймає процесуальні рішення, крім випадків, коли законом передбачено винесення рішення слідчого судді, суду або згода прокурора чи погодження керівника органу досудового розслідування або якщо рішення про його проведення приймає виключно прокурор, і є відповідальним за законне та своєчасне виконання цих рішень.
Згідно п.3 Розділу VІ Положення при виконанні своїх службових обов'язків слідчий зобов'язаний:
1) під час досудового розслідування дотримуватися вимог Конституції України, КПК України та законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
2) забезпечувати повне, усебічне та неупереджене розслідування кримінальних правопорушень у межах установлених КПК України строків;
3) виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються в письмовій формі;
4) забезпечувати реалізацію в повному обсязі прав і законних інтересів усіх учасників кримінального провадження;
5) не розголошувати відомості, що становлять державну чи іншу таємницю, що охороняється законом, інформацію про приватне (особисте і сімейне) життя особи та інші відомості, здобуті при розслідуванні кримінальних правопорушень;
6) не вчиняти будь-яких дій, що ганьблять звання слідчого і можуть викликати сумнів у його об'єктивності та неупередженості;
7) у разі наявності підстав, передбачених статтею 77 КПК України, заявляти самовідвід від участі в кримінальному провадженні в порядку, визначеному статтею 80 КПК України.
Пунктом 4 Розділу VІ Положення передбачено, що службові особи органів та підрозділів поліції, крім безпосередніх керівників органів досудового розслідування, вищих керівників органів досудового розслідування, які діють у межах повноважень, визначених КПК України, не можуть мати доступу до матеріалів кримінальних проваджень, витребувати їх у слідчого для перевірки стану розслідування кримінального правопорушення, вивчення і надання вказівок, визначення кваліфікації кримінального правопорушення чи будь-яким іншим способом утручатися в процесуальну діяльність слідчого. Утручання в процесуальну діяльність слідчих осіб, що не мають на те законних повноважень, не допускається.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Кримінального процесуального кодексу України (13.04.2012 року № 4651-VI) порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
Частиною 2 статті 9 КПК України передбачено, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Згідно частини 1 статті 28 КПК України під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень. В той же час, згідно частини 2 цієї статті проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.
Відповідно до ч. 3 ст. 28 КПК України критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є:
1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо;
2) поведінка учасників кримінального провадження;
3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.
Згідно ч.5 ст.28 КПК України кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите.
Згідно ч.1 ст.40 КПК України слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій.
Пунктом 3 частини 2 ст.40 КПК України передбачено, що слідчий уповноважений доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам.
Відповідно до ч.5 ст.40 КПК України слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.
Судом першої інстанції встановлено, що 15.01.2021 позивач зверталась із рапортом до начальника ГУНП в якому просила надати матеріали службового розслідування. Відповідь на вказаний рапорт не отримала.
Су першої інстанції вірно вважав, що позов підлягає задоволенню, оскільки спірний наказ протиправний та таким, що підлягає скасуванню з тих підстав, що відповідач зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України), відповідач повинен був дотримуючись принципу юридичної визначеності у встановленому законом порядку перш за все враховувати фактичні обставини справи, пріоритетні норми КПК України в межах своїх повноважень і лише після цього у випадку наявності законних підстав приймати спірне рішення.
Вказані висновки суду також узгоджуються із правовими висновками Верховного Суду, викладеного у постанові від 24 квітня 2019 року у справі №815/1554/17, принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.
Разом з тим, щодо стягнення з відповідач судових витрат на професійну правничу допомогу, то колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту першого частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до статей 1, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною сьомою статті 134 КАС України передбачено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що розрахунок правничої допомоги у розмірі 10000 грн завищений у співвідношенні до обсягу наданих позивачу послуг.
Аналізуючи викладене, беручи до уваги положення КАС України, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що розмір витрат зазначений позивачем не є пропорційний, а тому розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного вважає, що відшкодуванню підлягають судові витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн, оскільки такий розмір витрат є цілком обґрунтованим, а також співмірний з виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року слід змінити, виклавши четвертий абзац резолютивної частини рішення в такій редакції: «Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Львівській області (ЄДРПОУ 40108833) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 3000 (три тисячі) гривень витрат на професійну правничу допомогу», в решті рішення залишити без змін.
Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області задовольнити частково, змінити рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року по справі № 380/1477/21, виклавши четвертий абзац резолютивної частини рішення в такій редакції: «Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Львівській області (ЄДРПОУ 40108833) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 3000 (три тисячі) гривень витрат на професійну правничу допомогу».
У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року по справі № 380/1477/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя М.А. Пліш
Судді В.В. Ніколін
О.М. Гінда
повний текст складено 07.12.2021