П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
06 грудня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/216/21
Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В.
Дата і місце ухвалення 22.06.2021р., м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів: Федусика А.Г.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року по справі №400/216/21 за позовом ОСОБА_1 до Факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба про визнання бездіяльності протиправною; стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.08.2019 року по 09.12.2020 року включно;
- стягнути з Факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.08.2019 року по 09.12.2020 року включно в розмірі 477349,47 грн. за КВЕД 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців”.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2021 року позов задоволено частково. Суд визнав протиправною бездіяльність Факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.08.2019 року по 09.12.2020 року. Стягнув з Факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.08.2019 року по 09.12.2020 року в розмірі 43448,63 грн. (сорок три тисячі чотириста сорок вісім гривень 63 коп.). В решті позовних вимог - відмовив.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, та ОСОБА_1 подали апеляційні скарги, обґрунтовані посиланням на не правильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба зазначив, що суд першої інстанції приймаючи судове рішення у справі не врахував, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України відсутні, у зв'язку з чим просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову.
ОСОБА_1 в обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції невірно визначив суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстації, ОСОБА_1 з 1994 року проходив військову службу у Збройних Силах України.
Наказом начальника Факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу Харківського національного університету Повітряних Сил від 21.07.2019 року № 355 (по особовому складу) його звільнено у запас на підставі пп. “й” п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”.
Наказом начальника Факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу Харківського національного університету Повітряних Сил від 31.08.2019 року № 189 (по стройовій частині) з 31.08.2019 року позивача виключено зі списків складу частини та знято з усіх видів забезпечення.
На виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 року у справі №400/2388/20, що набрало законної сили, 09.12.2020 року Харківський національний університету Повітряних Сил виплатив ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 56 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2019 рік у сумі 43 448,63 грн.
На думку позивача, оскільки відповідач невчасно виплатив на його користь належні при звільнені виплати, він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що стало підставою його звернення до суду з відповідним позовом.
Вирішуючи справу та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції погодився з позивачем щодо наявності у нього права на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з військової служби.
Водночас, враховуючи встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що справедливим, пропорційним визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.08.2019 року по 09.12.2020 року є сума 43 448,63грн.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно частини 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Спеціальним законодавством врегульовано правове становище осіб, які проходять військову службу, порядок, умови проходження та звільнення зі служби, порядок та умови оплати праці.
Разом з тим, спеціальним законодавством не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Отже, беззаперечним є висновок, що трудове законодавство у питаннях, які не врегульовані нормами спеціального законодавства, поширюється також і на військовослужбовців.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
В свою чергу, згідно ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
На підставі наведеного, враховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи позивача про наявність у нього права на отримання відшкодування за затримку виплати грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку як учасника бойових дій на підставі статті 117 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 сформулювала висновок, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду і у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Ураховуючи вказані висновки Великої Палати Верховного Суду, а також те, що у даній справі підтверджено право позивача на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, колегія суддів вважає, що відповідач повинен нести відповідальність, встановлену ч.1 ст. 117 КЗпП України, а саме: виплатити позивачу його середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
З огляду на очевидну не співмірність заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені (477 349,47 грн.) зі встановленим розміром заборгованості (43 448,63 грн.), характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, колегія суддів вважає, що визначена судом першої інстанції сума компенсації за несвоєчасний розрахунок позивача при звільнені є співмірною компенсацією понесених позивачем втрат пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні.
Судова колегія зазначає, що розрахована судом першої інстанції сума компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільнені не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційних скаргах доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги Факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач: А.В. Бойко
Судді: А.Г. Федусик
О.А. Шевчук