06 грудня 2021 р. Справа № 520/10433/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , П'янової Я.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2021 р. (ухвалене суддею Шевченко О.В.) по справі № 520/10433/21
за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРМАЦІЯ ЧЕРНІГІВЩИНИ"
про стягнення адміністративно-господарських санкцій,
Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРМАЦІЯ ЧЕРНІГІВЩИНИ» (в подальшому - ТОВ «ФАРМАЦІЯ ЧЕРНІГІВЩИНИ»), в якому просило стягнути з ТОВ «ФАРМАЦІЯ ЧЕРНІГІВЩИНИ» на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, у сумі 18731,82 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2021 р. відмовлено в задоволенні позову.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2021 р. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Закону України «Про зайнятість населення», Закону України «Про основи соціальної захищеної осіб з інвалідністю в Україні», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи, оскільки на підприємство покладається обов'язок забезпечити у будь-який законний спосіб працевлаштування осіб з інвалідністю, а не тільки створити робочі місця.
Відповідач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно із ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що ТОВ «ФАРМАЦІЯ ЧЕРНІГІВЩИНИ» до Фонду соціального захисту інвалідів подано звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2020 рік форми № 10-ПІ, відповідно до якого: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 11 особа, кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, становить 1 особа, з яких на підприємстві у 2020 році працювало 0 осіб з інвалідністю.
Відповідно до розрахунку Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, фонд оплати праці штатних працівників за 2020 рік на ТОВ «ФАРМАЦІЯ ЧЕРНІГІВЩИНИ» 412100 грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника 37463,64 грн., станом на 15.04.2021 р. сума адміністративно-господарських санкцій відповідачем не сплачена та складає 18731,82 грн.
У зв'язку з вищевикладеним, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем належним чином та у повному обсязі дотримано вимоги закону в частині створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а саме: створено необхідну кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, проінформовано органи працевлаштування про створення вказаних робочих місць належним чином.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 8 статті 69 Господарського кодексу України встановлено, що підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, осіб з інвалідністю, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.
Відповідно до ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» встановлено, що пошук підходящої роботи для особи з інвалідністю здійснює державна служба зайнятості відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю, кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.
Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (ч. 2 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні").
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Згідно із ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Тобто, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій необхідно виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. У свою чергу, елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 31.01.2019 р. у справі № 809/750/17.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції зазначає, що суб'єкт господарської діяльності звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто, від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
Таким чином, у цій справі необхідно перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення", роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
Таким чином, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього, передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 р. № 70 затверджено Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування (в подальшому Порядок № 70).
Відповідно Порядку № 70, звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.
Наказом Мінсоцполітики від 27.08.2020 р. № 591 (в подальшому Наказ № 591) затверджено форму звітності № ІО-ПОІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та Інструкцію щодо її заповнення, які введено в дію починаючи зі звіту за 2020 рік.
Наказом Мінсоцполітики від 18.12.2020 р. № 821 (в подальшому Наказ № 821) внесено зміни до форми звітності № ІО-ПОІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та Інструкції щодо її заповнення, які діють з 12.02.2021 року.
Пунктом 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 70 від 31.01.2007 р. (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом. Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.
Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 р. № 316 (далі - Наказ № 316) затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії).
Згідно із Наказом № 316, форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Відповідно до п.п. 3, 5 Порядку №316, Форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Судовим розглядом встановлено, що наказом № 14.09-1К від 14.09.2020 р. ТОВ "ФАРМАЦІЯ ЧЕРНІГІВЩИНИ" виділено та створено 8 робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а також внесено зміни до штатного розпису, за професією "провізор" (4 робочих місця) та "фармацевт" (4 робочих місця), у зв'язку з чим 16.09.2020 р. до центру зайнятості відповідачем подано звіт форми № 3-ПН.
Наказом № 09.12-К від 09.12.2020 р. товариством збільшено кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за професією "провізор" з 4 до 10 робочих місць та за професією "провізор" з 4 до 10 робочих місць, у зв'язку з чим 11.12.2020 р. до центру зайнятості відповідачем подано звіт форми № 3-ПН.
Крім того, в подальшому ТОВ «ФАРМАЦІЯ ЧЕРНІГІВЩИНИ» у 2020 році подавалися звіти форми № 3-ПН про наявність вакантних робочих місць, разом з характеристиками вакансій та вимогами до кандидатів, в яких зазначалося про створені вакантні робочі місця для окремих категорій громадян - осіб з інвалідністю.
Позивачем не надано доказів направлення центром зайнятості для працевлаштування на підприємстві відповідача осіб з інвалідністю, яким відповідач відмовив у працевлаштуванні.
Згідно із ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доводи апелянта, що на підприємство покладається обов'язок забезпечити у будь-який законний спосіб працевлаштування осіб з інвалідністю, а не тільки створити робочі місця, суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" не покладають на роботодавця обов'язок пошуку особи з інвалідністю для працевлаштування, а лише щодо створення робочого місця для працевлаштування такої особи та інформування про створене робоче місце у відповідній кількості належних державних органів, слід вважати, що відповідачем у цій справі у повному обсязі виконано його обов'язки стосовно працевлаштування осіб з інвалідністю.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 24.06.2020 р. у справі № 440/2008/19.
Щодо інших доводів апелянта суд зазначає, що вони спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що ТОВ «ФАРМАЦІЯ ЧЕРНІГІВЩИНИ» належним чином та у повному обсязі дотримано вимоги чинного законодавства щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, та відповідач не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо ним розроблено необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створено робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформовано відповідні установи.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2021 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 77, 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2021 р. по справі № 520/10433/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич Я.В. П'янова