Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"25" листопада 2021 р.м. ХарківСправа № 922/2555/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Хотенця П.В.
при секретарі судового засідання Гаврильєву О.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом В.о. керівника Слобідської окружної прокуратури міста Харкова, м. Харків
до 1.Харківської міської ради, м. Харків , 2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків , 3. Фізичної особи-підприємця Ільїної Тетяни Миколаївни, м. Харків , 4. ОСОБА_1 , м. Харків
про визнання незаконним та скасування додатку до рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень та витребування нежитлових приміщень
за участю представників сторін:
прокурора - Ногіна О.М., посв. № 057318 від 09.10.2020 року
відповідача - 1. не з'явився, 2. не з'явився, 3. Сергєєв А.В., ордер № 1068041 від 25.11.2021 року, 4. не з'явився
В.о. керівника Слобідської окружної прокуратури міста Харкова, м. Харків звернувся із позовом до відповідачів 1. Харківської міської ради, м. Харків, 2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків, 3. Фізичної особи-підприємця Ільїної Тетяни Миколаївни, м. Харків, 4. ОСОБА_1 , м. Харків, в якому просить визнати незаконним та скасувати пункт 60 додатку 1 до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 06 липня 2016 року № 283/16; визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 30 листопада 2016 року №5404-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Ільїною Тетяною Миколаївною (РНОКПП НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за № 2618 та витребувати у ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь об'єднаної територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 2-го поверху № I, Iа VIа, VIб, 25-1, 25а-1, 26-2 площею 97,1 кв.м. у нежитловій будівлі літ. "Б-2", розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а Харківську міську раду Харківської області зобов'язати прийняти останні.
На виконання вимог частини 7 статті 176 Господарського процесуального кодексу України, суд звернувся до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання м. Харкова та Харківської області із запитом про надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) (доступ до персональних даних) фізичної особи - ОСОБА_1 .
14 липня 2021 року до суду надійшла відповідь Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання м. Харкова та Харківської області на вище зазначений запит.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 19 липня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду; відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначено підготовче засіданні на 09 серпня 2021 року на 11 годину 40 хвилин.
06 серпня 2021 року через канцелярію суду, Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради подано заяву (вхідний № 18426) про залишення позову без розгляду.
06 серпня 2021 року через канцелярію суду, Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради подано заяву (вхідний № 18427) про застосування строку позовної давності.
06 серпня 2021 року через канцелярію суду, Харківською міською радою подано відзив (вхідний № 18428) на позовну заяву, який суд приймає та долучає до матеріалів справи.
06 серпня 2021 року через канцелярію суду, Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради подано відзив (вхідний № 18430) на позовну заяву, який суд приймає та долучає до матеріалів справи.
06 серпня 2021 року через канцелярію суду, Харківською міською радою подано заяву (вхідний № 18431) про залишення позову без розгляду.
Протокольною ухвалою від 09 серпня 2021 року, на підставі статтей 177, 181, пункту 3 частини 2 статті 183, статті 232 Господарського процесуального кодексу України, відкладено підготовче засідання на 14 вересня 2021 року на 11:20 годин.
16 серпня 2021 року через канцелярію суду, Слобідською окружною прокуратурою міста Харкова подано відповідь (вхідний № 19117) на відзив, яку суд приймає та долучає до матеріалів справи.
03 вересня 2021 року через канцелярію суду, Фізичною особою-підприємцем Ільїною Тетяною Миколаївною подано відзив (вхідний № 20494) на позовну заяву, який суд приймає та долучає до матеріалів справи.
08 вересня 2021 року через канцелярію суду, ОСОБА_1 подано відзив (вхідний № 20976) на позовну заяву, який суд приймає та долучає до матеріалів справи.
10 вересня 2021 року через канцелярію суду, Слобідською окружною прокуратурою міста Харкова подано заперечення (вхідний № 21133) на заяву, які суд приймає та долучає до матеріалів справи.
10 вересня 2021 року через канцелярію суду, Слобідською окружною прокуратурою міста Харкова подано заперечення (вхідний № 21134) на заяву, які суд приймає та долучає до матеріалів справи.
13 вересня 2021 року через канцелярію суду, ОСОБА_1 подано заяву (вхідний № 21354) про застосування строку позовної давності.
13 вересня 2021 року через канцелярію суду, Фізичною особою-підприємцем Ільїною Тетяною Миколаївною подано заяву (вхідний № 21374) про застосування строку позовної давності.
13 вересня 2021 року через канцелярію суду, Фізичною особою-підприємцем Ільїною Тетяною Миколаївною подано заяву (вхідний № 21375), яку суд приймає та долучає до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 14 вересня 2021 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, до 17 жовтня 2021 року.
Протокольною ухвалою від 14 вересня 2021 року, на підставі статтей 177, 181, пункту 3 частини 2 статті 183, статті 232 Господарського процесуального кодексу України, відкладено підготовче засідання на 27 вересня 2021 року на 11:30 годин.
27 вересня 2021 року через канцелярію суду, Слобідською окружною прокуратурою міста Харкова подано заперечення (вхідний № 22546) на заяву про сплив позовної давності, які суд приймає та долучає до матеріалів справи.
27 вересня 2021 року через канцелярію суду, Слобідською окружною прокуратурою міста Харкова подано заперечення (вхідний № 22545) на заяву про сплив позовної давності, які суд приймає та долучає до матеріалів справи.
Протокольною ухвалою від 27 вересня 2021 року, на підставі статтей 177, 181, пункту 3 частини 2 статті 183, статті 232 Господарського процесуального кодексу України, відкладено підготовче засідання на 07 жовтня 2021 року на 12:40 годин.
06 жовтня 2021 року через канцелярію суду, Фізичною особою-підприємцем Ільїною Тетяною Миколаївною подано заяву (вхідний № 23518) про перенесення розгляду справи, яку суд задовольняє та долучає до матеріалів справи.
Протокольною ухвалою від 07 жовтня 2021 року, на підставі пункту 3 частини 2 статті 185, статті 232 Господарського процесуального кодексу України, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26 жовтня 2021 року на 12 годин.
Протокольною ухвалою суду від 26 жовтня 2021 року на підставі частини 2 статті 216, статті 232 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошено перерву до 17 листопада 2021 року до 15:20 годин.
17 листопада 2021 року через канцелярію суду, Харківською міською радою подано заяву (вхідний № 27179) про застосування строку позовної давності.
Протокольною ухвалою суду від 17 листопада 2021 року на підставі частини 2 статті 216, статті 232 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошено перерву до 23 листопада 2021 року до 11:30 годин.
Протокольною ухвалою суду від 23 листопада 2021 року на підставі частини 2 статті 216, статті 232 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошено перерву до 25 листопада 2021 року до 11 годин.
Щодо заяви Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради про залишення позову без розгляду, суд зазначає наступне.
Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради вказує, що в порушення вимог статтей 20, 21, 173, 174. 226 Господарського процесуального кодексу України порушено правила об'єднання позовних вимог з огляду на те, що при зверненні з позовом у цій справі прокурором заявлено позовну вимогу до фізичної особи ОСОБА_1 про витребування на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради спірних приміщень, яка не підлягає розгляду в господарських судах та має розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки стороною є фізична особа - ОСОБА_1 , який не є підприємцем.
Відповідно до статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього кодексу, у тому числі й фізичні особи, які не є підприємцями. Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно частин 2, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до частини 4 статті 173 Господарського процесуального кодексу України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Згідно пункту 2 частини 5 статті 174 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).
В даному випадку прокурор звернувся до суду в інтересах держави з позовом до відповідачів у межах правовідносин щодо відчуження комунального майна, стверджуючи про незаконність такого відчуження як проведеного поза межами та всупереч нормативно передбаченої для відчуження такого майна процедури приватизації, внаслідок чого укладений стосовно спірних приміщень договір купівлі-продажу спірного майна від 30 листопада 2016 року №5404-В-С має бути визнано недійсним.
При цьому, звернувшись до суду за захистом інтересів держави, у позовній заяві прокурором об'єднано як позовні вимоги про скасування результатів приватизації комунального майна, оформлених рішенням №283/16 і договором купівлі-продажу № 5404-В-С, які (вимоги) пред'явлено до міськради і Управління, так і позовну вимогу до фізичної особи ОСОБА_1 , якому у подальшому (02 квітня 2018 року) ОСОБА_2 подаровано спірне майно, яке Фізичною особою-підприємцем Ільїною Тетяною Миколаївною, як покупцем спірних приміщень у листопаді 2016 року, подаровано відповідно договору дарування від 31 липня 2017 року Чернобай Г.М.
Отже, спір у цій справі стосується нерухомого майна, що було об'єктом приватизації та наразі є предметом витребування від фізичної особи, тобто водночас стосується приватизаційних та цивільних правовідносин, причому останні є похідними від приватизаційних правовідносин, що виникли без участі фізичних осіб.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених стоном випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до пунктів 1, 2 та 6 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (право на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Згідно статті 30 Закону України "Про приватизацію державного майна" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що спори щодо приватизації державного майна, крім спорів, які виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції адміністративних судів, вирішуються господарським судом у порядку, встановленому ГПК України.
Аналогічну вимогу про вирішення спору судом господарської юрисдикції передбачено також чинною на момент звернення з позовом редакцією статті 30 Закону України від 18 січня 2018 року "Про приватизацію державного і комунального майна", який набрав чинності з 07 березня 2018 року.
Аналогічного висновку щодо розмежування підсудності дійшов Верховний Суд України у постанові №21-847а15 від 07 липня 2015 року, а також Велика Палата Верховного суду у постанові №125/703/1б-ц від 21 лютого 2018 року.
Так, розглянувши касаційну скаргу позивача, Велика Палата дійшла наступного висновку, що оспорений договір купівлі-продажу групи нежитлових приміщень був укладений в порядку приватизації комунального майна шляхом проведення аукціону. Відтак, враховуючи характер спірних відносин справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а пред'явлення позову, у тому числі, до фізичної особи, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, не змінює правову природу юридичного спору та у даному випадку не є підставою для вирішення його в порядку цивільного судочинства.
Крім цього, справи у подібних правовідносинах, зокрема з питань порушення органами місцевого самоврядування вимог Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", у тому числі щодо порушення порядку викупу орендарями приміщень комунальної власності, відповідно до усталеної судової практики розглядаються господарськими судами (постанова ВГСУ від 29 квітня 2015 року № 924/1212/14).
Таким чином, за загальним правилом спори щодо приватизації державного або комунального майна належать до господарської юрисдикції незалежно від суб'єктного складу сторін спору щодо відчуження майна - як юридичних, так і фізичних осіб.
Відтак з урахуванням характеру спірних відносин справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а пред'явлення позову, у тому числі, до фізичної особи, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, не змінює правової природи юридичного спору та в цьому випадку не є підставою для вирішення його в порядку цивільного судочинства.
Вказане повністю узгоджується зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, яка завданням господарського судочинства визначає справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів не тільки юридичних осіб і держави, але й фізичних осіб.
Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 903/456/18, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 серпня 2021 року у справі № 922/74/21.
Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 грудня 2019 року в рамках справи № 922/2485/19 досліджено питання щодо правил об'єднання основних/похідних позовних вимог та належне визначення суб'єктивного складу учасників провадження.
Відповідно до вимог статті 47 Господарського процесуального кодексу України позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; права або обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; предметом спору є однорідні права і обов'язки.
За змістом статті 173 Господарського процесуального кодексу України вимоги одного позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема нерозривно пов'язані між собою або від вирішення однієї з них належить вирішення інших.
Таким чином, зазначеними нормами процесуального права передбачено право позивача пред'явити позов до кількох відповідачів, об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.
Об'єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин.
У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №905/2043/18 вказано, що під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об'єднанню підлягають вимоги, пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.
Отже, позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Однорідними можуть вважатися позовні заяви, пов'язані однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим самим позивачем до одного і того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного і того самого відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.
Об'єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі №914/2191/16, від 23 жовтня 2019 року у справі №902/434/19, від 30 жовтня 2019 року у справі №922/1359/19.
Отже, позовні вимоги у цій справі пов'язані між собою підставою виникнення, стосуються одного і того самого майна - спірних нежитлових приміщень, що має наслідком повернення цього майна законному власнику у разі задоволення позову, і відповідно до статті 173 Господарського процесуального кодексу України їх слід розглядати в межах однієї справи.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні заяви (вхідний № 18426 від 06 серпня 2021 року) Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради про залишення позову без розгляду.
Щодо заяви Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради про залишення позову без розгляду, суд зазначає наступне.
Згідно частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України визначено участь у судовому процесі органів і осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Передумовою участі органів та осіб, передбачених статтею 53 Господарського процесуального кодексу України, в господарському процесі є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб'єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.
На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов'язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи. перелічені статтею 53 Господарського процесуального кодексу України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що означені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Така "виключність" випадків для представництва прокурором інтересів держави в суді проявляється у спірних правовідносинах, оскільки в особі одного органу поєднується порушник вимог законодавства та орган, який реалізує права територіальної громади володіти, ефективно користуватися та розпоряджатися на власний розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через спеціально уповноважені органи; підвищення ефективності використання майна, створення конкурентного середовища, залучення інвестицій з метою забезпечення соціально-економічного розвитку міста, а також забезпечення надходження коштів від приватизації до міського бюджету.
Згідно частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до частин 4 та 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Тобто, зміст правових норм частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 Господарського процесуального кодексу України передбачають два взаємовиключних випадки, а саме: внесення позову прокурором в інтересах відповідного органу, який має право та зобов'язаний здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, зокрема, шляхом звернення до суду з позовами відповідної категорії, проте не здійснює або неналежним чином здійснює свої повноваження. В такому випадку вказаний орган набуває статус позивача та відповідне коло процесуальних прав, наприклад, оскарження наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, відмова від поданого прокурором позову тощо. З метою завчасного інформування позивача у справі про намір внесення позову до суду в його інтересах та забезпечення ефективної та повної реалізації прав та обов'язків сторони процесу, частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" зобов'язано прокурора попередньо, до звернення до суду, повідомити про свій намір відповідного суб'єкта владних повноважень; внесення позову прокурором самостійно у якості позивача, що зумовлено відсутністю такого органу або відсутністю у нього повноважень (та обов'язку) щодо звернення до суду з позовними заявами певної категорії. В останньому випадку відповідний уповноважений орган процесуальними правами та обов'язками позивача не наділяється, їх реалізує виключно прокурор, як позивач.
Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор зазначає, що згідно із статтею 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Відчуження об'єктів нерухомості з комунальної власності з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу і місцевого самоврядування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави, яка згідно із статтею 7 Конституції України, гарантує місцеве самоврядування.
Таким чином, законодавством прямо передбачено право прокурора звертатись до суду в інтересах держави у разі нездійснення або неналежного здійснення органом місцевого самоврядування відповідних повноважень.
Крім того, Харківська міська рада та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, як органи наділеними відповідними повноваженнями не може обіймати декілька статусів у справі та виступати у якості як позивача так і відповідача, оскільки ж такими органами, які припустилися порушень та виступають у якості відповідача у справі.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, скільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення.
Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.
Положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини забезпечено врахування принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.
Звернення прокурора з позовною заявою спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо відчуження майна з комунальної власності, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.
Згідно статті 327 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Відчуження об'єктів нерухомості з комунальної власності з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави, яка згідно із статтею 7 Конституції України, гарантує місцеве самоврядування.
Додержання всіма учасниками суспільних відносин принципу законності, який закріплено у статті 68 Конституції України (кожен зобов'язаний неухильно додержуватись Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей) є обов'язковою передумовою досягнення загальнонаціональної мети українського народу - побудови демократичної, соціальної, правової держави.
Звернення прокурора до суду у даній справі спрямоване на дотримання встановлених Конституцією України принципів верховенства права та законності, а також задоволення суспільної потреби у дотриманні вимог чинного законодавства під час відчуження об'єктів нерухомості з комунальної власності.
З огляду на висновки, викладені Європейським судом з прав людини у рішенні в справі "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, питання правомірності відчуження об'єктів нерухомості з комунальної власності становлять не тільки державний, а й суспільний інтерес.
Таким чином, недотримання під час проведення приватизації вимог чинного законодавства, принципів відкритості, максимальної ефективності та економії, унеможливило раціональне та ефективне використання комунального майна громади, що в свою чергу порушує матеріальні інтересів держави, а також безпосередньо порушує права та інтереси мешканців територіальної громади, утвердження і забезпечення яких є головним обов'язком держави відповідно до статті Конституції України.
Матеріали справи свідчать про те, що Харківська міська рада та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради були обізнані про порушення процедури приватизації шляхом викупу орендарем, а не шляхом аукціону чи конкурсу, адже в спірному рішенні ради та договорі купівлі-продажу наявні посилання на Програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 рр. У пунктах 5.1., 5.4. вказаної програми зазначено, що викуп застосовується щодо об'єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об'єктів передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.
З урахуванням того, що Харківська міська рада представляє інтереси громади міста Харкова, однак у даному випадку вона є відповідачем у справі, як і Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, прокурором самостійно подано позов.
Окрім цього, в позовній заяві зазначено, що звернення прокурора до спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу комунального майна у власність.
Процедура, передбачена абз. 3 і 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується лише до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у ораві № 587/430/16-ц).
Таким чином, відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів у спірних правовідносинах (відповідного суб'єкта владних повноважень), означає відсутність відповідного суб'єкта владних повноважень, якого належить повідомляти у порядку, визначеному абзацом 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Крім того, посилання відповідача на необхідність застосування висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18, не обґрунтовані.
Оскільки, склад спірних правовідносин у даній справі є відмінним від складу правовідносин у справі №912/2385/18, хоча в обох цих справах позов і був ініційований прокурором.
Так, у справі №912/2385/18 наявний суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, - відновлення законності у спосіб визнання недійсним частини договору та стягнення на користь бюджету надмірно сплачених коштів - Устинівська районна державна адміністрація Кіровоградської області (позивач 1) та Східний офіс Держаудитслужби (позивач 2). У зв'язку з цим, належним до виконання прокурором є його обов'язок, відповідно до абзацу 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", направити попередньо, до звернення до суду, повідомлення про це такому суб'єктові.
Натомість, у даній справі такий суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, відсутній, прокурором наведено підставу для представництва інтересів держави. У зв'язку з цим, для прокурора не може виникнути обов'язку направити до звернення з позовом до суду повідомлення про це особі, якій пред'явлено позовну вимогу, тобто відповідачу.
Таким чином, звертаючись до суду із позовною заявою, прокурором дотримано процедуру, встановлену частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні заяви (вхідний № 18431 від 06 серпня 2021 року) Харківської міської ради про залишення позову без розгляду.
Прокурор у судовому засіданні та у відповіді на відзив наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Представник першого відповідача у судове засідання не з'явився, у наданому відзиві на позовну заяву проти заявлених позовних вимог заперечує, просить відмовити у задоволенні позову.
Представник другого відповідача у судове засідання не з'явився, у наданому відзиві на позовну заяву проти заявлених позовних вимог заперечує, просить відмовити у задоволенні позову.
Представник третього відповідача у судовому засіданні і у відзиві на позовну заяву проти заявлених позовних вимог заперечує, просить застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник четвертого відповідача у судове засідання не з'явився, у відзиві на позовну заяву проти заявлених позовних вимог заперечує, просить застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, вислухавши пояснення прокурора та повноважного представника третього відповідача, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Прокурор у позовній заяві зазначає, що Новобаварською окружною прокуратурою міста Харкова здійснюється процесуальне керівництво по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42017221080000002 від 04 січня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України. Відомості в ЄРДР внесені за фактами службового підроблення під час оцінки та продажу комунального майна Харківською міською радою. У ході досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06 лютого 2019 року (справа №639/687/19) в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради було проведено вилучення ряду приватизаційних справ, у тому числі щодо приватизації нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Харків, по вул. Університетська, 33.
05 лютого 2015 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (другим відповідачем, орендодавцем) та Фізичною особою - підприємцем Ільїною Тетяною Миколаївною (третім відповідачем, орендарем) укладено договір оренди №1929, за яким орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення 2-го поверху № I, Iа, VIа, VIб, 25-1, 25а-1, 26-2 загальною площею 97, 1 кв.м. у нежитловій будівлі (технічний паспорт КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" інвентаризаційна справа №403 від 22 серпня 2014 року), яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Університетська, 33, літ. "Б-2" та відображається на балансі КП "Жилкомсервіс". Право на оренду цього майна отримано орендарем на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 04 лютого 2015 №45 "Про передачу в орендну нежитлових приміщень".
Майно, яке є предметом цього договору, належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Харкова, в особі Харківської міської ради, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 11 серпня 2010 року, виданого виконавчим комітетом Харківської міської ради на підставі розпорядження Харківського міського голови від 29 липня 2010 року за № 2094..
Відповідно до пункту 1.2 договору оренди майно передається в оренду з метою використання під розміщення суб'єкта господарювання, що надає побутові послуги населенню.
Згідно пункту 3.1 договору оренди вартість об'єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і складає 185600,00 грн без ПДВ станом на 13 листопада 2014 року.
Відповідно до пункту 4.8 договору оренди орендар зобов'язаний здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою орендодавця.
За свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою орендодавця при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством.
Здійснювати реконструкцію орендованого майна за письмовою згодою орендодавця за свій рахунок за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством.
Після проведення перепланування або реконструкції, згідно встановленого порядку, що потягли за собою заміну конструктивних елементів приміщення (будівлі), замовити за свій рахунок в КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" технічний паспорт на це приміщення (будівлю) і не пізніше 1-го місяця після закінчення ремонтних робіт надати його орендодавцю з метою внесення змін до договору оренди.
Згідно пункту 5.3 договору оренди орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід'ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід'ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об'єкта у власність. Поліпшення, зроблені без згоди орендодавця, які неможливо відокремити без пошкодження орендованого майна, не породжують зобов'язання орендодавця відшкодувати їх вартість.
Відповідно до пункту 5.6 договору оренди орендар, який належно виконує свої обов'язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп.
Згідно пункту 10.1 договору оренди цей договір діє з 05 лютого 2015 року до 05 січня 2018 року.
05 лютого 2015 орендодавець передав орендарю за актом приймання-передачі в орендне користування нежитлові приміщення загальною площею 97,1 кв м, розташовані за адресою: м. Харків, вул. Університетська, 33, літ. "Б-2".
23 березня 2016 року Фізична особа - підприємець Ільїна Тетяна Миколаївна звернулася з листом (вхідний №4621) до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради про надання дозволу на приватизацію орендованої нежитлової будівлі.
Рішенням Харківської міської ради "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 06 липня 2016 року №283/16 вирішено провести відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу (згідно з додатком).
Відповідно до 5 додатку 1 до рішення нежитлові приміщення у м. Харкові по вул. Університетська, 33, літ. "Б-2", загальною площею 97,1 кв м, підлягали приватизації шляхом викупу Фізичною особою - підприємцем Ільїною Тетяною Миколаївною.
31 серпня 2016 року Фізична особа - підприємець Ільїна Тетяна Миколаївна подала до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради заяву про приватизацію нежитлових приміщень за адресою: м. Харків, вул. Університетська, 33, літ. "Б-2".
25 серпня 2016 року Фізична особа - підприємець Ільїна Тетяна Миколаївна звернувся до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради з листом (вхідний №14625), у якому просила доручити проведення оцінки для приватизації вказаного майна суб'єкту оціночної діяльності Українсько-російській товарній біржі.
Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради звернулося до СОД товарної біржі "УРТБ" з пропозицією провести оцінку вказаних нежитлових приміщень на підставі договору із Фізичною особою - підприємцем Ільїною Тетяною Миколаївною.
Матеріали справи містять звіт про оцінку нежитлових приміщень літ. "Б-2", розташованої за адресою: м. Харків, вул. Університетська, 33, літ. "Б-2" відповідно до якого вартість вказаного майна станом на 31 серпня 2016 року без ПДВ складає 170900,00 грн.
30 листопада 2016 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (продавцем) та Фізичною особою - підприємцем Ільїною Тетяною Миколаївною (покупцем) укладено договір №5404-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих Фізичною особою - підприємцем Ільїною Тетяною Миколаївною, за яким продавець зобов'язується передати у власність, а покупець зобов'язується прийняти нежитлові приміщення 2-го поверху № I, Iа, VIа, VIб, 25-1, 25а-1, 26-2 у нежитловій будівлі літ. "Б-2", загальною площею 97,1 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , орендовані Фізичною особою - підприємцем Ільїною Тетяною Миколаївною згідно з договором оренди №1929 від 05 лютого 2015 року
Згідно пункту 2 договору купівлі-продажу оціночна вартість нежитлових приміщень, що відчужується, визначена у відповідності до Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №1891 від 10 грудня 2003 року (в редакції постанови Кабінету міністрів України від 25 листопада 2015 року №1033), зафіксована у висновках оцінювача про вартість об'єкта оцінки, затверджених 23 вересня 2016 року Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради і складає 170900,00 грн.
Відповідно до пункту 4.1 договору купівлі-продажу право власності переходить до покупця лише за умови сплати у повному обсязі загальної суми нежитлових приміщень, що встановлені цим договором.
Згідно пункту 4.2 договору купівлі-продажу передача нежитлових приміщень продавцем покупцю здійснюється за актом прийому-передачі.
05 грудня 2016 року нежитлова будівля літ. "Б-2", загальною площею 97,1 кв м, розташована у м. Харкові, по вул. Університетська, 33 була передана Фізичній особі - підприємцю Ільїній Тетяні Миколаївні за актом №5404-В-С прийому передачі.
Також у договорі купівлі-продажу зазначено, що його укладено на підставі Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки.
Матеріали справи містять інформаційну довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, встановлено, що 31 січня 2017 року на підставі договору дарування нежитлових приміщень, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кривошеїною І.М., зареєстрованим за № 172 право власності на нежитлові приміщення перейшло до Чернобай Георгія Миколайовича.
Відповідно до договору дарування нежитлових приміщень від 31 січня 2017 року Ільїна Тетяна Миколаївна подаровано ОСОБА_2 спірні нежитлові приміщення.
Згідно пункту 3 договору дарування дар цей сторонами оцінюється у сумі 210 000,00 грн.
Відповідно до пункту 4 ринкова вартість нерухомого майна (нежитлових приміщень) згідно висновку, виданого суб'єктом оціночної діяльності Товарною біржею "УРТБ" станом на 30 січня 2017 року, становить - 210000,00 грн.
В подальшому, згідно договору дарування нежитлових приміщень від 02 квітня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кривошеїною І.М., зареєстрованим за № 689 ОСОБА_2 подарував ОСОБА_1 спірні нежитлові приміщення.
Згідно пункту 3 договору дарування дар цей сторонами оцінюється у сумі 151248,00 грн.
Відповідно до пункту 4 ринкова вартість нерухомого майна (нежитлових приміщень), згідно Звіту про оцінку майна, виданого суб'єктом оціночної діяльності Фізичної особо - підприємцем Жук В.М., дата оцінки 31 березня 2018 року, становить - 151248,00 грн.
В подальшому, 08 жовтня 2019 року ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кривошеїною І.М., зареєстрованим за № 2008 продає Скирді Тетяні Федорівні нежитлові приміщення 2-го поверху № I, la, VIa, VIб, 25-1, 25а-1, 26-2 площею 97,1 кв.м. у нежитловій будівлі літ. "Б-2", що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно пункту 3 договору цей продаж вчинено за суму - 339850,00 грн.
Відповідно до пункту 4 договору ринкова вартість нерухомого майна згідно висновку про оціночну вартість, виданого 07 жовтня 2019 року суб'єктом оціночної діяльності - ПП "Оцінка ЮА" становить 339850,00 грн.
В подальшому, Скирді Т.Ф. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кривошеїною І.М. видано дублікат договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 08 жовтня 2019 року, що має силу оригіналу замість втраченого та реєстровано в реєстрі за № 2338.
18 листопада 2019 року ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_2 , та Скирдою Т.Ф. укладено договір про розірвання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 08 жовтня .2019 року, за реєстровим № 2008 (дублікат видано приватним нотаріусом Кривошеїною І .М. за реєстровим № 2338).
Згідно пункту 3 договору, на час підписання цього договору Скирдою Т.Ф. передано ОСОБА_2 , представнику ОСОБА_1 нежитлові приміщення 2- I поверху № I, Ia, VIa, VIб, 25-1, 25а-1, 26-2 площею 97,1 кв.м. у нежитловій будівлі літ. "Б-2", розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином, Фізичною особою - підприємцем Ільїною Тетяною Миколаївною придбано спірний об'єкт нерухомого майна після незаконно проведеної приватизаційної процедури та надалі нежитлові приміщення безвідплатно набуті ОСОБА_2 та в подальшому безвідплатно набуті ОСОБА_1 .
Відповідно до інформаційної довідки № 262818513 від 23 червня 2021 року приватним гнусом Харківського міського нотаріального округу Кривошеїною І.М.18 листопада 2019 року внесено відомості щодо права власності Мирошніка В.С. на спірні нежитлові приміщення на підставі договору дарування від 02 квітня 2018 року, зареєстрованого за № 689 (рішення № 49726187 від 18 листопада 2019 року, номер запису про право власності 34189930 від 18 листопада 2019 року).
Згідно статті 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).
Статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування
Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Згідно пункту 30 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, прийняття рішення про здійснення державно-приватного партнерства щодо об'єктів комунальної власності, у тому числі на умовах концесії, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.
Статтею 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад; встановлення порядку та здійснення контролю за використанням прибутків підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад; заслуховування звітів про роботу керівників підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад; підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм; подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна.
Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом від умерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
Прокурор стверджував, що рішення Харківської міської ради щодо надання дозволу на проведення вищевказаної приватизації шляхом викупу є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки було прийняте не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом.
Так, частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Статтями 387, 388 Цивільного кодексу України визначено, що власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави, та від особи, яка набула його безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Згідно статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно статті 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об'єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Нежитлова будівля літ. "Б-2" загальною площею 97,1 кв м, розташована за адресою: м. Харків, вул. Університетська, 33, яку Харківська міська рада рішенням від 06 липня 2016 року №283/16 вирішила відчужити шляхом викупу Фізичною особою-підприємцем Ільїною Тетяною Миколаївною, про що зазначено у пункті 60 додатку до цього рішення, відноситься до групи А об'єктів приватизації, та перебувала у комунальній власності міста Харкова та одночасно знаходилась у орендному користуванні Фізичної особи-підприємця Ільїної Тетяни Миколаївни з 05 лютого 2015 року.
Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
Згідно частини 4 статті 15 Закону України "Про приватизацію державного майна" приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Статтею 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" встановлено, що приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється в тому числі шляхом викупу.
Відповідно до статтей 4, 5 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно Фонд державного майна України та органи приватизації, створені місцевими Радами.
Покупцями об'єктів малої приватизації можуть бути фізичні та юридичні особи, які визнаються покупцями відповідно до Закону України "Про приватизацію державного майна".
Згідно статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" включення об'єктів малої приватизації до переліків, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється відповідно до Державної та місцевих програм приватизації або з ініціативи відповідних органів приватизації чи покупців.
На час, прийняття оскаржуваного рішення, діяла Програма приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012 - 2016 роки, затверджена рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23 грудня 2011 року №565/11, яка визначає мету, пріоритети та умови приватизації комунального майна територіальної громади міста на 2012 - 2016 роки.
Статтею 345 Цивільного кодексу України визначено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.
У результаті придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов'язки.
Положеннями статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" встановлено, що викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами.
Тобто, законодавець виділив два випадки коли органом приватизації може бути застосована така форма приватизації як викуп: щодо об'єктів приватизації, непроданих на аукціоні або за конкурсом; щодо об'єктів приватизації, якщо право покупця передбачено законодавчими актами. Законодавчими актами або законодавством є закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Порядок викупу встановлений Фондом державного майна України. На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02 квітня 2012 року №439.
Згідно пункту 8.1 Порядку №439 викуп об'єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об'єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено чинним законодавством України.
Відповідно до пункту 8.2 Порядку №439 ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, установлюється на підставі результатів його оцінки.
Оцінка майна, яке підлягає приватизації, провадиться відповідно до Методики оцінки майна, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 року №1891 (далі - Методика №1891).
Згідно абзацу 6 пункту 73 Методики №1891 (у редакції, чинній на час прийняття Радою оспорюваного рішення) порядок оцінки орендованого нерухомого майна (майна, що надавалося у концесію), що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди (концесії), під час приватизації, встановлюється Фондом державного майна. Порядком також визначається процедура ідентифікації невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря (концесіонера).
Наказом Фонду державного майна України від 27 лютого 2004 року №377 затверджено Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації (далі - Порядок №377).
Пункт 2.2 Порядку №377 визначає перелік підтверджувальних документів про здійснення орендарем поліпшень, що подаються ним до органу приватизації.
З наведеного слідує, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом. У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об'єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Відповідачами не надано будь-яких доказів стосовно того, що Фізична особа - підприємець Ільїна Тетяна Миколаївна, отримавши в оренду приміщення за договором оренди №1929 від 05 лютого 2015 року до моменту винесення Харківською міською радою спірного рішення від 06 липня 2016 року №283/16 за рахунок власних коштів здійснив поліпшення орендованого майна в розмірі не менш як 25% ринкової вартості майна, і таке поліпшення неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди.
Зазначені обставини та вимоги чинного законодавства України безпідставно не були враховані при прийнятті Харківською міською радою спірного рішення від 06 липня 2016 року №283/16 в частині пункту 60 додатку до нього.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про доведеність прокурором фактів порушень вимог чинного законодавства при прийнятті Харківською міською радою спірного рішення від 06 липня 2016 року №283/16 в частині пункту 60 додатку та як наслідок і при укладанні договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 30 листопада 2016 року №5404-В-С, що за певних обставин могло б бути підставою для задоволення заявленого позову.
Судом встановлено обставини порушення органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також наявність протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв'язку з нездійсненням ним поліпшень майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, звернувся до органів місцевого самоврядування з такою заявою, що свідчить про недобросовісність дій орендаря. Отже, позбавлення такої особи майна не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі наслідки обумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна.
Повернення у власність територіальної громади майна (приміщення), незаконно відчуженого (шляхом викупу) фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об'єкта комунальної власності.
Суд вважає, що у даному випадку позбавлення відповідача (Фізичної особи-підприємця Ільїної Тетяни Миколаївни) майна не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності, оскільки викуп орендованого майна третім відповідачем здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", внаслідок недобросовісних дій самого відповідача (Фізичної особи-підприємця Ільїної Тетяни Миколаївни).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 січня 2021 року у справі №922/623/20.
Однак, як свідчать матеріали справи, прокурор при зверненні до суду з позовом у даній справі пропустив встановлений законом строк позовної давності.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, №22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
За загальним правилом норми про позовну давність поширюються на всі правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли з участю держави та її адміністративно територіальних утворень як суб'єктів цивільних прав.
Якщо відновлення порушеного суб'єктивного права не досягнуто в оперативно претензійному порядку, управомочена особа може звернутися за захистом своїх прав та законних інтересів до юрисдикційного органу. Можливість захисту права у примусовому порядку обмежена встановленими законом строками позовної давності. Призначення останніх полягає не лише у тому, щоб визнати існуючим, відновити суб'єктивне право або юридичний обов'язок або іншим способом захистити їх, а й забезпечити здійснення, реалізацію закладених у суб'єктивному праві можливостей і задовольнити інтереси управомоченого.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. При цьому, держава в такому випадку може нести ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року по справі №348/1237/15-ц, від 10 травня 2018 року по справі №914/1708/17).
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Європейський суд з прав людини у справі "Dacia S.R.L." проти Молдови" від 18 березня 2008 року (Dacia S.R.L. v. Moldova, заява №3052/04) встановив, що припис Цивільного кодексу Молдови, згідно з яким позовна давність не поширювалася на позови державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння інших організацій чи громадян сам по собі суперечить статті 6 Конвенції про захист прав лини і основоположних свобод, оскільки у справі не було надано жодних аргументів на обґрунтування чому державні організації у цих випадках мають бути звільнені від обов'язку додержуватися установлених строків давності, котрі б в аналогічних ситуаціях перешкодили розгляду позовів, поданих приватними особами чи компаніями. Це, на думку Європейського суду з прав людини, потенційно може призводити до руйнування багатьох усталених правовідносин і надає дискримінаційну перевагу державі без будь-якої переконливої підстави (§76). Європейський суд з прав людини констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або повинні були б стати остаточними, якби строк позовної давності було застосовано без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності (§77).
У постанові від 20 червня 2018 року у справі №697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.
В цій постанові суд також дійшов висновку що позовна давність є строком пред'явлення безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як вбачається з матеріалів справи, позов про визнання незаконним та скасування пункт 60 додатку 1 до рішення 7 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 06 липня 2016 року № 283/16 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", визнання недійсним договору №5404-В-С від 30 листопада 2016 року купівлі-продажу подано прокурором 29 червня 2021 року - тобто більше ніж через чотири роки з моменту прийняття спірного рішення та укладення на його підставі відповідного договору.
В позовній заяві прокурор стверджував про те, що про незаконне відчуження комунального майна органи прокуратури дізнались в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні за №42017221080000002 від 04 січня 2017 року, внесеного до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань Новобаварською окружною прокуратурою міста Харкова за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 366 КК України. Коли в ході досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06 лютого 2019 року у справі №639/687/19 в управлінні Харківської міської ради проведено вилучення ряду приватизаційних справ, в т.ч. щодо приватизації спірних нежитлових приміщень Фізичною особою-підприємцем Ільїною Тетяною Миколаївною.
Таким чином прокурор стверджує, що окружною прокуратурою не пропущено строки позовної давності, оскільки про вказані у позовній заяві порушення стало відомо лише з часу дослідження вказаних приватизаційних документів, отриманих в рамках кримінального провадження №42017221080000002.
Однак, суд зазначає, що відповідні посилання прокурора не підтверджуються жодними матеріалами, що містяться у справі.
Суд зауважує, що оскільки право власності територіальної громади м. Харкова на спірні нежитлові приміщення було порушено у момент їх вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого прокурором самостійно на захист цього порушеного права, пов'язується з моментом, коли прокурор довідався або міг довідатися про порушення прав територіальної громади м. Харкова або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття майна з комунальної власності у володіння іншої особи. Адже закон не пов'язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб (схожий за змістом висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №914/3224/16).
Ураховуючи зазначену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд вважає і прокурором не спростовано тих обставин, що з огляду на можливість присутності представників органів прокуратури на засіданні Харківської міськради 7 скликання, під час якого приймалося оспорюване рішення та оприлюднення вказаного рішення на офіційному сайті Харківської міської ради - 06 липня 2016 року, то прокурор міг довідатися про порушення права комунальної власності територіальної громади м. Харкова безпосередньо у день прийняття цього рішення - 06 липня 2016 року.
При цьому, матеріали справи не містять витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження №42017221080000002 від 04 січня 2017 року, на яке (кримінальне провадження) посилається прокурор у позовній заяві, тобто відсутні докази існування та реєстрації відповідного кримінального провадження, а зважаючи на неможливість господарського суду отримати зазначений витяг самостійно і перевірити відповідні відомості, у суду немає підстав для врахування посилання прокурора на те, що органи прокуратури дізналися про незаконне відчуження комунального майна саме під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №420172221080000002 від 04 січня 2017 року та лише після проведення на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06 лютого 2019 року у справі №639/687/19 в управлінні Харківської міської ради вилучення ряду приватизаційних справ, в тому числі щодо приватизації спірних нежитлових приміщень Фізичною особою - підприємцем Ільїною Тетяною Миколаївною.
Таким чином, усупереч положень статей 73, 74, 86 Господарського процесуального кодексу України прокурор не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження своєї обізнаності з порушенням прав територіальної громади м. Харкова лише після 06 лютого 2019 року, тобто з часу отримання та вивчення матеріалів приватизаційної справи щодо приватизації спірних нежитлових приміщень Фізичною особою - підприємцем Ільїною Тетяною Миколаївною.
При цьому судом враховано, що відповідно до частини 17 статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сесії ради проводяться гласно із забезпеченням права кожного бути присутнім на них, крім випадків, передбачених законодавством. Порядок доступу до засідань визначається радою відповідно до закону. Протоколи сесії ради є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації".
Відповідно до статті 22 Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" рішення органів місцевого самоврядування, інші нормативно-правові акти публікуються в офіційних друкованих виданнях. У друкованих засобах масової інформації можуть публікуватися офіційні документи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інша публічна інформація відповідно до законодавства і на засадах, передбачених укладеним між такими органами та редакціями друкованих засобів масової інформації договором.
Оскаржуване рішення Харківської міської ради було оприлюднено на офіційному сайті Харківської міської ради 06 липня 2016 року.
Так чином, прокурор міг довідатись про порушення прав та прийняття оскаржуваного рішення безпосередньо в день пленарного засіданні сесії Харківської міської ради - 06 липня 2016 року, або в день його публікації.
Одночасно суд враховує, що зі змістом оскаржуваного договору купівлі-продажу від 30 листопада 2016 року №5404-В-С прокурор міг довідатися лише з моменту ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, оскільки цей договір у вільному доступі відсутній.
Однак, враховуючи, що в силу положень статті 6 Закону України "Про прокуратуру" органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему, вищевказане підтверджує факт обізнаності прокурора про наявність можливого порушення прав при укладанні вказаного договору купівлі-продажу з 04 січня 2017 року.
Зокрема, прокурор в ході досудового розслідування за №42017221080000002 від 04 січня 2017 року, ще з моменту відкриття зазначеного кримінального провадження 04 січня 2017 року мав можливість звернутися до суду з клопотанням про надання тимчасового доступу до речей і документів по кримінальному провадженню, проте таке клопотання подав лише через 2 роки - в лютому 2019 року, а з позовом в межах даної справи звернувся зі спливом більше ніж 2 років з моменту винесення ухвали від 06 лютого 2019 року по справі №639/687/19 (а саме, 29 червня 2021 року), та зі спливом більше ніж через 4 років з моменту відкриття кримінального провадження.
Зазначене свідчить про пропуск прокурором при зверненні до суду встановленого законом строку позовної давності. При цьому, з матеріалів справи також не вбачається наявність обґрунтованих об'єктивних підстав, які б заважали прокурору подати позов в межах встановленого законом строку позовної давності.
Харківська міська рада, Фізична особа - підприємець Ільїна Тетяна Миколаївна та Мирошник Володимир Сергійович подали до суду заяви про застосування строку позовної давності.
Згідно частини 3 - 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Зазначені обставини, з урахуванням вимог вказаних положень Закону, є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові у повністю у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судовий збір покладається на прокурора.
На підставі викладеного та керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 183, 194, 195, 196, 201, 208-210, 217, 218, 219, 220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "06" грудня 2021 р.
Суддя П.В. Хотенець