79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"06" грудня 2021 р. Справа №914/528/21
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого - судді Бонк Т.Б.,
Суддів
Бойко С.М.,
Якімець Г.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу
Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” від 26.05.2021 №3915-3860-21 (вх. суду від 10.06.2021 №01-05/1995/21)
на рішення Господарського суду Львівської області від 19.05.2021, суддя Кидисюк Р.А.
у справі № 914/528/21
за позовом: Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м.Київ
до відповідача Державного вищого навчального закладу “Національний лісотехнічний університет України”, м. Львів
про стягнення 13 924,60 грн заборгованості за договором постачання природного газу №9559/19-БО(Т)-21 від 03.01.2019
Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції:
У березні 2021 року АТ НАК «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до ДВНЗ «Національний лісотехнічний університет України» про стягнення 13 924,60 грн заборгованості.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що в порушення взятих на себе зобов'язань за договором постачання природного газу №9559/19-БО(Т)-21 від 03.01.2019 відповідач несвоєчасно здійснював оплату за поставлений йому позивачем природний газ, у зв'язку з чим на підставі п.7.2 договору та ст. 625 ЦК України позивач здійснив нарахування 577,09 грн пені та 113,15 грн 3 % річних. Крім того, у зв'язку з відхиленням фактично використаних відповідачем в розрахунковому періоді обсягів газу більш ніж на 5% у березні та квітні 2019 року (спожито менше газу, ніж погоджено сторонами), позивач просив суд стягнути з відповідача 13 234,36 грн збитків на підставі п. 3.13 та 5.7 договору та п. 1 Розділу VI Правил постачання природного газу (далі-Правил).
Рішенням Господарського суду Львівської області від 19.05.2021 у справі № 914/528/21 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 577,09 грн пені, 113,15 грн 3 % річних, 50,03 грн збитків за різницю між замовленим в квітні 2019 обсягом природного газу та фактичним обсягом використаного в квітні 2019року природного газу, 120,68 грн відшкодування витрат на оплату судового збору. У частині позовних вимог про стягнення 13 184,33 грн збитків за різницю між замовленим в березні 2019року обсягом природного газу та фактичним обсягом використаного відповідачем в березні 2019року природного газу відмовлено.
При прийнятті рішення суд першої інстанції виходив з того, що на виконання взятих на себе зобов'язань позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 134 859,12грн, оплату за який відповідач здійснював несвоєчасно. Перевіривши розрахунок позивача щодо заявлених 577,09 грн пені та 113,15 грн 3 % річних, суд вказав про його правильність та наявність підстав для їх стягнення.
Також суд встановив, що відповідач в березні 2019року фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 57,628 тис.куб.м, ніж було узгоджено сторонами відповідно до п.2.1 договору, а в квітні 2019 фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 0,2270 тис.куб.м, ніж було узгоджено сторонами відповідно до п.2.1 договору, у зв'язку з чим позивач на підставі п. 3.13 та 5.7 договору та п. 1 Розділу VI Правил нарахував відповідачу збитки на загальну суму 13 234,36 грн, до яких входять 13 184,33 грн - за різницю між замовленим в березні 2019 обсягом природного газу (66,610 куб.м) та фактичним обсягом використаного відповідачем в березні 2019 природного газу обсягом 8,9820 куб.м) та 50,03 грн за різницю між замовленим в квітні 2019 обсягом природного газу (1,980 куб.м) та фактичним обсягом використаного відповідачем в квітні 2019 природного газу за договором (1,7530 куб.м). З оскаржуваного рішення вбачається, що відповідач визнав позовні вимоги щодо стягнення 50,03грн збитків за квітень 2019року. Разом з тим, суд дійшов висновку про відсутність в діях відповідача вини для стягнення 13 184,33 грн збитків за березень 2019року, вказавши, що умовами п.2.4 договору передбачено перегляд та коригування замовлених споживачем обсягів газу з ініціативи споживача шляхом підписання додаткової угоди, яка надсилається постачальнику не пізніше 3 робочих днів. Водночас, суд встановив, що у відповідача не було об'єктивної можливості надіслати додаткову угоду на коригування споживання за березень 2019 року раніше 25.03.2019, так як редакцію додаткової угоди на перейменування з новими реквізитами та найменуванням позивача (які мали бути використані при підписанні додаткової угоди на коригування та які не були відомі відповідачу) отримана ним лише 25.03.2019. При цьому, суд зазначив, що надіслання додаткової угоди 25.03.2019-за чотири дні до закінчення місяця в розумінні ст. 255 ЦК України не є пропуском встановленого п.2.4 договору строку для надання постачальнику не пізніше, ніж за три робочих дні до кінця місяця постачання газу двох екземплярів належним чином оформленої додаткової угоди.
Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:
АТ “НАК “Нафтогаз України” (позивач) не погодилось з рішенням суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, просить рішення скасувати в цій частині та прийняти нове, яким стягнути з відповідача 13 184,33 грн збитків.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що наявність підстав для відшкодування завданих позивачу збитків підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу, якими підтверджено споживання в меншому обсязі газу від замовленого, протиправна поведінка відповідача полягає у його бездіяльності - невиконання обов'язку самостійно контролювати обсяги використаного природного газу і своєчасно надавати додаткові угоди на коригування замовлених обсягів. При цьому скаржник зазначає, що незалежно від того, що загальні правила відшкодування збитків викладені у положеннях ЦК та ГК, порядок відшкодування збитків, завданих суб'єктам ринку природного газу у правовідносинах між споживачами та постачальниками газу, імперативно врегульований Розділом VI Правил постачання природного газу.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідач зазначає про відсутність у нього об'єктивної можливості надіслати додаткову угоду на коригування споживання за березень 2019року раніше 25.03.2019, оскільки 20.03.2019 він отримав від позивача ряд листів на електронну пошту, в яких повідомлялось, зокрема, що через перейменування позивача з 21.03.2019 виникне необхідність в перепідписуванні додаткових угод. Відповідач вказує, що додаткова угода про перейменування позивача була йому надіслана лише 25.03.2019 і в цей же день відповідач направив позивачу додаткову угоду на коригування за березень 2019року, однак, позивач таку не підписав.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 15.06.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та ухвалено здійснити розгляд справи на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV практика Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.
Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття «розумний строк» вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі «Броуган та інші проти Сполученого Королівства»).
Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення «Бараона проти Португалії», 1987 рік, «Хосце проти Нідерландів», 1998 рік; «Бухкольц проти Німеччини», 1981 рік; «Бочан проти України», 2007 рік).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, з огляду на наступне.
Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставин і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що :
03.01.2019 ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальник) та Національним лісотехнічним університетом України» (споживач) уклали договір №9559/19-БО(Т)-21 постачання природного газу, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити споживачу природний газ, а споживач - прийняти та оплатити його.
В подальшому сторони укладали додаткові угоди до договору.
Відповідно до п.2.1. договору (з урахуванням укладених додаткових угод від 25.01.2019 №1, від 28.01.20219 №2, від 26.04.2019 №4 до договору) постачальник передає споживачу в період з 01.01.2019 по 30.04.2019 замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу в кількості 74,790 тис.куб.м.
Згідно з п.2.4. договору перегляд та коригування замовлених споживачем обсягів природного газу за цим договором може відбуватися за ініціативою споживача шляхом підписання додаткової угоди, в тому числі протягом відповідного розрахункового періоду.
Для цього споживач зобов'язаний надати постачальнику не пізніше ніж за три робочих дні до кінця місяця постачання газу два екземпляри належним чином оформленої додаткової угоди. Споживач зобов'язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів або своєчасно надавати додаткові угоди на коригування замовлених обсягів за цим Договором.
Згідно з п.5.1. договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.
Відповідно до додаткової угоди від 14.03.2019 № 1/1 до Договору, пункти 2.3, 3.2.2, 3.4.2, 3.8.2, абз.2) підп.3.9.2 п.3.9, 3.13, 5.7, абз. п'ятий підп.5) п.6.2, підп.8) п.6.2, підп.4) п.6.3, абз. третій підп.2) п.6.4 цього договору застосовуються сторонами з 01.03.2019.
Відповідно, пункти 3.2.1, 3.4.1, 3.8.1, абз1) підп.3.9.2 п.3.9, абзац четвертий підп.5) п.6.2, абзац другий підп.2) п.6.4 договорів з 01 березня 2019 року втрачають чинність.
Пунктами договору, що застосовуються з 01.03.2019, передбачено, зокрема, наступне. Пунктом 3.13 договору передбачено, що якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного відповідачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в п. 2.1 договору), відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу збитки в порядку, визначеному п. 5.7 договору.
При цьому, розмір збитків визначається таким чином:
-3.13.1 якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде менший від замовленого обсягу природного газу, споживач зобов'язаний відшкодувати постачальнику збитки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний (розрахунковий) період;
- 3.13.2 якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде перевищувати замовлений обсяг природного газу на цей період, споживач зобов'язаний відшкодувати збитки за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою:
В = (Vф - Vn) х Ц х К,
де: Vф - об'єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений позивачем Відповідачу протягом розрахункового періоду за цим Договором відповідно до акту приймання-передачі природного газу;
Vn - замовлений обсяг природного газу на розрахунковий період, зазначений в п. 2.1 Договору;
Ц - ціна природного газу за цим договором;
К - коефіцієнт, який дорівнює 0,5.
Пунктом 5.7 договору передбачено, що відшкодування постачальнику збитків, розрахованих відповідно до умов п. 3.13 договору, здійснюється наступним чином:
- постачальник на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі (якщо споживач порушив п. 3.9 договору та не надав акт приймання передачі, то використання газу за відповідний період приймається 0 куб.м.) та замовлених обсягів, визначених п. 2.1 договору, розраховує збитки відповідно до п. 3.13.1 або 3.13.2 п.3.13 договору;
- постачальник після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надає споживачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків;
- споживач протягом 20 (двадцяти) робочих днів з моменту отримання акту-претензії, зобов'язаний відшкодувати постачальнику вартість збитків на рахунок, визначений в акті-претензії.
Відповідно до підп.8) п.6.2 договору споживач зобов'язаний, зокрема, відшкодувати постачальнику збитки, розраховані відповідно до п. 3.13 договору.
Згідно з підп.4) п.6.3 договору постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків, що виникли через порушення споживачем умов п. 2.1 договору у разі, зокрема, якщо відхилення фактично використаних споживачем в розрахунковому періоді обсягів газу більш ніж на 5% (як в бік збільшення, так і зменшення фактично використаних обсягів) відрізняється від замовлених.
На виконання умов договору позивач передав відповідачу природний газ на загальну суму 134 859,12 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2019 на суму 32 534,40 грн, від 28.02.2019 на суму 21 998,88 грн, від 31.03.2019 на суму 67 208,82 грн, від 30.04.2019 на суму 13 117,02 грн.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що поставлений газ відповідач оплатив з порушенням передбачених договором строків, так, за поставлений газ у січні оплата проведена 27.02.2019, за поставлений у березні газ - 16.05.2019.
Умовами додаткової угоди № 2 від 28.01.2019 сторони погодили, що у березні 2019року постачальник передає споживачу замовлений обсяг природного газу в кількості 66,610 тис.куб.м.
Згідно з актом приймання-передачі від 31.03.2019 розмір фактично переданого природного становив 8,982 тис.куб.м.
Таким чином, Відповідач в березні 2019року фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 57,628 тис.куб.м, ніж було узгоджено сторонами відповідно до п.2.1 договору.
Відповідно до п. 2.1 договору (у редакції додаткової угоди № 4 від 26.04.2019) сторони погодили, що у квітні 2019 року постачальник передає споживачу замовлений обсяг природного газу в кількості 1,980 тис.куб.м.
Згідно з актом від 30.04.2019 розмір фактично переданого природного становив 1,7530 тис.куб.м.
Таким чином, відповідач в квітні 2019року фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 0,2270 тис.куб.м, ніж було узгоджено сторонами відповідно до п.2.1 договору.
Позивач направив на адресу відповідача акт-претензію за вих.№ 26-956-19 від 16.05.2019, змінену листом №26-243-20 від 28.10.2020, в якій вимагав сплатити збитки на підставі п. 3.13 та 5.7 договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 13 184,33 грн за різницю між замовленим в березні 2019 обсягом природного газу (66,610 куб.м) та фактичним обсягом використаного відповідачем в березні 2019 природного газу за договором (8,9820 куб.м).
Також, в акті-претензії за вих.№ 26-2313-19 від 14.06.2019, зміненій листом №26/5-4157-19 від 27.11.2019, позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та 5.7 Договору та п. 1 Розділу VI Правил в розмірі 50,03 грн за різницю між замовленим в квітні 2019 обсягом природного газу (1,980 куб.м) та фактичним обсягом використаного відповідачем в квітні 2019 природного газу за договором (1,7530 куб.м).
Разом з тим, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 №226 змінено тип публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» з публічного на приватне та перейменовано в акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».
З посиланням на вказану постанову 20.03.2019 представник позивача (від головний фахівець Департаменту реалізації газу Коваль В.) направив відповідачу на електронну пошту листи, в яких, зазначив, зокрема про те, що додаткові угоди на електронку не потрібно висилати, такі в роботу не прийматимуться; з попередньою назвою нічого не буде підписуватись датою пізнішою, ніж 19.03.2019, а надіслані додаткові угоди-необхідно перепідписати; зазначено, що наступного дня відповідачу буде надіслано додаткову угоду щодо зміни найменування.
25.03.2019 позивач направив відповідачу примірник додаткової угоди на перейменування, що підтверджується відповідним листом позивача.
В подальшому в листі від 28.03.2019 позивач вказав, що він отримав 28.03.2019 угоди на коригування березня, однак такі підписані зі сторони постачальника не будуть через те, що крайньою датою коригування було 26.03.2019.
29.03.2019 сторони підписали додаткову угоду №3 до договору, якою погодили замінити по тексту договору слова «Публічне акціонерне товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», ПАТ «Національна акціонерна компанія» «Нафтогаз України», Національна акціонерна компанія» «Нафтогаз України» словами Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія» «Нафтогаз України» у відповідному відмінку.
При перегляді рішення місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним:
Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Правовідносини у даній справі виникли на підставі укладеного сторонами договору постачання природного газу від 03.01.2019 №9559/19-БО(Т)-21, за умовами якого (з урахуванням додаткових угод до договору) позивач взяв на себе зобов'язання поставити відповідачу природний газ протягом періоду з 01.01.2019 по 30.04.2019 в кількості 74,790 тис.куб.м, зокрема, у березні 2019року сторони погодили постачання природного газу в кількості 66,610 тис.куб.м, у квітні 2019року - 1,980 тис.куб.м.
На виконання умов договору позивач передав відповідачу природний газ на загальну суму 134 859,12 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2019 на суму 32 534,40 грн, від 28.02.2019 на суму 21 998,88 грн, від 31.03.2019 на суму 67 208,82 грн, від 30.04.2019 на суму 13 117,02 грн.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що поставлений газ відповідач оплатив з порушенням передбачених договором строків, так, за поставлений газ у січні оплата проведена 27.02.2019, за поставлений у березні газ - 16.05.2019.
За приписами статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до положень частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Частина 2 статті 625 передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 7.2. договору визначено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно з п.5.1. договору споживач зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
У зв'язку з простроченням оплати поставленого газу позивач заявив до стягнення 577,09 грн пені та 113,15 грн 3 % річних, перевіривши розрахунок яких, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про його правильність. Такі висновки суду не оскаржені сторонами.
Також у зв'язку з відхиленням фактично використаних відповідачем в розрахунковому періоді обсягів газу більш ніж на 5% у березні та квітні 2019 року (спожито менше газу, ніж погоджено сторонами) на підставі п. 3.13 та 5.7 договору та п. 1 Розділу VI Правил постачання природного газу позивач просив суд стягнути з відповідача 13 184,33 грн збитків за різницю між замовленим в березні 2019року обсягом природного газу та фактичним обсягом використаного газу та 50,03 грн збитків за різницю у обсягах поставленого та спожитого газу за квітень 2019року.
Як вбачається з відзиву на позовну заяву, відповідач визнав наявність у нього заборгованості на користь позивача в сумі 50,03 грн збитків за різницю у обсягах поставленого та спожитого газу за квітень 2019року.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що позивач не погодився з рішенням суду в частині відмови у стягненні 13 184,33 грн збитків за різницю між замовленим в березні 2019 обсягом природного газу та фактичним обсягом використаного відповідачем в березні 2019 природного газу.
Умовами пунктів 3.13, 5.7 договору, які узгоджуються з положеннями п. 1 Розділу VI Правил постачання природного газу (далі - Правила), затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30.09.2015 № 2496 (із змінами), передбачено порядок відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику, а саме - якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків у розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період.
Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Верховний Суд у постанові від 21.09.2021 у справі № 904/6992/20 виклав висновок щодо відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику природного газу із урахуванням приписів розділу VI Правил. Зокрема, Верховний Суд акцентував увагу, що право на стягнення збитків із споживача (передбачене пунктом 1 пункту 1 розділу VI Правил) не звільняє постачальника від обов'язку доведення наявності таких збитків та їх розміру належними та допустимими доказами у порядку передбаченому ГПК України, а пункт 3.13 договору та підпункт 2 пункту 1 розділу VI Правил хоча й передбачають можливість відшкодування збитків споживачем, проте наявність такого права не вказує на можливість автоматичного/безумовного стягнення зазначених сум збитків.
Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому у випадку невиконання договору чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника. Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку. При цьому на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Так, умовами п.2.4 договору передбачено, що для перегляду та коригування замовлених споживачем обсягів природного газу за цим договором за ініціативою споживача шляхом підписання додаткової угоди, в тому числі протягом відповідного розрахункового періоду, споживач зобов'язаний надати постачальнику не пізніше ніж за три робочих дні до кінця місяця постачання газу два екземпляри належним чином оформленої додаткової угоди.
Як вбачається з матеріалів даної справи, відповідач, заперечуючи проти стягнення 13 184,33 грн збитків за березень 2019 року, зазначає, що 25.03.2019 відправив поштою разом із додатковою угодою №3 до договору постачання природного газу від 03.01.2018 №9559/19-БО(Т)-21 про перейменування позивача також примірники додаткової угоди до договору постачання природного газу від 03.01.2019 року №9559/19-БО(Т)-21 про коригування споживання за березень 2019 року, однак, підписавши 29.03.2019 додаткову угоду про перейменування, позивач безпідставно ухилився від укладення додаткової угоди на коригування споживання за березень 2019 року.
З матеріалів справи вбачається, що вказані додаткові угоди отримані позивачем 28.03.2019, тобто, за один робочий день до кінця місяця, проте, позивачем підписані не були.
Дослідивши зміст переписки, яка велась між сторонами протягом 20-28 березня 2019 року, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про врахування тверджень відповідача щодо надсилання додаткової угоди на коригування березня 2019 року лише 25.03.2019, оскільки саме 25.03.2019 позивач надіслав відповідачу примірник додаткової угоди на перейменування.
Раніше, 20.03.2019, електронною поштою відповідачем отримано листи від представника позивача про те, що додаткові угоди на електронку не потрібно висилати, такі в роботу не прийматимуться. Крім того, в листі відповідач повідомлявся про те, що у зв'язку із затвердженням постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 №226 нової редакції Статуту Компанії змінено її найменування. Отже, із змісту переписки вбачається, що позивач застерігає відповідача про особливості подання документів для вчинення правочинів у зв'язку із перейменуванням позивача, а саме: «завтра 21.03.2019 буде направлено додаткову угоду на перейменування … якщо вже надіслали якісь додаткові угоди їх потрібно буде передпідписувати».
Однак, як зазначалось вище, додаткова угода на перейменування надіслана відповідачу лише 25.03.2019.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що у відповідача не було об'єктивної можливості надіслати додаткову угоду на коригування споживання за березень 2019 року раніше 25.03.2019, оскільки редакцію додаткової угоди на перейменування з новими реквізитами та найменуванням (які мали бути використані при підписанні додаткової угоди на коригування та які не були відомі відповідачу) отримана ним лише 25.03.2019.
Таким чином, надсилання відповідачем 25.03.2019 додаткової угоди на коригування споживання за березень 2019 року відбулось не з вини відповідача, у зв'язку з чим апеляційний суд вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача 13 184,33 грн збитків за різницю між замовленим в березні 2019року обсягом природного газу та фактичним обсягом використаного відповідачем в березні 2019року природного газу за договором.
Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).
На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 19.05.2021 у справі № 914/528/21 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.
Судові витрати в суді апеляційної інстанції.
Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.
Керуючись ст.ст. 86,129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” від 26.05.2021 №3915-3860-21 (вх. суду від 10.06.2021 №01-05/1995/21) - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 19.05.2021 у справі № 914/528/21 -залишити без змін.
3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.
Головуючий суддя Т.Б. Бонк
суддя С.М. Бойко
суддя Г.Г. Якімець