Провадження № 22-ц/803/6459/21 Справа № 204/9109/18 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О. А. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 27
24 листопада 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Лаченкової О.В.,
при секретарі - Соломці М.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2020 року
у справі за позовом акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат, -
У грудні 2018 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 01 листопада 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 014/139298/3175/73 за умовами якого, останній отримав кредит у розмірі 234 000 доларів США та зобов'язався повернути грошові кошти в порядку та на умовах, визначених кредитним договором, але не пізніше 31 жовтня 2014 року. В забезпечення виконання позичальником своїх договірних зобов'язань, між банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки від 01 листопада 2007 року, за умовами якого поручитель несе солідарну відповідальність перед банком у тому ж обсязі, що і боржник.
У зв язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору, несплатою періодичних платежів в рахунок погашення боргу та сплати процентів за користування кредитними коштами, 12 вересня 2018 року на адресу позичальника та поручителя направлена вимога про дострокове виконання зобов язань за кредитним договором, яка залишилась без виконання. З урахуванням викладеного, просили стягнути солідарно із відповідачів на свою користь заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2020 року позовнні вимоги АТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором №014/139298/3175/73 від 01 листопада 2007 року станом на 29 серпня 2018 року у сумі 31 098,44 доларів США, що еквівалентно 872 349, 09 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 01 серпня 2017 року по 29 серпня 2018 року. Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі належним чином не виконували взяті на себе зобов'язання за кредитним договором та договором поруки, у
зв'язку з чим виникла заборгованість, яка підтвержена наявними в матеріалах справи доказами та підлягає солідарному стягненню з відповідачів на користь банку.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду першої інстанції в частині солідарного стягнення суми заборгованості та судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, щосудом першої інстанції не повно встановлено обставини, що мають значення для справи, не з'ясовано питання про зміну банком строку виконання основного зобов'язання в серпні 2015 року, не з'ясовано обсягу відповідальності поручителя за таких умов, звернувшись з позовом до поручителя лише в 2018 році, тому порука, на його думку припинена відповідно до положень ст. 559 ЦК України.
З огляду на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості та розподілу судових витрат, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в частині, яка оскаржується.
В іншій частині рішення суду не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом не перевіряється.
У відзиві на апеляційну скаргу, АТ «Райффайзен Банк Аваль» просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового судового рішення, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 014/139298/3175/73 від 01 листопада 2007 року, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 234 000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом 13,00% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 31 жовтня 2014 року.
В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 01 листопада 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», укладено договір поруки, за умовами якого останній взяв на себе зобов'язання відповідати за кредитними зобов'язаннями ОСОБА_2 та нести солідарну відповідальність перед банком у тому обсязі, що і боржник.
Позичальник з серпня 2018 року не виконує належним чином зобов язання за кредитним договором, не здійснює щомісячне погащення кредиту та не сплачує проценти у розмірах та сроки, передбачені договором.
Загальна сума заборгованості по процентам за користування кредитними коштами за період з 01 серпня 2017 року по 29 серпня 2018 року складає 2 771 914, 52 доларів США, що еквівалентно 77 755 575, 71 грн.
Згідно із статею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 553, частини першої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
У частині четвертій статті 559 ЦК України передбачені три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя; протягом одного року від дня укладення договору
поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позов до поручителя.
Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не вправі.
Порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, чи встановлено договором строк її дії, сплив цього строку припиняє суб'єктивне право кредитора.
Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно із ч.3 ст 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
У разі реалізації кредитором свого права вимоги на дострокове повернення кредиту, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, шестимісячний строк звернення кредитора до суду з вимогами до поручителя повинен обраховуватись з моменту настання строку дострокового повернення кредиту.
Керуючись положеннями ч.4 ст. 559 ЦК України, можна зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців (якщо інший строк не передбачений договором поруки) з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем).
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц та від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16-ц зробила висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені кредитним договором платежі припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Як вбачається із матеріалів справи, 05 серпня 2015 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» направило ОСОБА_1 вимогу про виконання грошових зобов'язань за договором поруки № вих. 1574 від 05 серпня 2015 року, та повідомило, що в разі несплати заборгованості за кредитним договором до 05 вересня 2015 року, до поручителя буде пред'явлено позов про стягнення заборгованості. Надіславши відповідачу таку вимогу, банк, відповідно до положень частини 2 статті 1050 ЦК України на власний розсуд змінив строк виконання основного зобов'язання, тому мав пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців з дня настання виконання основного зобов'язання, тобто з 06 вересня 2015 року до 06 березня 2016 року, проте з таким позовом до суду звернувся лише 06 грудня 2018 року.
Згідно положень частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою
статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Таким чином, у справі, яка переглядається, вимоги банку про стягнення процентів після 05 серпня 2015 року (дата пред'явлення вимоги до поручителя) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Такі правові висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18.
Таким чином, суд першої інстанції на вказані обставини справи уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, оскільки нарахування банком процентів, передбачених кредитним договором, після пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, є необґрунтованим.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції ухвалене в результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, із неправильним застосуванням норм матеріального права, відтак не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів враховує, що оскільки у зв'язку не виконанням умов кредитного договору у позичальника утворилася заборгованість, за умовами кредитного договору та відповідно до норм Цивільного кодексу України, банк набув право стягнення заборгованості із позичальника одноособово.
За положеннями ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо даних для задоволення апеляційної скарги, тому з урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по процентам за користування кредитом та судових витрат, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором № 014/139298/3175/73 від 01 листопада 2007 року станом на 29 серпня 2018 року у сумі 31 098,44 доларів США, що еквівалентно 872 349,09 грн. - заборгованість по відцоткам за користування кредитом за період з 01 серпня 2017 року по 29 серпня 2018 року та витрат зі сплати судового збору у сумі 6 542,62 грн. - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, про відмову у задоволенні позовних вимог.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
О.В. Лаченкова