Провадження № 22-ц/803/6121/21 Справа № 199/6153/20 Суддя у 1-й інстанції - Богун О. О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 48
24 листопада 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Лаченкової О.В,
при секретарі - Соломці М.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргоюОСОБА_1
на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 12 квітня 2021 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про поділ майна подружжя,-
У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з 07 серпня 2014 року до 22 серпня 20220 року із відповідачем у справі перебувала у зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу придбали наступне майно: автомобіль марки «Ford Focus» 2015 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; телевізор марки «LG LB67**» 2015 року випуску, розмір екрану 42 дюйми.
Оскільки після припинення шлюбних відносин сторони не можуть дійти згоди про розподіл спільного майна подружжя, просила суд визнати спільною сумісною власністю подружжя в рівних частках, майно загальною вартістю 281 180 грн., а саме: транспортний засіб автомобіль марки «Ford Focus» 2015 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; телевізор марки «LG LB67**» 2015 року випуску, розмір екрану 42 дюйми; виділити в натурі та визнати право власності за ОСОБА_1 на спільне майно подружжя, а саме: транспортний засіб автомобіль марки «Ford Focus» 2015 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; телевізор марки «LG LB67**» 2015 року випуску, розмір екрану 42 дюйми; стягнути з ОСОБА_1 різницю вартості часток у спільному майні в сумі 140 590 грн. та судові витрати у справі у сумі 4 780,12 грн.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 12 квітня 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 транспортний засіб марки «Ford Focus» 2015 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 . У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на транспортний засіб марки «Ford Focus» 2015 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різницю вартості часток у спільному майні в сумі 135 661, 50 грн. В іншій частині відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду мотивовано наявністю підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , оскільки транспортний засіб придбано під час перебування у шлюбі, а тому належить подружжю на праві спільної сумісної власності. ОСОБА_1 спростовуючи презумпцію спільності права власності подружжя на майно не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірний транспортний засіб придбано лише за його особисті кошти. Зазначає, що подружжям придбано інший транспортний засіб марки «Ford Focus» 2015 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , який за спільною домовленістю залишився у власності ОСОБА_1 .
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції безпідставно визнав доведеним факт придбання спірного транспортного засобу за спільні грошові кошти, оскільки на підтвердження не було надано жодного належного та допустимого доказу. Судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що даний спір вирішено у досудовому порядку, а саме відповідачем було передано ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 2 000 дол. США.
У серпні 2021 року ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що з 07 серпня 2014 року до 22 серпня 2020 року сторони у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі.
Під час шлюбу та за спільні кошти подружжям було придбано транспортний засіб автомобіль марки «Ford Focus» 2015 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Згідно ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічне положення міститься й в частині третій статті 368 ЦК України.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, суду необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю
подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
Згідно з частиною першою статті 64 СК України дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності.
Відповідно до змісту статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними. Аналогічне положення закріплене в частині другій статті 372 ЦК України.
Згідно з частинами першою та другою статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Наведене дає підстави для висновку, що вартість майна, що підлягає поділу визначається, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 61-9018сво18.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і
взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, суд першої інстанції, з яким погоджується і апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що оскільки спірний транспортний засіб був придбаний у шлюбі, тоді як ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження придбання його за особисті грошові кошти, автомобіль марки «Ford Focus» 2015 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ., є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу.
Доводи апеляційної скарги про те, що спірний транспортний засіб придбаний виключно за власні грошові кошти, підлягають відхиленню, оскільки процесуальним обов'язком одного з подружжя є спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте за час шлюбу, а не доведення перед судом того, що інший не мав достатніх доходів. Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту суд також не приймає до уваги, оскільки такі зводяться до особистого тлумачення відповідачем норм чинного законодавства через призму власних інтересів.
Решта доводів апеляційної скарги зводиться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, тому рішення суду в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін.
Згідно статті 141 ЦПК України, судові витрати, у зв'язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 12 квітня 2021 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
О.В. Лаченкова