Справа № 761/10357/20
Провадження № 1-кп/761/1425/2021
01 грудня 2021 року, Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
з участю прокурора ОСОБА_2
обвинуваченого ОСОБА_3
при секретарі ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в залі суду кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №12017100100014598 від 07.12.2017 по обвинувачення :
ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Києва, громадянина України, пенсіонера, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, -
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК України,
ОСОБА_3 , обіймаючи у період з 01.10.2014 по 17.08.2016 посаду головного державного ревізора - інспектора відділу контролю за проведенням розрахункових операцій, організації та координації фактичних перевірок управління перевірок з окремих питань Департаменту податкового та митного аудиту Державної фіскальної служби України та будучи відповідно до підпункту «в» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», суб'єктом відповідальності за корупційні правопорушення, у порушення вимог ч. 2 ст. 45 Закону, умисно не подав декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік, чим порушив вимоги, передбачені чинним законодавством України, при наступних обставинах.
Так, відповідно до наказу від 01 жовтня 2014 року, № 717-о по ДФС України, ОСОБА_3 переведений на посаду головного державного ревізора - інспектора відділу контролю за проведенням розрахункових операцій, організації та координації фактичних перевірок управління перевірок з окремих питань Департаменту податкового та митного аудиту Державної фіскальної служби України.
На підставі наказу Голови Державної фіскальної служби України № 2960-о від 17.08.2016, ОСОБА_3 звільнено із указаної посади за ч. 4 ст. 87 ЗУ «Про державну службу», п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності Державної фіскальної служби України.
Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.
Відповідно до підпункту «в» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», посадові та службові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики є суб'єктами, на яких поширюється дія цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені у п. 1, підпункті «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 цього Закону, зобов'язані щорічно до 01 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції, декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством з питань запобігання корупції.
Ч. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» визначено, що особи, які припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або іншу діяльність, зазначену у підпунктах "а" і "в" п. 2, п. 5 ч.1 ст. 3, зобов'язані наступного року після припинення діяльності подавати в установленому частиною першою цієї статті порядку декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік.
ОСОБА_3 було достовірно відомо про передбачений законодавством обов'язок його як державного службовця, який припинив діяльність пов'язану з виконанням функцій держави чи місцевого самоврядування, наступного року після звільнення подати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік.
Так, під час перебування на посаді ОСОБА_3 був ознайомлений під розпис із Попередженням про обмеження, спрямовані на запобігання корупційним та пов'язаним з корупцією правопорушенням, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів і одержанню неправомірної вигоди або подарунка та поводження з ним, щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, дотримання вимог фінансового контролю.
Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції № 2 від 10.06.2016 «Про початок роботи системи подання та оприлюднення декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15.07.2016 за № 958/29088, визначено, що система подання та оприлюднення відповідно до Закону декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, розпочинає свою роботу в два етапи.
Перший етап роботи системи розпочався 01.09.2016, для суб'єктів декларування, які займають, згідно із ст. 50 Закону відповідальне та особливо відповідальне становище. Другий етап - з 00 годин 00 хвилин 01.01.2017 для всіх інших суб'єктів декларування, у тому числі осіб, які припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування.
Таким чином, ОСОБА_3 , відповідно до положень Закону України «Про запобігання корупції» та примітки до ст. 366-1 КК України являвся суб'єктом декларування, був зобов'язаний подати декларацію особи уповноваженої на виконання функцій держави, яка припинила таку діяльність, за 2016 рік та достовірно знав про цей передбачений законодавством обов'язок.
Незважаючи на вказані обставини, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, посягаючи на встановлений законодавством порядок функціонування системи запобігання корупції в Україні, ОСОБА_3 при невстановлених досудовим розслідуванням обставинах, вирішив не подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, якою він являвся до 17.08.2016, та не подав її у визначений законодавством термін, тобто до 01.05.2017.
Відповідно до інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб станом на 13.03.2020, декларацію особи, яка припинила діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 ОСОБА_3 не подав, та у Реєстрі не зареєструвався.
У зв'язку із цим, діючи у порядку ст. 49 Закону України «Про запобігання корупції» Національне агентство з питань запобігання корупції листом від 15.08.2017 № 51-12/28686/17 повідомило ОСОБА_3 про факт неподання ним декларації та зобов'язання подати її протягом 10 днів із для отримання повідомлення.
30.08.2017 ОСОБА_3 із абонентської скриньки отримав зазначене вище повідомлення, який в свою чергу ознайомившись із його змістом, достовірно усвідомив факт необхідності подання декларації за 2016 рік до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також передбачену КК України кримінальну відповідальність за її неподання.
Разом із тим, продовжуючи реалізовувати свій протиправний намір, направлений на невиконання вимог Закону України «Про запобігання корупції», переслідуючи кримінально-протиправну мету щодо умисного неподання декларації, передбачаючи при цьому суспільно-небезпечні наслідки таких дій, та, бажаючи їх настання, ОСОБА_3 , будучи суб'єктом декларування, проігнорував повідомлення Національного агентства з питань запобігання корупції від 15.08.2017, не вчинив необхідних та можливих дій, спрямованих на виконання свого обов'язку, проявив несвідомість і бездіяльність, та нехтуючи встановленим законодавством порядком функціонування системи запобігання корупції в Україні, умисно не подав декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік.
Прокурор ОСОБА_2 заявив клопотання про закриття провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 3661 КК України у зв'язку з декриміналізацією діяння.
Обвинувачений ОСОБА_3 , підтримав клопотання прокурора.
Суд, вислухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи, вважає, що клопотання підлягає задоволенню.
Суд встановив, що дії ОСОБА_3 , кваліфіковані за ст. 3661 КК України, як умисне неподання суб'єктом декларування, передбачених Законом України «Про запобігання корупції» декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Згідно ст. 4 КК України злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.
Відповідно до ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою, однак ст. 284 КПК України не визначено як підстав, так й порядку закриття кримінального провадження внаслідок визнання рішенням Конституційного Суду України певного закону чи частини закону такими, що не відповідають Конституції України (тобто неконституційними).
Одночасно, дотримуючись вимог ст. 9 КПК України, під час кримінального провадження суд зобов'язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства та у випадках, коли положення КПК України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, судом можуть застосовуватися загальні засади кримінального провадження.
Статтею 7 КПК України визначено перелік загальних засад кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться верховенство права та законність.
Ч. 1 ст. 8 КПК України визначено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Ці норми кореспондуються із статтею 8 Конституції України, за якою в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
27.10.2020 р. рішенням Конституційного Суду України N 13-р/2020 (справа N 1-24/2020 (393/201) ст. 3661 КК України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), і визначено, що вона втрачає чинність з дня ухвалення зазначеного рішення.
Статтею 147 Конституції України встановлено, що Конституційний Суд України вирішує питання, зокрема про відповідність Конституції України законів України. Відповідно до статті 1512 Конституції України, рішення, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
За статтею 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином зазначене рішення Конституційного Суду України набрало законної сили 27.10.2020 року та є обов'язковим для виконання.
В пункті 4 рішення Конституційного Суду України від 14.12.2000 N 15-рп/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) зокрема зазначено, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Тобто, в даному випадку не відбулось скасування норми, яка передбачала кримінальну відповідальність, шляхом прийняття закону Верховною Радою України, проте ст. 3661 КК України, за якою обвинувачується ОСОБА_5 , втратила чинність з 27.10.2020 р. внаслідок визнання її неконституційною за рішенням Конституційного Суду України.
Таким чином, на час вчинення інкримінованого ОСОБА_5 кримінального правопорушення за ст. 3661 КК України була чинною згідно із Законом N 1700-VII від 14.10.2014 року (із змінами та доповненнями). Станом на момент повідомлення ОСОБА_5 про підозру (20 квітня 2017 року) і вручення їй обвинувального акта (25 квітня 2017 року) ст. 3661 КК України також діяла, а з 27 жовтня 2020 року ст. 3661 КК України втратила чинність.
З аналізу положень законодавства слідує, що підставою для втрати чинності закону у цілому або його частин є визнання єдиним органом законодавчої влади - Верховною Радою України - такого закону або його окремих положень такими, що втратили чинність, або визнання їх такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні - Конституційним Судом України, оскільки його рішення належить сприймати як загальнообов'язковий правовий акт, який діє на усій території України та є обов'язковим для виконання усіма суб'єктами права. Оскільки в даному випадку правовими наслідками є втрата законом чи його частиною чинності, втрата чинності законом (чи частини закону) внаслідок визнання їх неконституційними є тотожними набранню чинності законом, яким скасовується кримінальна відповідальність.
Тобто у особи з'являється право бути не притягнутою до кримінальної відповідальності та уникнути негативних наслідків застосування кримінального закону.
З урахуванням викладеного та загальних засад кримінального провадження (зокрема верховенства права та законності) суд вважає можливим задовольнити клопотання прокурора та закрити на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження в частині обвинувачення ОСОБА_3 , у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ст. 3661 КК України у зв'язку з тим, що рішенням Конституційного Суду України від 27.10.2020 року статтю 366-1 КК України визнано такою, що не відповідає Конституції України (неконституційною).
На підставі викладеного, керуючись ст. 5 КПК України, ст. ст. 284, 376 КПК України, суд, -
ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 звільнити від кримінальної відповідальності у вчиненні злочину передбаченого ст. 3661КК України у зв'язку з прийняттям закону про кримінальну відповідальність, що скасовує протиправність діяння.
Закрити кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 за ст. 3661 КК України на підставі п.4 ч.1 ст.284 КПК України, а саме набранням чинності закону, яким скасована кримінальна відповідальність за вчинене діяння.
Ухвала може бути оскаржена учасниками кримінального провадження протягом семи днів з моменту її проголошення до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва.
Суддя ОСОБА_1