Справа № 308/4002/17
06 грудня 2021 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:
головуючої судді - ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області в м. Ужгород кримінальне провадження № 308/4002/17, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017070170000087 від 23.01.2017 р. про обвинувачення,
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ужгорода, українця, громадянина України, без освіти, не одруженого, тимчасово не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого в порядку ст. 89 КК України,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України,
за участі сторін кримінального провадження:
сторона обвинувачення : ОСОБА_4
сторона захисту:
обвинуваченого - ОСОБА_3
22 січня 2017 року близько 15 години 00 хвилин ОСОБА_3 , керуючи технічно справним автомобілем марки «Ford» , моделі “ Моndeo “ державний реєстраційний номерний знак Словацької Республіки НОМЕР_1 , рухаючись неподалік площі Жовтневої в с. Минай у напрямку с. Розівка Ужгородського району , не забезпечив безпеку дорожнього руху, не обрав безпечну швидкість , порушив вимоги п.п. 12.3, 18.1 - Правил дорожнього руху України, внаслідок чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_5 , яка в той час переходила автодорогу в установленому місці по пішохідному переході з ліво на право по напрямку руху водія легкового автомобіля ОСОБА_3 .
В результаті дорожньо - транспортної пригоди пішохід ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження у вигляді : Політравма. ЗЧМТ. Струс головного мозку , закритий перелом середньої третини правої плечевої кістки із зміщенням , закритий перелом правого крила клубової кістки із зміщенням, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 176 від 27.03.2017 року потягли за собою розлад здоров'я на строк більше 21 дня і по цій ознаці згідно п. 2.2.2 "Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень", затверджених Наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995 року кваліфікуються як тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Своїми протиправними діями, які виразилися у порушенні правил безпеки дорожнього руху , особою , яка керує транспортним засобом , що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 286 КК України.
Судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно обвинувального акту згідно до вимог статті 337 КПК України.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті визнав повністю, щиро розкаявся. По суті фактичних обставин справи пояснив, що він в один із днів січня 2017 р., точної дати не пам'ятає, керував автомобілем марки «Ford» , моделі “ Моndeo “ державний реєстраційний номерний знак Словацької Республіки та рухався в с. Минай у напрямку с. Розівка Ужгородського району . Він не помітив, як жінка переходила дорогу і допустив на неї наїзд, після чого зупинився і викликав карету швидкої допомоги. Заявлений потерпілою цивільний позов визнав.
Потерпіла ОСОБА_5 в судове засідання повторно не зявилася. Подала до суду цивільний позов про стягнення майнової та моральної шкоди.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Статтею 92 КПК України визначено, що обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу покладається на слідчого, прокурора, а обов'язок доказування належності та допустимості доказів покладається на сторону, що їх подає.
Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_3 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового слідства кримінального правопорушення при обставинах, викладених у обвинувальному акті, та беручи до уваги, що прокурор, обвинувачений не оспорювали фактичні обставини кримінального провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності його позиції, роз'яснивши йому положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що у такому випадку він буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.
Враховуючи викладене, суд, допитавши обвинуваченого та дослідивши матеріали кримінальної справи, що характеризують особу обвинуваченого, прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.
Дії ОСОБА_3 суд кваліфікує, як порушення правил безпеки дорожнього руху , особою , яка керує транспортним засобом , що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 Кримінального кодексу України.
При призначенні обвинуваченому виду та міри покарання суд враховує загальні засади призначення покарання, тобто призначає покарання в межах, установлених у санкції частини статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин та відповідно до положень Загальної частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року “ Про практику призначення кримінального покарання” , визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із класифікації злочинів ( ст.12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення.
До обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 суд відповідно до статті 66 КК України відносить щире каяття.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , судом згідно статті 67 КК України не встановлено.
Відповідно до ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правпорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_3 покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином, вчинено з необережності , та особу обвинуваченого ОСОБА_3 , який раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти власності, за місцем проживання характеризується посередньо, на обліку в наркологічному і психоневрологічному диспансерах не перебуває та обставини, що пом'якшують покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Зважаючи на положення статті 50 КК України якою встановлено, що «покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами», на положення статті 65 КК України , якою встановлено, що «особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень», враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального павопорушення , особу обвинуваченого ОСОБА_3 , всі пом'якшуючі та обтяжуючі покарання обставини, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, приходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у вигляді обмеження волі на певний строк в межах санкції ч.1 ст. 286 КК України із додатковим покаранням у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами з врахуванням обставин і наслідків злочину, та можливість виправлення обвинуваченого без відбування ним призначеного покарання, а тому суд вважає за необхідне застосувати до нього положення ст. 75 КК України та звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням з встановленням йому обов'язків згідно ст.76 КК України.
Саме таке покарання на думку суду буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень .
Вирішуючи цивільний позов потерпілої ОСОБА_5 про стягнення з обвинуваченого завданої матеріальної шкоди в сумі 50 000,00 гривень і завданої моральної шкоди в сумі 30 000,00 грн. та дослідивши надані докази, суд виходить з наступного .
Відповідно до ч.1 ст.128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно -небезпечне діяння. Це означає, що законодавець обмежив часові рамки пред'явлення позову.
Відповідно до ч.5 ст.128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 128 КПК України, форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред'являються у порядку цивільного судочинства.
Згідно ст.129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Положеннями ч.1 ст.56 КПК України передбачено, що потерпілий має право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом.
Основними умовами пред'явлення цивільного позову в кримінальному процесі є подання позовної заяви; процесуальна правоздатність позивача; відсутність винесеного судом рішення за тією ж підставою та предметом позову.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5. даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи , а ч.6 що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власноїініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до фіскальних чеків , копії яких долучені потерпілою до матеріалів справи на підтвердження завданої майнової шкоди , загальна сума понесених витрат на ліки становить 25 135,58 гривень. ( а.с. 126-136)
До спірних правовідносин слід застосувати норми ЦК України.
З огляду на положення статті 509 та з урахуванням приписів статей 11, 22, 23, 599, 1166 ЦК України факт завдання фізичній особі шкоди, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах із особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду.
Статтею 1166 ЦК визначено загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до положень ст.1166 ЦК єдиною підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду; протиправне діяння особи, яка її завдала; причинний зв'язок між ними, а також вину заподіювача шкоди.
У відповідності до вимог частин першої та другої статті 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення ії цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками , зокрема є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права ( реальні збитки).
Аналізуючи докази, надані позивачем на підтвердження позовних вимог ,суд приходить до висновку, що позивач належними та допустимими доказами довела суму понесених витрат на ліки в розмірі 25 135,58 гривень.
За таких обставин суд приходить до висновку, що у позивача виникло право вимоги до особи, яка завдала шкоди шляхом заявлення позову до ОСОБА_3 щодо стягнення суми матеріальної шкоди завданої позивачу в розмірі 25 135,58 гривень. Отже позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_5 30 000,00 грн. в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди, суд виходить з наступного.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті, а згідно п. 1 ч. 2 тієї ж статті моральна шкода відшкодовується незалежно від вини, якщо шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Як зазначено у ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Згідно ч. 3 цієї ж статті моральна шкода відшкодовується грішми у розмірі який, визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення, при цьому враховуються вимоги розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Як роз'яснено в п. 31 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів» від 02 липня 2004 року № 13, при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди за позовом потерпілого суди повинні керуватися відповідними положеннями Цивільного кодексу України та роз'ясненнями, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року № 5, від 27 лютого 2009 року № 1) від 31 березня 1995 року № 4 (далі - Постанова).
Відповідно до п. 3 вищевказаної Постанови під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У абзаці 1 пункту 9 цієї ж Постанови зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З огляду на вищевикладене та керуючись ст. 2 КПК України, згідно якої завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням всіх обставин справи, наслідків, що настали від вчиненого кримінального правопорушення, характеру та обсягу фізичних, душевних та психічних страждань потерпілої через спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень , в результаті чого порушено її звичайний спосіб життя, тяжкість вимушених змін у її життєвих стосунках , зважаючи на те , що між неправомірними діями обвинуваченого ОСОБА_3 , який є відповідачем у цивільному позові та нанесенням моральної шкоди потерпілій є причинно-наслідковий зв'язок та з врахуванням викладеного визначає розмір моральної шкоди завданої потерпілій в розмірі 10 000,00 грн. задовільняючи частково позовні вимоги в цій частині.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Питання про судові витрати судом вирішується відповідно до ст. 124 КПК України.
У відповідності до ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Матеріали кримінального провадження містять документально підтвердженні витрати держави на проведення експертизи, тому вони підлягають стягненню з обвинуваченого.
Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до вимог ч. 9 ст.100 КПК України.
Згідно ч. 9 ст. 100 КПК України питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.
Запобіжний захід, відносно ОСОБА_3 не обирався .
Клопотань у порядку, передбаченому ст. 331 та главою 18 КПК України, про застосування до обвинуваченого будь-якого запобіжного заходу, від сторони обвинувачення не надходило.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.369-371, 373-376 КПК України, суд, -
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України і призначити йому покарання у вигляді обмеження волі строком на 3 / три / роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 /три/ роки.
На підставі ст. 75 КК України засудженого ОСОБА_3 звільнити від відбування призначеного покарання у вигляді обмеження волі, якщо він протягом одного року іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення з покладенням на засудженого ОСОБА_3 , обов'язків передбачені п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України:
-періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
Міру запобіжного заходу ОСОБА_3 - не обирати.
Речові докази по справі:
-Легковий автомобіль марки «Ford» , моделі “ Моndeo “ державний реєстраційний номерний знак Словацької Республіки НОМЕР_1 - повернути власнику .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судові витрати по справі в розмірі 1180,00 гривень за проведення судових експертиз .
Цивільний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 - 25 135,58 гривень у відшкодування матеріальної шкоди. В решті позовних вимог ОСОБА_5 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 мешканки АДРЕСА_2 (десять тисяч) гривень у відшкодування завданої моральної шкоди.
У задоволенні решти вимог позову - відмовити.
Вирок може бути оскаржений, з підстав, передбачених статтею 394 КПК України до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку суду після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутній в судовому засіданні.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду ОСОБА_1