П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
03 грудня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/5931/21
судді П'ятого апеляційного адміністративного суду Бойка А.В.
по адміністративній справі № 420/5931/21
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в одеській області, в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо зменшення відсоткового значення розміру щомісячного довічного утримання судді у відставці з 80 % до 50 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, при здійсненні перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 19 лютого 2020 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 із розрахунку 80 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, згідно довідки Одеського окружного адміністративного суду № 03.4.19-7408/20 від 26.02.2020 року про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08.06.2021 року позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України подало апеляційну скаргу.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2021 року було задоволено апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року та прийнято нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволені адміністративного позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що для застосування розміру 80 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, немає ніякої підстави, оскільки з моменту проголошення Рішення КСУ №2-р/2020 від 18.02.2020 року втратив чинність увесь пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII. Суд вказував на те, що на час виникнення спірних відносин у цій справі, частиною третьою статті 142 Закону №1402-VIII визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, який, на думку суду апеляційної інстанції, і повинен застосовуватись при перерахунку довічного грошового утримання позивача. Суд дійшов висновку, що для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді неможливо використовувати для обрахунку одночасно складові, які передбачені для різних формул обрахунку грошового утримання.
Не можу погодитись з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , у зв'язку з чим, керуючись ч.3 ст.34 КАС України, вважаю за необхідне висловити окрему думку.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 № 10-рп/2013).
В ході розгляду справи судами було встановлено, що ОСОБА_1 згідно рішення Вищої ради правосуддя від 10.07.2018 року № 2236/0/15-18 був звільнений з посади судді у відставку та з 27.07.2018 року йому призначено довічне грошове утримання у розмірі 80 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Розмір грошового утримання судді у відставці позивачу згідно п. 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII був обчислений відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 07.07.2010 року.
Підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 є, на думку колегії суддів, той факт, що Конституційний Суд України визнав неконституційним увесь пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII, у тому числі й щодо можливості обчислення відсоткового розміру щомісячного довічного грошового утримання відповідно до положень Закону № 2453-VI.
В свою чергу, відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Так, перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці позивача пов'язаний з переглядом розміру вже призначеного йому грошового утримання, відсоткове співвідношення довічного грошового утримання позивача є сталим, оскільки визначається на день його призначення. При визначенні розміру довічного грошового утримання судді у відставці не може поширюватися законодавство, яке діє після призначення вказаного грошового утримання, крім випадків покращення становища позивача.
З огляду на викладене вважаю, що при перерахунку довічного грошового утримання позивача має застосовуватися норма, що визначає розмір такого довічного грошового утримання у відсотках, яка діяла на момент його призначення, а тому прийняття рішення Конституційним Судом України, яке набрало чинності з дня його ухвалення, не може впливати на порядок перерахунку довічного грошового утримання позивача як судді у відставці.
Визнання неконституційним пункту 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII, на мою думку, впливає на визначення відсоткового розміру довічного грошового утримання судді у відставці, яке призначається суддям у відставці вже після прийняття Конституційним Судом України рішення №2-р/2020 від 18.02.2020 року.
При цьому, хочу звернути увагу на те, що чинним законодавством не наділено пенсійний орган правом змінювати у бік зменшення (перераховувати) відсотковий розмір щомісячного довічного грошового утримання від суддівської винагороди. Єдиною підставою для проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII є зміна розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Інших підстав для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання вказаний закон не передбачає.
Таким чином, під час перерахунку щомісячного довічного грошового утримання змінною величиною є лише розмір суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, натомість відсоткове значення розміру щомісячного довічного грошового утримання, яке обчислювалося при його призначенні відповідно до наявної у особи вислуги років, є незмінним.
Отже, на моє переконання, застосувавши відсоток - 50 при визначенні розміру довічного грошового утримання позивача після проведення перерахунку, відповідач порушив право позивача, оскільки при призначенні довічного грошового утримання первісно встановлено для його обрахунку розмір 80 відсотків від суддівської винагороди. Застосування іншого показника (50 %) до перерахунку довічного грошового утримання позивача є протиправним, оскільки по-перше стосується саме призначення довічного грошового утримання, а не його перерахунку, а по-друге, з огляду на те, що законодавчо діє принцип незворотності нормативно-правових актів у часі в силу прямих приписів статті 58 Конституції України.
Хочу звернути увагу на те, що питання застосування відсоткового розміру соціальних виплат, зокрема, пенсії, іншим категоріям громадян неодноразово розглядалось Верховним Судом, в тому числі і Великою Палатою Верховного Суду, за наслідком чого сформовано чіткий та сталий правовий висновок, згідно якого відсотковий розмір пенсії при перерахунку є незмінним після її призначення, а при перерахунку вже призначеної пенсії, має застосовуватись норма, що визначає розмір місячного заробітку у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 308/11498/16, у постанові Верховного Суду від 22.06.2018 року у справі № 635/6663/16-а; у постанові від 19.12.2018 року у справі № 725/1352/16-а; у постанові від 29.04.2020 року у справі № 490/5366/16-а; у постанові від 08.06.2021 року у справі № 263/15245/16-а, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 року у справі № 240/5401/18.
Враховуючи все вищезазначене, вважаю, що вказаний правовий висновок щодо незмінності відсоткового розміру призначеної державної виплати є застосовним і у даному випадку при перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці.
За таких обставин вважаю, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги є обґрунтованими, а рішення суду першої інстанції, ухвалене на користь позивача, є законним та скасуванню в апеляційному порядку не підлягало.
Суддя А.В. Бойко