ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
01.12.2021Справа № 910/12048/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Бабич М.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
до Житлово-будівельного кооперативу "Обчислювач"
про стягнення 1 220 646,68 грн,
Представники сторін:
від позивача: Бондаренко О.О.,
від відповідача: Вербицький В.В.
До Господарського суду міста Києва надійшов позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до Житлово-будівельного кооперативу "Обчислювач" про стягнення 1 220 646,68 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 340597 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 30.08.2018.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2021 відкрито провадження у справі №910/980/21, призначено підготовче засідання на 08.09.2021.
26.08.2021 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про сприяння можливості розстрочення виплати зобов'язань перед позивачем строком на 48 місяців та зменшення розміру належних до стягнення штрафних санкцій.
В підготовче засідання 08.09.2021 з'явилися представники сторін.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити в підготовчому засідання перерву до 27.09.2021.
В підготовче засідання 27.09.2021 з'явилися представники сторін.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання представника відповідача про надання часу для ознайомлення з матеріалами справи та про оголошення перерви задовольнити; продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів; оголосити в підготовчому засіданні перерву до 13.10.2021.
В підготовче засідання 13.10.2021 з'явилися представники сторін.
Представник відповідача подав пояснення щодо відсутності підтвердженої заборгованості.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 15.11.2021.
В судове засідання 15.11.2021 з'явилися представники сторін.
В судовому засіданні керівник відповідача повідомила, що подане 26.08.2021 клопотання не підтримує, оскільки не визнає заборгованість перед позивачем.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити в судовому засіданні перерву до 29.11.2021.
В судове засідання 29.11.2021 з'явилися представники сторін.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити перерву в судовому засіданні до 01.12.2021.
В судове засідання 01.12.2021 з'явилися представники сторін.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі. Представники відповідача проти позову заперечили, просили відмовити у його задоволенні.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 01.12.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
30.08.2018 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом "Обчислювач" (споживач) укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №340597 (надалі також - договір), відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі.
Відповідно до п.2.2.1 договору постачальник зобов'язується безперебійно постачати теплову енергію у гарячій воді на межу балансової належності із споживачем (додатки 3, 4) для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку №1.
Згідно з п.2.2.2 договору постачальник зобов'язується щомісячно оформляти для споживача:
- величину фактично спожитої теплової енергії, визначену в гігакалоріях (облікову картку) та її вартість за кожним особовим рахунком споживача за розрахунковий період (місяць);
- рахунок-фактуру, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця з урахуванням кінцевого сальдо розрахунків на його початок;
- акт звіряння розрахунків;
- акт приймання-передавання товарної продукції.
Відповідно до п.п.2.3.1 договору споживач зобов'язується дотримуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку №1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку №2.
Згідно з п.1 додатку №2 до договору розрахунки з споживачем за відпущену теплову енергію проводяться згідно з тарифами, затвердженими виконавчим органом Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 26.04.2018 №700, за кожну відпущену гігакалорію без урахування ПДВ: 1078,96 грн/гкал.
За умовами п.2 додатку №2 до договору у разі встановлення у споживача будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії - кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоду визначається відповідно до показників цих приладів, встановлених на межі балансової належності (додатки 3, 4).
Пунктом 3 додатку №2 до договору передбачено, що у разі встановлення будинкових приладів обліку теплової енергії споживача не на межі балансової належності, до обсягів теплової енергії, визначених цими приладами обліку, споживачем додаються теплові втрати на дільниці тепломережі з межі поділу балансової належності до місця встановлення приладів обліку згідно з п.1.3 додатка №1.
Дата зняття споживачем показників будинкових приладів обліку - 25 число звітного місяця (п.4 додатку №2 до договору).
За умовами п.5 додатку №2 до договору споживач, що має будинкові прилади обліку (незалежно від балансової належності приладів обліку теплової енергії), щомісячно надає постачальнику звіт по фактичному споживанню теплової енергії в ЦОК за адресою: проспект Повітрофлотський, 58 не пізніше 28 числа звітного місяця.
Пунктом 8 додатку №2 до договору визначено, що у разі відсутності у споживача будинкових комерційних приладів обліку або ненадання споживачем показників приладів обліку у встановлені цим додатком терміни, кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається: на опалення - як множення кількості годин споживання теплової енергії за місяць на величину годинного теплового навантаження, зазначеного в додатках 1, 6, 7 з урахуванням середньомісячної температури теплоносія; на гаряче водопостачання - як множення кількості діб споживання за місяць на величину добового теплового навантаження, зазначеного в додатках 1, 6, 7 з урахуванням середньомісячної температури теплоносія.
Відповідно до п.9 додатку №2 до договору споживач щомісячно з 12 по 15 число отримує в ЦОК за адресою: проспект Повітрофлотський, 58 оформлений постачальником рахунок-фактуру на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця, акт приймання-передавання товарної продукції; облікову картку фактичного споживання за попередній період та акт звіряння, які оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.
Відповідно до п.10 додатку №2 до договору споживач на розрахунковий рахунок постачальника, відкритий у ТВБВ №100/020 філії-Головного управління по м.Києві та Київській області АТ "Ощадбанк", щомісячно:
- забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на поточний рахунок постачальника - р/р 26000302208020;
- до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком за кожною тарифною групою окремо.
Пунктом 3.3 договору визначено, що споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5% від суми боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.
Цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.06.2019. Керуючись ст.631 Цивільного кодексу України, сторони домовились про те, що дія цього договору поширюється на взаємовідносини, які фактично виникли між сторонами з 01.05.2018 (пункти 4.1, 4.2 договору).
Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення. (п. 4.4 договору)
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач своєчасно не вносив плату за отриману теплову енергію у гарячій воді, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість за договором постачання за період з листопада 2020 року по травень 2021 року у розмірі 1 126 149,45 грн. Крім цієї суми основного боргу за спожиту теплову енергію у гарячій воді позивач також заявив до стягнення з відповідача пеню у розмірі 38 868,14 грн, інфляційні у розмірі 45 947,78 грн та 3% річних у розмірі 9681,31 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України визначено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як встановлено судом з матеріалів справи, на виконання умов договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №340597 від 30.08.2018 позивачем поставлено відповідачу теплову енергію у період з листопада 2020 року по квітень 2021 року загальною вартістю 1 301 315,15 грн, що підтверджується відомостями реєстрації параметрів теплоспоживання, відомостями обліку спожитої теплової енергії, звітом щодо показників засобів обліку ГВП за відповідний період, актами приймання-передавання товарної продукції, корінцями наряду на включення № 49 від 20.11.2020 та на відключення № 81 від 12.04.2021.
Обсяг поставленої теплової енергії позивачем та оплаченої відповідачем підтверджується довідкою про стан розрахунків за спожиту теплоенергію Житлово-будівельного кооперативу "Обчислювач", з якої вбачається здійснення позивачем постачання теплової енергії на суму 1 301 315,15 грн та здійснення відповідачем часткових оплат за теплову енергію, поставлену за договором у період з 01.011.2020 по 01.06.2020, у загальному обсязі 168 165,70 грн. Крім того, відповідно до довідки від 12.07.2021 № 30/вих. відповідачем було сплачено за спірний період за договором ще 7000,00 грн.
Отже, у Житлово-будівельного кооперативу "Обчислювач" утворилась заборгованість перед Публічним акціонерним товариством "Київенерго" за договором постачання теплової енергії у гарячій воді №340597 від 30.08.2018 у розмірі 1 126 149,45 грн.
При цьому суд звертає увагу, що у березні 2021 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Обчислювач" 511531,06 грн, з яких: 487334,30 грн основного боргу, 10734,71 грн пені, 2683,68 грн 3% річних та 10778,37 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеної між сторонами угоди №Р-340597/2020/11 від 19.11.2020 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 30.08.2018 №340597.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.07.2021 у справі № 910/4375/21 позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" задоволено частково, стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу "Обчислювач" на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" інфляційні втрати на суму 10778,37 грн, 3% річних у розмірі 2683,68 грн та 201,93 грн судового збору, закрито провадження у справі №910/4375/21 в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 367834,30 грн у зв'язку з відсутністю предмета спору, в іншій частині позову відмовлено.
При цьому, у вказаному рішенні встановлено, що відповідно до укладеної між сторонами 19.11.2020 угоди №Р-340597/2020/11 про реструктуризацію заборгованості за спожиту теплову енергію до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 30.08.2018 №340597 (угода) споживач визнає та підтверджує заборгованість перед постачальником за договором від 30.08.2018 №340597 на постачання теплової енергії у гарячій воді станом на 01.11.2020 у загальній сумі 659334,30 грн з ПДВ. Споживач зобов'язується сплатити зазначену у п.1 цієї угоди суму заборгованості протягом листопада 2020-квітня 2021 року щомісячними оплатами згідно з додатком 1 до цієї угоди до 25 числа кожного місяця згідно з вищевказаним договором за наведеними реквізитами, при проведенні сплати заборгованості, зазначеної у п.1 цієї угоди, споживач зобов'язується посилатися в реквізитах "призначення платежу" платіжного документа на № та дату укладення цієї угоди, за відсутності чіткого формулювання призначення платежу, отримані Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" кошти зараховуються в першу чергу як оплата поточного споживання теплової енергії, а залишок коштів (за наявності) на виконання цієї угоди.
Як вказано в ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Отже, встановлені у вказаному судовому рішенні, яке набрало законної сили у встановленому порядку, обставини відповідно до вимог ст. 75 ГПК України не підлягають доказуванню та враховуються при розгляді цього спору при оцінці розміру заборгованості за спірний період та здійснених відповідачем часткових оплат.
Відтак, за наведених вище обставин судом встановлено, що відповідач порушив свої зобов'язання за договором, не здійснивши оплату теплової енергії у повному обсязі, внаслідок чого заборгованість Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" перед позивачем становить 1 126 149,45 грн.
Натомість, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів позивачу в розмірі 1 126 149,45 грн.
У зв'язку з наведеним, позовні вимоги про стягнення заборгованості за теплову енергію у розмірі 1 126 149,45 грн підлягають задоволенню.
Суд звертає увагу, що викладених у наданій позивачем довідці про стан розрахунків за спожиту теплоенергію Житлово-будівельного кооперативу "Обчислювач" відомостей щодо нарахування боргу, а також здійснення оплат, їх обсягів та періодів, відповідач відповідними засобами доказування не спростував.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Суд звертається до правової позиції, наведеної у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
Отже, враховуючи приписи частини третьої статті 86 ГПК України, а саме, те, що суд повинен надати оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у матеріалах справи, а також принцип змагальності сторін, суд вважає, що позивач підтвердив більш вірогідними доказами обставини надання відповідачу послуг постачання теплової енергії за договором у заявленому обсязі.
При цьому, суд також зазначає, що відсутність усього обсягу належним чином оформлених документів, вказаних у п. 9 додатку №2 до договору, не спростовує обов'язку споживача оплачувати отриману ним теплову енергію за спірний період, враховуючи те, що обов'язок отримання відповідних документів покладений саме на відповідача.
Крім того, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 9681,31 грн та інфляційні у розмірі 45 947,78 грн за загальний період з 01.12.2020 по 31.05.2021 у зв'язку з простроченням відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013)
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013).
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних, суд зазначає, що позивачем неправильно визначено період прострочення відповідача, оскільки не враховано, що прострочення кожного місячного платежу, з огляду на п.10 додатку №2 до договору, починається з 11 числа наступного місяця, а також здійснено нарахування на суму боргу наростаючим підсумком.
Отже, здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних за несвоєчасну сплату заборгованості за кожним окремим місяцем, починаючи з 11.12.2021 по 31.05.2021, з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат у відповідні місяці, стягненню з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 8699,11 грн та інфляційні у розмірі 44 381,46 грн.
Окрім того, позивач просив стягнути з відповідача на його користь пеню у розмірі 38 868,14 грн.
Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 3.3 договору визначено, що споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5% від суми боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.
Разом з тим, відповідно до підпункту 4 пункту 3 Розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Отже, положення підпункту 4 пункту 3 Розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" поширюються на взаємовідносини сторін за договором.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин, дія якого триває в даний час.
Враховуючи викладене, в період з 12.03.2020, відповідно до підпункту 4 пункту 3 Розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
У зв'язку викладеним, суд дійшов висновку, що позивач неправомірно нарахував пеню суму боргу за період за загальний період прострочки з листопада 2020 року по травень 2021 року, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, зважаючи на викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Обчислювач" (вул. Політехнічна, б. 5-А, м. Київ, 03055, ідентифікаційний код 24360694) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (площа Івана Франка, буд. 5, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 40538421) борг у розмірі 1 126 149,45 грн, 3% річних у розмірі 8699,11 грн, інфляційні у розмірі 44 381,46 грн та судовий збір у розмірі 17 688,45 грн.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 06.12.2021
Суддя Т. Ю. Трофименко