Справа № 947/38352/21
Провадження № 1-кс/947/17351/21
06.12.2021 року слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у судовому засіданні в м. Одесі клопотання старшого слідчого СВ ВП № 4 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 , яке погоджено прокурором Київської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_4 , про арешт майна в рамках кримінального провадження №12020161480000752 від 19.05.2020 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190 КК України, -
1.Фактичні обставини даного кримінального провадження та обґрунтування поданого клопотання.
Як вбачається з клопотання, у провадженні СВ ВП № 4 ОРУП № 1 ГУ НП в Одеській області знаходяться матеріали кримінального провадження №12020161480000752 відомості про яке внесене до ЄРДР від 19.05.2021, за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 190 КК України.
01.04.2020 відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складено повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190 КК України, та вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК для вручення повідомлень.
21.07.2021 ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси надано дозвіл на затримання підозрюваної ОСОБА_5 , з метою її приводу для участі в розгляді клопотання про застосування відносно неї запобіжного заходу вигляді тримання під вартою.
01.12.2021 року на підставі вищезазначеної ухвали слідчого судді, в порядку передбаченому ст. 191 КПК України, було здійснено затримання підозрюваної ОСОБА_5 , де у останньої було виявлено та вилучено мобільний телефон «Samsung S10» imei 1: НОМЕР_1 , імеі 2: НОМЕР_2 , банківська картка «Приват Банк» № НОМЕР_3 .
Вилучені предмети в подальшому постановою слідчого визнано речовим доказом, який відповідно до ст. 98 КПК України відповідає критеріям речових доказів, що можуть бути використані як речовий доказ в подальшому досудовому розслідуванні (проведення впізнання, експертиз, інших слідчих (розшукових) дій, в який виникне необхідність та в подальшому судовому розгляді).
2. Позиції учасників процесу з приводу клопотання.
Прокурор та слідчий в судове засідання не з'явились. Від слідчого надійшла заява про розгляд клопотання без його участі.
Фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювалося, на підставі ч. 4 ст. 107 КПК України.
3. Висновки слідчого судді за результатами .
Дослідивши подане клопотання та долучені в його обґрунтування матеріали, слідчий суддя приходить до наступних висновків.
3.1. Норми законодавства, якими керується слідчий суддя при вирішенні клопотання про арешт майна.
Стаття 41 Конституції України закріплює положення про те, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Відповідно до п. 1, 2 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходом забезпечення кримінального провадження є, зокрема, арешт майна.
Згідно ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
3.2. Вирішення питання щодо відповідності клопотання про арешт майна вимогам законодавства.
Слідчим суддею встановлено, що подане стороною обвинувачення клопотання про арешт майна не відповідає вимогам ст.ст. 132, 170, 171 КПК України.
Так, до матеріалів клопотання не долучені матеріали, які б обґрунтовували всі доводи, викладені в клопотанні, на які посилається в клопотанні сторона обвинувачення. Долучені до клопотання матеріали стосуються взагалі іншого кримінального провадження за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України.
В порушення вимог ст. 132 КПК України, до матеріалів клопотання про арешт майна не був долучений витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань по кримінальному провадженню №12020161480000752 від 19.05.2020 року, що позбавляє слідчого суддю дослідити належним чином викладені в клопотання обставини.
Крім того, в клопотанні сторона обвинувачення зазначає, що 01.12.2021 року було здійснено затримання підозрюваної ОСОБА_5 , де у останньої було виявлено та вилучено речі та документи, перелік яких міститься у клопотанні, та на які виникла необхідність у накладенні арешту.
Разом з тим, до клопотання не долучено жодних матеріалів, підтверджуючих відношення ОСОБА_5 , у володінні якої перебували вилучені речі та документи, до кримінального правопорушення, а також сам протокол затримання особи.
Також, перевіряючи наявність об'єктивної необхідності та виправданість такого втручання у права і свободи особи, здійснюючи судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування слідчий суддя зазначає, що на даний час обмеження права власності, шляхом накладення арешту на вказане у клопотанні стороною обвинувачення майно - є нерозумним, а стороною обвинувачення не доведено, що вказана особа має відношення до кримінального провадження.
В клопотанні та долучених матеріалах необґрунтовані ризики, передбачені ст. 170 КПК України, необґрунтовано необхідність накладення арешту на майно.
3.3. Висновки слідчого судді.
На підставі викладеного, враховуючи, що потреби досудового розслідування в конкретному вищевказаному кримінальному провадженні на теперішній час не виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про яку йдеться в клопотанні, клопотання про арешт майна необґрунтоване, слідчий суддя приходить до переконання, що клопотання сторони обвинувачення задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 131, 132, 170-173 КПК України, слідчий суддя, -
У задоволенні клопотання старшого слідчого СВ ВП № 4 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 , яке погоджено прокурором Київської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_4 , про арешт майна в рамках кримінального провадження №12020161480000752 від 19.05.2020 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190 КК України - відмовити.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'яти днів з дня її оголошення до Одеського апеляційного суду.
Слідчий суддя ОСОБА_1