Ухвала
02 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 275/507/20
провадження № 61-17564ск21
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Коротенка Є. В., розглянувши матеріали за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 03 березня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бондар Крістіни Юріївни про визнання правочину удаваним та переведення прав та обов'язків покупця,
22 жовтня 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду через засоби поштового зв'язку касаційну скаргу нарішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 03 березня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2021 року вказану касаційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали та роз'яснено наслідки невиконання її вимог.
Так, ОСОБА_1 необхідно було надати документ, що підтверджує сплату судового збору, а також надіслати на адресу суду уточнену редакцію касаційної скарги, в якій чітко зазначити підставу (підстави), на якій (яких) вона подається з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав).
Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0306307659788, вказане поштове відправлення було вручено заявнику 12 листопада 2021 року.
22 листопада 2021 року до суду касаційної інстанції надійшли матеріали, надіслані на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 02 листопада 2021 року, а саме заява; меморіальний ордер № 63OK-J9VH-05RN-14HO від 18 листопада 2021 року про сплату судового збору у розмірі 1 681,60 грн; уточнена редакція касаційної скарги з копіями для інших учасників справи.
В уточненій редакції касаційної скарги заявник посилається на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права та, як на підставу касаційного оскарження судових рішень, посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України) - суд не дослідив зібрані у справі докази.
Серед основних засад судочинства Конституцією України встановлено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті
389 цього Кодексу.
Перевіряючи наведені ОСОБА_1 підстави для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, зокрема, посилання на те, що суди не дослідили надані нею докази на підтвердження того, що відповідачами до укладення спірного договору родинних відносин не було, відповідач ОСОБА_3 пропонувала їй купити частину житлового будинку, а також довідку про наявність заборгованісті ОСОБА_3 перед ОСОБА_4 , Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з цієї підстави, оскільки посилаючись на неповноту дослідження судами зібраних у справі доказів, заявник не обґрунтовувала касаційну скаргу підставами касаційного оскарження, передбаченими пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Залишаючи без руху касаційну скаргу ОСОБА_1 , Верховний Суд роз'яснив позивачу положення частини другої статті 389 ЦПК України щодо виключних випадків касаційного оскарження судових рішень, однак звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою у новій редакції, остання не усунула недоліки касаційної скарги, визначені в ухвалі Верховного Суду від 02 листопада 2021 року.
В силу вимог статті 400 ЦПК України Верховний Суд зобов'язаний перевіряти наявність підстав для відкриття касаційного провадження, зазначених у касаційній скарзі, оскільки перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.
Відповідно до частини третьої статті 185, частини другої статті 393 ЦПК України у разі невиконання ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху вона вважається неподаною та повертається заявникові.
Враховуючи, що вимоги ухвали Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у повному обсязі не виконані, що перешкоджає суду касаційної інстанції вирішити питання про відкриття касаційного провадження, наявні підстави для визнання касаційної скарги неподаною і повернення її заявникові.
Одночасно суд має роз'яснити, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись статтями 185, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 03 березня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бондар Крістіни Юріївни про визнання правочину удаваним та переведення прав та обов'язків покупця вважати неподаною та повернути заявнику.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Коротенко