Постанова
Іменем України
30 листопада 2021 року
місто Київ
справа № 303/7331/14-ц
провадження № 61-19141св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Великолучківська сільська рада Мукачівського району,
третя особа - Реєстраційна служба Мукачівського міськрайонного управління юстиції,
особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Бисаги Т. Ю., Фазикош Г. В., Джуги С. Д.,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у листопаді 2014 року звернулася до суду з позовом про визнання права власності на будинок АДРЕСА_1 у порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 .
Позивач обґрунтовувала пред'явлені вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 , який був забудовником зазначеного житлового будинку, однак не встиг отримати свідоцтво про право власності на це нерухоме майно, що стало підставою для відмови позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. На час подання позову єдиним спадкоємцем першої черги після смерті спадкодавця є позивач, яка фактично проживала з ОСОБА_3 у спірному житловому будинку, де і зареєстрована.
Позивач зазначає, що фактично прийняла спадщину після смерті батька шляхом вступу у володіння спадковим майном, проте через відсутність правовстановлюючих документів на житловий будинок ОСОБА_1 не може оформити свої спадкові права.
Стислий виклад позиції відповідача
Великолучківська сільська рада Мукачівського району Закарпатської області не заперечувала проти ухвалення рішення на користь позивача.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 грудня 2014 року позовзадоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 у порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 .
Встановивши, що позивач на час відкриття спадщини була зареєстрована та продовжує проживати у спірному будинку, втім, їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на нерухоме майно на ім'я спадкодавця ОСОБА_3 , який був його забудовником, суд першої інстанції визнав наявними підстави для задоволення позову.
ОСОБА_2 , який не брав участі у справі, звернувся з апеляційною скаргою на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 грудня 2014 року.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 .
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 грудня 2014 року закрито.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи ОСОБА_2 про те, що оскаржуваним рішенням порушено його права як спадкоємця після смерті ОСОБА_3 , оскільки відповідно до вимог Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, який був чинним на час відкриття спадщини, заявник не проживав зі спадкодавцем, фактично спадщину після смерті батька не прийняв, зареєстрованим у спірному будинку не був.
Суд апеляційної інстанції відхилив поданий ОСОБА_2 доказ на підтвердження факту його проживання без реєстрації зі спадкодавцем, оскільки зазначений документ - акт Великолучівської сільської ради від 16 червня 2020 року, затверджений новим сільським головою через понад двадцять років після смерті спадкодавця.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_2 у грудні 2020 року звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 грудня 2014 року та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 грудня 2014 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши зміст касаційної скарги, Верховний Суд встановив, що касаційна скарга містить визначення підстав касаційного оскарження відповідно до вимог статті 389 ЦПК України.
Заявником як підставу касаційного оскарження ухвали апеляційного суду визначено порушення норм процесуального права, що призвело до обмеження заявника у доступі до правосуддя.
Отже, серед підстав касаційного оскарження ухвали суду апеляційної інстанції заявником зазначена та підстава, яка згадана у частині другій статті 389 ЦПК України, що свідчить про виконання ним вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що, оскільки позивач є рідною сестрою заявника, спадкодавець є його батьком, суд першої інстанції ухвалив рішення про його права та інтереси як спадкоємця першої черги за законом.
На переконання заявника, суд апеляційної інстанції не врахував, що на час відкриття спадщини заявник проживав разом з батьком та сестрою у спірному житловому будинку, що підтверджується актом сільської ради від 16 червня 2020 року, відповідно є таким, який прийняв спадщину.
Також зазначає, що є заробітчанином, тому зароблені кошти надсилав позивачу для підтримання господарства, втім, ОСОБА_1 , скориставшись відсутністю заявника, у зв'язку із перебуванням на заробітках за кордоном, звернулася до місцевого суду із зазначеним позовом, вказавши відповідачем лише сільську раду.
Заявник вважає, що позивач навмисно приховала відомості про інших спадкоємців - братів, зокрема й ОСОБА_4 , який відмовився від прийняття спадщини, з метою одноосібного прийняття спадщини після смерті батька.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
За змістом правил частин першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що забудовником у 1964 році житлового будинку та головою домогосподарства АДРЕСА_1 був ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_3 .
На час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 у зазначеному житловому будинку проживала ОСОБА_1 , у якому з 1991 року зареєстрована.
ОСОБА_1 13 липня 2014 року звернулася до державного нотаріуса Мукачівської районної державної нотаріальної контори Шпеник Мар'яни Юріївни із заявою про прийняття спадщини після смерті батька.
Постановою державного нотаріуса Мукачівської районної державної нотаріальної контори Шпеник М. Ю. від 13 листопада 2014 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок, який належав ОСОБА_3 , оскільки не додано документів, які посвідчують право власності спадкодавця на зазначене нерухоме майно.
Інші спадкоємці із заявами про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 , до нотаріальної контори не зверталися.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження свого порушеного права ОСОБА_2 додав до апеляційної скарги акт про його проживання у будинку АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 посилався на порушення його прав спадкоємця першої черги за законом.
Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_2 не був зареєстрованим у спірному житловому будинку, не проживав у ньому, тому спадщину після смерті батька не прийняв.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
У статті 17 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Правилами статті 18 ЦПК України передбачено, що обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Зазначена стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок, і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Разом із тим, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов'язки такої особи.
Підстави для закриття апеляційного провадження визначені у статті 362 ЦПК України.
Відповідно до пункту 3 частини першої наведеної статті суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження у справі, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Системний аналіз наведених процесуальних норм дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю.
Суд апеляційної інстанції, закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, застосувавши правила ЦК Української РСР, зробив правильний висновок про те, що належними та допустимими доказами не підтверджено, що ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_3 .
Зазначений висновок є правильним з огляду на таке.
В оцінці доводів касаційної скарги щодо підтвердження чи непідтвердження факту прийняття ОСОБА_2 спадщини Верховний Суд врахував, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню правила ЦК Української РСР, які були чинними на момент відкриття спадщини.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За правилами частин першої та третьої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Відповідно до частини 4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом (частина 5 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України).
Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.
Згідно з частиною першою статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
Для набуття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (стаття 548 ЦК Української РСР).
Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (частини перша, друга статті 549
ЦК Української РСР).
Відповідно до статті 553 ЦК Української РСР спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що спадкоємцями є особи, визначені за заповітом або за законом, які звернулися у передбаченому порядку та строки із заявою про прийняття спадщини, відкритої після смерті спадкодавця, та прийняли цю спадщину або вважаються такими, які прийняли спадщину.
Тобто, за правилами ЦК Української РСР факт постійного проживання зі спадкодавцем на момент його смерті не мав правового значення для підтвердження факту прийняття спадщини. Факт прийняття спадщини міг бути встановленим тільки відповідним рішенням суду про те, що заявник фактично вступив у володіння та управління спадковим майном.
Отже, ОСОБА_2 не доведено, що рішенням суду першої інстанції порушено його права та інтереси як спадкоємця після померлого ОСОБА_3 .
За наведених обставин, враховуючи, що ОСОБА_2 не звертався до нотаріальної контори (нотаріуса) із заявою про прийняття спадщини, також заявником не підтверджено факт вступу у володіння та управління спадковим майном, яке залишилося після смерті його батька ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції підставно закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 грудня 2014 року, оскільки наведеним рішенням не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або обов'язки) заявника.
Верховний Суд зазначає, що вирішення такого питання, чи стосується прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, рішення суду першої інстанції є першочерговим завданням для апеляційного суду та виключно у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку. Натомість у разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішення суду першої інстанції не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду та не дають підстав для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, що є достатньо аргументованою, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав надавати відповіді на ті самі доводи заявника. При цьому, Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року № 303А, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001 року, № 49684/99).
Суд апеляційної інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд апеляційної скарги ОСОБА_2 та на підставі досліджених доказів, наданих учасниками справи, дійшов обґрунтованого висновку, що рішення суду першої інстанції у справі, яка переглядається, не стосується прав та інтересів ОСОБА_2 .
Отже, Верховний Суд встановив, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Верховний Суд наголошує на тому, що суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цих судів, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року залишити без задоволення.
Ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
І. Ю. Гулейков
В. В. Яремко