30 листопада 2021 року м. Харків Справа № 905/352/16
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Медуниця О.Є., суддя Пелипенко Н.М.
за участю секретаря судового засідання Гаркуши О.Л.
за участю представників:
позивача - не з'явився
відповідача - адвоката Кайдашова В.С. (ордер серія АХ № 1063059 від 11.08.2021)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Семіволос Олени Миколаївни, м. Харцизьк, Донецька область (вх.№ 2633 Д/3) на рішення Господарського суду Донецької області від 29.02.2016 у справі № 905/352/16 (суддя Говорун О.В.; повне рішення складено 03.03.2016)
за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», м.Дніпропетровськ,
до Фізичної особи-підприємця Семіволос Олени Миколаївни, м.Харцизьк, Донецька область,
про стягнення 108567 грн 61 коп.,
26.01.2016 Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Фізичної особи-підприємця Семіволос Олени Миколаївни (далі - ФОП Семіволос О.М.) про стягнення 108567 грн 61 коп., з яких: 58031 грн 15 коп. - сума заборгованості за кредитом, 37733 грн 15 коп. - проценти за кредитним договором, 6809 грн 57 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 5993 грн 74 коп. - пені.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору банківського обслуговування б/н від 18.02.2011, відповідно до якого відповідачу було встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок № НОМЕР_1 . Позивач зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, але відповідач свої зобов'язання в частині повного та своєчасного повернення кредитних коштів не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 29.02.2016 у справі № 905/352/16 позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Семіволос Олени Миколаївни на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» 58031 грн 15 коп. заборгованості за кредитом, 37733 грн 15 коп. процентів за кредитним договором, 6809 грн 57 коп. заборгованості по комісії за користування кредитом та 1538 грн 60 коп. витрат з оплати судового збору. В задоволенні інших вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що неповернення відповідачем наданих позивачем кредитних коштів є порушенням зобов'язання.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням ФОП Семіволос О.М. 12.08.2021 звернулась до Східного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою вих. № 1208/21 від 12.08.2021, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 29.02.2016 у справі № 905/352/16 та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» залишити без задоволення, як недоведені. Також відповідачем заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
На думку заявника апеляційної скарги, при вирішенні спору у цій справі суд першої інстанції не врахував, що наданий позивачем в обґрунтування позову про стягнення процентів за користування кредитом, в тому числі їх розмір та порядок нарахування, Витяг із «Умов та правил надання банківських послуг» в Приватбанку, не є належним підтвердженням того, що саме цей Витяг з Умов та правил розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати комісії, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, ФОП Семіволос О.М. вважає, що роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Відповідач наполягає, що витяг із «Умов та правил надання банківських послуг» в Приватбанку не містить його підпису, а тому ці умови не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами та сплати комісії.
Окрім цього, відповідач зазначає, що позивачем не доведено факту надання ФОП Семіволос кредитної картки, її активування останньою, а також не зазначено строку дії кредитної картки. Також матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем кредитних коштів. Відповідач заперечує здійснення погашення ним заборгованості. Відповідач стверджує, що списання коштів, яке проводив Банк, здійснювалося без згоди відповідача, оскільки у заяві-анкеті відсутні умови стосовно доручення Банку проводити таке списання коштів з усіх відкритих в Банку рахунків клієнта.
Окремо відповідачем заявлено про застосування позовної давності до усіх вимог позивача, заявлених ним в межах цієї судової справи, оскільки минуло більше як три роки з моменту видачі кредиту. Відповідач просить суд врахувати, що ФОП Семіволос О.М. не укладалося із позивачем будь-яких правочинів щодо збільшення строку позовної давності; позивачем не надано будь-яких доказів сплати саме відповідачем грошових коштів на користь позивача; в розрахунках позивача відображені сплати за кредитом, але такі сплати відбувалися за рахунок договірного списання, згоду на яке відповідач не надавав.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 905/352/16 визначено колегію суддів у складі: Барбашова С.В. - головуюча суддя (суддя-доповідач), судді Істоміна О.А., Стойка О.В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2021.
Ухвалою суду від 14.09.2021 поновлено ФОП Семіволос О.М. пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Донецької області від 29.02.2016 та відкрито апеляційне провадження у справі № 905/352/16. Позивачу надано строк до 28.09.2021 для подання до суду відзиву на апеляційну скаргу; зупинено дію рішення Господарського суду Донецької області від 29.02.2016 у справі № 905/352/16 до закінчення розгляду справи Східним апеляційним господарським судом; скаргу призначено до розгляду на 12.10.2021 об 11:00 год.
29.09.2021 судом від позивача одержано відзив на апеляційну скаргу, в якому АТ КБ «ПриватБанк», який є правонаступником ПАТ КБ «ПриватБанк», категорично не погоджується із доводами апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції у цій справі законним та обґрунтованим, ухваленим у відповідності з нормами матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Обґрунтовуючи свої заперечення позивач зазначає, що фактично отримані відповідачем та використані позичальником кошти не були повернуті в добровільному порядку, а тому ураховуючи вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України, Банк вправі вимагати захисту свої прав через суд шляхом зобов'язання виконання боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми коштів.
Позивач звертає увагу суду апеляційної інстанції не те, що з боку відповідача розрахунок заборгованості належним чином не спростований, контррозрахунок не наданий та будь-яких розрахункових чи первинних бухгалтерських документів не надано. Посилання відповідача на відсутність доказів отримання ним кредитної картки, позивач вважає безпідставним, оскільки даний вид кредиту видавався виключно фізичним особам-підприємцям та юридичним особам і не передбачав видачу кредитних карт (як фізичним особам). Кредитний ліміт встановлювався на розрахунковий рахунок ФОП чи юр.особи (у даному випадку на рахунок відповідача). Також Банк вважає, що строк позовної давності ним не пропущено.
Позивач вважає, що наведені відповідачем у скарзі доводи спростовуються встановленими під час розгляду справи обставинами, які були підтверджені письмовими доказами, наявними у справі. З будь-якими клопотаннями щодо витребування оригіналів документів, копії яких надані до позовної заяви, відповідач не звертався. Не містить таких клопотань і апеляційна скарга.
В свою чергу, заперечуючи проти наведених позивачем у відзиві на апеляційну скаргу аргументів, відповідач надав письмові пояснення (вх. № 11431 від 01.10.2021), в яких просить суд врахувати, що саме позивач повинен довести свої вимоги та обґрунтувати свою позовну заяву, у т.ч. й відповідними доказами. Будь-які дії, спрямовані на перекладання такого обов'язку на відповідача, не відповідають чинному процесуальному законодавству, тому доводи позивача про неподання відповідачем будь-яких клопотань щодо витребування доказів є безпідставними.
Відповідач зазначає, що позивачем до позовної заяви не надано жодного доказу перерахування грошових коштів на рахунки відповідача та витрачання ним таких коштів. Станом на 06.05.2014 відповідач не мав можливості користуватися кредитними коштами через відсутність за його рахунком кредитного ліміту.
Розпорядженням керівника апарату Східного апеляційного господарського суду від 11.10.2021 у зв'язку з відпусткою судді Істоміної О.А., призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 905/352/16.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2021 для розгляду справи № 905/352/16 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Пелипенко Н.М., суддя Стойка О.В.
09.11.2021 засідання суду апеляційної інстанції не відбулося через перебування на лікарняному головуючої судді (судді-доповідача) Барбашової С.В.
Ухвалою суду від 11.11.2021 сторони повідомлено, що розгляд справи № 905/352/16 відбудеться 30.11.2021 о 12:00 год.
Розпорядженням керівника апарату Східного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 у зв'язку із навчанням судді Стойки О.В., яка входить до складу колегії суддів, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 905/352/16.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.11.2021 для розгляду справи № 905/352/16 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Пелипенко Н.М., суддя Медуниця О.Є.
Представник позивача в судове засідання 30.11.2021 не з'явився.
В судове засідання 30.11.2021 прибув уповноважений представник відповідача, який надав усні пояснення у справі та просив задовольнити апеляційну скаргу.
Згідно частини третьої статті 196 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
30.11.2021 до суду від представника АТ КБ «ПриватБанк» - Левицької А.В. надійшло клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Колегія суддів зазначає, що неявка у судове засідання представника позивача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Подальше відкладення може призвести до безпідставного затягування розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду.
Апеляційним господарським судом, у відповідності до пункту 4 частини п'ятої статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами частини другої цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі та пояснення учасників справи у відповідності до приписів частини першої статті 210 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши та проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи, розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши у судовому засіданні 30.11.2021 уповноваженого представника відповідача, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги відповідача, зважаючи на таке.
Як свідчать матеріали справи, встановлено судом першої інстанції та підтверджується в ході апеляційного розгляду справи, 18.02.2011 відповідач - Фізична особа-підприємець Семіволос О.М. підписала заяву про відкриття поточного рахунку та картку зі зразками підписів і відбитка печатки (т. 1 а.с. 14).
Згідно вказаної заяви від 18.02.2011 ФОП Семіволос О.М. погодилася із «Умовами та Правилами надання банківських послуг» Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», у тому числі з Умовами та Правилами обслуговування за розрахунковими картками, Тарифами Банку, які разом з цією заявою та карткою зі зразками підписів і відбитками печатки складають договір банківського обслуговування.
Також в заяві зазначено, що цим підписом ФОП Семіволос О.М. приєднується і зобов'язується виконувати умови, викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг, Тарифах Приватбанку, договорі банківського обслуговування в цілому.
Позивач вважає, що підписавши вказану заяву, відповідач виразив свою згоду з «Умовами та Правилами надання банківських послуг» (знаходяться на сайті www.privatbank.ua), Тарифами банку, які разом із даною заявою складають договір банківського обслуговування б/н від 18.02.2011.
До позовної заяви Банком надано роздруківку Витягу із «Умов та правил надання банківських послуг», відповідно до пункту 3.2.1.1.16 яких при укладанні договорів і угод, чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання Клієнта до «Умов і правил надання банківських послуг» (або у формі «Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки» або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі), Банк і Клієнт допускають використання підписів Клієнта у вигляді електронно - цифрового підпису та / або підтвердження через пароль, спрямований Банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі Клієнта з правом «першого» підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.
Також відповідно до п. 3.2.1.1.1. вказаних вище «Умов та правил банківських послуг» кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення оборотних коштів та здійснення поточних платежів Клієнта, в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту Банк повідомляє Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку Банка та Клієнта.
Відповідно до пункту 3.2.1.1.3 «Умов та правил банківських послуг» кредит надається в обмін на зобов'язання Клієнта щодо його повернення, сплаті процентів та винагороди.
Відповідно до пункту 3.2.1.1.8. «Умов та правил банківських послуг» проведення платежів Клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту, проводиться Банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання Клієнта до «Умов і правил надання банківських послуг» (або у формі «Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки» або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі - «Угода»).
Відповідно до пункту 3.2.1.1.6. «Умов та правил банківських послуг» ліміт може бути змінений Банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами Банку. Підписавши Угоду, Клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна Ліміту проводиться Банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms-повідомлення або інших).
Відповідно до договору, за поясненнями позивача, відповідачу встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок № НОМЕР_1 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта (системи клієнт-банкінг, sms-повідомлення або інших), що визначено і врегульовано Умовами та правилами надання банківських послуг.
В підтвердження виконання умов договору № б/н банківського обслуговування від 18.02.2011 Банком надано довідку вих. № 08.7.0.0.0/160115101921 від 15.01.2016 про розміри встановлених кредитних лімітів, згідно з якою клієнту - ФОП Семіволос О.М. встановлені такі розміри кредитних лімітів:
-з 20.04.2011 - 16800,00 грн,
-з 17.08.2011 - 10800,00 грн,
-з 06.06.2012 - 13500,00 грн,
-з 06.08.2012 - 18500,00 грн,
-з 26.12.2012 - 43000,00 грн,
-з 04.02.2013 - 53800,00 грн,
-з 13.03.2013 - 55000,00 грн,
-з 01.03.2014 - 55000,00 грн,
-з 02.03.2014 - 0,00 грн,
-з 20.06.2014 - 0,00 грн,
-з 23.06.2014 - 65000,00 грн.
Позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання позичальником (відповідачем) своїх зобов'язань за договором, у останнього, станом на 28.12.2015 утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 108567,61 грн, з яких:
-58031,15 грн - заборгованість за кредитом,
-37733,15 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 03.11.2014 по 28.12.2015,
-5993,74 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором (нарахована станом на 28.12.2015),
-6809,57 грн - заборгованість по комісії за користуванням кредитом (нарахована станом на 28.12.2015).
Зі змісту наданого до позовної заяви Витягу «Умов та правил банківських послуг» судом першої інстанції встановлено, що відповідно до п.3.2.1.2.2 зазначених Умов клієнт зобов'язується використовувати кредит на цілі, визначені п.3.2.1.1.1 даних Умов, сплатити відсотки за весь час фактичного користування кредитом згідно з п. п. 3.2.1.4.1, 3.2.1.4.2, 3.2.1.4.3, повернути кредит у строки, встановлені п. п. 3.2.1.1.10, 3.2.1.2.3.4, 3.2.1.2.2.17, сплатити банку винагороду відповідно до п. п. 3.2.1.4.4, 3.2.1.4.5, 3.2.1.4.6, 3.2.1.4.11.
Згідно з п.3.2.1.4.1.1 Умов, за період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнулення дебетового сальдо в одну з дат з наступного 20-го до 25-го числа місяця (далі по тексту - «період, в який дебетове сальдо підлягає обнуленню»), розрахунок процентів здійснюється за процентною ставкою в розмірі 0% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.
Відповідно до п.3.2.1.4.1.2 Умов, при необнуленні дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнуленню, протягом 90 днів з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, клієнт виплачує банку за користування кредитом проценти в розмірі 36% річних, починаючи з останньої дати періоду, в яку дебетове сальдо підлягало обнулюванню.
Згідно п.3.2.1.4.1.3 Умов, у випадку непогашення кредиту протягом 90 днів з дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов'язання клієнта щодо погашення заборгованості вважаються порушеними. При порушенні клієнтом будь-якого з грошового зобов'язання клієнт сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 56% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. У разі порушення клієнтом будь-якого з грошових зобов'язань і при реалізації права банку на встановлення іншого строку повернення кредиту, передбаченого Умовами і правилами надання Банківських послуг. Клієнт сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється з дня, наступного за датою порушення зобов'язань.
Під непогашенням кредиту мається на увазі не виникнення на поточному рахунку нульового дебетового сальдо при закритті банківського дня (п. 3.2.1.4.1.4 Умов).
Згідно з п.3.2.1.4.9 Умов, розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється в дату сплати.
Відповідно до п.3.2.1.2.3.4 Умов, банк має право при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань, передбаченого Умовами, змінити умови кредитування - вимагати від клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за кредитом в повному обсязі.
Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що: позивач свої зобов'язання за договором виконав, що підтверджується банківською випискою по рахунку ФОП Семіволос О.М. (номер рахунку - НОМЕР_1 ) за період з 02.11.2014 по 15.01.2016 (т. 1 а.с.57-61); на час прийняття рішення у справі, відповідачем доказів оплати заборгованості позивачу не надано; неповернення відповідачем наданих позивачем кредитних коштів є порушенням зобов'язань, тому в частині основного зобов'язання в розмірі 58031,15 грн позовні вимоги задовольнив, стягнувши вказану суму основної заборгованості.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції у задоволеній частині позовних вимог, з наступних мотивів.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Згідно з частинами першою та другою статті 1069 Цивільного кодексу України якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом статті 1056-1 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Частиною другою статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У частинах першій, третій статті 509 Цивільного кодексу України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між Банком та відповідачем - споживачем банківських послуг.
Підписавши 18.02.2011 заяву про відкриття поточного рахунку, сторони у справі фактично узгодили укладення договору банківського рахунку з можливістю його кредитування за умов відсутності на такому рахунку коштів та наявністю у банку вільних коштів.
В матеріалах справи міститься виписка за рахунком ФОП Семіволос О.М. (номер рахунку - НОМЕР_1 ) за період з 02.11.2014 по 15.01.2016, яка надавалася позивачем до суду першої інстанції та з якої вбачаються операції за карткою, зокрема, те, що відповідач фактично скористалася кредитними коштами в сумі 59568,58 гривень.
За приписами пунктів 3, 6 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.
Згідно зі статтею 41 Закону України «Про Національний банк України» та ч. ч. 1, 2 ст.68 Закону України «Про банки та банківську діяльність», Національний банк України встановлює обов'язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.
Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30.12.1998 № 566, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.
Пунктом 5.1 глави 5 вищезазначеного Положенням визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.
Згідно з пункту 5.4. цього Положенням, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.
При цьому, пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Отже, колегія суддів зазначає, що виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Ураховуючи наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що надані позивачем у справі докази є належними та допустимими, у розумінні статей 73, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України та підтверджують те, що відповідачем, як позичальником, фактично використано кредитних коштів на суму 59568,58 грн та ці кошти Банку повернуто лише в сумі 1537,43 гривень шляхом списання Банком коштів з карткового рахунку (04.11.2014 в сумі 939,92 грн та 05.11.2014 в сумі 597,51 грн).
Поряд із цим судом апеляційної інстанції встановлено, що заява про відкриття поточного рахунку, підписана сторонами, з поміж іншого, не містить строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу відповідачем не повернуті, а також з огляду на вимоги частини другої статті 530 Цивільного кодексу України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 58031,15 грн є обґрунтованими.
Відповідачем жодним чином не спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості та не доведено факт відсутності вказаної суми основної заборгованості. Будь-яких розрахункових документів чи первинних бухгалтерських документів в спростування суми основного боргу відповідачем до справи не надано, а тому доводи апеляційної скарги відповідача щодо невикористання ним кредитних коштів у заявленій до стягнення сумі є безпідставними. Також відповідачем не доведено, що
На підставі наведеного вище, колегія суддів вважає цілком правомірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом в сумі 58031,15 гривень.
Заперечення відповідача в апеляційній скарзі про те, що позивачем не надано доказів отримання відповідачем кредитної картки, підлягають відхиленню, оскільки даний вид кредиту видавався Банком виключно Фізичним особам-підприємцям та юридичним особам і не передбачав видачу кредитних карток, як фізичним особам. У спірному випадку кредитний ліміт було встановлено на розрахунковий рахунок ФОП Семіволос О.М. № НОМЕР_1 .
З викладеного слідує, що відповідач був обізнаний про такі обставини та на власний розсуд скористався наявними на рахунку коштами, частину з яких позивачу не повернув.
Що стосується посилань відповідача на необхідність застосування до позовних вимог про стягнення заборгованості позовної давності, то колегія суддів з цього приводу зазначає таке.
Главою 19 Цивільного кодексу України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).
Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 Цивільного кодексу України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами.
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд (така правова позиція відображена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 Цивільного кодексу України).
Частинами четвертою, п'ятою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо позовні вимоги визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу, тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України.
Як убачається з розрахунку заборгованості, що наданий позивачем до позову, відповідач - ФОП Семіволос О.М. вперше скористалася кредитними коштами 06.05.2014 на суму 3010,34 гривень. Таким чином, до вказаної дати відповідач кредитними коштами не користувалася. В подальшому відповідач неодноразово користувалася кредитними коштами, погашала заборгованість і знову проводила платежі за рахунок залучених коштів. Лише з 03.11.2014 заборгованість в сумі 59568,58 грн вийшла на прострочення і саме з цієї дати позивач вважає, що відбулося порушення його права. Ураховуючи те, що Банк звернувся із позовом 22.01.2016, тому строк позовної давності ним пропущено не було.
Отже, звернення із даним позовом здійснено позивачем без пропуску, встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України строку позовної давності, а тому доводи відповідача з цього приводу колегією суддів відхиляються.
Поряд із цим, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення процентів за кредитним договором в сумі 37733,15 грн за період прострочення їх сплати з 03.11.2014 по 28.12.2015 та заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 6809,57 грн, нарахованих станом на 28.12.2015, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач в порушення умов договору взяті на себе зобов'язання належним чином не виконав, отримані кошти у встановлені строки не повернув, плату за кредит та винагороду банку своєчасно та в повному обсязі не сплатив. Неповернення відповідачем наданих позивачем кредитних коштів суд першої інстанції визнав порушенням зобов'язань.
Однак з висновком суду першої інстанції в цій частині задоволених позовних вимог не може погодитись колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, з огляду на таке.
За змістом частини першої статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення відсотків за користування кредитом та комісії, позивач послався на витяг з «Умов та Правил надання банківських послуг» в Приватбанку.
Проте, матеріали справи не містять підтверджень, що саме наданий позивачем до суду витяг з «Умов та Правил надання банківських послуг» розумів відповідач, ознайомився і погодився з ним, підписуючи заяву про відкриття поточного рахунку, а також те, що вказані Умови на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати комісії, та саме у зазначеному в доданому Банком до позовної заяви витязі з Умов розмірах і порядках нарахування.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 Цивільного кодексу України, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18.02.2011) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (26.01.2016), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17.
Оскільки Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, який містяться в матеріалах даної справи, не визнається відповідачем та не містить його підпису, його умови не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18.02.2011 шляхом підписання заяви про відкриття поточного рахунку.
Таким чином, враховуючи, що в заяві позичальника від 18.02.2011 процентну ставку (відсотки за користування кредитними коштами) та розмір комісії не зазначено, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових відстав для задоволення позовних вимог про стягнення процентів за кредитним договором в сумі 37733,15 грн та заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 6809,57 грн.
Крім того, колегія суддів зазначає, що до вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 Цивільного кодексу України позивач не пред'являв, а суд не може самостійно застосувати дані норми та стягнути проценти. Відповідна правова позиція викладена у поставові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17-ц.
Разом із цим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за договором в сумі 5993,74 грн, суд першої інстанції послався на положення статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», якою визначено, що на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року, юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.
Судом першої інстанції також зазначено, що згідно пункту 1 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Згідно з додатком до зазначеного розпорядження, до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, включено м. Харцизьк.
Ураховуючи вказане, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність вимог позивача про стягненні пені з відповідача починаючи з 14.04.2014. Водночас судом з'ясовано, що згідно з розрахунком заборгованості за договором, позивачем станом на 13.04.2014 пеня не нарахована, з огляду на що зазначені позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені є правильним, але зважаючи на наступне.
У заяві від 18.02.2011, що підписана між сторонами у справі, також відсутні умови договору про встановлення відповідальності відповідача у вигляді сплати пені за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, тому у суду немає правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 5993,74 гривень.
Доводи апеляційної скарги відповідача частково знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи, тому вказана скарга підлягає частковому задоволенню.
Натомість викладені позивачем у відзиві на апеляційну скаргу аргументи не підтверджують правомірність рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про стягнення з відповідача процентів за кредитним договором в сумі 37733,15 грн та заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 6809,57 грн, тому аргументи позивача в цій частині є безпідставними та відхиляються судом апеляційної інстанції.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Частиною першою статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи зазначене вище, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване відповідачем рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог позивача про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 37733,15 грн та заборгованості по комісії за користування кредитом в сумі 6809,57 грн ухвалено при нез'ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, висновки суду першої інстанції в цій частині не відповідають встановленим обставинам справи, у зв'язку з чим на підставі пунктів 1-3 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду Донецької області від 29.02.2016 у справі № 905/352/16 підлягає частковому скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям у справі в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Пунктом 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
На підставі пункту 2 частини першої, частини 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів апеляційної інстанції здійснює новий розподіл судових витрат таким чином: судовий збір за подачу позову в розмірі 870,44 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а 1002,21 грн витрат по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги позивач повинен відшкодувати відповідачу.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
1.Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Семіволос Олени Миколаївни, м. Харцизьк, Донецька область на рішення Господарського суду Донецької області від 29.02.2016 у справі № 905/352/16 задовольнити частково.
2.Рішення Господарського суду Донецької області від 29.02.2016 у справі № 905/352/16 скасувати в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 37733,15 грн та заборгованості по комісії за користування кредитом в сумі 6809,57 грн.
3.Прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
4.Пункт 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Донецької області від 29.02.2016 у справі № 905/352/16 викласти в наступній редакції:
«Стягнути з Фізичної особи-підприємця Семіволос Олени Миколаївни (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ; ІПН НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (адреса місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д ; адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50; код ЄДРПОУ 14360570) 58031,15 грн заборгованості за кредитом та 870,44 грн витрат з оплати судового збору».
5.В іншій частині рішення Господарського суду Донецької області від 29.02.2016 у справі № 905/352/16 залишити без змін.
6.Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д ; адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50; код ЄДРПОУ 14360570) на користь Фізичної особи-підприємця Семіволос Олени Миколаївни (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ; ІПН НОМЕР_2 ) 1002,21 грн витрат по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги.
7.Доручити Господарському суду Донецької області видати відповідні накази.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 03.12.2021.
Головуючий суддя С.В. Барбашова
Суддя О.Є. Медуниця
Суддя Н.М. Пелипенко