вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" грудня 2021 р. Справа№ 910/14839/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Михальської Ю.Б.
Тищенко А.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного підприємства "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2021 (повний текст підписано 22.02.2021)
у справі №910/14839/20 (суддя Гулевець О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІОНІТІ"
до Приватного підприємства "АВТОЕНТЕРПРАЙЗ"
про стягнення 10 500,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.02.2021 у справі № 910/14839/20 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Іоніті» задоволено частково, вирішено стягнути з Приватного підприємства «Автоентерпрайз» заборгованість зі сплати штрафних санкцій у розмірі 5 250,00 грн. та судовий збір у розмірі 2102,00 грн., в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив прийняти постанову та скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 по справі № 910/14839/20 та відмовити позивачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Іоніті» у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та закрити провадження.
Судом апеляційної інстанції враховується помилкове зазначення скаржником в апеляційній скарзі дати ухвалення рішення у даній справі (07.12.2020 замість 16.02.2021), що не може слугувати підставою не здійснювати розгляд скарги апелянта по суті.
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Іоніті» (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Автоентерпрайз» (відповідач) про стягнення заборгованості зі сплати штрафних санкцій у загальному розмірі 10 500 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій у зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань за договором про надання послуг з розміщення обладнання від 28.02.2019.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.02.2021 у справі № 910/14839/20 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Іоніті» задоволено частково.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, місцевий господарський суд виходив з того, що факт порушення відповідачем умов договору підтверджений матеріалами справи, однак розмір штрафу у заявленому позивачем розмірі суд вважав за можливе зменшити до 5 250,00 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.
Відповідач з рішенням суду першої інстанції категорично не згоден, вважає його незаконним, ухваленим з порушенням норм процесуального та матеріального права, а також з поверховим розглядом матеріалів справи, що призвело до хибних висновків, а отже таким, що підлягає скасуванню.
Згідно доводів апеляційної скарги:
- про існування договору про надання послуг з розміщення обладнання від 28.02.2020 відповідачу стало відомо тільки після отримання позовної заяви; на виконання ухвали суду, позивачем був наданий оригінал «дублікату» договору, однак позивач не надав пояснень, коли ж саме був створений «дублікат» договору розміщення обладнання, а тільки послався на те, що він був виготовлений за ініціативою ОСОБА_1 ;
- позивачем на адресу відповідача не направлялось жодного повідомлення щодо виходу з ладу електрозарядних станцій, що, в свою чергу тільки підтверджує навмисне виготовлення такого «дублікату» договору з метою стягнення штрафних санкцій, шляхом подачі відповідної позовної заяви;
- на підтвердження відсутності провини відповідача були надані висновки комп'ютерно-технічних експертиз; а суд першої інстанції дійшов хибного висновку, щодо відсутності інформації про відключення зарядних пристроїв позивача;
- акт обстеження обладнання від 26.11.2020 складений в односторонньому порядку без жодних фіксацій або участі сторони відповідача; чисельні односторонні акти позивача підтверджують доводи про те, що позивач мав вільний доступ до зарядних станцій і фактично підтвердив те, що він міг самостійно відключити їх.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Автоентерпрайз» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2021 у справі №910/14839/20, вирішено розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
До справи під час апеляційного провадження від позивача 21.04.2021 отримано клопотання про продовження строку розгляду апеляційної скарги, 30.04.2021 - заяву щодо практики Північного апеляційного господарського суду під час вирішення подібних спорів між сторонами; 13.05.2021 - відзив на апеляційну скаргу; 18.05.2021, 19.05.2021, 20.05.2021 - письмові пояснення щодо обставин відключення обладнання з урахуванням практики Північного апеляційного господарського суду.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
28.02.2020 між ТОВ «Іоніті» (замовник) та ПП «Автоентерпрайз» (виконавець) укладений договір №б/н про надання послуг з розміщення обладнання (надалі - договір) предметом якого є надання виконавцем послуг позивачу з розміщення зарядних пристроїв постійного та/або змінного струму для зарядження електромобілів, визначених в окремих актах приймання-передачі до договору, за адресами та на умовах, які визначаються в окремих актах приймання-передачі до цього договору.
Відповідно до п. 1.2. договору місце розміщення обладнання визначається сторонами в акті приймання-передачі стосовно відповідного обладнання. Місцем виконання цього договору є місце розміщення обладнання.
Згідно із п. 1.3. договору обладнання замовника належить йому на праві власності або користування. Замовник має право здійснювати управління обладнанням.
У відповідності до пунктів 2.1.6., 2.1.7 договору відповідач зобов'язався забезпечити підключення обладнання до електричної мережі та забезпечити безперебійне електричне живлення обладнання замовника.
За змістом п. 3.1. договору за надані за договором послуги замовник щомісячно виплачує виконавцеві винагороду у розмірі 30,00 грн., в тому числі ПДВ 5,00 грн., а також 1,14 грн. (у тому числі 0,19 коп. ПДВ) за кожен спожитий кВт електроенергії за місяць, яку споживала кожна окрема одиниця обладнання замовника, якщо обсяг споживання цією одиницею за місяць не перевищив 2000 кВт*год.
Пунктом 3.2. договору визначено, що винагорода виконавцю та компенсація вартості витрат фактично використаної електричної енергії, спожитої внаслідок роботи обладнання (у розмірі, визначеному у договорі №248/04Т, укладеному виконавцем з Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕСТ ПЕТРОЛ МАРКЕТ»), здійснюється шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця, виключно після виставлення виконавцем відповідних рахунків.
Винагорода виконавцю та компенсація вартості витрат фактично використаної електричної енергії, спожитої внаслідок роботи обладнання, виплачується протягом 10-ти банківських днів після виставлення виконавцем відповідних рахунків на банківський рахунок виконавця, вказаний у таких рахунках (п. 3.3. договору).
У пунктах 4.1. та 4.2. договору визначено, що замовник зауважує, що обладнання, визначене в п. 1.1. договору є обладнання без встановлених опцій для прийнятті готівкових коштів. Обладнання замовника має цільове призначення та використовується для обслуговування клієнтів замовника.
Сторонами погоджено, що у випадку будь-якого порушення виконавцем умов даного договору, що призвело до неможливості використання замовником для ведення своєї господарської діяльності обладнання або окремих зарядних пристроїв для заряджання електромобілів, визначених в акті (актах) приймання-передачі до цього договору (у тому числі, але не виключно, внаслідок припинення постачання електроенергії, пошкодження обладнання, створення перешкод для вільного доступу користувачів замовника до обладнання, неможливості підключення обладнання до операційної та облікової системи замовника, відключення обладнання від електричної мережі) за кожен день, впродовж якого існувала така неможливість використання, виконавець сплачує замовнику штраф у розмірі, що вираховується за формулою, наведеною у договорі (п. 5.4. договору).
Відповідно до п. 6.1. договору, цей договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2020 року включно.
28.02.2020 між позивачем та відповідачем підписано акт приймання-передачі до договору про надання послуг з розміщення обладнання від 28.02.2020, у відповідності до якого позивач розміщує, а відповідач надає місце для розміщення зарядного пристрою постійного струму для зарядження електромобілів (DC): WOG на Севастопольській площі, місце розміщення - м. Київ, Севастопольська площа, 5.
Вимоги про стягнення штрафу у розмірі 10 500,00 грн., нарахованого на підставі п.5.4. договору, обґрунтовані тим, що відповідач не виконав своїх зобов'язань за договором в частині відключення обладнання без згоди позивача, що призвело до неможливості використання обладнання, на підтвердження чого позивач надав акт обстеження обладнання від 16.09.2020.
Зазначений договір та акт приймання-передачі підписані зі сторони позивача директором ТОВ «Іоніті» - ОСОБА_2 та відповідача - уповноваженим представником ПП «Автоентерпрайз» ОСОБА_1 на підставі довіреності від 01.12.2019.
При вирішенні спору, судом першої інстанції враховані посилання відповідача на те, що останнім не укладався договір про надання послуг з розміщення обладнання, оскільки довіреність від 01.12.2019, видана на представника ОСОБА_1, передбачала укладання договорів та додаткових угод виключно за умови погодження договорів із директором ПП «Автоентерпрайз» у письмовій формі або шляхом повідомлення на електронну пошту; а укладання договору про надання послуг з розміщення обладнання не було погоджено з директором відповідача.
У цій частині, судом першої інстанції встановлено, що матеріали справи містять дві копії довіреності від 01.12.2019 різного змісту.
При оцінці представлених довіреностей у копіях враховано, що довіреність від 01.12.2019 (надана позивачем), засвідчена 26.10.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А., зареєстрована в реєстрі за №2416, на копії довіреності від 01.12.2019 міститься копія відмітки, а саме посвідчувальний напис про засвідчення вірності копії з оригіналу документа, вчиненого 17.02.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А., зареєстрована в реєстрі за №238.
За висновками суду першої інстанції ПП «Автоентерпрайз» уповноважило Войтовича В.А. бути представником від імені відповідача, представнику надано право укладати договори (угоди, контракти), додаткові угоди та додатки до договорів, розписуватись від імені підприємства, без додаткової умови щодо укладання правочинів за погодженням з директором підприємства у письмовій формі.
Окрім того, судом взято до уваги, що на спірному договорі про надання послуг з розміщення обладнання від 28.01.2020, акті приймання-передачі від 28.02.2020, а також на довіреності, окрім підпису директора, міститься відбиток печатки ПП «Автоентерпрайз».
Виходячи з нормативного регулювання визначеного ч. 1 та ч. 4 ст. 58-1 ГК, розділом 3 Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.06.2015 № 1000/5, посилаючись на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17 та від 05.12.2018 у справі № 915/878/16 судом відзначено, що відповідачем не надано належних доказів на підтвердження протиправного використання печатки іншою особою або належних доказів втрати, викрадення печатки ПП «Автоентерпрайз»; не надано ні пояснень, ні доказів щодо визнання договору про надання послуг з розміщення обладнання від 28.01.2020 недійсним.
Доводи відповідача про внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження за №12020220490002794 та про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 Кримінального кодексу України, судом не прийняті до уваги, оскільки доказів завершення кримінального провадження №12020220490002794 та встановлення, у межах такого кримінального провадження, факту підробки документів, відповідачем не надано.
З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем не спростовано факту укладення між позивачем та відповідачем договору про надання послуг з розміщення обладнання від 28.01.2020.
Твердження відповідача про те, що наданий позивачем дублікат договору жодним чином не посвідчений сторонами, судом відхилені, оскільки дублікат договору про надання послуг з розміщення обладнання від 28.01.2020 відповідає вимогам до оформлення дублікатів документів визначених у п. 13 розділу 10 Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.06.2015 № 1000/5.
Суд також не прийняв до уваги заперечення відповідача щодо відкликання довіреності від 01.12.2019, з огляду на те, що відповідачем було направлено Войтовичу В.А. листа про скасування довіреності від 01.12.2019 - 27.03.2020, що підтверджується копією опису вкладення в цінний лист, водночас, спірний договір про надання послуг з розміщення обладнання та акт приймання-передачі укладено - 28.01.2020, тобто до направлення зазначеного листа.
Доводи відповідача щодо не укладання та фальсифікації договору про надання послуг з розміщення обладнання від 28.01.2020 суд визнав необґрунтованими.
Відповідно до встановлених обставин справи, згідно з укладеним договором позивач розмістив, а відповідач надав місце для розміщення зарядного пристрою постійного струму для зарядження електромобілів (DC): WOG на Севастопольській площі, місце розміщення - м. Київ, Севастопольська площа, 5, що підтверджується актом приймання-передачі до договору про надання послуг з розміщення обладнання від 28.02.2020.
У пунктах 2.1.6., 2.1.7, 2.1.11 договору сторонами визначено, що відповідач зобов'язався забезпечити підключення обладнання до електричної мережі та безперебійне електричне живлення обладнання замовника; у будь-яких без виключень випадках отримувати письмовий дозвіл замовника на відключення обладнання від електричної мережі.
Актом обстеження обладнання, складеним 16.09.2020 у складі директора ТОВ «Іоніті» ОСОБА_2 та монтажника електричного устаткування ОСОБА_3 встановлено неможливість використання зарядного пристрою постійного струму для зарядження електромобілів (DC): WOG на Севастопольській площі, розташованого за адресою: м. Київ, Севастопольська площа, 5, у зв'язку з відключенням.
У довідці ТОВ «ЗАРЯДНІ МЕРЕЖІ» №20 від 16.10.2020, яка видана позивачу, повідомлено, що з 16.09.2020 до дати видачі цієї довідки зарядний пристрій ТОВ «Іоніті» постійного струму для зарядження електромобілів (DC): WOG на Севастопольській площі, розташований за адресою: м. Київ, Севастопольська площа, 5 в білінговій системі EcoFactor, що адмініструється ТОВ «ЗАРЯДНІ МЕРЕЖІ», обліковуються як відключений з не відомих причин.
На підтвердження фіксування змісту повідомлень позивачем в соціальній мережі Facebook, відповідачем було надано в матеріали справи експертний висновок за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет №304/2020-ЕВ від 20.10.2020, складений Дочірнім підприємством «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів та адрес», а також висновок комп'ютерно-технічної експертизи інформації, оприлюдненої у глобальній комп'ютерній мережі Інтернет №576/10/2020 складений 19.10.2020 експертом Усковим К.Ю. ТОВ «Експертно-дослідна служба України».
Вказані висновки, як належні та допустимі докази, суд не прийняв, зазначивши, що відсутні будь-які посилання під час здійснення дослідження на обставини у даній справі, зокрема, на договір про надання послуг з розміщення обладнання від 28.02.2020, що ставить під сумнів дійсність та обґрунтованість висновків експертів; у наведених повідомленнях, які розміщені в соціальній мережі Facebook відсутні будь-які посилання на місце розташування обладнання та на договір про надання послуг з розміщення обладнання від 28.02.2020, більш того, вказані повідомлення, розміщені у період, який не входить спірного періоду, що визначений у позові позивачем (16.09.2020 - 22.09.2020).
Факт порушення відповідачем умов договору суд першої інстанції суд встановив, виходячи з наступних обставин:
- відповідно до умов договору, відповідач повинен був забезпечити безперебійне електричне живлення обладнання позивача, а у випадку необхідності відключення обладнання отримати письмовий дозвіл позивача;
- актами обстеження обладнання від 16.09.2020 та від 26.11.2020, довідкою ТОВ «ЗАРЯДНІ МЕРЕЖІ» №20, заявою свідка директора ТОВ «Іоніті» ОСОБА_2 від 27.11.2020, відповідачем було порушено умови договору щодо не забезпечення електричним живлення обладнання позивача, що розташоване за адресою: м. Київ, Севастопольська площа, 5.
Внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань за договором у відповідача виникає обов'язок щодо сплати на користь позивача штрафу на підставі п. 5.4. договору, розмір якого за розрахунком позивача становить 10 500,00 грн. за кожен день, впродовж якого існувала така неможливість використання, а саме у період з 16.09.2020 по 22.09.2020 та є арифметично правильним, відповідно до умов договору.
Натомість, вимоги позивача про стягнення штрафних санкцій у заявленому розмірі суд першої інстанції задовольнив частково зменшивши розмір штрафу до 5 250,00 грн. виходячи з наявного права передбаченого ст. 551 ЦК України, 233 ГК України.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
За змістом ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи те, що ціна позову у вказаній справі становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з урахуванням обставин вказаної господарської справи, а також з огляду на відсутність клопотань учасників справи про розгляд справи з викликом осіб, виклик сторін (учасників справи) колегією суддів не здійснювався.
Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Предметом позову у даній справі є вимоги позивача про стягнення штрафу передбаченого умовами договору сторін у розмірі 10 500 грн. з підстав порушення виконання умов договору відповідачем.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, факт порушення відповідачем умов договору підтверджений матеріалами справи, і відповідачем належними та достатніми доказами не спростований.
Під час розгляду справи, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наданими позивачем доказами підтверджується наявність у Войтовича В.А. повноважень на укладення від імені відповідача Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 28.02.2020 року та акту приймання-передачі (на час підписання цих документів) на підставі виданої відповідачем довіреності від 01.12.2019 року.
Відповідно до статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Доводи відповідача про те, що суд не приділив уваги існуванню відповідного кримінального провадження підлягають відхиленню, з огляду на відсутність вироку суду у кримінальному провадженні.
Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (стаття 239 Цивільного кодексу України).
Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами (стаття 246 Цивільного кодексу України).
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідачем не надано доказів відмови від Договору від 28.02.2020 року, визнання його недійсним чи вчинення інших дій, які б свідчили про невизнання відповідачем цієї угоди.
А тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність обставини укладення між сторонами Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 28.02.2020 року та акту приймання-передачі та підписання наведених документів уповноваженими представниками сторін.
Таким чином, відповідач, уповноваживши Войтовича В.А. на підставі довіреності від 01.12.2019 року на укладення договорів від імені відповідача, прийняв на себе зобов'язання, встановлені вищенаведеним Договором.
При цьому, суд також враховує, що відповідачем факт наявності між сторонами договірних відносин не заперечується, так само як і не доводиться жодними доказами наявність договірних відносин на підставі іншого за змістом Договору.
Стосовно участі адвоката Пальшина Ю.І. в Адвокатському об'єднанні «Олександр Перемежко та Партнери», то дане Адвокатське об'єднання не є учасником спірних правовідносин, не залучене до взаємовідносин сторін навіть й опосередковано, у зв'язку з чим твердження відповідача про доступ адвоката Пальшина Ю.І., який також є власником ТОВ «Іоніті» до всіх документів відповідача і міг створити відповідні дублікати документів, не заслуговують на увагу, оскільки ґрунтуються на припущеннях апелянта.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 610 та частина 1 статті 612 ЦК України).
Положеннями статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.
Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
За умовами статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
16.09.2020 позивачем здійснено обстеження обладнання та виявлено неможливість використання зарядного пристрою, розміщеного за адресою: м. Київ, Севастопольська площа 5, у зв'язку з його відключенням, про що було складено відповідний акт обстеження за підписами: директора ТОВ «Іоніті» ОСОБА_2 та монтажника електричного устаткування ОСОБА_3, які у свою чергу скріплені відтиском печатки товариства.
Судом першої інстанції здійснено належну оцінку поданих відповідачем: експертного висновку від 20.10.2020 № 304/2020-ЕВ за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет; висновку № 576/10/2020 від 19.10.2020 комп'ютерно-технічної експертизи інформації, оприлюдненої у глобальній комп'ютерній мережі Інтернет, за заявою ПП «Автоентерпрайз».
При цьому, посилання в апеляційній скарзі на те, що вказані висновки підтверджують відсутність провини відповідача судом відхиляються, оскільки:
оголошення із соціальної мережі, які були об'єктом дослідження, не можуть безаперечно підтвердити особу, з вини якої зарядні пристрої не можуть бути використані та, відповідно, не свідчать про невиконання договору однією зі сторін, а отже такі оголошення не мають значення для вирішення даного спору та не впливають на господарські відносини сторін, що виникли на підставі Договору.
Наведені повідомлення не вказують на відключення зарядних пристроїв позивача від електричної мережі, а тим більше не свідчать про самостійне відключення їх позивачем, у зв'язку з чим посилання відповідача на такі повідомлення, не є належним доказом у даній справі.
В пункті 2.1. договору сторонами погоджено обов'язки виконавця, зокрема: отримувати письмову згоду замовника на розміщення на об'єктах, на яких розміщується обладнання, власного та/або орендованого майна, у тому числі з метою проведення гарантійного та іншого ремонту обладнання (п. 2.1.4); забезпечити відсутність розміщеного без письмової згоди замовника майна інших осіб на об'єктах, на яких розміщується обладнання (п. 2.1.5); забезпечити підключення обладнання до електричної мережі (п. 2.1.6); забезпечити охорону обладнання від викрадення, пошкодження, знищення (п. 2.1.8); не переміщувати та не демонтувати обладнання з місця розміщення обладнання (п. 2.1.10); у будь-яких без виключень випадках отримувати письмовий дозвіл замовника на відключення обладнання від електричної мережі (п. 2.1.11).
Таким чином, на відповідача покладений обов'язок забезпечення певних обставин, (забезпечення відсутності майна інших осіб на об'єктах, на яких розміщується обладнання позивача; підключення обладнання до електричної мережі; охорони обладнання від викрадення, пошкодження, знищення), передбачає вжиття відповідачем всіх необхідних і можливих заходів для настання та існування таких обставин. Тобто, відповідач зобов'язаний був здійснювати контроль за функціонуванням обладнання позивача і його захист від обставин, що зумовлюють неможливість використання обладнання у господарській діяльності ТОВ «Іоніті».
Водночас, для встановлення порушення обов'язку відповідача (виконавця), достатньо встановити факт ненастання або припинення існуючих відповідних обставин, зокрема, порушення обов'язку забезпечити підключення обладнання позивача (замовника) до електричної мережі, яке настає у будь якому випадку відключення такого обладнання від електричної мережі, незважаючи від того, за яких обставин чи якими особами було відключено обладнання.
Отже, актом обстеження обладнання від 16.09.2020 було встановлено відключення обладнання, що у свою чергу унеможливило його використання, тобто, відповідачем порушено обумовлені договором, а саме п.2.1 зобов'язання, зокрема, допущено порушене зобов'язання із забезпечення безперебійного електричного живлення обладнання замовника та отримання письмового дозволу замовника на відключення обладнання від електричної мережі.
Щодо доводів відповідача про те, що акт обстеження обладнання від 16.09.2020 був складений у відсутності його представника, суд зазначає, що умовами договору не встановлено обов'язку складання актів обстеження обладнання виключно за участю відповідача, як і обов'язку надсилання позивачем такого акту відповідачу.
Водночас, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі, і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує, а тому відсутність звернення позивача до відповідача із претензіями щодо неналежного виконання умов Договору на підставі пункту 5.6. останнього не позбавляє позивача права на звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Відповідачем доказів, які би свідчили про належне виконання умов договору не надано, як і не надано доказів про вжиття необхідних заходів для недопущення порушень, факту щодо відключення обладнання позивача, відповідачем спростовано не було.
Пунктом 5.4 договору сторонами погоджено, що у випадку будь-якого порушення виконавцем умов даного Договору, що призвело до неможливості використання замовником для ведення своєї господарської діяльності обладнання або окремих зарядних пристроїв для заряджання електромобілів, визначених в Акті (Актах) приймання-передачі до цього Договору, (у тому числі, але не виключно, внаслідок припинення постачання електроенергії, пошкодження обладнання, створення перешкод для вільного доступу користувачів замовника до обладнання, неможливості підключення обладнання до операційної та облікової системи замовника, відключення обладнання від електричної мережі), за кожен день, впродовж якого існувала така неможливість використання, виконавець сплачує замовнику штраф, за формулою наведеною у договорі.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов вірного висновку про обгрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача на користь позивача штрафу за порушення відповідачем умов договору.
Розрахунок штрафних санкцій за порушення відповідачем умов договору відповідає умовам договору, а тому з відповідача підлягає стягненню на користь позивача штраф в розмірі 10 500 грн. з розрахунку P = (1*1500+0*150)*7, де: Р - сума штрафу у гривнях; 1*1500 - сума штрафу за один день неможливості використання зарядних пристроїв постійного струму; 0*150 - сума штрафу за один день неможливості використання одного зарядного пристрою змінного струму, враховуючи, що за договором не передавались зарядні пристрої змінного струму; 7 - кількість днів неможливості використання обладнання.
При цьому, суд апеляційної інстанції не вбачає наявності об'єктивних обставин, які були встановлені під час розгляду справи судом першої інстанції для зменшення розміру штрафу, заявленого до стягнення з відповідача, виходячи з наступного.
За приписами ч. 1 ст. 233 ГК України, суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. В даному випадку береться до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Зазначена норма ГК України кореспондується з ч. 3 ст. 551 ЦК України, згідно якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
У п. 40 постанови Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №915/2222/19 Верховний Суд зауважує, що суд може вирішити питання про зменшення розміру штрафних санкцій, процентів річних і за власною ініціативою, а не тільки за клопотанням заінтересованої особи. Зменшення розміру штрафу, пені, річних відсотків є правом суду і може бути реалізоване ним у конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Натомість, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам (наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків), поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №905/1005/18, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Приймаючи рішення в частині зменшення розміру штрафу, заявленого до стягнення з відповідача, суд першої інстанції посилався на наступне:
- проаналізувавши матеріали справи, судом встановлено, що в розділі 3 договору сторонами передбачений відповідний порядок розрахунків; так, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження сплати позивачем винагороди за фактичне використання електричної енергії на підставі договору від 28.02.2020 до встановлення факту неможливості використання обладнання та складання акту від 16.09.2020, водночас судом враховано, що в матеріалах справи також відсутні докази виставлення відповідачем рахунків на оплату позивачу;
- також, докази на підтвердження понесених позивачем збитків чи додаткових витрат через не виконання відповідачем умов договору в матеріалах справи також відсутні; будь-яких вимог позивачем відповідачу пред'явлено не було.
- користуючись правом, наданим вищезазначеними положеннями чинного законодавства, оскільки, матеріалами справи не підтверджено здійснення позивачем сплати винагороди за фактичне використання електричної енергії внаслідок роботи обладнання, суд вважає за можливе зменшити розмір штрафу до 5 250,00 грн.
В свою чергу, апеляційним господарським судом враховується, що відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкції не заявлялося, вказане питання вирішено судом з власної ініціативи, а отже позивач не мав можливості висловити свої заперечення, надати відповідні обґрунтування та докази тощо.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (частина перша статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Оплата винагороди за фактичне використання електричної енергії на підставі договору від 28.02.2020 до встановлення факту неможливості використання обладнання та складання акту від 16.09.2020 не стосується предмету спору у справі, спір стосовно оплати винагороди в межах даної справи не вирішується, відповідно відсутність в матеріалах справи доказів сплати винагороди не свідчить про таку несплату, і немає жодного правового значення для вирішення питання щодо зменшення розміру штрафу передбаченого умовами договору, також не підтверджує порушення процесуального обов'язку сторін надати відповідні докази до суду, оскільки жодна із сторін на вказані обставини не посилалася, позов чи заперечення проти позову не обґрунтовувала.
Об'єктивної оцінки, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам (наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків), поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення тощо, в оскаржуваному рішенні суду не наведено.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, що є підставою для скасування в цій частині рішення суду та прийняття нового про задоволення позову щодо стягнення всієї суми штрафу у відповідності з визначеними умовами договору.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 , серія А, №303-А, п.29).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Приватного підприємства «Автоентерпрайз» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2021 у справі №910/14839/20, в той же час рішення підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Іоніті» про стягнення з Приватного підприємства «Автоентерпрайз» заборгованості зі сплати штрафних санкцій у розмірі 5 250,00 грн., з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення позову.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Автоентерпрайз» на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2021 у справі №910/14839/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2021 у справі №910/14839/20 скасувати частково, в частині відмови у задоволенні вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Іоніті» про стягнення з Приватного підприємства «Автоентерпрайз» заборгованості зі сплати штрафних санкцій у розмірі 5 250,00 грн.
3. Прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, в решті рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2021 у справі №910/14839/20 залишити без змін, виклавши резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2021 у справі №910/14839/20 наступним чином:
«Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Приватного підприємства «Автоентерпрайз» (61054, Харківська обл., місто Харків, вулиця Академіка Павлова, будинок 271 А, офіс 2, ідентифікаційний код 40119580) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іоніті» (01133, місто Київ, вулиця Євгенія Коновальця, будинок 36 Д, офіс 6, ідентифікаційний код 42153109) заборгованість зі сплати штрафних санкцій у розмірі 10 500 грн. та судовий збір у розмірі 2102,00 грн. »
4. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.
5. Матеріали справи №910/14839/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді Ю.Б. Михальська
А.І. Тищенко