вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" грудня 2021 р. Справа№ 910/6347/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Гаврилюка О.М.
Суліма В.В.
за участю секретаря судового засідання Островерха В.Л.,
за участю представника відповідача згідно з протоколом судового засідання від 01.12.2021
за апеляційною скаргою Комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа»
на рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2021 (повний текст рішення складено 25.08.2021)
у справі № 910/6347/21 (суддя Князьков В.В.)
за позовом Комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа»
до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
про визнання недійсними пунктів договору,
Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Північний апеляційний господарський суд,
1. Короткий зміст заявлених вимог та рух справи
У квітні 2021 року Комунальне підприємство теплових мереж «Криворіжтепломережа» (далі - КПТМ «Криворіжтепломережа») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - АТ «НАК «Нафтогаз України») про визнання недійсними п. 3.13 та п. 5.7 договору постачання природного газу від 05.10.2018 № 3485/18-ТЕ-5, в редакції додаткової угоди № 4 від 30.11.2018, укладеного між КПТМ «Криворіжтепломережа» та АТ «НАК «Нафтогаз України».
Позовні вимоги про визнання недійсними пунктів договору обґрунтовані недодержанням при визначенні спірних умов договору приписів ст. 3, 6, 22, 509, 623, 627 Цивільного кодексу України, ст. 224, 225 Господарського кодексу України та засадам добросовісності, розумності і справедливості. На переконання заявника, умовами вказаних пунктів договору визначено несправедливий обсяг відповідальності споживача перед постачальником - монополістом, з огляду на непропорційність відповідності наслідками правопорушення. Крім того, позивач посилається на те, що при визначенні умов договору в частині встановлення договірного розрахунку збитків, сторони застосували не чинний закон, що є порушенням приписів ст. 5 Цивільного кодексу України в частині дії актів цивільного законодавства в часі.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.08.2021 відмовлено в задоволенні позову КПТМ «Криворіжтепломережа» до АТ «НАК «Нафтогаз України» про визнання недійсними п. 3.13 та п. 5.7 договору постачання природного газу від 05.10.2018 №3485/18-ТЕ-5, в редакції додаткової угоди № 4 від 30.11.2018, укладеного між КПТМ «Криворіжтепломережа» та АТ «НАК «Нафтогаз України». Вирішено питання судових витрат.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що визначення в оспорюваних пунктах договору обов'язку споживача відшкодувати постачальнику збитків не вказує на можливість автоматичного/безумовного стягнення суми. Вказане право на стягнення збитків із споживача (не звільняє постачальника (позивача) від обов'язку доведення наявності таких збитків та їх розміру належними та допустимими доказами у порядку, передбаченому ГПК України.
Також рішення мотивовано тим, що позивачем не доведено суду наявності підстав вважати оспрювані умови договору такими, що вчинені з дефектом волі. Зокрема, заявником не доведено таке: вини особи, яка має прояв у формі умислу, спрямованого на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених у договорі.
3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду
У жовтні 2021 року КПТМ «Криворіжтепломережа» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2021 у справі №910/6347/21 повністю та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Також скаржник просив судові витрати покласти на відповідача.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2021 поновлено скаржнику процесуальний строк на звернення зі скаргою, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою КПТМ «Криворіжтепломережа» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2021. Справу призначено до розгляду на 01.12.2021. Надано сторонам час для подачі відзиву на апеляційну скаргу, заяв та клопотань. Зупинено дію оскаржуваного рішення.
26.11.2021 до суду апеляційної інстанції від скаржника надійшла заява про розгляд скарги без участі представника сторони.
01.12.2021 у судове засідання з'явився представник відповідача. Представник скаржника у судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином в порядку, передбаченому ст. 120, 242 ГПК України, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення та клопотанням скаржника про розгляд справи без участі його представника. Указане клопотання було задоволено судом апеляційної інстанції з огляду на те, що явка учасників справи не визнавалася обов'язковою, а участь у судовому засіданні є правом сторони.
Суд заслухав представника відповідача, дослідив докази, з'ясував обставини справи та перевірив їх доказами.
Представник відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
КПТМ «Криворіжтепломережа» в апеляційній скарзі не погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на таке.
Скаржник зазначає, що пункти договору не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (що є порушенням ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу), оскільки сторони не знали, та не могли знати на перед про кліматичні (погодні) умови, які безпосередньо впливають на відібраний обсяг газу. А відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України.
Скаржник також вказує, що норму, за якою передбачалося право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків (а суд визначив данні збитки як штраф), що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами, було вилучено із законодавства.
Також, на переконання скаржника, суд першої інстанції не звернув увагу на окремі, самостійні підстави щодо визнання оспорюваних пунктів не дійсними, а саме: пункти договору суперечили абз. 4 п. 3 розд. II Правил постачання природного газу; договір постачання природного газу укладається на весь очікуваний обсяг споживання природного газу в розрахунковому періоді, необхідний споживачу, або по його точці комерційного обліку, якій присвоєно окремий EIC-код; пункти договору суперечили законодавству щодо заборони сторонам змінювати державні регульованi цiни на власний розсуд; пункти не носили відновлюючої функції для економічного стану АТ НАК «Нафтогаз Україна», а носили фактично функцію покарання для КПТМ «Криворіжтепломережа»; пункти дозволяли АТ НАК «Нафтогаз Україна» автоматично (без доведення) стягувати з КПТМ «Криворіжтепломережа» грошові кошти у вигляді примарних збитків, що можна вважати безпідставним збагаченням, а КПТМ «Криворіжтепломережа», за таких умов несе фінансовий тягар; позивач не в змозі поновити свої порушені права, без визнання недійсними діючих пунктів договору в редакції відповідно додаткової угоди.
Крім того, скаржник вказує, що змінам у законодавстві - Правилах постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496 (далі - Правила), в більший частині слугував факт подання адміністративного позову до Окружного адміністративного суду міста Києва КПТМ «Криворіжтепломережа» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправним, незаконним та скасування пункту 1 розділу 6 та пункту 10 розділу 2 Правил.
5. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
15.11.2021 від відповідача до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу з доказами надсилання іншому учаснику справи та в строк, встановлений судом. Відзив прийнято до розгляду в порядку ст. 263 ГПК України.
Відповідач зазначає, що позивач, звертаючись із даним позовом до суду з вимогою про визнання недійсним договору, зобов'язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними на момент його вчинення. Скаржник у позовній заяві та апеляційній скарзі не послався на конкретну норму законодавства, якій спірні пункти договору не відповідають (яка була порушена в момент його укладення).
На переконання відповідача, посилання скаржника на невідповідність спірних пунктів договору ст. 22 Цивільного кодексу України, яка розкриває поняття збитків, не може слугувати підставою для недійсності спірних пунктів договору, оскільки спірні пункти договору не суперечать ст. 22 Цивільного кодексу України та не звільняють НАК «Нафтогаз України» від обов'язку доказування розміру збитків у процесі їх відшкодування.
Щодо доводів апелянта про те, що оскаржувані пункти договору, були доповнені додатковою угодою на підставі норми Правил, яка 07.10.2019 була змінена регулятором, та фактично вже не є юридично значущою для позивача, та не розповсюджується на підприємства, НАК «Нафтогаз України» зазначає, що станом на момент підписання додаткової угоди № 4 від 30.11.2018, діяла постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496, якою затверджено Правила постачання природного газу, якими і було передбачено відповідні норми про відшкодування збитків.
6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції
Як вбачається з матеріалів справи, 05.10.2018 між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (постачальник) та КПТМ «Криворіжтепломережа» (споживач) укладено договір постачання природного газу №3485/18-ТЕ-5 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого в редакції додаткової угоди № 4 від 30.11.2018, постачальник зобов'язався поставити споживачеві природний газ, а споживач прийняти та оплатити його на умовах цього договору.
Відповідно до п. 1.2. договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Додатковою угодою № 4 від 30.11.2018 сторонами досягнуто згоди щодо викладення умов договору №3485/18-ТЕ-5 від 05.10.2018 в новій редакції.
Згідно з п. 3.8 договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі.
Відповідно до п. 3.8.1 договору споживач в акті приймання-передачі природного газу, зазначає той обсяг, який був фактично використаний споживачем у відповідному розрахунковому періоді для потреб, зазначених у пункті 1.2 договору.
У п. 3.9 договору сторонами узгоджено, що споживач зобов'язується надати постачальнику не пізніше 7 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом:
3.9.1. завірену копію акту про надання послуг з розподілу (транспортування природного газу за розрахунковий період, складеного між споживачем та оператором ГРМ (ГТС);
3.9.2. інформацію за підписом уповноваженої особи споживача стосовно: 1) фактично використаних у відповідному розрахунковому періоді обсягів природного газу (відповідно до п.3.8.1 цього договору), з розбивкою цих обсягів природного газу, за категоріями використання газу (у тому числі, згідно з цим договором); цю розбивку споживач розраховує самостійно, несе повну відповідальність за достовірність наданої інформації; зазначена інформація не підлягає перевірці з боку постачальника і приймається постачальником як підтвердження фактично використаних споживачем обсягів газу в розрахунковому періоді; 2) обсягів природного газу, використаних виключно в періоді (періодах) розрахункового періоду, коли він був включений до реєстру споживачів постачальника (відповідно до пп. 3.8.2. цього договору), з розбивкою цих обсягів природного газу, за категоріями використання газу (у тому числі, згідно з цим договором); цю розбивку споживач розраховує самостійно, несе повну відповідальність за достовірність наданої інформації; зазначена інформація не підлягає перевірці з боку постачальника і приймається постачальником як підтвердження фактично використаних споживачем обсягів газу в розрахунковому періоді.
Пунктом 3.13 договору в редакції додаткової угоди № 4 від 30.11.2018 сторони узгодили, що якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного споживачем природного газу більше ніж на 5 процентів відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в пункті 2.1 договору), споживач зобов'язаний відшкодувати постачальнику збитки в порядку, визначеному пунктом 5.7 договору. При цьому, розмір збитків визначається таким чином:
- якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде менший від замовленого обсягу природного газу, споживач зобов'язаний відшкодувати постачальнику збитки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний (розрахунковий) період;
- якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде перевищувати замовлений обсяг природного газу на цей період, споживач зобов'язаний відшкодувати збитки за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою: В = (Vф-Vп) х Ц х К, де: Vф - об'єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений постачальником споживачу протягом розрахункового періоду за цим договором відповідно до акту приймання-передачі природного газу; Vn - замовлений обсяг природного газу на розрахунковий період, зазначений в п. 2.1 договору; Ц - ціна природного газу за цим договором; К - коефіцієнт, який дорівнює 0,5.
Пунктом 5.1 договору (в редакції додаткової угоди №4 від 30.11.2018) передбачено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами, шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 5.7 договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 30.11.2018) передбачено, що відшкодування постачальнику збитків, розрахованих відповідно до умов п. 3.13 договору, здійснюється наступним чином: постачальник на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі (якщо споживач порушив п. 3.9 договору та не надав акт приймання передачі, то використання газу за відповідний період приймається 0 куб. м.) та замовлених обсягів, визначених п. 2.1 договору, розраховує збитки відповідно до п. 3.13.1 або 3.13.2 п. 3.13 договору; постачальник після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надає споживачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків; споживач протягом 20 (двадцяти) робочих днів з моменту отримання акту-претензії зобов'язаний відшкодувати постачальнику вартість збитків на рахунок, визначений в акті-претензії.
Відповідно до пп. 8 п. 6.2 договору (в редакції додаткової угоди №4 від 30.11.2018) споживач зобов'язаний, зокрема, відшкодувати постачальнику збитки, розраховані відповідно до пункту 3.13 договору.
Згідно п. 6.3 договору (в редакції додаткової угоди №4 від 30.11.2018) постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків, що виникли через порушення споживачем умов п. 2.1 договору у разі якщо відхилення фактично використаних споживачем в розрахунковому періоді обсягів газу більш ніж на 5 процентів (як в бік збільшення, так і зменшення фактично використаних обсягів) відрізняється від замовлених.
Договір набирає чинності з дати підписання повноважними представниками сторін, скріплення підпису постачальника і діє в частині поставки природного газу до 30.04.2019 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1 договору в редакції додаткової угоди №4 від 30.11.2018).
7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, застосовані ним положення законодавства та межі апеляційного перегляду рішення суду
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Між сторонами склалися правовідносини з постачання газу. Спір у справі стосується правомірності умов договору та наявності або ж відсутності підстав для визнання його положень недійсними.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За приписом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 Цивільного кодексу України).
Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
За загальним правилом ст. 217 Цивільного кодексу України правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини. У такому разі господарський суд може визнати недійсною частину правочину. Недійсними частини правочину визнаються за загальними правилами визнання правочинів недійсними із застосуванням передбачених законом наслідків такого визнання. Якщо недійсна частина правочину виконана будь-якою із сторін, господарський суд визначає наслідки такої недійсності залежно від підстави, з якої вона визнана недійсною.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до ст. 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За приписами ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 910/18374/19.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, правомірним є висновок суду першої інстанції про те, що позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання пункту договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод (їх частин недійсними) недійсними, порушення такими умовами прав та законних інтересів позивача, а також ефективність обраного способу захисту.
За доводами скаржника п. 3.13 та п. 5.7 договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 30.11.2018) підлягають визнанню недійсними, оскільки не відповідають нормам ст. 3, 6, 22, 509, 623, 627 Цивільного кодексу України, ст. 224, 225 Господарського кодексу України та засадам добросовісності, розумності і справедливості. Зокрема, на думку заявника, умовами вказаних пунктів договору визначено несправедливий обсяг відповідальності споживача перед постачальником - монополістом, з огляду на непропорційність відповідності наслідками правопорушення. Крім того, скаржник посилається на те, що при визначенні умов договору в частині встановлення договірного розрахунку збитків, сторони застосував не чинний закон, що є порушенням приписів ст. 5 Цивільного кодексу України в частині дії актів цивільного законодавства в часі.
Відповідно до ч. 1 - 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Цивільний кодекс України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.
Під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в ст. 4 Цивільного кодексу України. Втім, більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із цивільно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у цивільно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах.
Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 11.06.2020 у справі № 281/129/17 та від 11.11.2020 у справі № 591/3176/17.
Під імперативною нормою слід розуміти, норму яка не допускає відступлення від правил, передбачених нею.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що всупереч викладеного, скаржником не наведено жодної імперативної правової норми, якій би суперечили п. 3.13 та п. 5.7 договору (в редакції додаткової угоди №4 від 30.11.2018), укладеного між КПТМ «Криворіжтепломережа» та АТ «НАК «Нафтогаз України».
При цьому посилання скаржника на норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України щодо визначення збитків та складових, необхідних для виникнення у особи права на їх відшкодування не свідчить про те, що оспорювані умови договору викладено із відступленням від імперативної норми. А тому такі доводи скаржника відхиляються як необґрунтовані.
Правомірним є висновок суду першої інстанції про те, що обов'язковою складовою судового захисту є доведення позивачем обставин порушення його прав та законних інтересів, а також відновлення внаслідок застосування обраного ним способу захисту. У даному випадку позивачем повинно бути доведено суду порушення п. 3.13 та п. 5.7 договору його прав і законних інтересів КПТМ «Криворіжтепломережа», а також їх відновлення у разі задоволення позову про визнання останніх недійсними (ефективний спосіб захисту).
Визначення сторонами у договорі певного порядку відшкодування збитків не є виключною та беззаперечною підставою для застосування такої міри відповідальності. Таке положення не може нівелювати тієї обставини, що для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відшкодування збитків є наслідком порушення зобов'язання. За таких обставин, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав.
Так, заявник повинен довести факт завдання йому збитків, розмір зазначених збитків, докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань і завданими збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань.
Отже, визначення в оспорюваних пунктах договору обов'язку споживача відшкодувати постачальнику збитків не вказує на можливість автоматичного/безумовного стягнення суми. Вказане право на стягнення збитків з споживача (не звільняє постачальника від обов'язку доведення наявності таких збитків та їх розміру належними та допустимими доказами у порядку, передбаченому ГПК України.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 910/4608/20.
Такі висновки суду касаційної інстанції також спростовують посилання скаржника про невідповідність оспорюваних умов договору принцам справедливості, добросовісності й розумності. А тому такі доводи визнаються необґрунтованими.
Безпідставними є посилання скаржника на наявність дефекту волі КПТМ «Криворіжтепломережа» з огляду на те, що нормами чинного законодавства чітко визначено перелік правочинів, які кваліфікуються як такі, що укладені з дефектом волі, зокрема, правочин, який вчинено під впливом помилки; правочин, який вчинено під впливом обману; правочин, який вчинено під впливом насильства; правочин, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною; правочин, який вчинено під впливом тяжкої обставини, фіктивний правочин.
Скаржником не доведено ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції наявності підстав вважати оспрювані умови договору такими, що вчинені з дефектом волі.
Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. Під час розгляду відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, такий правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення. Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася, та сторони прагнули або свідомо допускали ненастання правових наслідків, обумовлених договором.
Отже, для визнання зобов'язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявності таких умов: вина осіб, яка має прояв у формі умислу, спрямованого на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених у договорі. Відсутність хоча б однієї із цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 922/2495/20.
Наявності вказаних вище складових предмету доказування у спорах щодо фіктивності правочину скаржником належними та допустимими доказами не доведено.
Отже, правомірним є висновок суду першої інстанції про те, що скаржником не доведено достатніх підстав для визнання недійсними п. 3.13 та п. 5.7 договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 30.11.2018). А тому суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позову.
8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
Отже, Північний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог КПТМ «Криворіжтепломережа» про визнання недійсними п. 3.13 та п. 5.7 договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 30.11.2018) з огляду на необґрунтованість позовних вимог.
Таким чином, на підставі ст. 2, 4, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
9. Судові витрати
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, понесений судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2021 у справі №910/6347/21 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2021 у справі №910/6347/21 - залишити без змін.
3. Судовий збір, понесений у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
4. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2021, зупиненого ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2021.
5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 02.12.2021.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді О.М. Гаврилюк
В.В. Сулім