30 листопада 2021 року місто Київ
Єдиний унікальний номер справи 755/15015/20
Номер провадження № 22-ц/824/14427/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І.М., суддів Головачова Я. В., Соколової В. В.,
за участю секретаря судового засідання - Яворської А. А.,
вивчивши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 травня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Арапіної Н. Є., у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області за участю третьої особи Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до Держави України в особі Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області, третя особа Державна казначейська служба України про стягнення моральної шкоди у сумі 80 000 грн. та судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 22 січня 2015 року ОСОБА_1 оголошено про підозру.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 06 січня 2016 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання та покладено наступні обов'язки: не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований та проживає, тобто з міста Києва, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора або суд (в залежності від стадії провадження) про зміну свого місця проживання та роботи; прибувати за викликами до слідчого, прокурора, слідчого судді та суду; утриматися від спілкування з свідками та іншими підозрюваними у даному кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну; носити електронний засіб контролю.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2020 року зобов'язано Голосіївський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві повернути ОСОБА_1 паспорт для виїзду за кордон, а 14 квітня 2020 року позивачу повернуто паспорт.
Таким чином, протиправними діями службових осіб позивача було обмежено у праві на вільне пересування в період з 22 січня 2016 року по 14 квітня 2020 року в наслідок чого, його особистий спосіб життя було значно змінено.
Таким чином, позивач не зміг забезпечити власний відпочинок та оздоровлення його та родини, у тому числі неповнолітніх дітей, що спричинило суттєві моральні страждання.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 25 травня 2021 року (а.с. 56-60) у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області за участю третьої особи Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, відмовлено.
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, 20 серпня 2021 року ОСОБА_1 направив апеляційну скаргу у якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, просив рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 травня 2021 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги, задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що внаслідок протиправних дій та бездіяльності службових осіб відповідача, скаржник був позбавлений можливості провести відпустку повноцінно разом з сім'єю протягом 2016-2019 років, в тому числі, особисто оздоровитись, що негативно відображалося на моральному стані його сім'ї. Якість життя скаржника та членів його родини суттєво погіршилася. Нехтування відповідачем конституційними правами позивача, принизило його гідність.
Скаржник зазначає, що ним було подано до суду клопотання про допит свідків з метою підтвердження вищевказаних обставин, яке судом вирішено не було.
Крім того, на думку скаржника, судом не було проаналізовано аргументи наведені ним та докази долучені до позовної заяви, чим допущено порушення ч. 5 ст. 263, ч. 1 ст. 264 та ч. 4 ст. 265 ЦПК України.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року, відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою, надано строк для подачі відзиву.
Відзиву подано не було.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року закінчено проведення підготовчих дій, призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення осіб, які брали участь у справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди, та не доведеності безпосереднього причинного зв'язку між протиправністю дій та бездіяльністю службових осіб відповідача та його наслідками у вигляді моральних чи фізичних страждань позивача.
Колегія суддів погоджується з вищевказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Судом встановлено, що ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 06 січня 2016 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання та покладено на нього наступні обов'язки: не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований та проживає, тобто з міста Києва, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора або суд (в залежності від стадії провадження) про зміну свого місця проживання та роботи; прибувати за викликами до слідчого, прокурора, слідчого судді та суду; утриматися від спілкування з свідками та іншими підозрюваними у даному кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну; носити електронний засіб контролю. Строк дії ухвали слідчого судді та покладених на підозрюваного обов'язків визначити в межах строків досудового розслідування - до 22.01.2016 включно (а.с. 08).
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2020 року зобов'язано Голосіївський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві повернути ОСОБА_1 паспорт для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , на ім'я ОСОБА_1 (а.с. 10-13).
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми права відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади.
Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.
Частиною 1 ст. 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно приписів ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Згідно ч.ч. 1-3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Для наявності підстав зобов'язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, а тому позивач в цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди в розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому слід враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Таким чином, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинили моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 06 січня 2016 року у справі № 757/689/16-к покладено на ОСОБА_1 особисте зобов'язання у вигляді здачі на зберігання до відповідних органів державної влади свого паспорту для виїзду за кордон у строк до 22 січня 2016 року включно.
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського РВ ГУ ДМС в м. Києві з проханням видати йому паспорт для виїзду за кордон, оскільки строк дії ухвали та строк обов'язку здачі паспорту, закінчився 22 січня 2016 року.
Разом з тим, паспорт для виїзду за кордон ОСОБА_1 повернуто не було у зв'язку з чим, останній звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2020 року вищевказаний позов, задоволено, зобов'язано Голосіївський РВ ГУ ДМС в м. Києві повернути ОСОБА_1 паспорт для виїзду за кордон.
З вказаного вбачається, що право позивача на вільне пересування було порушено.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, що підтверджують заподіяння позивачу сильних душевних страждань, шкоди здоров'ю чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд би міг встановити характер та обсяг моральних страждань, у зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Посилання скаржника на те, що судом не було проаналізовано аргументи наведені ним та докази долучені до позовної заяви, є безпідставним, оскільки оскаржуване рішення відповідає вимогам ст. 265 ЦПК України є законним та обґрунтованим.
Посилання скаржника на не вирішення судом клопотання про допит свідків, не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки розгляд даної справи судом проводилося в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. В свою чергу, клопотання про виклик та допит свідків може бути вирішено судом лише при розгляді справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Разом з тим, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, позивач не подавав.
Посилання скаржника на позбавлення його можливості провести відпустку протягом 2016-2019 років за кордоном, в тому числі, особисто оздоровитись, що негативно відображалося на моральному стані його та його сім'ї, не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Крім того, як вбачається із рішення Окружного адміністративного суду від 19 березня 2020 року, строк дії ухвали, якою на позивача покладено особисте зобов'язання у вигляді здачі на зберігання відповідним органам паспорту для виїзду за кордон, закінчився 22 січня 2016 року, проте з листом про повернення паспорта, позивач звернувся лише в червні 2017 року. Тобто більш ніж через рік з дня закінчення дії вищевказаного особистого зобов'язання. Таким чином, підстави вважати, що позивач мав намір виїхати на відпочинок за кордон України у період з січня 2016 року по червень 2017 року, відсутні. Крім того, доказів на підтвердження того, що позивач мав намір виїхати на відпочинок за кордон України у період з червня 2017 року по квітень 2020 року, матеріали справи не містять.
Наявні в матеріалах справи квитки на літак на ім'я пасажирів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , не є доказом на підтвердження того, що позивач мав намір виїхати на відпочинок чи з метою оздоровлення за кордон України.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення.
Колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення суду, як і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, як таке, що ухвалене з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 травня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Суддя-доповідач: І.М. Вербова
Судді: Я.В. Головачов
В. В. Соколова