15 листопада 2021 року м. Київ
Справа №363/1545/20
Апеляційне провадження №22-ц/824/9100/2021
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Федорчук Я.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області ухваленого під головуванням судді Чіркова Г.Є. 24 березня 2021 року у м. Вишгороді, повний текст рішення складений 02 квітня 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Вишгородського нотаріального округу Київської області Загвоздіна Альона Миколаївна про визнання шлюбного договору недійсним,
У квітні 2020 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому з урахуванням змін позовних вимог просив, визнати недійсним повністю шлюбний договір, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 07 вересня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Загвоздіною А.М., який зареєстрований у реєстрі за № 1325 та стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн та судовий збір в розмірі 840 грн /т.1 а.с.1-6,125-131 т.2 а.с.5-11/.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 21 лютого 2004 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. 07 вересня 2018 року сторони уклали шлюбний договір, за умовами якого набуті ними за час шлюбу два нежитлових приміщення (магазини) стали особистою приватною власністю відповідача, а позивачу залишився автомобіль. При цьому відповідач запевнила позивача, що його права жодним чином не будуть порушені внаслідок укладення даного договору. Крім того між сторонами існувала усна домовленість про те, що після укладення шлюбного договору, відповідач здійснить відчуження на користь позивача одного з магазинів, які перебувають у них в спільній сумісній власності, шляхом укладення договору дарування. Однак після укладання шлюбного договору відповідач не дотрималась вказаної усної домовленості, в результаті чого його поставлено у скрутне матеріальне становище, оскільки він не усвідомлював значення укладеного договору та його наслідки.
Крім того зазначив, що за час шлюбу подружжям за спільні кошти будувався жилий будинок, що розташований за адресою Садове товариство «Енергетик» в м. Вишгород, Київської області, який на даний час в експлуатацію не введений та право власності на нього не зареєстровано. На будівництво спільного будинку позивач був вимушений взяти у борг 400000 грн, які станом на день подання позову не повернуті.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 24 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Вишгородського нотаріального округу Київської області Загвоздіна Альона Миколаївна про визнання шлюбного договору недійсним - залишені без задоволення.
Рішення суду мотивовано тим, що сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає із змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.
Самі лише посилання позивача, на те, що він не усвідомлював значення укладеного між ним та відповідачем шлюбного договору та про існування іншої усної домовленості всупереч умовам письмового договору, є безпідставними та на увагу суду не заслуговують, так як при його підписанні позивач підтвердив, що він відповідає його дійсним намірам і не носить характеру фіктивного чи удаваного правочину, укладається ним у відповідності зі справжньою волею, без будь-якого застосування фізичного чи психологічного тиску та на вигідних для нього умовах і не є результатом впливу тяжких обставин, без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення. Позивач розумів значення, умови договору, його природу і правові наслідки, бажав настання саме тих правових наслідків, що створюються даним договором, а також підтвердив, що договором визначені всі істотні умови, про що свідчить його підпис на договорі.
Та обставина, що приміщення обох магазинів згідно спірного договору залишилися в особистій власності відповідача, до надзвичайно невигідного матеріального становища позивача призвести не могла. Належних, допустимих і достатніх доказів того, що саме внаслідок укладання шлюбного договору 07 вересня 2018 року позивач опинився у надзвичайно невигідному матеріальному становищі суду не надано.
Крім того, суд звернув увагу на те, що автомобіль отриманий позивачем в особисту приватну власність внаслідок підписання спірного шлюбного договору, останній відчужив та розпорядився отриманими від його продажу грошовими коштами.
Безпідставними визнані доводи позивача про те, що положення п. 3 шлюбного договору прямо суперечать вимогам ч. 5 ст. 93 СК України, яка передбачає, що за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації, коли право власності на майно, передане відповідачу за п. 4 шлюбного договору від 18 липня 2018 року, відповідно до ст. 182 ЦК України підлягає обов'язковій державній реєстрації, оскільки, за оспорюваним шлюбним договором право власності на майно не передавалось, а лише визначався правовий режим майна, яке набуте в період шлюбу між подружжям.
Не погодився з вказаним судовим рішенням позивач, ним подана апеляційна скарга, в якій він вказує на незаконність і необґрунтованість рішення суду, його ухвалення за неповного дослідження обставин справи, неприйняттям до уваги доводів позивача, викладених в позові та в ході розгляду справи. На підставі викладеного позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Чумак Р.В. підтримали апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просили про задоволення заявлених ними вимог.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник - адвокат Коломієць І.О. заперечували проти доводів апеляційної скарги, вважають рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, просили залишити його без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Апеляційним судом встановлені та підтверджують матеріалами справи наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 лютого 2004 року по 18 вересня 2018 року, що підтверджується відповідними свідоцтвами та визнається сторонами у справі /т.1 а.с.15/.
Відповідач ОСОБА_2 з 16 листопада 2004 року зареєстрована фізичною особою-підприємцем, основним видом діяльності є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах, що вбачається з свідоцтва про державну реєстрацію ФОП серії В00 №859220 виданого 16 листопада 2004 року /т.2 а.с.22-23/.
За даними Головного управління Державної податкової служби України в Київський області наведеними у листі від 05 травня 2020 року, інформація про доходи позивача ОСОБА_1 за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2019 року відсутня /т.1 а.с.132-133/
За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 27 квітня 2020 року за позивачем не зареєстровано право власності на нерухоме майно /т.1 а.с.14/.
Зі свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що позивач є його батьком /т.1 а.с.13/.
Сторони уклали шлюбний договір, який був посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського нотаріального округу Київської області Загвоздіною А.М. 07 вересня 2018 року та зареєстрований в реєстрі за №1325 /т.1 а.с.8-10,175-176/.
В пункті 1 шлюбного договору сторони врегулювали майнові відносини між ними, включаючи визначення правового режиму майна, набутого в період перебування в зареєстрованому шлюбі, визначення майнових прав та обов'язків кожного з подружжя.
Відповідно до п. 2 шлюбного договору визначено, що сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі набуте наступне майно:
2.1. Дитячий магазин іграшок та одягу « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначене приміщення зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Вишгородської міської ради Київської області 24 березня 2009 року згідно з рішенням №75 від 05 березня 2009 року, зареєстроване Вишгородським бюро технічної інвентаризації номер запису 55 в книзі1/4, реєстраційний номер об'єкта 6205798.
2.2. Магазин-офіс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Зазначений магазин належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого реєстраційною службою Вишгородського районного управління юстиції Київської області 16 липня 2014 року, індексний номер 24338537, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01 липня 2014 року, номер запису про право власності 6357162, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 408838232218.
2.3. Транспортний засіб - автомобіль марки FIAT DOBLO, легковий пасажирський-В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , 2010 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , зареєстрований за ОСОБА_1 26 червня 2014 року центром ДАІ 3202 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .
Відповідно до п. 3 шлюбного договору сторони визначили, що все майно (рухоме і нерухоме), придбане та/або набуте чоловіком або дружиною після реєстрації шлюбу (під час перебування у зареєстрованому шлюбі), є особистим майном і належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім'я воно було придбане або набуте і зареєстроване (якщо того вимагає закон).
А саме:
3.1. ОСОБА_2 належить на праві приватної власності дитячий магазин іграшок та одягу « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та Магазин-Офіс , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
3.2. ОСОБА_1 належить на праві приватної власності автомобіль марки FIAT DOBLO, легковий пасажирський-В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , 2010 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 .
На зазначене у цьому договорі (пп. 3.1., 3.2.) нерухоме майно не розповсюджується режим спільного сумісного майна подружжя.
Згідно з п. 4 шлюбного договору все майно (рухоме і нерухоме), яке буде придбано та/або набуто чоловіком або дружиною після укладання даного договору є особистим майном і належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім'я воно було придбане або набуте і зареєстроване (якщо того вимагає закон).
Відповідно до п. 5 шлюбного договору у випадку розірвання шлюбу всі об'єкти рухомого та нерухомого майна, належні чоловіку або дружині, вважаються особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім'я таке майно придбане або набуте і зареєстроване (якщо того вимагає закон).
Згідно з п. 6 шлюбного договору сторони домовилися, що будь-які зобов'язання за договорами позики, кредитними договорами, іншими договорами, правочинами є особистими зобов'язаннями того з подружжя, хто є стороною таких договорів.
У п. 11 шлюбного договору сторони визнали (відповідно до вимог чинного законодавства), що особистою приватною власністю ОСОБА_2 є земельна ділянка площею 0,0022 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер 3221810100:01:268:0152 та земельна ділянка площею 0,039 га, що розташована за адресою: Київська область Вишгородський район, місто Вишгород «Енергетик» садове товариство, кадастровий номер 3221810100:01:160:0151.
Відповідно до п. 15 шлюбного договору сторони заявили, що жодна з них не поставлена даним договором у надзвичайно невигідне матеріальне становище.
Згідно з п. 16 шлюбного договору сторони підтвердили, що цей договір відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та/чи удаваного правочину, укладається нами у відповідності зі справжньою волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску та на вигідних для кожного з них умовах і не є результатом впливу тяжких обставин, договір укладається нами без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, вони однаково розуміють значення, умови договору, його природу і правові наслідки, бажають настання саме тих правових наслідків, що створюються даним договором, а також стверджують, що договором визначені всі істотні умови, про що свідчать їх підписи на договорі.
Відповідно до п. 17 шлюбного договору сторони підтвердили, що домовились і не мають жодних зауважень, доповнень або суперечностей відносно умов даного договору.
У п. 19 шлюбного договору зазначено, що нотаріусом роз'яснено сторонам положення чинного законодавства щодо порядку укладення шлюбних договорів, підстав та наслідків визнання їх недійсними, зміст ст.ст. 203 ЦК України, ст.ст. 92-103 СК України.
За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за відповідачем ОСОБА_2 право власності на магазин-офіс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано з 01 липня 2014 року на підставі шлюбного договору та свідоцтва про право власності № НОМЕР_4 виданого 16 липня 2014 року Реєстраційною службою Вишгородського районного управління юстиції Київської області /т.1 а.с.79,178/.
Право власності на нежитлове приміщення, дитячий магазин іграшок та одягу « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано з 07 вересня 2018 року на підставі шлюбного договору та свідоцтва про право власності НОМЕР_5 виданого 24 березня 2009 року Вишгородською міською радою, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно /т.1 а.с.78,179/.
Згідно звітів з незалежної оцінки майна ТОВ «Консалтинг-Експрес ІІ» від 04 травня 2020 року оціночна вартість магазину-офісу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , приміщення 73 складає 390908 грн, а оціночна вартість дитячого магазину іграшок та одягу «Капітошка», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , приміщення 72 становить 253416 грн /т.1 а.с.44-121/.
З листа Територіального сервісного центру №3245 від 10 червня 2020 року №356 вбачається, що автомобіль марки FIAT DOBLO, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , 2010 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 12 березня 2019 року перереєстрований на нового власника ОСОБА_5 . Також у листі зазначена вартість автомобіля - 180000 грн /т.1 а.с.177/.
Матеріали справи містять копії розписки від 09 липня 2016 року, за змістом якої позивач ОСОБА_1 одержав в борг грошові кошти в розмірі 400000 (чотириста тисяч) гривень для здійснення будівництва будинку на земельній ділянці за адресою: Київська область, м. Вишгород, кооператив енергетик та зобов'язався повернути кошти в строк до 05 жовтня 2021 року /т.1 а.с.227, 233, 241/.
Земельна ділянка за адресою: Київська область, Вишгородський район, місто Вишгород, ГБК «Автомобіліст», площею 0,0022 га, за Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстрована на праві приватної власності за відповідачем ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серія та номер: І-КВ № 045291 виданого 18 грудня 2002 року Новопертівською сільською радою народних депутатів /т.1 а.с.79/.
Частинами 1, 9 ст. 7 СК України встановлено, що сімейні відносини регулюються цим кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
У ч. 2 ст. 7 СК України закріплена можливість урегулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.
Стаття 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства. Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя.
Договір, у тому числі шлюбний договір, насамперед є категорією цивільного права, то відповідно до ст. 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми ст.ст. 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.
Частина 3 ст. 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, надаючи, таким чином, особам право вибору: використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки.
Норми СК України у ст.ст. 57, 60, 61, на підставі ч. 1 ст.7 цього Кодексу встановлюють принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими:
1) майно набуте подружжям за час шлюбу належить їм на праві спільної сумісної власності;
2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу є особистою приватною власністю кожного з них.
Згідно з ч. 2 ст. 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
З метою збереження балансу інтересів подружжя, дотримуючись принципів добросовісності, розумності та справедливості, СК України містить винятки із загального правила, зокрема, у ст. 62 цього Кодексу.
На майно, набуте чоловіком та жінкою, які не перебувають у шлюбі між собою або з іншою особою, під час спільного проживання однією сім'єю також поширюється режим спільного сумісного майна подружжя та положення глави 8 СК України, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними (ст. 74 СК України).
У ч. 1 ст. 64 СК України передбачено право дружини та чоловіка на укладення договорів між собою. Так, дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
При цьому у ч. 2 ст. 64 СК України сформульована норма, яка дозволяє укладати між дружиною та чоловіком договори про відчуження одним із них на користь іншого своєї частки у праві спільної сумісної власності, в тому числі і нерухомості, без виділу своєї частки та оформлення права власності.
Окремим видом договірного регулювання сімейних відносин подружжя є шлюбний договір.
У главі 10 СК України визначені вимоги до форми, змісту, строку дії та умов шлюбного договору, підстав його розірвання чи визнання недійсним.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 93 СК України шлюбний договір регулює майнові відносини між подружжям, визначає їхні майнові права та обов'язки.
У ч.ч. 4,5 ст. 93 СК України містяться обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше, договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; по-друге, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч. 1- 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналіз наведених норм чинного законодавства вказує на те, що принцип свободи договору відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Таким чином, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає із змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.
Категорія «надзвичайно невигідне матеріальне становище», вжита у ч.4 ст. 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України, тобто сторона позивача повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, і ці докази повинні бути оцінені судом відповідно до норм цивільного процесуального права.
Аналогічний правовий висновок сформовано Верховним Судом України у постанові від 28 січня 2015 року у справі № 6-230цс14.
З наведених обставин справи вбачається, що сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 лютого 2004 року по 18 вересня 2018 року. Сторони уклали шлюбний договір 07 вересня 2017 року, визначивши права кожного з них на окремі об'єкти рухомого та нерухомого майна.
У своїх вимогах позивач просить про визнання недійсним шлюбного договору в цілому, з підстав того, що його умови ставлять його у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Ним наводяться доводи і надаються докази відносно двох об'єктів нерухомого майна, право власності на які визнано сторонами за відповідачем: магазину-офісу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та дитячого магазину іграшок та одягу « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ., та вказується, що їх вартість перевищує вартість автомобіля, право на яке визнано за ним.
Оцінюючи вказані доводи суд виходить з того, що відповідач ОСОБА_2 з 16 листопада 2004 року зареєстрована фізичною особою-підприємцем, основним видом діяльності є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах. Даних про дохід та джерела доходу позивача матеріали справи не містять. Посилання позивача на відсутність у нього доходу у 2018-2019 роках не приймаються до уваги суду, так як шлюбний договір був укладений в 2017 році, і даних про дохід позивача на час його укладення суду представлено не було. До того ж в матеріалах справі відсутні дані про здійснення позивачем підприємницької діяльності та/або використання ним нежитлових приміщень, які становлять предмет спору. При цьому на час звернення до суду з позовом позивачем здійснено відчуження автомобіля.
Таким чином, будь-яких належних доказів на підтвердження того, що саме укладення шлюбного договору ставить позивача у надзвичайно невигідне матеріальне становище, надано не було. А саме лише посилання на те, що після укладення шлюбного договору він та його родина опинились у скрутному матеріальному становищі не є достатнім для визнання недійсним оспорюваного ним договору.
Позивачем вказується про наявність боргових зобов'язань та про його участь у будівництві будинку на земельній ділянці, що розташована за адресою: Київська область Вишгородський район, місто Вишгород, ГБК «Автомобіліст», що є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , проте ані побудований будинок, ані боргові зобов'язання не становили предмет шлюбного договору. А отже вказані об'єкти виходять за визначені позивачем межі заявлених позовних вимог, тому обставини щодо них не оцінюються судом в межах розгляду даної справи.
У п. 11 шлюбного договору сторони визнали, що вказана земельна ділянка є особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_2 , що відповідає даним з Єдиного державного реєстру права власності на нерухоме майно, де значиться дата набуття права власності до укладення шлюбу з позивачем. Вказана обставина фактично була визнана і позивачем.
Отже, з оспорюваного шлюбного договору вбачається, ним врегульовано майнові відносини між подружжям, вони містять умови на які сторони погодились. Зокрема, у власності позивача був залишений автомобіль, який був зареєстрований на його ім'я і перебував у його користування, а у власності відповідача залишились нежитлові приміщення, які використовувались нею в ході провадження підприємницької діяльності.
За укладеним між сторонами шлюбним договором закріплено виключно умови щодо прав кожного з подружжя на майно, з урахуванням особистого внеску кожного у придбанні майна, не передбачена перереєстрація нерухомого майна та укладення цивільно-правових угод на його виконання.
Умови шлюбного договору містять взаємні права та обов'язки сторін, при укладенні сторони були попередньо ознайомлені з наслідками вчинюваної нотаріальної дії, в тому числі з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності угод, розуміли значення та умови цього правочину, його правові наслідки, підтвердили дійсність намірів при його укладенні та те, що він не носить характеру уявного, удаваного тощо.
До подібних за змістом правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові 01 вересня 2020 року у справі №626/2014/17-ц та у постанові від 05 квітня 2021 року у справі № 635/3825/17.
Таким чином, зазначений договір не суперечить нормам сімейного законодавства. До того ж шлюбний договір, насамперед є категорією цивільного права, та відповідно до ст.8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватись загальні норми цивільного законодавства щодо свободи договору та підстав недійсності правочину. Як вже вказано вище позивачем не доведені обставини, які б достеменно свідчили б про наявність у позивача тяжких обставини, відсутність вільного волевиявлення чи інше, внаслідок яких був укладений оспорюваний ним шлюбний договір.
Посилання позивача на наявність між сторонами усної домовленості про те, що після укладення шлюбного договору, відповідач здійснить відчуження на користь позивача одного з магазинів, які перебувають між ними у спільній сумісній власності, шляхом укладення договору дарування але цього не вчинила, оцінюються судом критично. Вказані твердження не є логічними, так як не є доцільним підписання, оформлення і нотаріальне посвідчення шлюбного договору на умовах відмінних від усних домовленостей сторін. До того ж укладення двох договорів тягне за собою додаткові витрати щодо їх оформлення. А тому вказані твердження позивача відхиляються апеляційним судом.
За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку. Рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного суду не вбачає.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 24 березня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: А.М. Андрієнко
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 01 грудня 2021 року.