Справа № 620/5646/21 Суддя (судді) першої інстанції: Лобан Д.В.
01 грудня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,
суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т.,
секретаря Строяновської О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року, -
У травні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась у суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Чернігівській області) про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати за період з 17 липня 2018 року доплати до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат згідно із статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов'язання здійснити нарахування та виплату доплати до пенсії з урахуванням раніше проведених виплат та індексу інфляції.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року позов задоволено.
Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне та невірне з'ясування місцевим судом обставин справи, порушення норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що вимоги про зобов'язання здійснити перерахунок і виплату доплати до пенсії за період з 17 липня 2018 року заявлені з пропуском строку звернення до суду, а тому підлягають залишенню без розгляду.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі пункта 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу потрібно частково задовольнити, а рішення суду - скасувати в частині, з таких підстав.
Судом установлено, що позивач проживає в с. Гунько, Ріпкінського району, є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 3, перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Чернігівській області, отримує пенсію за віком.
До 1 січня 2015 року позивач отримувала підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, яка проживає на території гарантованого добровільного відселення, відповідно до статті 39 Закону України № 796-XII у розмірі, передбаченому постановою Кабінета Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23 листопада 2011 року № 1210.
З 1 січня 2015 року виплату такого підвищення було припинено у зв'язку з унесенням змін до Закону України № 796-ХІІ Законом України № 76-VIII, яким, зокрема, статтю 39 Закону України № 796-ХІІ було виключено.
17 липня 2018 року рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2018 вказані зміни було визнано неконституційними, у зв'язку із чим 31 серпня 2020 року позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій просила провести їй із 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону України № 796-ХІІ.
ГУ ПФУ в Чернігівській області повідомило про відсутність підстав для проведення нарахувань підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає чи працює на території гарантованого добровільного відселення, оскільки відповідно до Закону України № 76-VIII стаття 39 Закону України №796-ХІІ втратила чинність з 01 січня 2015 року.
Позивач уважає бездіяльність по невиплаті підвищення протиправною, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону України №796-ХІІ.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 39 Закону України № 796-ХІІ у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, передбачала:, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України. .
28 грудня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 76-VIII, який набрав чинності 1 січня 2015 року та підпунктом 7 пункта 4 розділа І якого внесено зміни до Закону України № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
1 січня 2016 року набрав чинності Закон України № 987-VIII, яким до Закону України № 796-ХІІ включено статтю 39 такого змісту:
«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.».
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункта 4 розділа І Закону України № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункта 7 пункта 4 розділа І Закону України № 76-VІІІ визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За змістом частин 2 і 3 статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Відтак, висновок місцевого суду про визнання протиправною відмову відповідача провести перерахунок позивачу доплати до пенсії, як особі, яка проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, є правильним.
Надаючи оцінку вимогам позивача в частині зобов'язання ГУ ПФУ в Чернігівській області здійснити нарахування та виплату доплати до пенсії у розмірі, передбаченому статтею 39 Закону України №796-ХІІ з 17 липня 2018 року, колегія суддів уважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. Водночас протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення. У той же час триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Колегія суддів наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що загальне правило щодо необхідності вчинення особою активних дій з метою призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший чи з'ясування видів та розміру складових, які враховані при розрахунку пенсії шляхом подання відповідних заяв визначено Законом України №1058-IV (зокрема, статті 44, 45) та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до цього Закону, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
Згідно зі статтями 42, 44, 45 Закону України № 1058-IV призначення, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється територіальним органом ПФУ за заявою особи, яка має право на призначення, перерахунок, перехід з одного виду пенсії на інший чи поновлення відповідної пенсії.
Пунктом 4.1 Порядка № 22-1 передбачено, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
Відповідно до пункта 4.9 вказаного Порядка у разі звернення пенсіонера видається виписка з розпорядження про призначення (перерахунок) пенсії з інформацією про періоди страхового стажу та заробітної плати (доходу), яка врахована при розрахунку пенсії.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі №340/1019/19).
Колегія суддів наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії, звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. У такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Колегія суддів звертає увагу на те, що таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду за період з 17 липня 2018 року по 27 листопада 2020 року.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року в справі №240/12017/19.
Відтак, суд першої інстанції помилково відкрив провадження в цій справі в зазначеній частині позовних вимог та розглянув її по суті.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позов потрібно залишити без розгляду у відповідній частині.
Відповідно до пункта 8 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
За змістом частини 1 статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження в справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу, а також ухвалення нового рішення у відповідній частині в разі неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, неповно встановлено обставини у справі, що є підставою для скасування рішення суду та залишення позову без розгляду у відповідній частині.
Керуючись статтями 33, 34, 123, 238, 243, 311, 319, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року скасувати в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо ненарахування та невиплати з 17 липня 2018 року по 27 листопада 2020 року ОСОБА_1 доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зобов'язання Головного управління Пенсійного управління України в Чернігівській області здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату доплати за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за період з 17 липня 2018 року по 27 листопада 2020 року.
Позов у відповідній частині залишити без розгляду.
У решті рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Я.Б. Глущенко
Судді О.Є. Пилипенко
Л.Т. Черпіцька