вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
Іменем України
26.04.10Справа №2а-12747/09/10/0170
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді Кудряшової А.М.,
при секретарі Дєрюшковій І.А.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача в/ч А1743 - Ковиньова О.В.,
представника відповідача Центрального друкованого органу МОУ "Народна армія" - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до військової частини А-1743, Центрального друкованого органу Міністерства оборони України "Народна армія"
про визнання дій незаконними та стягнення,
До Окружного адміністративного суду АР Крим звернувся з адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини А-1743 про визнання незаконними дій та стягнення грошової компенсації за не отримане під час проходження служби речове майно в сумі 6108,37 гривень.
Ухвалами Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.11.2009 року відкрито провадження по справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01.02.2010 року до участі по справі у якості другого відповідача залучено Центральний друкований органу Міністерства оборони України "Народна армія".
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі та пояснив, що проходив військову службу на посаді спеціального кореспондента відділу спеціальних кореспондентів Центрального друкованого органу Міністерства оборони України "Народна армія" та 12.06.2008 року був звільнений з військової служби у запас у зв'язку зі скороченням штатів. За час проходження військової служби недоотримав з різних підстав речове майно на загальну суму 6198,37 гривень. Посилаючись на положення Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей ” від 20.12.1991 року, просив стягнути з військової частини А-1743 України, в якому він перебував на речовому забезпеченні, заборгованість по компенсації за речове майно в сумі 6108,37 гривень.
У судовому засіданні представник відповідача військової частини А-1743 проти позову заперечував та пояснив, що позивач проходив службу і був виключений зі списків особового складу Центрального друкованого органу Міністерства оборони України "Народна армія", а тому вважає, що належним відповідачем є саме Центральний друкований органу Міністерства оборони України "Народна армія" у якому позивач знаходився на грошовому забезпечені. Зазначив, що у військовій частині А-1743 позивач перебував лише на речовому забезпечення, на момент звільнення позивача дійсно у в/ч А-1743 рахується заборгованість перед позивачем за неотримане ним під час проходження служби речове майно, але ці кошти суд має стягнути з Центрального друкованого органу Міністерства оборони України "Народна армія". Крім того, звернув увагу суду, що позивачем пропущено річний строк встановлений ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом своїх порушених прав. Наполягав на застосуванні наслідків пропущення строків передбачених ст. 100 КАС України.
Відповідач - Центральний друкований орган Міністерства оборони України "Народна армія" у судове засідання явку свого представника не забезпечив, про день, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, надіслав на адресу суду письмові заперечення щодо адміністративного позову у яких зазначив, що Центральний друкований орган Міністерства оборони України "Народна армія" є неналежним відповідачем (а.с.41).
Враховуючі думку учасників процесу, приймаючі до уваги наявні у матеріалах справи письмові заперечення відповідача - Центральний друкований орган Міністерства оборони України "Народна армія", відсутність у матеріалах справи клопотаній цього відповідача щодо неможливості розгляду справи за їх відсутністю, керуючись ст. 128 КАС України, вважає можливим продовжити розгляд справи на підставі наявних доказів за відсутністю не з'явившегося учасника процесу.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами" № 1691-ІV від 18.02.2010 року спори з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них розглядаються у порядку цивільного судочинства.
При цьому у Прикінцевих та перехідних положеннях Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами" визначено, що після набрання чинності цим Законом адміністративні суди завершають розгляд справ, провадження в яких було відкрито за пунктом 3 частини першої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України. Адміністративні позови, апеляційні та касаційні скарги чи подання, подані до набрання чинності цим Законом до відповідних адміністративних судів в адміністративних справах, передбачених пунктом 3 частини першої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України, і за якими провадження не відкрито, передаються цими судами до відповідних судів, які здійснюватимуть їх розгляд у порядку цивільного судочинства.
Враховуючі, що позивач - ОСОБА_1 звернувся із позовною заявою до суду 06 листопада 2009 року та провадження у порядку Кодексу адміністративного судочинства України відкрито до набрання законної сили Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами" № 1691-ІV від 18.02.2010 року, тому вирішення даної позовній заяви підлягає завершенню у порядку Кодексу адміністративного судочинства України.
Судом встановлено, що відповідно до наказу заступника Міністра оборони України № 102 від 12 червня 2008 року підполковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за пунктом 63 підпункту “г” (у зв'язку з скороченням штатів), Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України (з правом носіння військової форми одягу).
Наказом командира військової частини А-1743 № 210 від 12.10.2009 року головний редактор Центрального друкованого органу Міністерства оборони України "Народна Армія" підполковник ОСОБА_1, якій звільнений наказом заступника Міністра оборони України у запас за п.63 п.п. "г" (у зв'язку зі скороченням штатів) знятий з речового забезпечення з 30.06.2008 року.
Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Заборона обмежень прав військовослужбовців встановлена статтею 2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", згідно з якою ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Судом встановлено, що відповідно до довідки № 55 від 30.12.2009 року (виданої 26.04.2010 року за вих. №899) про одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі до 11.03.2000 року підполковник ОСОБА_1 не отримав речове майно на суму 1335,02 гривень, та довідки за № 56 від 30.12.2009 року про вартість речового майна, що підлягає видачі після 11.03.2000 року при звільненні в запас у сумі 4773,35 гривень, а всього ОСОБА_1 не отримав під час проходження служби речового майна на загальну суму 6108,37 гривень.
Крім того, як свідчать матеріали справи наказом командира військової частини А-1743 ОСОБА_1 була нарахована грошова компенсація замість невикористаного речового майна в сумі 6108,37 гривень, що підвереджується листом командира військової частини А-1743 від 16.10.2009 року (вих. № 2053) (а.с.9).
Судом встановлено, що станом на день розгляду справи зазначена компенсація в сумі 6108,37 гривень відповідачем ОСОБА_1 не виплачена.
Судом встановлено, що Законом України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів” № 1459-III від 17.02.2000 року призупинена дія частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна.
Однак, Законом України № 328-V від 03.11.2006 року введена в дію стаття 9-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка не зупинялася будь-яким нормативно-правовим актом, та на яку не поширюється зупинення, встановлене Законом України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів ”.
Частиною 1 статті 9-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою КМ України от 28 жовтня 2004 року № 1444, військовослужбовці у разі звільнення з військової служби у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.
Таким чином, законодавством України передбачено право вибору військовослужбовцем, який звільнюється зі Збройних Сил України отримати речове майно в натурі або грошову компенсацію за нього. Зазначене право не може бути обмежено, скасовано або змінено відповідачем на власний розсуд без передбачених законом підстав.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. Згідно з частиною 2 статті 12 Закону у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації, які не можуть бути скасовані чи призупинені без їх рівноцінної заміни.
Суд враховує, що підпунктом 1 пункту 67 розділу II Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 р. № 107-VI частина 2 статті 12 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" була змінена стосовно неможливості скасування чи призупинення визначених законом пільг, гарантій та компенсацій без їх рівноцінної заміни.
З'ясовуючи питання про можливість застосування до спірних правовідносин Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” суд виходить з наступного.
Відповідно до частин 1, 2 статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому нормативному акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Фізичним та юридичним особам для захисту порушених прав відповідно до частини 3 статті 8 КАС України гарантується звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції.
Статтею 1 Конституції України Україна проголошено демократичною, соціальною, правовою державою. Статтею 2 Конституції України визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави. Відповідно до статті 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Статтею 22 Конституції України встановлено, що зміст та обсяг прав і свобод людини при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений.
Утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами Украйни встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.
Відповідно до частин 2,3 статті 22 Конституції України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Конституцією України, в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
На підставі статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їх.
Таким чином, будь-які закони, які регулюють правовідносини стосовно прав та свобод громадян, у тому числі Закон України “Про державний бюджет на 2008 рік” мають відповідати вимогам Конституції та Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Крім того, встановлений частиною 2 статті 95 Конституції України, частиною 2 статті 38 Бюджетного кодексу України перелік відносин, які регулюються Законом України про Державний бюджет є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, у тому числі Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
Отже, виключення Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 р. № 107-VI з частини 2 статті 12 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" норм про неможливість скасування чи призупинення визначених законом пільг, гарантій та компенсацій без їх рівноцінної заміни, обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених зазначеним Законом.
Враховуючи викладене, Рішенням Конституційного Суду від 22.05.2008, № 10-рп/2008 "У справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України)" визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) підпункт 1 пункту 67 розділу II Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік ” від 28.12.2007 р. № 107-VI .
Суд враховує, що відповідно до пунктів 6,7 Рішення Конституційного суду України від 22.05.2008, № 10-рп/2008 рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Таким чином, при визначені розміру та порядку виплати компенсації за недоотримане речове майно військовослужбовцям необхідно керуватися частиною 1 статті 9-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", пунктом 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою КМ України от 28 жовтня 2004 року № 1444.
Вирішуючи питання з якого саме відповідача має бути стягнена зазначена заборгованість судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що позивач проходив службу та знаходилася на грошову забезпеченні у Центральному друкованому органі Міністерства оборони України "Народна армія", що підтверджується поясненнями позивача, представника відповідача у судовому засіданні, а також наказом про звільнення ОСОБА_1 від 30.06.2008 року, іншими матеріалами справи та не оспорювалось сторонам під час судового розгляду.
У той же час позивач перебував на речовому забезпеченні в військовій частині А-1743, що підтверджується поясненнями відповідачів, листом військової частини А-1743 від 16.10.2009 року № 2053, а також наказом командира військової частини А-1743 № 210 від 12.10.2009 року, яким головний редактор Центрального друкованого органу Міністерства оборони України "Народна Армія" підполковник ОСОБА_1 був знятий з речового забезпечення, та іншими матеріалами справи.
Згідно пункту 2.8. Наказу Міністерства оборони України від 31.01.2006 № 45 "Про заходи щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 N 1444" військовослужбовці речовим майном забезпечуються, як правило, військовою частиною, у списках якої вони перебувають.
Військові частини, які самостійно не ведуть військове господарство, розпорядженням начальника Центрального управління речового забезпечення, начальника речової служби ОК (СВ, ВМС), начальника ВТЗВ прикріплюються на речове забезпечення до інших військових частин.
Пунктом 2.10. Наказу передбачено, що витребування речового майна проводиться:
- військовими частинами, які входять до складу з'єднань, а також військовими частинами, які прикріплені до них на забезпечення за звітами-заявками, що подаються до речової служби з'єднання;
- з'єднаннями та військовими частинами, які перебувають на забезпеченні в ОК (СВ, ВМС), - за звітами-заявками, що подаються до речової служби ОК (СВ, ВМС);
- ОК (СВ, ВМС) - за звітами-заявками, що подаються до Центрального управління речового забезпечення.
Центральне управління речового забезпечення подає до Департаменту постачання матеріальних ресурсів заявку на закупівлю речового майна та звіт-заявку на речове майно поточного забезпечення, отримане від промисловості за звітний період.
Таким чином, повноваження щодо визначення та витребування речового майна для військовослужбовців, які проходять службу у військових частинах, що не ведуть речове господарство, до якої також належить Центральний друкований орган Міністерства оборони України "Народна армія", покладається на військову частину, до якої вони або їх військовослужбовці прикріплені на забезпечення, тобто на військову частину А-1743.
Відповідно до п. 3.1.12. Наказу Міністерства оборони України від 31.01.2006 № 45 "Про заходи щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 N 1444" грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
Пунктом 3.1.13. Наказу передбачено, що оплата вартості пошиття предметів обмундирування та взуття, а також виплата грошової компенсації здійснюється за рахунок відповідних статей кошторису Міністерства оборони України.
Судом встановлено, що розмір грошової компенсації замість невиданого речового майна визначено військовою частиною А-1743, на підставі наказу командира військової частини А-1743 від 12.10.2009 року № 210, який видано відповідачем після звільнення позивача з військової служби.
Таким чином, витрати на забезпечення та виплату грошової компенсації за не отримане речове майно компенсуються згідно відповідних статей кошторису саме тій військовій частині, яка веде облік та забезпечення речовим майном, тобто військовій частині А-1743, яка також видала довідку про розмір заборгованості перед позивачем.
Доводи представника відповідача військової частини А-1743 про стягнення коштів за не отримане позивачем під час проходження служби речове забезпечення з Центрального друкованого органу Міністерства оборони України "Народна армія", в якій проходив службу позивач та отримував саме грошове забезпечення, не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 року після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Отже, зазначеним Положенням передбачений обов'язок Центрального друкованого органу Міністерства оборони України "Народна армія", в якій проходив службу позивач, забезпечити його лише грошовим, що є в його розпорядженні.
Пунктом 215 Положення передбачено, що грошове, продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, які звільняються зі строкової військової служби, здійснюється відповідно до законодавства. Військовослужбовцям, звільненим зі строкової військової служби у запас, командування військової частини видає обліково-послужну картку, припис, службову характеристику та медичну книжку.
Як встановлено судом, діючим законодавством передбачено виплата грошової компенсації саме тією військовою частиною, витрати якої на зазначені цілі фінансуються з згідно статей кошторису.
Оскільки зазначені видатки несе виключно військова частина А-1743, то саме вона є належним відповідачем по справі та зобов'язана виплатити позивачу компенсацію.
Позивача звільнено з військової служби у зв'язку у запас у зв'язку зі скороченням штатів (тобто заплановано), проте доказів здійснення будь-яких заходів для забезпечення речовим майном або виплати належної суми грошового забезпечення замість не отриманого речового майна військовою частиною А-1743 не надано.
Суд звертає увагу учасників процесу, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання відповідачем на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, судом не приймається до уваги. Так, у справі “Кечко проти України Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання дискримінуючої невиплати компенсації за отримане речове майно звільненим військовослужбовцям.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд задовольняє позовні вимоги позивача у частині стягнення з військової частини А-1743 компенсації за не отримане речове майно у сумі 6108,37 гривень.
При цьому суд зазначає, що оскільки відповідач Центральний друкований орган Міністерства оборони України "Народна армія" був залучений до участі по справі у якості відповідача за ініціативою суду з урахуванням заперечень відповідача - військової частина А-1743 для всебічного та повного з'ясування обставин по справі, при цьому позивачем окремих вимог до відповідача - Центрального друкованого органу Міністерства оборони України "Народна армія" не пред'являлося, суд задовольняє позовні вимоги у повному обсязі про стягнення компенсації з військової частини А-1743.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд находить, дії командування військової часини А-1743 щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане речове майно при звільненні його з військової служби такими, що суперечать чинному законодавству, а саме частині 1 статті 9-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", пункту 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою КМ України від 28 жовтня 2004 року № 1444, отже позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Суд враховує, що рішення, дії суб'єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Приймаючи рішення по справі або вчинюючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та неможе проявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Суд також враховує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.
На підставі викладеного, суд вважає, що дії військової частини А-1743 стосовно відмови у виплати компенсації позивачу, не можуть бути визнані такими, що відповідають закону, є безсторонніми (неупередженими) та добросовісними.
Посилання відповідача, щодо пропуску річного строку звернення до адміністративного суду, встановленого ст. 99 КАС України, у судовому засіданні не знайшли свого підтвердження, оскільки відповідачем - військовою частиною А-1743 наказ № 210, яким позивача знято з речового забезпечення військової частини А-1743 був прийнятий лише 12 жовтня 2009 року.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, твердження відповідача не обґрунтованими, відповідач не надав жодного доказу, який би свідчив про ознайомлення позивача з зазначеним наказом № 210 від 12.10.2009 року про зняття з речового забезпечення та не надав доказів, які б підтверджували, коли саме позивач дізнався про порушення його прав та інтересів або доказів того, коли саме позивач повинен був дізнатись про таке порушення, з урахуванням, що наказ № 210 від 12.10.2009 року про зняття позивача з речового забезпечення з 30.06.2008 року був прийнятий після дати знаття позивача з речового забезпечення більше ніж один рік.
Натомість судом встановлено, що позивачу стало відомо про відмову у виплати компенсації за речове забезпечення лише з листа відповідача № 2053 від 16.10.2009 року (а.с. 9).
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позивач, звернувшись до суду з позовною заявою 06 листопада 2009 року, не пропустив річний строк звернення до суду, передбачений ст. 99 КАС України, навіть з дати прийняття наказу № 210 від 12.10.2009 року про зняття з речового забезпечення, а отже і не підлягає застосуванню наслідки порушення строків звернення до адміністративного суду, передбачені ст. 100 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Враховуючі наявну у матеріалах справи квитанцію про сплату судового збору у розмірі 3,40 гривень, дані витрати підлягають поверненню позивачу.
У судовому засіданні 26 квітня 2010 року оголошена вступна та резолютивна частина постанови, постанова у повному обсязі складена 05 травня 2010 року.
На підставі викладеного, керуючись статтями 158, 159,160, 163 КАС України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
2. Визнати дії командування військової частини А-1743 щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане під час проходження служби речове майно протиправними.
3. Стягнути з військової частини А-1743 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за не отримане під час проходження служби речове майно в сумі 6108 (шість тисяч сто вісім) гривень 37 копійок.
4. Стягнути на користь позивача ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 3 (три) гривень 40 копійок.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набирає законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Протягом 10 днів з дня складення постанови у повному обсязі через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим може бути подана заява про апеляційне оскарження в порядку цивільного судочинства, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).
Суддя Кудряшова А.М.