ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
02 грудня 2021 року Справа № 923/944/21
Господарський суд Херсонської області у складі судді Ярошенко В.П., розглянувши справу
за позовом: Комунального підприємства "Комунальне транспортне підприємство", м.Каховка, Херсонська область
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Гадомської Валентини Олександрівни, м. Каховка, Херсонська область
про стягнення заборгованості в сумі 13438,71 грн.
без виклику сторін
Комунальне підприємство "Комунальне транспортне підприємство" (код ЄДРПОУ 32179471) звернулось до Господарського суду Херсонської області із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Гадомської Валентини Олександрівни (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за Договором про надання послуг 035/г-16 від 01.03.2016 року в сумі 13 438,71 грн.
Позов обґрунтовано твердженням про неналежне виконання відповідачем зобов'язань за вказаним договором. Так позивач зазначає, що Відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по оплаті наданих послуг не виконав і допустив прострочення виконання грошового зобов'язання, тому його дії є порушенням договірних зобов'язань, і він вважається таким, що прострочив виконання. У зв'язку з чим у Відповідача перед Позивачем виник борг, який на сьогоднішній день є не погашеним.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.07.2021 р. даний позов передано на розгляд судді Ярошенко В. П.
Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 16.07.2021 відкрито провадження у справі № 923/944/21, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Цією ж ухвалою встановлено відповідачу строк для подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та відзиву на позовну заяву із додержанням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України п'ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
На адресу суду повернулась ухвала суду від 16.07.2021 направлена відповідачу з відмітками пошти - "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
На виконання приписів господарського процесуального кодексу України, ухвали суду винесені у даній справі направлені учасникам провадження рекомендованою поштою з повідомленням.
Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
З метою належного повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, вищевказані ухвали були направлені судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 74800, м. Каховка, вул. Ворошилова (пр-т Європейський), 22 кв. 77.
Згідно з ч.6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Також судом враховано висновок Європейський суд з прав людини зробив, про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження ( Рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України").
Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).
Відтак, особа, яка добросовісно користується наданими законом процесуальними правами, зобов'язана слідкувати за перебігом розгляду своєї заяви, у зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.
Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 Господарського процесуального кодексу України).
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі, судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
При ухваленні рішення у даній справі суд враховує наступне.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянути впродовж розумного строку.
В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.
Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.
Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст.9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ч.2 ст.3 ГПК України.
Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ст.17 Закону "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.
Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.
Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003 № 01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008 № 01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".
Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 (§ 51).
Таким чином, норми ГПК України щодо строків розгляду справи не узгоджуються з нормами Конвенції про захист прав людини і основних свобод, яка є частиною національного законодавства і має пріоритет над національним законодавством, та із практикою Європейського суду з прав людини, яку суди мають використовувати як джерело права при вирішенні спорів.
Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Так, враховуючи принцип незмінності складу суду, з метою повного, об'єктивного, всебічного розгляду справи, на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд розглянув дану справу строком понад шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Матеріали справи свідчать, що 01.03.2016 Між Комунальним підприємством "Комунальне транспортне підприємство" (надалі - Позивач) та Фізичною особою-підприємцем Гадомська Валентина Олександрівна (надалі - Відповідач) було укладено Договір про надання послуг із зберігання, перевезення та захоронення твердих побутових відходів № 035/г-16 від 01.03.2016 року в сумі 13 438,71 грн. (надалі - договір).
Згідно п. 1.1. Договору в порядку та на умовах, визначних цим Договором, Виконавець зобов'язується протягом визначеного в Договорі строку надавати за плату наступні послуги (надалі іменуються "послуги"):
- зберігання, перевезення та захоронення твердих побутових відходів на об'єктах Виконавця за адресою вул. Кооперативна 3 ТД "Слов'янський базар", а Замовник зобов'язується оплачувати надані послуги відповідно до норми накопичення.
Згідно п. 1.2. Договору вартість послуги з вивозу та захоронення 1 м3 становить 91,33 грн.(дев'яносто одна грн. 33 коп.) з ПДВ, що затверджена рішенням Виконавчого комітету Каховської міської ради від 11.11.2014 року №260. Розрахункова річна сума оплати за послуги становить 4109,85 грн. (чотири тис. сто дев'ять грн. 85 коп.). Середньомісячна вартість послуг становить 342,49 грн. (триста сорок дві грн., 49 коп.).
Відповідно до п.3.1 Договору за надання передбачених цим Договором послуг Замовник сплачує Виконавцю вартість виконаних робіт згідно рахунку-акту протягом 10 робочих дні з моменту отримання рахунку.
За твердженням Позивача, відповідно до оборотно-сальдової відомості станом на 01.06.2021 року заборгованість за Договором становить 13 438,71 грн.
Позивач зазначає, для вирішення питання в досудовому порядку Відповідачу направлялася претензія на суму 15049,11 грн. Після направлення претензії Відповідачем було сплачено частину заборгованості але до сьогоднішнього часу заборгованість не погашена в повному обсязі.
Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Установлені судом обставини наявності укладеного договору, свідчать про виникнення між його сторонами майново-господарських зобов'язань, у силу яких у відповідності до приписів статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України одна сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а інша (управнена) сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За частиною 1 статті 175 того ж Кодексу майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зміст та умови договору, аналіз правовідносин та господарсько-договірних зобов'язань (майново-господарських зобов'язань у відповідності до частини 1 статті 179 ГК України), які виникли між сторонами на його підставі, з огляду на вказані правові положення, свідчать, що за своєю юридичною природою між ними укладений договір надання послуг.
Зокрема, згідно з приписами статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (абз. 1 ч. 1 ст. 530 ЦК).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 612 ЦК).
Позивач в обґрунтування наявності заборгованості відповідача посилається на такий доказ, як акт звірки взаєморозрахунків між сторонами договору оренди.
Надаючи правову оцінку акту звірки взаєморозрахунків, що наданий позивачем, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно визначень, що містяться у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію
Також частина 1 статті 9 згаданого Закону України визначає, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
При цьому згідно частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити:
- назву документа (форми);
- дату складання;
- назву підприємства, від імені якого складено документ;
- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Разом із тим, відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин.
Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг, оренди тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Тобто акт звірки взаєморозрахунків (в тому числі підписаний та завірений з боку Сторін), може бути прийнятий судом як додатковий доказ, що засвідчує факт заборгованості відповідача за Договором лише у випадку, якщо відомості, що містяться у такому акті звірки не суперечать наявним в матеріалах справи первинним документам.
Відповідно до п. 3.2 Договору здавання послуг Виконавцем та приймання їх результатів Замовником оформлюється Актом приймання-передачі наданих послуг, який підписується уповноваженими представниками сторін протягом 3 (трьох) робочих днів фактичного надання послуг або складання такого.
Отже, за умовами договору первинним документом, який підтверджує факт приймання-передачі наданих послуг, а також є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отримані послуги, є акти виконаних робіт (послуг).
Згідно частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підставі яких можна встановити факт заборгованості відповідача та дійти висновку про наявність спірної суми заборгованості у розмірі 13438,71 грн.
Наявність заборгованості за актом звірки взаєморозрахунків не підтверджена первинними документами, а відтак такий акт звірки не може вважатися належним та допустимим доказом, на підставі якого можливе стягнення суми боргу з відповідача.
Отже, позовні вимоги Комунального підприємства "Комунальне транспортне підприємство" є необґрунтованими, документально не підтвердженими, а тому задоволенню не підлягають.
Судові витрати по сплаті судового збору відповідно до приписів ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.
На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 129, 232-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційні скарги на рішення суду подаються учасниками справи протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення, через місцевий суд, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності новою редакцією Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Рішення складено та підписано 02.12.2021.
Суддя В.П.Ярошенко