15 листопада 2021 року Справа № 915/1151/21
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,
за участю секретаря судового засідання Мавродій Г.В.,
за участю сторін:
від позивача (представника позивача) в судове засідання не з'явився,
від відповідача (представника відповідача) - Коваленко Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовом: Моторного (транспортного) страхового бюро України, 02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 8, код ЄДРПОУ 21647131; електронна пошта: mtibu@mtibu.kiev.ua
представник: адвокат Панасюк Олег Миколайович, 65023, м. Одеса, вул. Ніжинська, 11, офіс 501, електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1
до відповідача: Військової частини “ НОМЕР_1 ”, 54025, Військове містечко, 100, м. Миколаїв, код ЄДРПОУ НОМЕР_2
про: стягнення 36162,49 грн.
Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н, без дати, в якій просить суд стягнути з Військової частини “ НОМЕР_1 ” суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 36162,49 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилається на наступне.
21 січня 2020 року в м. Краматорську (Донецька область) мала місце дорожньо-транспортна пригода (далі ДТП) за участі автомобіля марки “УАЗ-3962”, під керуванням водія військовослужбовця військової частини “А-1080” ОСОБА_1 та пасажирського тролейбусу “ДНІПРО Т-203”, під керуванням водія ОСОБА_2 . Вказує, що постановою Краматорського міського суду Донецької області від 04.02.2020, винним у вищевказаній ДТП визнаний водій ОСОБА_1 , який на час пригоди проходив службу у ВЧ “ НОМЕР_1 ”. Зазначає, що внаслідок ДТІІ тролейбус “ДНІПРО Т-203”, реєстраційний номер НОМЕР_3 , отримав пошкодження, а його власник зазнав матеріальних збитків. Згідно довідки Національної поліції України, автомобіль марки “УАЗ-3962”, військовий реєстраційний номерний знак НОМЕР_4 належить ВЧ “ НОМЕР_1 ”. Також вказує, що на час скоєння цієї пригоди транспортний засіб “УАЗ-3962” не був забезпечений полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Зазначає, що заподіяна відповідачем шкода, яка виникла внаслідок ДТП не була відшкодована потерпілій особі. У зв'язку з настанням події Комунальне підприємство “Краматорське трамвайно-тролейбусне управління” 22.05.2020 звернулося до МТСБУ із заявою про виплату відшкодування; МТСБУ 14.07.2020 здійснило виплачу відшкодування потерпілій стороні в розмірі 36162,49 грн.
Разом із позовною заявою позивачем подано до суду заяву на отримання судових повісток, повідомлень в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлення або електронну адресу: mtsbuodessa@i.ua.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 02.08.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №915/1151/21, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 30.08.2021, запропоновано відповідачу в 15-денний строк від дня отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов, оформлений згідно вимог ст. 165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтується заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем, а також документами, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи; запропоновано позивачу, в 5-денний строк від дня отримання відзиву на позов, надати суду відповідь на відзив, оформлену згідно вимог ст. 166 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтується відповідь позивача, якщо такі докази не надані відповідачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відповіді на відзив і доданих до нього доказів іншим учасникам справи; запропоновано відповідачу подати до суду заперечення на відповідь на відзив, які мають відповідати вимогам ст. 167 ГПК України, протягом 5 днів з дня одержання відповіді на відзив.
26.08.2021 до суду від позивача надійшла заява б/н від 26.08.2021 про проведення судових засідань за відсутності представника позивача.
30.08.2021 до суду від відповідача надійшло клопотання б/н від 30.08.2021, в якому відповідач просить суд відкласти підготовче засідання, поновити строк на подання відзиву.
Ухвалою суду від 30.08.2021, яку занесено до протоколу судового засідання, продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів, клопотання представника відповідача задоволено, відкладено підготовче засідання на 25.10.2021.
13.09.2021 до суду від відповідача надійшов відзив №1400 від 13.09.2021 на позовну заяву, в якому відповідач вважає, що позов є безпідставним, а викладені в ньому доводи підлягають відхиленню в повному обсязі. Відповідач зазначає, що відповідно до наказу командира Військової частини “ НОМЕР_1 ” №184 від 28.12.2019 “Щодо закріплення водійського складу за транспортними засобами військової частини” санітарний УАЗ-39621 номерний знак НОМЕР_4 закріплений за ст. солдатом ОСОБА_1 . Відповідно до підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, позивач після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону, а саме, учасники бойових дій, які керують транспортними засобами звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на всій територій України. У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 являється учасником бойових дій, відшкодування заподіяної шкода виконується за рахунок коштів фонду захисту потерпілих, у відповідності до підп. г п. 41.1 ст. 41 Закону.
17.09.2021 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 16.09.2021, в якій позивач не погоджується з зазначеними запереченнями у відзиві на позовну заяву. Так, позивач зазначає, що довідка, на яку посилається відповідач, не є тим належним і допустимим доказом в підтвердження віднесення ОСОБА_1 до пільгової категорії громадян. Крім того, у даному випадку військовослужбовець ОСОБА_1 не є власником автомобіля УАЗ-3962. Державний (військовий) номерний знак НОМЕР_4 , вказаний транспортний засіб належить Військовій частині “ НОМЕР_1 ”.
Ухвалою суду від 25.10.2021, яку занесено до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.11.2021.
29.10.2021 до суду від відповідача надішли заперечення №1715 від 28.10.2021 на відповідь на відзив, в яких відповідач зазначає, що відповідно до Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Тобто власником автомобіля марки УАЗ-3962 військовий номер НОМЕР_4 є держава, а не як стверджує позивач Військова частина “ НОМЕР_1 ”.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
Як встановлено постановою Краматорського міського суду Донецької області від 04.02.2020 по справі №234/1173/20, 21.01.2020 в м. Краматорську Донецької область водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом УАЗ 3962, номерний знак НОМЕР_4 , по вул. Кирилкіна при виїзді на нерегульоване перехрестя з вул. Маяковського, не надав переваги в русі транспортному засобу - тролейбус пасажирський Дніпро-Т203, номерний знак НОМЕР_3 , який рухався по головній дорозі, та скоїв з ним зіткнення. При ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
Також зазначеною постановою встановлено, що водій ОСОБА_1 , порушив вимоги п. 16.11 ПДР України та здійснив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.
Цією ж постановою визнано ОСОБА_1 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та піддано адміністративному стягненню в вигляді штрафу в доход держави в розмірі 340,00 грн.
У відповідності до ч.ч. 4, 6 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до довідки про дорожньо-транспортну пригоду №3020021808822610 Національної поліції України, транспортний засіб УАЗ 3962, державний номерний знак НОМЕР_4 належить В/Ч НОМЕР_1 та не був застрахований відповідачем відповідно до вимог Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”(а.с. 9-12).
13.05.2020 Комунальне підприємство “Краматорське трамвайно-тролейбусне управління” (власник пошкодженого транспортного засобу Тролейбус “Дніпро Т-203”, державний номерний знак НОМЕР_3 ) звернувся до позивача з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (а.с. 15-16).
22.05.2020 Комунальне підприємство “Краматорське трамвайно-тролейбусне управління” звернулось до позивача з заявою №20443, у якій відповідно до ст. 35, п. 41.1 ст. 41 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” просив здійснити відшкодування оціненої шкоди заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 18).
09.07.2020 позивач наказом №7164 від 09.07.2020, відповідно до ст. 41 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, приймаючи до уваги довідку №1 від 24.06.2020 про розмір відшкодування шкоди та документи надані по справі №67663 МТСБУ, наказав Департаменту фінансів сплатити на рахунок Комунального підприємства “Краматорське трамвайно-тролейбусне управління” грошові кошти в розмірі 36162,49 грн. за шкоду заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 45-46).
Позивачем сплачено Комунальному підприємству “Краматорське трамвайно-тролейбусне управління” грошові кошти у сумі 36162,49 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1480129 від 14.07.2020 з призначенням платежу: “Виплати по справі №67663, згідно наказу №7164 від 09.07.2020 р., т.з. 0224” (а.с. 47).
Предметом даного спору є вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів в порядку регресу в сумі 36162,49 грн.
Позивач звертався до відповідача з листом №14975 від 18.05.2020, в якому просив відповідача, зокрема, повідомити про наявність чинного на дату ДТП договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (а.с. 48).
Відповідач листом №1091 від 16.06.2020, повідомив позивача про те, що у Військової частини “ НОМЕР_1 ” відсутній договір цивільно-правової відповідальності. Крім того, відповідач повідомив, що ОСОБА_1 у період з 29.07.2019 по 23.05.2020 брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів на території Донецької та Луганської областях, має право на статус учасника бойових дій. До листа відповідачем додано довідку про участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення (а.с. 49-50).
Спеціальним Законом, який регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України є Закон України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.
Відповідно до п.п. 33.1.4 п. 33.1 ст. 33 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Відповідно до пунктів 34.1, 34.2 статті 34 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування.
Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
Положеннями абзаців 1-2 п. 39.1. ст. 39 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” закріплено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого Статуту.
Відповідно до п. 39.2.1 ст. 39 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” основними завданнями МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.
Відповідно до п. 40.3. ст. 40 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” МТСБУ має право залучати аварійних комісарів, експертів або юридичних осіб, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти у порядку, встановленому Уповноваженим органом, для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків у випадках, визначених у ст. 41 цього Закону.
Підпунктом а) п. 41.1. ст. 41 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам п. 1.7 ст. 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України “Про страхування” страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і, з настанням якої, виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Згідно з пп. 38.2.1. п. 38.2 ст. 38 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у п. 13.1 ст. 13 цього Закону.
Органами, які здійснюють управління військовим майном згідно зі статтею 1 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” Міністерство оборони України як центральний орган управління ЗСУ здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами ЗСУ, зокрема у разі їх розформування.
Згідно зі статтею 3 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” військове майно закріплюється за військовими частинами ЗСУ на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до ЗСУ і закріплення його за військовою частиною ЗСУ воно набуває статусу військового майна.
Згідно зі статтею 1 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” військове майно - це державне майно (зокрема, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси), закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі також - ЗСУ).
Відповідно до частини другої статті 14 Закону України “Про Збройні Сили України” майно, закріплене за військовими частинами ЗСУ, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.
Згідно з частиною 1 статті 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
Відповідно до статті 5 Закону України “Про господарську діяльність у Збройних Силах України” за шкоду і збитки, заподіяні правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.
Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України.
Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц.
За загальними правилом закріпленим у ч. 2 ст. 1187 Цивільного Кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.
За приписами ст. 1187 Цивільного Кодексу України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Згідно із ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Під джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо) (Аналогічна правова позиція викладена в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27.03.1992 №6).
Відповідно до ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Суд звертає увагу, що якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відповідальність покладається на особу, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, тобто першочерговим у визначені особи, яка несе відповідальність за завдану шкоду є власник такого джерела.
Відповідно до п. 1.6 ст.1 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні, зокрема, власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди був працівником (військовослужбовцем) Військової частини “А 1080”.
Отже, Військова частина “А 1080” є особою, що відповідальна за шкоду, заподіяну у дорожньо-транспортній пригоді, що відбулась 21.01.2020, а до МТСБУ, як особи, що виплатила страхове відшкодування, перейшло право зворотної вимоги (регресу), яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки.
У контексті справи, що розглядається, діяльність із використання, зберігання й утримання транспортної машини має ознаки джерела підвищеної небезпеки. Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ним військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, то саме вони несуть відповідальність згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України.
Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст.ст.76,77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть
У відповідності ч.1 до ст.79 ГПК України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
За результатами дослідження наданих учасниками доказів, суд дійшов висновку про доведеність, законність та обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог, а отже наявність підстав для задоволення їх в повному обсязі.
Враховуючи положення ч. 1 ст.9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі “Проніна проти України” у рішенні від 18.07.2006 та у справі “Трофимчук проти України” у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.
Судовий збір у сумі 2270,00 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 11, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Військової частини “ НОМЕР_1 ” ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 8, код ЄДРПОУ 21647131; електронна пошта: mtibu@mtibu.kiev.ua) суму сплаченого відшкодування в розмірі 36162,49 грн., а також судовий збір у сумі в розмірі 2270,00 грн.
Рішення суду, у відповідності до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 25.11.2021.
Суддя Н.О. Семенчук