ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.12.2021Справа № 910/15351/21
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Спичака О.М.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пекканіска»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптімум ред»
про стягнення 465 215,76 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Пекканіска» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптімум ред» про стягнення 465 215,76 грн., з яких 400 799,68 грн. основного боргу, 35 636,88 грн. пені, 7394,00 грн. 3% річних, 21 385,20 грн. інфляційних втрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем не виконано належним чином взятих на себе зобов'язань за договором №2-231020 від 23.10.2020 в частині повної та своєчасної плати за користування орендованим обладнанням.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/15351/21. При цьому, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку про можливість здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою від 27.09.2021 встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву у визначений судом у відповідності до господарського процесуального закону строк не скористався.
При цьому, 23.11.2021 від відповідача судом отримано заяву про ознайомлення з матеріалами справи та клопотання про залишення позовної заяви без руху на підставі ч. 1 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України з огляду на те, що позивачем не виконано обов'язку щодо направлення копії позовної заяви та додатків відповідачу.
Суд відмовляє в задоволенні вказаного клопотання відповідача, у зв'язку з його необґрунтованістю, оскільки до позовної заяви додано докази направлення позивачем копії позовної заяви та додатків до неї на адресу місцезнаходження відповідача: 01103, м. Київ, вул. М. Бойчука, 26, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Наразі, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Одночасно, з огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
23.10.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптімум ред» (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пекканіска» (орендодавець) було укладено договір оренди обладнання №2-231020 (далі - Договір), у відповідності до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове оплатне користування обладнання, перелік якого визначається орендарем у договорі, актах приймання-передачі обладнання, актах надання послуг. Орендар використовує отримане за цим договором обладнання у власній господарській діяльності, дотримуючись вимог законодавства України та положень цього договору.
Перелік обладнання, строк оренди обладнання, об'єкт виконаних робіт, вартість оренди обладнання, строк та порядок розрахунків визначаються договором (п. 1.2 Договору).
Пунктом 4.1 Договору передбачено, що орендодавець передає обладнання в оренду безпосередньо на об'єкті виконання орендарем робіт. Після закінчення строку оренди орендар зобов'язаний повернути обладнання у встановленому цим договором порядку. При цьому, орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю вартість транспортування (доставка/зворотній вивіз) на підставі виставлених орендодавцем рахунків на оплату (у випадку доставки та вивозу обладнання силами орендодавця).
Згідно п. 4.5 Договору підписання представником орендаря акту приймання-передачі обладнання засвідчує факт його передачі в технічно справному стані, за умови відсутності письмово зазначених орендарем виявлених ним недоліків такого обладнання.
За умовами п.п. 4.11, 4.12 Договору орендар повинен повернути обладнання в день закінчення строку оренди. Якщо обладнання за цим договором було передано в оренду на невизначений строк, орендар повинен повернути його орендодавцю протягом 2 робочих днів з моменту отримання відповідної вимоги орендодавця, або в більш тривалий строк, передбачений такою вимогою. Така вимога має бути направлена в письмовій формі шляхом надсилання цінного листа з описом вкладення та/або під розпис передана уповноваженій особі орендаря.
Відповідно п. 4.16 Договору підтвердження факту повернення обладнання орендодавцю є складений та підписаний сторонами акт повернення обладнання з оренди. До підписання сторонами такого акту повернення обладнання з оренди, обладнання вважається таким, що знаходиться в користуванні орендаря, та на нього нараховується орендна плата.
У пункті 5.3 Договору сторонами погоджено, що розмір орендної плати за добу користування кожною одиницею обладнання погоджується сторонами у рахунках на оплату, актах надання послуг, актах передачі обладнання в оренду, умовами цього Договору.
Пунктом 5.5 Договору визначено, що оплата орендарем послуг з оренди обладнання відбувається в порядку передоплати на підставі відповідного рахунку на оплату у розмірі 100% від загальної вартості запланованого періоду оренди, протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання відповідного рахунку від орендаря.
В будь-якому випадку орендар зобов'язаний сплатити орендну плату за час фактичного користування обладнанням не пізніше 5 (п'ятого) числа наступного за звітнім місяця (п. 5.5.1 Договору).
Згідно п. 5.7 Договору за фактом закінчення строку оренди (а у випадку, коли він є більшим за один календарний місяць - щомісячно) сторони укладають акт надання послуг.
Пунктом 6.2 Договору встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання орендарем грошових зобов'язань, що виникають на підставі цього договору, орендар зобов'язаний сплатити на користь орендодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 3 проценти річних, пеню від суми невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день такого прострочення.
Нарахування пені за порушення орендарем грошового зобов'язання згідно п. 6.2 цього договору не обмежується шестимісячним строком та нараховується за весь час невиконання або неналежного виконання орендарем грошового зобов'язання (п. 6.3 Договору).
У пункті 8.1 Договору зазначено, що даний договір укладений строком на один календарний рік та вступає в силу з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони не висунули бажання про припинення дії цього договору до моменту або у момент закінчення строку його дії, дія такого договору вважається продовженою на відповідний наступний календарний рік.
Позивач стверджує, що ним у період з 10.10.2020 по 14.09.2021 включно було передано згідно Договору у орендне користування відповідачу підйомники.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір оренди обладнання № 2-231020 від 23.10.2020 як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків з оренди майна.
За актами надання послуг №3846 від 10.12.2020, №3864 від 16.12.2020, №4074 від 31.12.2020, №57 від 16.01.2021, №227 від 30.01.2021 та №416 від 17.02.2021, які підписані обома сторонами, позивач у період з 10.10.2020 по 14.09.2021 включно передав, а відповідач прийняв згідно Договору в орендне користування підйомники.
За умовами п.2.1.3 договору сторони погодили за фактом прийняття (споживання) орендарем послуг з тимчасового оплатного користування обладнанням, складати та направляти орендареві для підписання (в тому числі у електронному вигляді у порядку, передбаченому Законами України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні довірчі послуги», «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність») акти надання послуг щодо всього обсягу спожитих орендарем послуг з тимчасового оплатного користування обладнанням за звітний період, не пізніше 5-го календарного дня з моменту закінчення відповідного орендного періоду.
Згідно з п.3.1.2 договору відповідач зобов'язаний у строк до 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання, але у будь-якому випадку не пізніше 20-го числа наступного за звітним місяця, підписати та повернути орендодавцеві відповідні акти надання послуг.
Так, акти надання послуг №57 від 16.01.2021, №227 від 30.01.2021 та №416 від 17.02.2021 складені в електронному вигляді та підписані сторонами.
При цьому, матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до позивача з претензіями щодо якості орендованого обладнання та вартості наданих послуг з оренди обладнання.
Таким чином, позивач виконав свої обов'язки за договором у повному обсязі та передав відповідачу в оренду майно, передбачене договором.
За твердженнями позивача, за період з 10.10.2020 по 14.09.2021 позивачем було нараховано відповідачу за користування орендованим майном 521 899,56 грн., проте відповідач в порушення обумовлених договірних зобов'язань не сплатив на користь позивача вартість оренди в повному обсязі, лише частково сплативши 121 099,88 грн., внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем на суму 400 799,68 грн., що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Частина 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п. 5.5 договору сторони передбачили, що оплата орендарем послуг з оренди обладнання відбувається в порядку передоплати на підставі відповідного рахунку на оплату у розмірі 100% від загальної вартості запланованого періоду оренди, протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання відповідного рахунку від орендаря.
В будь-якому випадку орендар зобов'язаний сплатити орендну плату за час фактичного користування обладнанням не пізніше 5 (п'ятого) числа наступного за звітнім місяця (п. 5.5.1 Договору).
Матеріали справи не містять доказів повернення обладнання відповідачем позивачу з орендного користування.
Судом було встановлено, що позивачем надано відповідачу в орендне користування обладнання у період з 10.10.2020 по 14.09.2021 включно, загальну сума оренди за цей період склала 521 899,56 грн.
Як зазначає позивач, відповідачем не було сплачено суму заборгованості в розмірі 400 799,68 грн., а тому просить стягнути з відповідача вказану суму основної заборгованості.
Відтак, відповідач, у порушення взятих на себе на умовах п.5.5 та п.5.5.1 договору зобов'язань, не виконав наявний обов'язок щодо оплати за оренду майна в розмірі 400 799,68 грн.
Наразі, будь-яких доказів про сплату вказаної заборгованості в матеріалах справи не міститься.
Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на викладене вище, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання та не спростував заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що відповідачем були порушені зобов'язання, обумовлені договором оренди обладнання № 2-231020 від 23.10.2020, та положення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому вимога позивача про стягнення суми заборгованості в розмірі 400 799,68 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 7394,00 грн. 3% річних, 21 385,20 грн. інфляційних втрат та 35 636,88 грн. пені, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, суд зазначає, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Після здійснення перевірки наведеного позивачем розрахунку нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що розрахунок є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).
Так, відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Як було зазначено вище, пунктом 5.5 договору передбачено, що оплата орендарем послуг з оренди обладнання відбувається в порядку передоплати на підставі відповідного рахунку на оплату у розмірі 100% від загальної вартості запланованого періоду оренди, протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання відповідного рахунку від орендаря.
В будь-якому випадку орендар зобов'язаний сплатити орендну плату за час фактичного користування обладнанням не пізніше 5 (п'ятого) числа наступного за звітнім місяця (п. 5.5.1 Договору).
Сторони передбачили п.6.2. договору, що у разі невиконання або неналежного виконання орендарем грошових зобов'язань, що виникають на підставі цього договору, орендар зобов'язаний сплатити на користь орендодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 3 проценти річних, пеню від суми невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день такого прострочення.
У пункті 6.3 Договору сторонами було зазначено, що нарахування пені за порушення орендарем грошового зобов'язання згідно п. 6.2 цього договору не обмежується шестимісячним строком та нараховується за весь час невиконання або неналежного виконання орендарем грошового зобов'язання.
Тобто, сторонами у п.п. 6.2 та 6.3 Договору оренди визначено розмір пені (подвійна облікова ставка Національного банку України), базу нарахування пені (сума невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання), порядок нарахування пені (за кожен день такого прострочення) та визначено строк такого нарахування (за весь час невиконання або неналежного виконання орендарем грошового зобов'язання), а відтак приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, які обмежують період нарахування штрафних санкцій піврічним терміном, не підлягають застосуванню.
Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 218 ст. 216 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, суд дійшов висновку щодо його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 35 636,88 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.
Стосовно розподілу витрат позивача на правову допомогу в розмірі 20 000,00 грн. слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).
Стаття 161 Господарського процесуального кодексу України визначає, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
У позовній заяві позивачем зазначено, що останнім понесено витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
01.01.2020 між адвокатом Філоненком Ярославом Андрійовичем (адвокат) та позивачем (клієнт) укладено Договір №1-010120 про надання правничої (правової) допомоги, відповідно до п. 1.1 якого адвокат взяв на себе зобов'язання надавати необхідну правничу (правову) допомогу клієнту щодо представництва його інтересів у судових справах у господарському, адміністративному процесах, як на стороні позивача, так і на стороні відповідача, а також у виконавчому провадженні.
Відповідно до п.4.2 вказаного договору гонорар складається з суми вартості наданих послуг правничої (правової) допомоги, вартість яких узгоджена сторонами у рахунку на оплату.
Згідно з п.4.6 вказаного договору факт наданої правової допомоги підтверджується актом надання послуг, який відповідним додатком до цього договору.
14.09.2021 між позивачем та адвокатом складено акт наданих послуг №120-1-010120, відповідно до якого адвокатом виконано роботи вартістю 20 000,00 грн.
Гонорар виплачено позивачем адвокату в розмірі 20 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1307 від 14.09.2021.
Підтвердженням того, що Філоненк Ярослав Андрійович є адвокатом свідчить свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ХМ №000256 від 08.05.2019.
Суд зазначає, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
Судом враховано, що Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про відшкодування витрат на розгляд справи за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим: рішення у справах «Двойних проти України» (пункт 80) від 12 жовтня 2006 року,«Гімайдуліна і інші проти України»(пункти 34-36) від 10 грудня 2009 року, «East/West Alliance Limited» проти України» (пункт 268) від 23 січня 2014 року, «Баришевський проти України» (пункт 95) від 26 лютого 2015 року та інші.
У рішенні «Лавентс проти Латвії» (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №910/4515/18.
Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На переконання суду, враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір витрат на правову допомогу адвоката не є обґрунтованим та не є пропорційним до предмета спору, їх розмір не є необхідним та неминучим, а сума не є розумною.
Крім того, виходячи з обставин даної справи, відсутні підстави вважати, що заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір витрат на правову допомогу адвоката у сумі 20000,00 грн відповідає критеріям дійсності та необхідності їх понесення.
Враховуючи викладені обставини, керуючись нормами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку обмежити розмір адвокатських витрат, що були понесені позивачем у даній справі, та які підлягають відшкодуванню позивачем.
Такий висновок суду ґрунтується на вищевикладених обставинах та переконанні, що розмір заявлених витрат не є обґрунтованим та не є пропорційним до предмета спору, їх розмір не є необхідним та неминучим, а сума не є розумною.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 5000,00 грн.
Судовий збір покладається на відповідача у зв'язку з задоволенням позову у повному обсязі (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптімум ред» (01103, м. Київ, вул. М. Бойчука, 26; код ЄДРПОУ 42608715) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пекканіска» (04209, м. Київ, вул. Богатирська, буд. 11; код ЄДРПОУ 35411500) 400 799 грн. 68 коп. основного боргу, 7394 грн. - 3% річних, 21 385 грн. 20 коп. - інфляційних втрат, 35 636 грн. 88 коп. - пені, 6978 грн. 24 коп. витрат по сплаті судового збору та 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.М. Спичак