вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" грудня 2021 р. Справа№ 910/10087/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Агрикової О.В.
суддів: Мальченко А.О.
Чорногуза М.Г.
Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,
за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання,
розглянувши апеляційну скаргу
Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву
на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 (повний текст рішення складено 01.10.2021)
у справі № 910/10087/21 (суддя Картавцева Ю.В.)
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Форсаж Клуб"
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Національний авіаційний університет
про зобов'язання вчинити дії та визнання правовідносин припиненими, -
У 2021 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Форсаж Клуб" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву про зобов'язання вчинити дії та визнання правовідносин припиненими.
Позов обґрунтовано тим, що позивач, з 24.01.2021 року по 08.06.2021 року не мав права використовувати об'єкт оренди за його цільовим призначенням через запровадження на території України карантинних заходів, та, відповідно, був звільнений від сплати орендної плати на період дії карантину. Проте, відповідачем в порушенням норм законодавства було надіслано позивачу вимоги про сплату орендної плати.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 року позовні вимоги задоволено частково. Зобов'язано Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву провести перерахунок розміру орендної плати за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 2739 від 21.02.2006 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Форсаж Клуб" (ідентифікаційний код: 33592050) та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (ідентифікаційний код: 19030825) за період з 24.01.2021 року по 08.06.2021 року включно та встановити її на рівні фактичних витрат на утримання майна. Присуджено до стягнення з Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Форсаж Клуб" 2270 грн. 00 коп. судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач, зокрема в період з 24.01.2021 року по 08.06.2021 року не використовував орендоване ним майно згідно договору оренди № 2739 за цільовим призначенням у зв'язку з веденням карантину постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211, враховуючи, що позивач підпадає під перелік орендарів які звільнені постановою Кабінетом Міністрів України від 15.07.2020 року № 611 від орендної плати на період дії карантину, а законом визначено право позивача на зменшення до фактичних витрат на утримання вказаного майна, це свідчить про наявність порушеного права позивача на момент його звернення, у зв'язку з чим вимоги позивача про зобов'язання Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву провести перерахунок розміру орендної плати за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 2739 від 21.02.2006 року, за період з 24.01.2021 року по 08.06.2021 року включно та встановити її на рівні фактичних витрат на утримання майна, є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Також місцевий господарський суд зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту щодо визнання зобов'язання припиненим є неефективним в розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням того, що позивачем заявлено вимогу про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок розміру орендної плати та встановити її на рівні фактичних витрат на утримання майна, яка є достатнім та ефективним способом захисту з урахуванням суті порушеного права, яким обґрунтовано позовні вимоги.
Не погодившись із прийнятим рішенням, Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, прийнятим при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи, позивачем обрано невірний та неефективний спосіб захисту своїх порушених прав. Зокрема скаржник вважає, що можливість звільнення нічних клубів від сплати 100% орендної плати за користування державним майном, як того вимагає позивач, постановою КМУ не передбачено. Також скаржник звертає увагу, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом економічної діяльності позивача є 56.10 - Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, а не Інша видовищно-розважальна діяльність. Також на думку скаржника позивач не надав належних та допустимих доказів існування обставин, за які він не відповідає, і які звільняють його від обов'язку сплачувати плату за користування орендним приміщенням.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.10.2021 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 року, витребувано матеріали справи №910/10087/21.
01.11.2021 року до Північного апеляційного господарського суду з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/10087/21.
11.11.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Товариства з обмеженою відповідальністю "Форсаж Клуб", позивача у справі, надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2021 року розгляд справи призначено на 01.12.2021 року.
22.11.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від третьої особи надійшли письмові пояснення по справі, в яких остання просила здійснювати розгляд справи без участі представника.
В судовому засіданні 01.12.2021 року представник відповідача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу, представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, представник третьої особи надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, поклався на розсуд суду щодо вирішення у даній справі.
Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників сторін.
Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 21.02.2006 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Форсаж Клуб" (далі - орендар) укладено договір оренди № 2739 нерухомого майна, що належить до державної власності, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовим В.Ю., зареєстрований в реєстрі за № 242 (далі - Договір), відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - двоповерхову окремо розташовану будівлю їдальні-кафе (далі - майно) загальною площею 1193,4 квадратних метри, розміщене за адресою: м. Київ, вул. Гарматна, буд. 51-А, що знаходиться на балансі Національного авіаційного університету (далі - балансоутримувач), вартість якого за експертною оцінкою станом на 31.10.2005 року становить 2 010 000, 00 грн. - І та ІІ поверх, 556 000, 00 грн. - підвал. (а.с. 9-14).
Майно передається в оренду з метою використання як:
- допоможні приміщення (підвал) - 393, 2 кв.м.;
- кафе з правом продажу товарів підакцизної групи - 409, 1 кв.м.;
- центр відпочинку молоді - 391, 1 кв. м.
Згідно п. 2.1. Договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.
Пунктом 3.1. Договору визначено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, по якому є інформація про індекс інфляції) - грудень 2005 року - 23 583, 51 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.
Відповідно до п. 3.3. Договору, перерахування здійснюється орендарем самостійно до 10 числа місяця, наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції таким чином: 50 % орендної плати перераховується орендарем до державного бюджету; 50 % орендної плати перераховується орендарем на розрахунковий рахунок балансоутримувача.
За умовами п. 5.10 Договору, орендар зобов'язаний забезпечувати доступ в приміщення працівників орендодавця та балансоутримувача для необхідного огляду та перевірки використання орендованого майна у відповідності до умов цього договору.
Цей договір укладений строком на 5 (п'ять) років, що діє з 21.02.2006 року по 21.02.2011 року та на підставі п. 10.5. договору дію цього договору пролонговано до 21.02.2016 року (п. 10.1. Договору в редакції договору № 2739/02 від 30.12.2007 про внесення змін до договору оренди № 2739 нерухомого майна від 21.02.2006).
В подальшому,12.06.2007 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Форсаж Клуб" (далі - орендар) укладено договір № 2739/01 про внесення змін до договору оренди № 2739 нерухомого майна, що належить до державної власності, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовим В.Ю., зареєстрований в реєстрі за № 242 (а.с. 15-16), відповідно до якого сторони вирішили п. 1.1. договору викласти в наступній редакції:
1.1. Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - двоповерхова окрема розташована будівля їдальні-кафе (далі - майно) загальною площею 1193,4 квадратних метри, розміщене за адресою: м. Київ, вул. Гарматна, буд. 51-А, що знаходиться на балансі Національного авіаційного університету (далі - балансоутримувач), вартість якого за експертною оцінкою станом на 31.10.2005 року становить 2 010 000, 00 грн. - І та ІІ поверх, 556 000, 00 грн - підвал. Майно передається в оренду з метою організації видовищно-розважальної діяльності (нічного клубу).
Крім того, сторони вирішили п. 3.1. договору викласти в наступній редакції: Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку- січень 2007 року - 60 932, 29 грн.
Позивач зазначає, що у зв'язку з введенням карантину постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою заборонено з 17.03.2020 роботу суб'єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо) позивачем видано наказ № 17/03/1-20 від 17.03.2020 року про припинення діяльності нічного клубу ТОВ "Форсаж Клуб", який знаходиться в приміщенні за адресою: м. Київ, вул. Гарматна, 51-а, яке було передано в оренду згідно договору оренди № 2739 до моменту скасування вказаного карантину відповідним рішенням (постановою) Кабінету Міністрів України. (а.с. 40).
Тож, з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою було запроваджено карантин на усій території України з 12.03.2020 року та постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 року № 215, Товариством з обмеженою відповідальністю "Форсаж Клуб" було надіслано на адресу відповідача лист № 20/03 від 20.03.2020 року, в якому позивач зазначає, що у зв'язку з забороною Кабінетом Міністрів України роботи ресторанів та концертно-видовищної діяльності позивач не може використовувати майно, яке було передано йому в оренду за цільовим призначенням, відтак позивач повідомив відповідача, що не буде здійснювати орендні платежі по договору в період, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 та підтвердив проведення оплати експлуатаційних та операційних витрат (електроенергія, водопостачання). (а.с. 23-29).
Відповідно до акту огляду орендованого майна, в квітні 2020 року Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву було проведено огляд державного нерухомого майна, яке обліковується на балансі Національного авіаційного університету, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гарматна, буд. 51-А, орендарем якого є ТОВ "Форсаж Клуб" (договір № 2739 від 21.02.2006). За результатами огляду щодо використання орендованого державного нерухомого майна встановлено, що об'єкт оренди не використовується, будь-яка діяльність не ведеться. (а.с. 41).
Листом № 15/06 від 15.06.2020 року позивач повторно звернувся до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, в якому просив відповідача прийняти позитивне рішення щодо звільнення ТОВ "Форсаж Клуб" від орендної плати за майно, визначене в договорі оренди на час режиму карантину, який був встановлений Кабінетом Міністрів України для роботи суб'єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо). (а.с. 25-27).
До вказаного листа позивачем в тому числі було додано сертифікат № 3100-20-0632 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданий Торгово-промисловою палатою України 12.05.2020 року листом № 560/05-4. (а.с. 34-35).
Листом № 30-06/9158 від 21.10.2020 року відповідач надав відповідь на вищезазначені листи позивача та повідомив, що відповідно до договору № 2739 від 21.02.2006 майно передане в оренду ТОВ "Форсаж Клуб" з метою розміщення нічного клубу та зазначений вид діяльності за користування нерухомим державним майном не входить до жодного переліку із додатків до Постанови КМУ від 15.07.2020 року № 611, у зв'язку з чим відповідач відмовив позивачу у звільненні від нарахування орендної плати на період карантину та вимагав у 10 - денний строк сплатити до державного бюджету заборгованість з орендної плати, яка станом на 15.10.2020 року становить 589 106, 01 грн. та пеню 17 324, 76 грн. (а.с. 28).
Крім того, відповідачем було надіслану на адресу позивача лист № 30-05/9331 від 26.10.2020 року, в якому відповідач вимагав сплатити протягом 10 днів заборгованість з орендної плати у розмірі 589 106, 01 грн. та пеню у сумі 15 393, 26 грн. (а.с. 29).
Також, листом № 30-06/10101 від 18.11.2020 року відповідач повторно зазначив, що згідно постанови КМУ від 15.07.2020 року № 611 від орендної плати за користування нерухомим майном звільняються орендарі, які орендують приміщення з метою організації концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності, проте розміщення нічних клубів не зазначено в жодному із додатків вказаної постанови. Крім того, відповідач зазначив, що акт огляду не є основним підтверджуючим документом щодо невикористання об'єкту оренди на весь час дії карантину. (а.с. 30-31).
В той же час, Національним авіаційним університетом було надіслано позивачу претензію № 06-03/2838 від 19.11.2020 року, в якій він повідомив про наявність заборгованості зі сплати орендної плати за договором № 2739 від 21.02.2006 року на суму 1 280 646, 96 грн. та просив у десятиденний строк погасити вказану заборгованість. (а.с. 32-33).
Крім того, з матеріалів справи також вбачається, що 26.11.2020 року Національним авіаційним університетом було проведено огляд орендованого ТОВ "Форсаж Клуб" державного майна що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гарматна, буд. 51-А, за результатами якого встановлено що об'єкт оренди не використовується, будь-яка діяльність не ведеться, про що складено акт огляду. (а.с. 42).
Також відповідно до акту огляду орендованого майна від 15.03.2021 року Національним авіаційним університетом було проведено огляд орендованого ТОВ "Форсаж Клуб" державного майна що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гарматна, буд. 51-А, за результатами якого встановлено що об'єкт оренди не використовується, будь-яка діяльність не ведеться. (а.с. 43).
Отже, спір у даній справі на думку позивача виник у зв'язку з тим, що оскільки основною діяльністю ТОВ "Форсаж Клуб" є організація розважальної діяльності, останній не мав права використовувати майно за його цільовим призначенням під час карантину, тож позивач не здійснював підприємницьку діяльність з використання орендованих приміщень за договором № 2739 від 21.02.2006 року з 17.03.2020 року у зв'язку з запровадженням постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 на території України карантину.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу норм статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди.
Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Згідно з частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з нормами частин 1, 3, 5 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини 1 статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З урахуванням того, що орендоване майно є державною власністю, до правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем за договором № 2739 нерухомого майна, що належить до державної власності від 21.02.2006 року, застосовуються положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна", який є спеціальним законодавчим актом у сфері регулювання відносин, пов'язаних з передачею державного та комунального майна в оренду.
Згідно з п. 10 ч.1 ст. 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з ч. 1, 4 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.
На підставі ч. 1 ст. 16 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди формується на підставі примірного договору оренди, що затверджується: Кабінетом Міністрів України - щодо майна державної власності; представницькими органами місцевого самоврядування - щодо майна комунальної власності. Якщо представницький орган місцевого самоврядування не затвердив примірний договір оренди комунального майна, застосовується примірний договір оренди державного майна. Договір оренди може відрізнятися від примірного договору оренди, якщо об'єкт оренди передається в оренду з додатковими умовами. Рішенням Кабінету Міністрів України (представницького органу місцевого самоврядування - для комунального майна) можуть бути передбачені особливості договору оренди майна, що передається в оренду з додатковими умовами.
У відповідності до абз. 3 ч. 4 ст. 16 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", внесення змін до договору оренди здійснюється з урахуванням установлених цією статтею та Порядком передачі майна в оренду обмежень за згодою сторін до закінчення строку його дії, з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач.
Не допускається внесення змін до договору оренди в частині зменшення суми орендної плати протягом строку його дії, крім випадків, визначених законодавством, з урахуванням вимог, передбачених Порядком передачі майна в оренду (ч. 5 ст. 16 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").
Судом першої інстанції встановлено, що позивачу на підставі договору оренди № 2739 від 21.02.2006 року (зі змінами) передано в строкове платне користування державне рухоме майно - двоповерхова окрема розташована будівля їдальні-кафе загальною площею 1193,4 кв м, розміщене за адресою: м. Київ, вул. Гарматна, буд. 51-А, що знаходиться на балансі Національного авіаційного університету. Вказане нежитлове приміщення передано позивачу в оренду з метою організації видовищно-розважальної діяльності (нічного клубу).
Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 215 від 16.03.2020 року) з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 установлено з 12 березня на усій території України карантин.
Зокрема, вказаною постановою заборонено:
- з 00 год. 01 хв. 17 березня 2020 проведення всіх масових (культурних, розважальних, спортивних, соціальних, релігійних, рекламних та інших) заходів, у яких бере участь понад 10 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
- з 00 год. 01 хв. 17 березня 2020 роботу суб'єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення, крім роздрібної торгівлі продуктами харчування, пальним, засобами гігієни, лікарськими засобами та виробами медичного призначення, засобами зв'язку, провадження банківської та страхової діяльності, а також торговельної діяльності і діяльності з надання послуг з громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту.
У зв'язку з введенням карантину постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211, позивачем було видано наказ № 17/03-20 від 17.03.2020 року про припинення діяльності нічного клубу ТОВ "Форсаж Клуб", який знаходиться в приміщенні за адресою: м. Київ, вул. Гарматна, 51-а, яке було передано в оренду згідно договору оренди № 2739 до моменту скасування вказаного карантину відповідним рішенням (постановою) Кабінету Міністрів України.
15.07.2020 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 611 "Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину", якою установлено, що на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, зокрема звільняються від орендної плати орендарі за переліком згідно з додатком 1.
Так, додатком № 1 до вказаної постанови визначено перелік орендарів, які звільняються від орендної плати за користування нерухомим державним майном, зокрема орендарі, які орендують приміщення з метою організації концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності.
У постанові Верховного Суду від 08.07.2021 у справі № 910/8040/20 викладено такі висновки щодо питання застосування приписів частини шостої статті 762 ЦК України у контексті пункту 14 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України: "у частині шостій статті 762 ЦК України відсутній вичерпний перелік обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження.
У пункті 6.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 зазначено, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.
Відтак, для застосування частини шостої статті 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає.
Тобто, позивач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем, і він не відповідає за ці обставини.
Підставою звільнення від зобов'язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об'єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.
При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об'єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон'юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили, тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми Закону він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати.
Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів статті 762 ЦК України викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, у справах №№914/1248/18, 914/2264/17.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до Договору (зі змінами) нежитлове приміщення - двоповерхова окрема розташована будівля їдальні-кафе загальною площею 1193,4 кв м, розміщене за адресою: м. Київ, вул. Гарматна, буд. 51-А передано позивачу в оренду з метою організації видовищно-розважальної діяльності (нічного клубу).
В квітні 2020 року Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву було проведено огляд державного нерухомого майна, яке обліковується на балансі Національного авіаційного університету, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гарматна, буд. 51-А, орендарем якого є ТОВ "Форсаж Клуб" (договір № 2739 від 21.02.2006), за результатами огляду щодо використання орендованого державного нерухомого майна встановлено, що об'єкт оренди не використовується, будь-яка діяльність не ведеться, про що складено акт огляду орендованого державного майна. (а.с. 41).
Крім того, з матеріалів справи також вбачається, що 26.11.2020 року Національним авіаційним університетом було проведено огляд орендованого ТОВ "Форсаж Клуб" державного майна що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гарматна, буд. 51-А, за результатами якого встановлено що об'єкт оренди не використовується, будь-яка діяльність не ведеться, про що складено акт огляду. (а.с. 42).
Також відповідно до акту огляду орендованого майна від 15.03.2021 року Національним авіаційним університетом було проведено огляд орендованого ТОВ "Форсаж Клуб" державного майна що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гарматна, буд. 51-А, за результатами якого встановлено що об'єкт оренди не використовується, будь-яка діяльність не ведеться. (а.с. 43).
При цьому, у матеріалах справи наявний сертифікат Торгово-промислової палати № 3100-21-0525 від 18.06.2021 року, виданий Товариству з обмеженою відповідальністю "Форсаж Клуб", яким Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України, які унеможливили виконання обов'язку (зобов'язання) за договором № 2379 від 21.02.2006 щодо користування державним нерухомим майном - двоповерхова окрема розташована будівля їдальні-кафе загальною площею 1193,4 кв м, розміщене за адресою: м. Київ, вул. Гарматна, буд. 51-А, що знаходиться на балансі Національного авіаційного університету, з метою організації видовищно-розважальної діяльності (нічного клубу). Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання - 17.03.2020 року, дата закінчення - 08.06.2021 року. (а.с. 90).
Згідно з пп. 2 п. 3 ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Відповідно до ст. 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Крім того, суд першої інстанції встановив, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 31 грудня 2021 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. №392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. №641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).
Пунктом 2 вказаної постанови передбачено, що на території України на період дії карантину запроваджуються обмежувальні протиепідемічні заходи, а саме забороняється: проведення дискотек, робота розважальних закладів (нічних клубів), діяльність закладів громадського харчування (ресторанів, кафе, барів, закусочних, їдалень, кафетеріїв, буфетів тощо) з організацією дозвілля, у тому числі проведення святкових заходів, банкетів, майстер-класів, публічних подій.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.06.2021 № 583 викладено зокрема п.п. 6 п. 3 постанови №1236 в новій редакції, яка дозволяє роботу зокрема розважальних закладів за умов дотримання відповідних вимог. Вказана постанова №583 вступила в силу 08.06.2021 року.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної підтримки сфери культури, креативних індустрій, туризму, малого та середнього бізнесу у зв'язку з дією обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби COVID-19" від 16 червня 2020 року № 692-IX, який набрав чинності 16.07.2020, пункт 14 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в такій редакції: "14. Установити, що з моменту встановлення карантину, введеного Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11 березня 2020 року № 211 (із наступними змінами і доповненнями), і до його відміни (скасування) в установленому законом порядку, плата за користування нерухомим майном (його частиною) підлягає зменшенню за вимогою наймача, який здійснює підприємницьку діяльність з використанням цього майна, впродовж усього часу, коли майно не могло використовуватися в підприємницькій діяльності наймача в повному обсязі через запроваджені обмеження та (або) заборони.
У випадку, визначеному абзацом першим цього пункту, розмір плати за користування майном не може перевищувати сукупний (пропорційно до орендованої площі) обсяг витрат, які наймодавець здійснив або повинен буде здійснити за відповідний період для внесення плати за землю, сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і сплати вартості комунальних послуг.
Зазначені витрати покладаються на наймача як плата за користуванням майном за відповідний період пропорційно площі нерухомого майна, яку він наймає відповідно до договору, якщо договором не передбачений обов'язок наймача самостійно сплатити ці витрати повністю або частково.
Ця норма не поширюється на суб'єктів господарювання, які впродовж дії карантину фактично здійснювали діяльність з використанням цього майна в своїй господарській діяльності в повному обсязі, а також на договори найму майна, яке належить територіальній громаді".
З викладених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачем повністю обґрунтовано та доведено факт неможливості використання орендованого приміщення в спірний період, що зокрема підтверджується актами огляду орендованого майна, а також сертифікатом Торгово-промислової палати.
Більше того, позивач також звертався до відповідача з проханням звільнити його від сплати орендної плати, однак відповідач та третя особа відмовилися зменшувати орендну плату та навпаки звернулися до відвідача з вимогою щодо погашення заборгованості по орендній платі та сплаті пені,а у випадку не сплати заборгованості третя особа зазначала, що буде звертатися з позовом до суду. (а.с. 28-29, 32-33).
Колегія суддів також зазначає, що орендна плата за державне майно та пропорції її розподілу встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786 затверджена Методика розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу.
Додатком до вказаної Методики встановлені орендні ставки за використання нерухомого державного майна, які залежать від цільового призначення орендованого майна.
Вказаний перелік не містить такого цільового призначення як "нічний клуб", проте містить таке цільове використання як "організація концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності".
Враховуючи що орендна ставка в договорі № 2739 (зі змінами) визначена сторонами на підставі вказаної Методика розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у даному випадку орендоване майно використовується позивачем саме з метою організації видовищно-розважальної діяльності та зазначення у лапках про нічний клуб, не свідчить про те, що позивач не підпадає під перелік орендарів які звільнені постановою Кабінетом Міністрів України від 15.07.2020 року № 611 від орендної плати на період дії карантину.
Крім того, посилання скаржника на те, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом економічної діяльності позивача є 56.10 - Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування не спростовує того факту, що за договором позивач отримав приміщення саме з метою організації видовищно-розважальної діяльності.
З огляду на викладене вище, враховуючи що позивач, починаючи з 17.03.2020 року не використовує майно, розміщене за адресою: м. Київ, вул. Гарматна, 51-а передане йому в оренду згідно договору оренди № 2739 за цільовим призначенням у зв'язку з веденням карантину постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211, про що як орендодавцем, так і балансоутримувачем складено відповідні акти огляду орендованого державного майна, при цьому позивач підпадає під перелік орендарів які звільнені постановою Кабінетом Міністрів України від 15.07.2020 року № 611 від орендної плати на період дії карантину, а законом визначено право позивача зменшенню до фактичних витрат на утримання вказаного майна, що свідчить про наявність порушеного права позивача на момент його звернення.
В той же час, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
У рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Тобто, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Відтак, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту, що і унормовано в положеннях ст.ст. 4, 5 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Захист майнового чи немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.
Проте, заявлені позивачем у цій справі вимоги не призводять до поновлення порушеного права позивача та, у разі їх задоволення, не можуть бути виконані у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 910/14144/17 та від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16.
Разом з тим, частиною 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Право кожної особи на захист свого порушеного права, його невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Конституційний принцип доступності правосуддя реалізується через статтю 4 Господарського процесуального кодексу України. Так, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено право людини на доступ до правосуддя, а відповідно статтею 13 Конвенції передбачено право на ефективний спосіб захисту прав. З наведеного слідує, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Судова колегія зазначає, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Таким чином, суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі №914/1128/16.
Вирішуючи спір по суті, господарський суд має встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, для захисту якого звернувся позивач, тобто, встановити чи є особа, за позовом якої порушено провадження у справі, належним позивачем. При цьому, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність такого права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії) від зобов'язаних осіб. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення прав і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто, таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.
Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на вищенаведене, з метою відновлення порушеного права позивача суд першої інстанції дійшов вірного висновку про застосувати ефективного способу захисту, тобто такий що відповідає змісту відповідного права та характеру його порушення шляхом зобов'язання Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву провести перерахунок розміру орендної плати за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 2739 від 21.02.2006 року, за період з 24.01.2021 року по 08.06.2021 року включно та встановити її на рівні фактичних витрат на утримання майна, оскільки як вже вище встановлено, в період з 24.01.2021 року по 08.06.2021 року позивач не використовував майно, розміщене за адресою: м. Київ, вул. Гарматна, 51-а передане йому в оренду згідно договору оренди № 2739 за цільовим призначенням у зв'язку з веденням карантину постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211, враховуючи, що позивач підпадає під перелік орендарів які звільнені постановою Кабінетом Міністрів України від 15.07.2020 року № 611 від орендної плати на період дії карантину, а законом визначено право позивача на зменшення до фактичних витрат на утримання вказаного майна, це свідчить про наявність порушеного права позивача на момент його звернення.
В той же час, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що обраний позивачем спосіб захисту щодо визнання зобов'язання припиненим є неефективним в розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням того, що позивачем заявлено вимогу про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок розміру орендної плати та встановити її на рівні фактичних витрат на утримання майна, яка є достатнім та ефективним способом захисту з урахуванням суті порушеного права, яким обґрунтовано позовні вимоги.
Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 ГПК України).
Статтею 78 ГПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно ч. 1, до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 року у справі №910/10087/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 року у справі № 910/10087/21 залишити без змін.
3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/10087/21.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 01.12.2021 року.
Головуючий суддя О.В. Агрикова
Судді А.О. Мальченко
М.Г. Чорногуз