Справа № 354/587/18
Провадження № 22-ц/4808/1687/21
Головуючий у 1 інстанції Ваврійчук Т. Л.
Суддя-доповідач Пнівчук
29 листопада 2021 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі
головуючої Пнівчук О.В.
суддів : Бойчука І.В., Фединяка В.Д.
з участю секретаря Пацаган В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Яремчанського міського суду від 23 вересня 2021 року, в складі судді Ваврійчук Т.Л., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним,
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом ОСОБА_3 , в якому просив визнати шлюб, укладений між ним та ОСОБА_3 , зареєстрований виконавчим комітетом Яблуницької сільської ради Яремчанської міської ради, актовий запис № 13, недійсним з підстав його фіктивності.
Позов обґрунтовано тим, що у листопаді 2014 року він уклав шлюб із ОСОБА_4 , яка після одруження змінила дошлюбне прізвище на « ОСОБА_5 », однак шлюб був укладений відповідачкою без наміру створити сім'ю.
З відповідачкою він познайомився у лютому 2012 року та почав з нею зустрічатися. Згодом поїхав на роботу у Російську Федерацію, звідки передав зароблені ним кошти у сумі 13000 доларів США відповідачці.
Вказані кошти відповідачка використала на власні потреби, зокрема оплатила операцію з ринопластики носа вартістю близько 2000 доларів США, здійснила вирівнювання прикусу зубів на загальну суму близько 1500 доларів США, а також близько 3000 доларів США витратила на купівлю золотих виробів. Дізнавшись про це, він хотів звернутись до правоохоронних органів, однак відповідачка визнала свою провину перед ним та запропонувала укласти шлюб із нею, на що він погодився.
Після укладення шлюбу вони спільно проживали у батьків відповідачки у с. Яблуниця Івано-Франківської області. Як до укладення шлюбу, так і після його реєстрації відповідачка ніде не працювала та жила за його рахунок.
У лютому 2015 року він придбав квартиру у м. Івано-Франківськ, на придбання якої позичив 18500 доларів США.
Спільне життя з відповідачкою не складалось, між ними виникали суперечки та сварки а тому з осені 2016 року відповідачка переїхала проживати до своїх батьків, бажання відновити подружні стосунки не виявляла.
У серпні 2017 року він дізнався про те, що відповідачка його зраджує, а на початку 2018 року відповідачка повідомила, що вона вагітна він іншого чоловіка та хоче розлучитись із ним.
Вважає, що ОСОБА_3 запропонувавши йому укласти шлюб, мала намір уникнути кримінальної відповідальності за викрадені у нього грошові кошти у сумі 13000 доларів США, а після укладення шлюбу використовувала його виключно як джерело доходу. Даний шлюб, на думку позивача є недійсний, удаваний та фіктивний, оскільки ОСОБА_3 відмовилась письмово засвідчити відсутність у неї майнових претензій до нього при цьому повідомила його що вагітна від іншого чоловіка.
Позивач просив визнати недійсним шлюб, укладений між ним та ОСОБА_2 , змінити їй прізвище на дошлюбне « ОСОБА_6 », стягнути на його користь понесені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 704, 80 грн, 50000 грн витрат по оплаті наданої правничої допомоги, 3350,70 грн витрати на приїзд адвоката в одне судове засідання у кратному розмірі відповідно до кількості судових засідань.
У липні 2018 року ОСОБА_3 звернулась в суд з зустрічною позовною заявою про розірвання шлюбу та стягнення моральної шкоди.
Ухвалою суду від 18 липня 2019 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення моральної шкоди повернуто позивачу у зв'язку із несплатою судового збору за подання позову.
Рішенням Яремчанського міського суду від 23 вересня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Апелянт вважає, що суд ухвалив рішення за неповного з'ясування обставин справи та зазначив, що посилання ОСОБА_3 на дійсність укладеного шлюбу не може братись судом до уваги, оскільки її поведінка підтверджує протилежне. Відповідачка жодної фінансової підтримки сім'ї не надавала, натомість зароблені ним кошти витрачала на власні потреби, і крім того, перебуваючи з ним у шлюбі, повідомила про те, що чекає дитину від іншого чоловіка.
Вважає, що відповідача наполягає саме на розірванні шлюбу з тих підстав, що при визнанні шлюбу недійсним, майно, яке набули особи протягом недійсного шлюбу вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності. Розмір часток кожного з них визначається відповідно до їхньої участі у придбанні цього майна своєю працею та коштами. Відповідачка не зможе довести, що здійснювала вклад в придбання за час спільного життя квартири АДРЕСА_1 , оскільки такі нею не надавалась.
Крім того, ОСОБА_1 вважає безпідставною відмову у задоволенні його заяви про відвід судді Ваврійчук Т.Л.
Просить скасувати рішення Яремчанського міського суду від 23 вересня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 - ОСОБА_7 заперечив доводи апеляційної скарги, посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.
Зазначив, що позивач ОСОБА_1 не навів жодного належного та допустимого доказу в обґрунтування позовних вимог щодо визнання шлюбу недійсним відповідно до вимог ст. 40-41 СК України. Позивачем жодними доказами не підтверджено що метою укладення шлюбу відповідачки було отримання саме майнових благ.
У судовому засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги з наведених у ній мотивів.
Представник відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_7 заперечив вимоги апеляційної скарги, посилаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до положень ч.ч.1-3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'сованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Судове рішення ухвалене судом першої інстанції вищезазначеним вимогам відповідає.
Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не представлено належні та допустимі докази на підтвердження відсутності у відповідачки реального наміру створити сім'ю і набути прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За приписами ч.1,2 ст.12 ЦК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Відповідно до ч.3 ст.12 та ч.ч.1,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред'явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред'явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Стаття 51 Конституції України передбачає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Аналогічні приписи викладені у ст. 24 СК України, у якій, крім іншого передбачено, що примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно із ч. 1ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Частиною 1ст. 24 СК України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Добровільність шлюбу це одна з його основних засад.
Відповідно до ст. 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя. Шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією і законами України.
За ст. 38 СК України підставою недійсності шлюбу є порушення вимог, встановлених статтями 22, 24 - 26 цього Кодексу.
За рішенням суду шлюб обов'язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності (ч. 1 ст. 40 СК України).
Відповідно до ч. 2ст. 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.
При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення (частина друга статті 41 СК України).
Статтею 42 СК України право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв'язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність, якої обмежена.
Згідно ст. 45 СК України шлюб, визнаний недійсним за рішенням суду, не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов'язків подружжя, а також прав та обов'язків, які встановлені для подружжя іншими законами України.
Постановляючи рішення по суті позовних вимог, суд першої інстанції правильно відповідно до положень п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» та враховуючи висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі №752/2337/16-ц зазначив, що при вирішенні питання щодо фіктивності шлюбу суду необхідно встановити всі обставини справи, зокрема, стосунки подружжя до шлюбу, його тривалість, спільне проживання, у разі тимчасового або роздільного проживання, його причини, ведення господарства подружжям у шлюбі, набуття спільного майна, інші докази, які б свідчили про бажання створити сім'ю чи про його відсутність.
Судом встановлено, що сторони у справі познайомились та підтримували стосунки з лютого 2012 року, та починаючи з осені 2012 року, тобто задовго до офіційної реєстрації шлюбу 22 листопада 2014 року, почали проживали разом у батьків відповідачки у с. Яблуниця Надвірнянського району, де мали окреме житлове приміщення та вели спільне господарство, позивач періодично працював за кордоном та з власної ініціативи відправляв зароблені кошти відповідачці.
Сторонами була проведена відповідна святкова церемонія реєстрації шлюбу, та з моменту реєстрації шлюбу вони проживали як одна сім'я до осені 2016 року, після чого припинили подружні відносини, однак за кілька місяців примирилися та продовжили спільно проживати до травня 2017 року.
За час шлюбу сторони проживали разом та вели спільне господарство, їздили на відпочинок, придбали у 2015 році квартиру у м. Івано-Франківськ, підтримували родинні стосунки із сім'ями як позивача, так і відповідачки, між ними склалися та існували стійкі, притаманні подружжю стосунки.
Судом також встановлено, що відповідачка ще до реєстрації шлюбу виявляла бажання мати спільних дітей, що підтверджено копіями медичної карти та листками призначень медичного центру «Медсервіс», результатами аналізів та обстежень з Прикарпатського центру репродукції людини, де вона перебувала на обліку та у період 2014-2015 років проходила медичні обстеження та лікування.
Аналізуючи зібрані докази в справі, суд дійшов правильного висновку про те, що позивач не довів належними та достатніми доказами відсутності у відповідачки реального наміру створити сім'ю і набути прав та обов'язків подружжя, оскільки жодних доказів того, що шлюб було укладено відповідачкою без мети створення сім'ї, а лише задля уникнення кримінальної відповідальності та особистого збагачення позивачем суду не надано та в ході розгляду справи не встановлено.
При цьому, наявність між подружжям конфліктів, факт виїзду відповідачки за кордон окремо від чоловіка та народження у період шлюбу дитини, батьком якої за її твердженням, є не позивач, припинення сімейних стосунків вказують на наявність обставин, які можуть бути причиною для розірвання шлюбу, проте не дають правових підстав для визнання укладеного між сторонами шлюбу недійсним.
Посилання апелянта на те, що доводи ОСОБА_3 на дійсність укладеного шлюбу не можуть братись судом до уваги, оскільки її поведінка підтверджує протилежне, є необгрунтованими. Суд першої інстанції дав належну правову оцінку зазначеним обставинам та вірно вказав, що той факт, що ОСОБА_8 у період шлюбу офіційно не працювала, не дає підстав стверджувати про те, що використання нею зароблених позивачем коштів є протиправним з огляду на положення сімейного законодавства щодо права спільної сумісної власності подружжя, а наведені позивачем обґрунтування фактично зводяться до його суб'єктивної характеристики особистості відповідачки.
Доводи апелянта про те, що відповідачка жодної фінансової підтримки сім'ї не надавала, натомість зароблені ним кошти витрачала на власні потреби, і крім того, перебуваючи з ним у шлюбі, повідомила про те, що чекає дитину від іншого чоловіка не дають підстав для висновку про те, що відповідачка укладаючи з позивачем шлюб мала на меті особисте збагачення та не мала реального наміру створити сім'ю і набути прав та обов'язків подружжя.
Апелянт в апеляційній скарзі обмежився посиланням на відхилення його заяви про відвід судді Ваврійчук Т.Л., разом з тим не зазначив у чому саме проявилася упередженість судді при розгляді даної справи, що вплинула на правильність ухваленого рішення.
Таким чином, ураховуючи, що позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження обставин реєстрації шлюбу між ним та ОСОБА_3 без реального наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя, суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 390ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Яремчанського міського суду від 23 вересня 2021 року - без зміни.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складено 02 грудня 2021 року.
Головуюча О.В. Пнівчук
Судді: І.В. Бойчук В.Д. Фединяк