01 грудня 2021 року
м. Черкаси
справа № 711/1711/21 провадження № 22-ц/821/1982/21 категорія 304070000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Бородійчука В.Г.,
суддів: Карпенко О.В., Василенко Л.І.
секретар: Захарченко А.Д.
учасники справи:
позивач: Приватне акціонерне товариство «Черкаське хімволокно» в особі відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ»
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 вересня 2021 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно» в інтересах Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
18 березня 2021 року ПрАТ «Черкаське хімволокно» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.
Позивач мотивував свої позовні вимоги тим, що ПрАТ «Черкаське хімволокно» в особі ВП «Черкаська ТЕЦ» на підставі відповідної ліцензії забезпечує тепловою енергією населення, організації та підприємства всіх форм власності у м. Черкаси.
Надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання в будинку АДРЕСА_1 здійснюється ПрАТ «Черкаське хімволокно» в особі ВП «Черкаська ТЕЦ».
Оскільки в будинку АДРЕСА_1 встановлено будинковий лічильник загального обліку теплопостачання, то відповідно до п. 12 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії, споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі (об'єму) квартири.
У квартирі АДРЕСА_2 встановлено лічильник обліку гарячого водопостачання, тому згідно з п. 20 вищевказаних правил, плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документу (розрахункової книжки, платіжної квитанції, тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.
Лічильник гарячого водопостачання у вище зазначеній квартирі не пройшов повірку, тому з 01 липня 2020 року згідно з п.21 вищевказаних Правил, плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання на зареєстровану особу. На день подачі позову постачання гарячої води у зазначену квартиру не припинено, трубопровід не опломбовано.
Частиною 1 статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Обов'язок щодо укладання договору про надання житлово-комунальних послуг одночасно покладено як на споживача (відповідача), так і на виконавця (позивача) (п. 1 ч.2 ст. 7, п. 2 ч. 2 ст.8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Обов'язок по утриманню майна, включаючи обов'язок по сплаті житлово-комунальних послуг, покладається законом на відповідача, як на власника квартири незалежно від факту його реєстрації чи проживання у житловому приміщенні.
Згідно інформації (інформаційної довідки) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 247083769 від 05 березня 2021 року, всі солідарні відповідачі є співвласниками вищезазначеної квартири. Ця інформація також підтверджується договором купівлі-продажу квартири Серія ААК №667623 від 14 січня 1998 року та договором дарування квартири ВМО № 403691 від 24 листопада 2009 року.
Зазначено, що відповідачі, фактично споживаючи вищезазначені послуги, не надсилали позивачу жодних скарг чи претензій щодо наявності послуг, якості чи кількості їх надання. Це свідчить про те, що позивач надавав відповідачам житлово-комунальні послуги належним чином, а саме: якісно, своєчасно та у повному обсязі. Заходи досудового врегулювання спору з відповідачами не проводилися, оскільки чинним законодавством такого обов'язку не передбачено.
Вищезазначена квартира не від'єднана від мереж централізованого опалення та гарячого постачання у встановленому законодавством порядку.
Заходи досудового врегулювання спору з відповідачами не проводилися, оскільки чинним законодавством такого обов'язку на позивача не покладено. Таким чином, згідно з зазначеними нормами закону споживачі (відповідачі) зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги позивачу, якщо вони фактично користувалися ними.
Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг з відповідачами, сама по собі, не може бути підставою для звільнення споживачів (відповідачів) від оплати послуг у повному обсязі.
Відповідачі з січня 2013 року своєчасно та у повному обсязі не вносили плату за отримані послуги централізованого опалення, гарячого водопостачання, а також не здійснювали внески за встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку комунальних послуг з постачання теплової енергії, гарячої води, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 01 березня 2021 року складає 70 143,05 грн., що підтверджується розрахунком по особовому рахунку № НОМЕР_1 .
Крім того, відповідачам на суму боргу, відповідно до ст. 625 ЦК, нараховані інфляційні втрати в сумі 13 147 грн. 65 коп. та 3 % річних, що становить 4 379 грн. 87 коп.
На підставі викладеного вище, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість з централізованого опалення, гарячого водопостачання та внески у розмірі 70 143 грн. 05 коп., інфляційну складову боргу - 13 147грн. 65 коп., 3% річних - 4 379 грн. 87 коп., а всього - 87 670 грн. 57коп. та сплачений судовий збір в сумі 2 270 грн. у рівних частках.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 вересня 2021 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто ОСОБА_4 на користь ПрАТ «Черкаське хімволокно» в інтересах Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» заборгованість за житлово-комунальні послуги (централізоване опалення, гаряче водопостачання, внески) у розмірі 13 718 грн. 85 коп., інфляційні 723грн. 92 коп., 3 % річних - 430 грн. 27 коп., судовий збір в розмірі 1 135 грн. 00коп., а всього - 16 008грн. 04 коп.
Стягнуто ОСОБА_3 на користь ПрАТ «Черкаське хімволокно» в інтересах Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» заборгованість за житлово-комунальні послуги (централізоване опалення, гаряче водопостачання, внески) у розмірі 13 718 грн. 85 коп., інфляційні 723 грн. 92 коп., 3 % річних - 430 грн. 27 коп., судовий збір в розмірі 1 135 грн. 00 коп., а всього - 16 008 грн. 04коп.
В інші частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що під час судового розгляду справи встановлено, що позивач є надавачем послуг з централізованого опалення, гарячого водопостачання, ним були надані відповідні послуги відповідачам, як споживачам таких послуг, наведені ним розрахунки розміру боргу здійснені за встановленими тарифами та не спростовані відповідачами, а тому до стягнення з відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_3 підлягає заборгованість за послуги з централізованого опалення, гарячого водопостачання та внесків за період часу, тобто в межах строку позовної давності, - з квітня 2018 року по лютий 2021 року, інфляційні нарахування в сумі 1447,83 грн. за період з квітня 2018 року по грудень 2020 року включно та три відсотки річних в сумі 860 грн. 53 коп. за період з квітня 2018 по лютий 2021 року включно, у зв'язку із простроченням відповідачами оплати комунальних послуг, відповідно до належних їм часток, оскільки вони є співвласниками нерухомого майна, до якого позивачем надаються житлово-комунальні послуги. В іншій частині позову відмовлено в зв'язку з їх безпідставністю.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 вересня 2021 року як незаконне та закрити провадження у справі, а також постановити окрему ухвалу за фактом здійснення сул лею Придніпровського районного суду м. Черкаси ОСОБА_5 порушень норм чинного законодавства.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що розглядаючи спір, суд не звернув уваги, що між сторонами не виникли зобов'язальні відносини, а відтак спір між сторонами відсутній.
Крім того, наданий позивачем розрахунок заборгованості не є належним доказом, оскільки він не засвідчує факту боргу.
Провівши розгляд справи та прийнявши відповідне рішення, суд грубо порушив права відповідача на справедливий і публічний розгляд спору.
Відтак, є підстави для постановлення окремої ухвали відносно судді першої інстанції, який порушивши норми чинного законодавства прийняв незаконне рішення про часткове задоволення позову.
Відзив на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від ПрАТ «Черкаське хімволокно» в особі Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» зазначено, що доводи апеляційної скарги є безпідставними і не дають підстави для скасування чи зміни рішення суду.
Відповідач не підтвердила належними та допустимими доказами факт упередженості судді Позарецької С.М. під час розгляду справи, тому відсутні підстави для винесення окремої ухвали відносно вказаної судді.
Щодо суті спору зазначено, що факт відсутності договору між сторонами про надання житлово-комунальних послуг не звільняє споживачів від обов'язку сплати вартості за отримані послуги, тому суд правомірно встановивши всі обставини справи дійшов до обгрунтованого висновку про порушене право позивача та відповідно до наявності підстав для часткового задоволення позову.
Мотивувальна частина
Позиція Апеляційного суду
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України та ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Ч.1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом першої інстанції встановлено, що на ПАТ «Черкаське хімволокно» (в подальшому ПрАТ) покладено обов'язок щодо забезпечення тепловою енергією населення, організації та підприємства всіх форм власності, що підтверджується ліцензією Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 листопада 2012 року № 374 (переоформлено рішенням від 29 грудня 2016 року № 2444).
Відповідно до п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавцем послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація, а послуг з постачання гарячої води - суб'єкт господарювання, який є власником (або володіє і користується на інших законних підставах) теплової, тепловикористальної або теплогенеруючої установки, за допомогою якої виробляє гарячу воду, якщо споживачами не визначено іншого постачальника гарячої води.
Згідно вищенаведеного ПрАТ «Черкаське хімволокно» як суб'єкта господарювання з постачання теплової енергії, законодавством визначено виконавцем послуг з централізованого постачання гарячої води.
Крім того, було встановлено, що лічильник гарячого водопостачання у вище зазначеній квартирі не пройшов повірку, тому з 01 липня 2020 року згідно з п.21 вищевказаних Правил, плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання на зареєстровану особу. На сьогоднішній день постачання гарячої води у зазначену квартиру не припинено, трубопровід не опломбовано.
Згідно інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна за № 274038615 від 09 вересня 2021 року: співвласниками квартири АДРЕСА_2 є відповідачі у наступних частках:
ОСОБА_4 - 1/2 та ОСОБА_6 1/2 з 13 листопада 2009 року на підставі оговору купівлі-продажу №295 від 14.01.1998, посвідченого приватним нотаріусом Романій Н.В.
Відповідно до договору дарування частини квартири № 3587 від 24 листопада 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Ященко В.М., ОСОБА_6 подарував належну йому 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 - ОСОБА_3 , тому саме вона стала співвласником 1/2 частини квартири з 01 грудня 2009 року. Зазначена інформація підтверджується також наявністю у матеріалах справи договору купівлі-продажу № 295 від 14 січня 1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Романій Н.В., а також договору дарування частини квартири № 3587 від 24 листопада 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Ященко В.М. (а.с.12-13).
Згідно рішення Черкаського міськвиконкому від 24 травня 2000 року № 520, до Переліку споживачів, що передані ДП «Черкаська ТЕЦ» від КП ТМ «Черкаситеплокомуненерго» віднесено і споживачів Мікрорайону «Митниця» (Тепломагістраль № 1К, 3К) (а.с.15-16).
Відповідно до відомостей відділу реєстрації місця проживання Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради від 05 квітня 2021 року, отриманих районним судом 13 квітня 2021 року, відсутня інформація про реєстрацію місця проживання відповідача ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.31).
Крім того, згідно відомостей відділу реєстрації місця проживання Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради від 06 квітня 2021 року, отриманих районним судом 13 квітня 2021 року, відсутня інформація про реєстрацію місця проживання відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 33).
До квартири АДРЕСА_2 надаються послуги з теплопостачання та гарячого водопостачання від ВП «Черкаська ТЕЦ», відкрито о/р № 11502059, за яким станом на 01березня 2021 року наявна заборгованість за надані послуги з централізованого опалення, гарячого водопостачання та внески, яка становить 70 143 грн. 05 коп., оскільки відповідачі ухиляються від перерахування щомісячної оплати за послуги централізованого опалення, гарячого водопостачання та внесків, про що свідчить наданий позивачем розрахунок заборгованості (а.с.5-6).
Відповідно до п. п. 18, 20, 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, споживач зобов'язаний оплачувати комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо). Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.
З моменту надання позивачем споживачам послуг з централізованого опалення, гарячого водопостачання, відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» між сторонами виникли правовідносини, які полягають у виконанні споживачем зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати спожитих послуг.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VІІІ (в редакції Закону України №2454-VІІІ від 07 червня 2018 року, що чинна з 09 червня 2018 року; діє в частині положень частини третьої статті 11, абзаців першого та другого частини п'ятої статті 18 з 01 січня 2019 року; введено Закон в дію з 01 травня 2019 року відповідно до Прикінцевих та Перехідних положень ЗУ), житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
До житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами п.2 ч.1 ст. 5 цього ЗУ). Права та обов'язки споживача визначені у статті 7 згаданого Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-ІV (у редакції, що чинна до дії вище вказаного Закону, тобто й на час виниклих правовідносин) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Відповідно до вимог п. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-ІV споживачем житлово-комунальних послуг являється фізична особа чи юридична особа, яка отримує чи має намір отримувати житлово-комунальні послуги.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-ІV залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються зокрема й на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо-будинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», комерційний облік комунальних послуг з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання здійснюється вузлами обліку відповідних комунальних послуг, що забезпечують загальний облік їх споживання в будівлі, її частині (під'їзді), обладнаній окремим інженерним вводом, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки.
Розподіл обсягів спожитих у будівлі послуг з постачання теплової енергії, гарячої та холодної води між споживачами здійснюється відповідно до законодавства.
Внески за встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку комунальних послуг з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання включаються до плати виконавцю відповідної комунальної послуги і в рахунку відображаються окремо.
Як зазначено у статті 19 згаданого Закону, відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем.
Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (№ 1875- ІV) визначено права та обов'язки споживача й виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, правом споживача є одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно з законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, а обов'язком споживача - є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом. Обов'язком виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Відповідно до ст. 32 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-ІV, плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору, розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Крім того, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 9 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» № 2454-VІІІ від 07 червня 2018 року, в редакції, що чинна з 09 червня 2018 року, споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води передбачені статтями 21 та 22 цього Закону.
Крім того, нарахування позивачем оплати житлово-комунальних послуг за нормами споживання відповідає вимогам Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.
Також, відповідно до ст. 17 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» та рішення Черкаського міськвиконкому № 1021 від 17 вересня 2019 року передбачено необхідність здійснення споживачем внесків за встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку комунальних послуг з постачання теплової енергії, гарячої води.
Правовідносини між співвласниками майна як суб'єктами цивільних правовідносин та іншими особами регулюються законами України та договорами, укладеними власниками (співвласниками) майна та іншими особами. Правовідносини власників житлових приміщень щодо оплати комунальних послуг з підприємствами, які надають ці послуги, регулюються нормами ЦК України та законодавства, яке регулює користування житловими комунальними послугами.
Правове регулювання правовідносин власників житлового приміщення належного їм на праві приватної власності, здійснюється на підставі норм ЦК України, які регулюють правовідносини з права власності. У статті 13 Конституції України зазначено, що власність зобов'язує. Вказана норма кореспондує зі статтею 322 ЦК України - власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, чинне законодавство визначає обов'язок для власника, незалежно від фактичного проживання, сплачувати комунальні послуги на утримання житла.
За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положеннями ст.ст. 526, 530 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Як зазначено у ст. 610 ЦК України, - порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до положень ст. 611 ЦК України, - у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, із врахуванням вище приведених норм чинного заокнодавтсва суд апеляційної інстанції вважає, що, за результатами розгляду справи судом першої інстанції правомірно було втснаовлено, що відповідачами, як співвласниками квартири і споживачами житлово-комунальних послуг, не вносилася плата за надані позивачем послуги з постачання теплової енергії та внесків, в т.ч. і на час розгляду справи.
При цьому, апеляційний суд враховує, що в апеляційній скарзі ОСОБА_3 не спростувала доводи позивача про те, що ПрАТ «Черкаське хімволокно» в інтересах Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» надає такі послуги, враховуючи норми статті 12 ЦПК України.
Розглядаючи спір, районний суд надаючи оцінку доводам відповідачів про відсутність укладеного договору з позивачем правильно врахував висновки Верховного Суду у постанові по справі № 210/5796/16-ц від 18 березня 2019 про те, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідачів обов'язку оплачувати надані йому послуги, так як вони є споживачами наданих послуг. Закон передбачає, що споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Крім того, якщо споживач не відмовляється від оплати послуг, а оспорює об'єм наданих житлово-комунальних послуг виконавцем або їх якість, у справі повинні бути певні акти - претензії, як докази спростування заявленої суми стягнення.
Таких документів споживачами - відповідачами по справі надано не було як до суду першої так і до суду апеляційної інстанцій, як і не наведено обставин про те, що відповідачі не користувалися послугами, наданими позивачем, які постачаються централізовано.
Так, в ході розгляду справи встановлено, що співвласниками квартири АДРЕСА_2 є відповідачі у рівних частках.
Суд апеляційної інстанції враховує ту обставину, що відповідачами дана інформація спростована не була.
Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник, відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності, зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними з володінням спільним майном. Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового оброту та інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (ч.4 ст.544 ЦК України).
Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес). Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутися до суду з позовом про примусове стягнення із співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15-ц, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 638/5001/17, а також у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц.
Таким чином, позиція відповідача ОСОБА_3 , викладена у її апеляційній скарзі, щодо безпідставності та невизнання вимог позивача до неї, оскільки вона не мешкає у вказаній вище квартирі, та відповідно не користується послугами, які надаються позивачем до згаданого житлового приміщення, а відтак - між нею та позивачем, на її переконання, відсутні будь-які зобов'язальні відносини є безпідставною.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлена тривалістю три роки (ст.257 ЦК). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Судом першої інстанції правомірно встановлено, що позивач своїм правом на стягнення заборгованості з відповідачів, у порядку наказного провадження, не скористався.
Між тим, відповідно до постанови ВС від 11 вересня 2018 по справі № 904/191/18, пред'явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов'язується початок процесу у справі. Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої та оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом. За змістом викладеного, перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами. Також за висновками ВСУ у справі № 6-895цс15 від 02 грудня 2015 року вказано, що перебіг позовної давності, шляхом пред'явлення позову може перериватися не в разі будь-якого направлення позову поштою, а здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства.
Районний суд правильно встановив, що права та інтереси позивача відповідачами порушені - останніми не вносились кошти за надані житлово-комунальні послуги, але позовна давність спливла, починаючи з січня 2013 року по березень 2018 року включно, про що зроблено відповідачем ОСОБА_3 відповідну заяву яка була врахована районним судом. Крім того, позивач не надав суду доказів поважності причин пропуску для звернення з відповідним позовом поза межами трирічного строку позовної давності.
Надавши оцінку наявним у справі розрахункам та погодившись із висновком районного суду про правильність таких розрахунків, суд апеляційної інстанції погоджується із стягнутою з відповідачів сумою заборгованості в межах строку позовної давності та вважає її правильною.
У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.
Крім того, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги ОСОБА_3 відносно постановлення окремої ухвали відносно судді районного суду ОСОБА_7 , оскільки вона упереджено віднеслася до розгляду справи, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ст. 385 ЦПК України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу може постановити окрему ухвалу.
Відповідно до вимог ст. 262 ЦПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення.
Підстав упередженості судді під час розгляду справи в суді першої інстанції судом апеляційної інстанції встановлено не було, тому, відповідно й підстав для винесення окремої ухвали суд апеляційної інстанції не вбачає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09 вересня 2021 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно» в інтересах Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Повний текст постанови виготовлено 01 грудня 2021 року.
Головуючий В.Г. Бородійчук
Судді О.В. Карпенко
Л.І. Василенко