ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 листопада 2021 року м. Київ №320/1052/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шейко Т.І.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доМіністерства оборони України
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, у якому просив суд:
- визнати дії відповідача щодо не надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій протиправними та скасувати рішення даної комісії про відмову у визнанні ОСОБА_1 учасником бойових дій;
- зобов'язати відповідача на підставі поданих позивачем документів надати позивачу статус учасника бойових дій та видати позивачу посвідчення учасника бойових дій встановленого законодавством зразка.
Позовні вимоги мотивовані тим, що комісією Міністерства оборони України для надання статусу учасника бойових дій протиправно відмовлено позивачу у наданні такого статусу, оскільки позивач безпосередньо приймав участь в розмінуванні на території Республіки Гвінея-Бісау, даний факт підтверджується архівними довідками, крім того позивач нагороджений медаллю «За бойові заслуги» указом Президії Верховної ради СРСР.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду міста Києва від 03 лютого 2021 року справу №320/1052/21, на підставі статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України, передано на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 березня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог виходячи з того, що постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року за №63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, їх соціального захисту» затверджено перелік держав і періодів бойових дій на їх території. В даному переліку не зазначено територію Республіки Гвінея-Бісау, де проходив службу позивач.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 в період з 21 травня по 19 грудня 1975 року проходив військову службу на посаді «механика-водителя танкового тягача с минным тралом».
Згідно архівної довідки №2/146677 від 24 липня 2020 року, виданої Міністерством оброни Російської Федерації, ОСОБА_1 нагороджений медаллю «За боевые заслуги».
Крім того, в наказі Президії Верховної Ради СРСР від 05 березня 1977 року №5349 зазначено наступне:
«…Прапорщик ОСОБА_2 за время выполнения задачи по разминированию минного поля, установленного вокруг г. Бисау Республики Гвинея-Бисау, исполнял обязанности механика-водителя танкового тягача с минным тралом…».
Звертаючись до суду позивач вказав, що вважає себе особою, яка має право на отримання статусу учасника бойових дій. Проте, рішенням від 03 грудня 2020 року комісія Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій відмовила позивачу у наданні статусу учасника бойових дій на підставі пункту 11 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Питання визначення статусу учасників бойових дій у Збройних Силах України врегульовано Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року за №3551-XII (далі Закон №3551-XII), постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року за №63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Постанова №63), Положенням про комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних Силах України, яке затверджено наказом Міністра оборони України від 08 квітня 2009 року за №158 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 травня 2009 року за №428/16444.
Відповідно до вимог статті 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Відповідно до вимог статті 5 Закону №3551-XII учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. Перелік підрозділів, що входили до складу діючої армії, та інших формувань визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 2 статті 6 Закону №3551-XII учасниками бойових дій на території інших країн є військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, поліцейські, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.
Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог вказаного положення закону постановою Кабміну України від 8 лютого 1994 року №63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» затверджено Перелік держав і періодів бойових дій на їх території.
Вказаною постановою затверджений перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, і періодів бойових дій на їх території.
Відповідно до вищезгаданого Переліку територія Республіки Гвінея-Бісау, де проходив службу позивач, не належить до держав, в яких у відповідний період часу велися бойові дії і яким надавалась допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії.
У зв'язку з наведеним позивач не відноситься до осіб, які на підставі пункту 2 статті 6 Закону №3551-ХІІ мають право на отримання статусу учасника бойових дій.
Окрім того, позивач зазначає, що він приймав безпосередню участь у розмінуванні на території Республіки Гвінея-Бісау у 1975 році. Однак, жодного доказу на підтвердження даного факту позивачем не надано, окрім архівних довідок щодо відзначення останнього нагородою.
Відповідно до пункту 11 статті 6 №3551-XII учасниками бойових дій також визнаються особи, які у складі груп піротехнічних робіт (груп розмінування) залучалися до безпосереднього виконання завдань щодо розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів на території України, та особи, які на мінних тральщиках брали участь у траленні бойових мін у територіальних і нейтральних водах у воєнний і повоєнний час.
Наведеною нормою визначено конкретні підстави визнання учасниками бойових дій осіб, а саме: учасниками бойових дій визнаються особи, які:
1) у складі груп піротехнічних робіт (груп розмінування) залучалися до безпосереднього виконання завдань щодо розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів на території України;
2) особи, які на мінних тральщиках брали участь у траленні бойових мін у територіальних і нейтральних водах у воєнний і повоєнний час за умови перебування цієї особи на мінному тральщику, який здійснював тралення бойових мін.
Позивач не належить до вказаної категорії осіб у зв'язку з наступним.
Матеріали справи не містять будь-яких доказів належності позивача до групи піротехнічних робіт (групи розмінування) в період виконання завдання по розмінуванню мінного поля, встановленого навкруги м. Бісау Республіки Гвінея-Бісау. В додатках до позовної заяви містяться лише вказівки на те, що позивач виконував обов'язки механіка-водія танкового тягача з мінним тралом, а не перебував у складі зазначених груп.
До безпосереднього виконання робіт по розмінуванню допускається тільки штатний особовий склад піротехнічних груп (груп розмінування), який пройшов навчання за спеціальністю у навчальних закладах МНС і Міноборони та має відповідну підготовку. (Аналогічна позиція міститься у постанові Вищого адміністративного суду України від 11 липня 2013 року у справі К/9991/16538/11).
В матеріалах справи відсутні підтвердження залучення позивача до безпосереднього виконання завдань щодо розмінування командуванням військової частини, державними і громадськими організаціями (витяг з розпорядчого документа вищого штабу на виконання завдання з розмінування; наказ командира військової частини (виконавця робіт) на виконання робіт з розмінування, у якому зазначаються місце, дата, поіменно особовий склад, який залучається до складу групи розмінування тощо).
Докази про те, що позивач володів певними знаннями та належав до вибухо-технічного підрозділу, мав право виконувати роботи з розмінування та знешкодження вибухо-небезпечних предметів, в матеріалах справи відсутні.
Із виписки до нагородного листа до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 05 березня 1977 року вбачається, що позивач забезпечував постійну бойову готовність танкового тягача та мінного трала до виконання завдання, що належало до його обов'язків як механіка-водія танкового тягача, що не є безпосередньою участю у розмінуванні.
Будь-яких вказівок чи доказів того, що позивач особисто брав безпосередню участь у розмінуванні (виконував дії по виявленню, знешкодженню та знищенню вибухонебезпечних предметів), і, більш того, мав на це право відповідно до поставлених технічних завдань (отримував відповідний допуск встановленого зразка, який надається особовому складу груп розмінування), позивач не надав.
Відповідно до пункту 11 статті 6 №3551-ХІІ обов'язковою умовою для визнання осіб учасниками бойових дій є те, що ці особи виконували завдання по розмінуванню на території України, а також те, що особи на мінних тральщиках брали участь у траленні бойових мін у територіальних і нейтральних водах у воєнний і повоєнний час.
Як зазначає позивач, у 1975 році він виконував завдання по розмінуванню мінного поля, встановленого навкруги міста Бісау Республіки Гвінея-Бісау. Тобто, відповідно до пункту 11 статті 6 №3551-XII надати позивачу статус учасника бойових дій не вбачається можливим і суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки позивач не виконував завдань щодо розмінування на території України і не брав участь у траленні бойових мін у територіальних і нейтральних водах у воєнний і повоєнний час на мінних тральщиках.
Таким чином, суд керуючись в тому числі практикою Верховного Суду України, встановив, що у позивача відсутні підстави для визнання його учасником бойових дій.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини другої статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, суд вважає, що відповідач діяв правомірно, у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, а тому суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.
Враховуючи вимоги статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, підстави для розподілу судових витрат, понесених позивачем, відсутні.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.І. Шейко