ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 листопада 2021 року м. Київ № 640/32011/20
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Огурцов О.П., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
провизнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у поновленні пенсії, оформлене листом від 04.12.2020 № 27605-28691/Ч-02/8-2600/20, зобов'язання вчинити дії щодо поновлення виплати пенсії.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно відмовлено у поновленні виплати пенсії з підстав відсутності особистого звернення пенсіонера, оскільки законодавством також допускається звернення з заявою про поновлення пенсії через представника.
У встановлений судом строк позивачем не подано відзив на позовну заяву, у зв'язку з чим суд розглядає справу за наявними у матеріалах доказами.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 з 01.03.1998 призначено пенсію у разі втрати годувальника відповідно до до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до довідки Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 21.03.2019 № 6629 виплату пенсії призупинено з 01.02.2019 на підставі пункту 16 Порядку виплати пенсії та грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596.
Свідоцтвом від 03.06.2020, посвідченим другим секретарем з консульських питань Посольства України в Фінляндській Республіці за зареєстрованим в реєстрі за № 180, підтверджується, що ОСОБА_1 є живою та тимчасово перебуває у Фінляндській Республіці.
ОСОБА_1 також було видано довіреність, що посвідчена 29.07.2019 другим секретарем з консульських питань Посольства України у Фінляндській Республіці та зареєстрована за № 345, якою уповноважено Чернюк Ольгу Михайлівну бути представником ОСОБА_1, в тому числі представляти інтереси в органах Пенсійного фонду України.
Діючи на підставі зазначеної довіреності, Чернюк Ольга Михайлівна звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в інтересах ОСОБА_1 з заявою про поновлення виплати пенсії.
За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 04.12.2020 № 27605-28691/Ч-02/8-2600/20 відмовило у поновленні пенсії, оскільки законодавством не передбачено поновлення пенсії на підставі заяви, поданої представником за довіреністю. Позивачу було запропоновано особисто звернутись до пенсійного органу з заявою про поновлення виплати пенсії.
Позивач, вважаючи, що дії відповідача є протиправними та порушують її конституційні права на соціальне забезпечення, звернулась з цим позовом до суду.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Статтею 62 закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що пенсії звільненим зі служби особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, не призначаються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пенсії, призначені зазначеним особам в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пенсійні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в пункті 3.3 цього Рішення, оспорюваними нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Відповідно до частин першої, другої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Суд звертає увагу на те, що пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом усього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни.
Так само спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, зокрема стаття 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Аналіз зазначених положень статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» гарантують усім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
При первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому законодавцем було чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Водночас відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.
Відповідно до пункту 4 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року 3-1 (далі Порядок № 3-1), заява про припинення виплати пенсії у зв'язку з виїздом за кордон, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні тощо, подається пенсіонером, або його законним представником особисто до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання.
Тобто, пунктом 4 Порядку № 3-1 передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником.
Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві звертався представник позивачки на підставі завіреної довіреності.
За таких обставин, висновок відповідача щодо порушення позивачем вимог пункту 4 Порядку № 3-1, суд вважає безпідставним.
Щодо позовної вимоги позивача про проведення індексації при поновленні пенсії та компенсації втрати частини доходів, суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки питання виплати позивачу індексації пенсії та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків їх виплати у взаємозв'язку з розміром пенсії, що має виплачуватися позивачу, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум, то у разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів, позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду. А отже, вимоги позивача щодо проведення індексації пенсії та компенсації втрати частини доходів громадян, є передчасними та задоволенню не підлягають.
З огляду на вищевикладене, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити виплату раніше призначеної позивачці пенсії, починаючи з 01.02.2019.
З огляду на зазначене, керуючись статтями 241, 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, оформлене листом від 04.12.2020 № 27605-28691/Ч-02/8-2600/20, щодо відмови у поновленні пенсії ОСОБА_1 .
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести поновлення виплати раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 01.02.2019.
4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 700 (сімсот) гривень 00 копійок.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.П. Огурцов