вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"25" листопада 2021 р. м. Рівне Справа № 918/890/21
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Пашкевич І.О., за участі секретаря судового засідання Ткачук І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАСІЛ УКРАЇНА" (01001, м.Київ, вул. Мала Житомирська, буд.20 літера А, нежиле приміщення групи приміщень 94, код ЄДРПОУ 42779374)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сила Життя" (33016, м.Рівне, вул.Коновальця Євгена, будинок 26/20, код ЄДРПОУ 36624320)
про стягнення 28 359,79 грн
за участі представника позивача - Станіславського С.В.
У жовтні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕАСІЛ УКРАЇНА" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сила Життя" про стягнення 27 780,39 грн з яких: 21 060,00 грн сума основної заборгованості, 3 847,57 - пеня, 2 015,66 інфляційні втрати та 857,16 грн - 3% річних, які виникли у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки №2005/20 від 20.05.2020.
Ухвалою від 18.10.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 16.11.2021.
15 листопада 2021 року на адресу суду від ТОВ "Торговий дім "Сила Життя" надійшов відзив на позовну заяву №15-11/2021, відповідно до якого позивач зазначив, що сплатив основну суму боргу в розмірі 21 060,00 грн після отримання позовної заяви 18.10.2021, отже предмет спору в цій частині відсутній. А також, зазначив, що позивачем не було здійснено заходів досудового врегулювання спору та не повідомлено відповідача про зміну директора, як це передбачено пунктом 8 Договору поставки №2005/20 від 20.05.2020, так як з колишнім директором позивача у відповідача була домовленість про порядок та строки погашення заборгованості за отриманий товар.
16 листопада 2021 року на офіційну електронну адресу суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАСІЛ УКРАЇНА" надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 7 299,79 грн, з яких: пеня у сумі 3 926,04 грн, інфляційні втрати в розмірі 2 502,74 грн та 3% річних у сумі 871,01 грн. При цьому позивач не зазначив позовну вимогу про стягнення основної заборгованості у розмірі 21 060,00 грн, обґрунтовуючи це тим, що відповідачем сплачена сума основної заборгованості у повному обсязі, що підтверджується долученими до заяви платіжними дорученнями. Судом у судовому засіданні 16.11.2021 розцінено подану заяву позивача, як заяву про збільшення позовних вимог, а не зменшення їх розміру, прийнято її до розгляду, відтак ціна позову на день розгляду справи становить 28 359,79 грн, яка складається з позовних вимог про стягнення: основної заборгованості - 21 060,00 грн, пені - 3 926,04 грн, інфляційних втрат - 2 502, 74 грн та 3% річних - 871,01 грн. Крім того, позивачем у поданій заяві наведено остаточні понесені останнім витрати у справі, які складаються з суми сплаченого судового збору та витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 6 000,00 грн, про що подані відповідні докази.
У судовому засіданні 16.11.2021 судом протокольною ухвалою оголошено перерву до 25.11.2021, про що відповідача було повідомлено ухвалою, яку останній отримав 22.11.2021 згідно наявного в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.
Позивач у судовому засіданні 25.11.2021 підтримав позовні вимоги з урахуванням поданої 16.11.2021 заяви та просив позов задоволити в частині стягнення пені - 3 926,04 грн, інфляційних втрат - 2 502, 74 грн та 3% річних - 871,01 грн. Провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 21 060,00 грн просив закрити за відсутністю предмету спору.
Відповідач у судове засідання 25.11.2021 не забезпечив явки свого повноважного представника, хоча про дату, час та місце слухання справи повідомлений у встановленому законом порядку.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
20 травня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сила Життя" (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕАСІЛ УКРАЇНА" (Постачальник) було укладено договір поставки № 2005/20 з додатками (далі Договір, а.с. 11-16).
Договір підписаний повноважними представниками Постачальника та Покупця, а також скріплений відбитками печаток вказаних юридичних осіб.
Відповідно до умов п. 1.1. Договору Постачальник зобов'язується передати (поставити) у власність Покупцю кормовий матеріал на основі леонардіту "REASIL HUMIC HEALTH" та/або кормовий матеріал на основі леонардіту "REASIL HUMIC VET", а Покупець, в свою чергу, зобов'язується прийняти та оплатити продукцію на умовах даного договору.
Умови поставки, ціни на продукцію погоджуються сторонами в специфікаціях, які є невід'ємними додатками до цього договору. Сторони домовились, що поставка продукції може здійснюватись без оформлення специфікації, в такому разі приймання продукції Покупцем здійснюється в кількості та по цінах, вказаних у товаросупроводжувальних документах, та є згодою Покупця на купівлю продукції (п. 1.2 Договору).
Поставка Постачальником продукції здійснюється автомобільним транспортом на умовах FCA (Інкотермс - 2010) склад покупця або на умовах EXW (Інкотермс - 2010) склад постачальника. За домовленістю сторін, поставка постачальником продукції може здійснюватись на інших умовах, що зазначаються в Специфікації до Договору (п. 2.1 Договору).
Відповідно до п. 3.1 Договору ціна продукції, що буде поставлятися Постачальником протягом строку дії Договору, погоджується Сторонами та вказується в рахунку-фактурі та/або видатковій накладній та/або специфікації.
Покупець, відповідно до п. 4.2 Договору зобов'язався оплатити продукцію зазначену у відповідній специфікації шляхом здійснення 100% передоплати - протягом 3 банківських днів з дати підписання відповідної Специфікації або виставлення Постачальником рахунку-фактури, якщо інші умови не зазначені в специфікації.
Сторони погодились, що датою оплати продукції буде вважатись дата зарахування грошових коштів в сумі здійсненого платежу на поточний рахунок Постачальника вказаний в розділі 11 цього договору (п. 4.4 Договору).
Відповідно до п. 10.1, 10.2 Договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 10.1 цього Договору та закінчується 31.12.2020 року. Закінчення строку цього договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п. 10.4 Договору).
26 та 29 травня 2020 року між Покупцем та Постачальником були підписані специфікації до Договору, якими останні погодили вид, обсяг поставки та ціну за одиницю товару.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору Постачальником було поставлено Покупцю продукцію на загальну суму 21 060,00 грн, що підтверджується видатковими накладними №10 від 26.05.2020, №11 від 29.05.2020 та №12 від 29.05.2020, а також відповідними товаро-транспортними та податковими накладними (а.с. 17-28).
Відтак, враховуючи умови Договору у відповідача виник обов'язок з оплати за поставлену продукцію на суму 7 500,00 грн по 29.05.2020 та на суму 13 560,00 грн по 03.06.2020 включно.
Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідачем заборгованість у розмірі 21 060,00 грн за поставлену по Договору продукцію на момент звернення з позовною заявою не оплачена.
Відтак, станом на дату звернення позивачем з даною позовною заявою до суду - 10.10.2021, ТОВ "Торговий дім "Сила Життя" не виконало свій обов'язок з оплати за поставлену продукцію в сумі 21 060,00 грн, що стало підставою для звернення позивачем до суду.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 175 ГК України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з рахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
З положень ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Враховуючи, що відповідач в порушення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України взяті на себе зобов'язання не виконав, за поставлений товар своєчасно не розрахувався, позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення несплаченої суми основного боргу.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що в процесі розгляду справи позивачем погашено основний борг за Договором в розмірі 21 060,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №21166 від 18.10.2021 на зазначену суму (а.с. 46). Враховуючи надані позивачем докази зарахування вказаної суми на розрахунковий рахунок позивача (а.с. 55) та умови пункту 4.4. Договору днем оплати продукції за Договором в сумі 21 060,00 грн є 19.10.2021.
Приписами п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України унормовано, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
З урахуванням викладеного та враховуючи, що ТОВ "Торговий дім "Сила Життя" сплатило основний борг за Договором в розмірі 21 060,00 грн, що підтверджується відповідними доказами, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в цій частині на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України за відсутністю предмету спору.
Згідно з ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Стосовно позовних вимог в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих позивачем на суму заборгованості, за періоди зазначені в заяві про зменшення позовних вимог, суд зазначає наступне.
Позивачем за неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за Договором здійснено нарахування пені в розмірі 3 926,04 грн за період з 30.05.2020 по 18.10.2021.
Так, пунктом 7.2 Договору, визначено, що в разі порушення Покупцем строків оплати продукції, встановлених в п. 4.2 цього Договору, Покупець зобов'язаний відшкодувати постачальнику в повному обсязі збитки, які виникли в останнього в результаті такого порушення, та сплатити Постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі подвійного розміру облікової ставки НБУ, яка діяла під час прострочення оплати, за кожен день такого прострочення оплати. Неустойка (пеня) нараховується на розмір несплачених покупцем грошових сум, починаючи з першого дня прострочення оплати, та нараховується за весь період прострочення оплати покупцем, а її нарахування припиняється в день повного погашення боргу.
Відповідно до п. 7.3 Сторони погодились, що неустойки/штрафи за цим Договором стягуються за весь період прострочення, без урахування норми ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України стосовно обмеження такого строку шістьма місяцями.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).
У силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Згідно з ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено пеню.
За умовами статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч. 6. ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд, перевіривши розрахунок пені, наведений позивачем (а.с. 50), дійшов висновку, що останній відповідає вищевказаним вимогам чинного законодавства, є арифметично вірним, відтак сума пені, що підлягає до стягнення з відповідача становить 3 926,04 грн, а позов в цій частині є таким, що підлягає задоволенню.
Крім того, позивачем нараховано відповідачу 2 502,74 грн інфляційних втрат за період з 30.05.2020 по 18.10.2021 та 871,01 грн 3% річних за період з 30.05.2020 по 18.10.2021.
У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Негативні наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Перевіривши розрахунок 3% річних (а.с. 52), суд зазначає, що останній є арифметично вірним, а тому вимога про стягнення 3% річних в розмірі 871,01 грн є обґрунтованою та підлягає до задоволення.
Стосовно розрахунку інфляційних втрат (а.с. 51), суд зазначає, що останній не є вірним, та згідно перерахунку суду, що додається до даного рішення, на суму боргу 21 060,00 грн за період з 04.06.2020 по 18.10.2021 розмір нарахованих інфляційних втрат складає 2 292,57 грн. Отже, позов в частині стягнення інфляційних втрат підлягає до часткового задоволення, а саме: з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 292,57 грн інфляційних втрат, а у задоволенні позову в частині стягнення 210 грн 17 коп. інфляційних втрат суд відмовляє.
У відповідності до п. 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач позовні вимоги позивача не спростував.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в розмірах: 3 926,04 грн пені, 2 292,57 грн інфляційних втрат, 871,01 грн 3% річних; в задоволенні позову в частині стягнення 210,17 грн. інфляційних втрат суд відмовляє; провадження у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 21 060,00 грн основного боргу підлягає закриттю.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Поряд з цим, відповідно до частини 9 статті 129 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Зважаючи на викладене судовий збір покладається на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог та в частині вимог провадження за якими підлягає закриттю, оскільки внаслідок дій відповідача, що полягали у несвоєчасній сплаті заборгованості, спір подано на розгляд господарського суду.
У позовній заяві позивачем зазначено попередній орієнтований розрахунок судових витрат, відповідно до якого, окрім судового збору позивач передбачав понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 10 000,00 грн.
Згідно заяви про зменшення позовних вимог позивач зазначив про понесення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6 000,00 грн та подав відповідні докази на підтвердження понесення таких витрат.
З матеріалів справи судом встановлено, що правова допомога та представництво інтересів позивача в суді під час розгляду даної справи здійснювалось адвокатом Станіславським С.В., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЖТ №000777 від 27.04.2016, на підтвердження чого останнім до позовної заяви додано копію свідоцтва та ордеру серія АМ №1016109. На підтвердження понесення витрат в сумі 6 000,00 грн позивачем надані копії актів приймання-передачі наданих послуг та платіжні доручення (а.с. 56-59).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідачем клопотання про зменшення витрат позивача понесених на професійну правову допомогу адвоката чи їх не співмірність не подавалось.
Суд, оцінивши докази, надані у підтвердження судових витрат, вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Договором про надання правової допомоги є домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").
За приписами статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до статті 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з положеннями статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
У розумінні положень частини п'ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має, зокрема, враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору.
При визначенні суми відшкодування суд має також виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
Відтак суд дійшов висновку, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу адвоката відповідають критеріям співмірності із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Приписами статті 126 ГПК України унормовано, зокрема, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача 5 827,25 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката пропорційно до задоволених позовних вимог та вимог провадження за якими підлягає закриттю.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 129, 231, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАСІЛ УКРАЇНА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сила Життя" про стягнення 28 359,79 грн задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сила Життя" (33016, м.Рівне, вул.Коновальця Євгена, будинок 26/20, код ЄДРПОУ 36624320) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАСІЛ УКРАЇНА" (01001, м.Київ, вул. Мала Житомирська, буд.20 літера А, нежиле приміщення групи приміщень 94, код ЄДРПОУ 42779374) 3 926 (три тисячі дев'ятсот двадцять шість) грн 04 коп. пені, 2 292 (дві тисячі двісті дев'яносто дві) грн 57 коп. інфляційних втрат, 871 (вісімсот сімдесят одну) грн 01 коп. 3% річних, 2 204 (дві тисячі двісті чотири) грн 64 коп. судового збору та 5 827 (п'ять тисяч вісімсот двадцять сім) грн 25 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
4. В задоволенні позову в частині стягнення 210 грн 17 коп. інфляційних втрат відмовити.
5. Провадження у справі в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕАСІЛ УКРАЇНА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сила Життя" про стягнення заборгованості в сумі 21 060,00 грн основного боргу закрити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку визначеному ст. 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 30.11.2021.
Веб адреса сторінки на офіційному веб порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
Суддя І.О. Пашкевич