Провадження № 22-ц/803/9732/21 Справа № 180/889/21 Суддя у 1-й інстанції - Янжула О. С. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.
30 листопада 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.
при секретарі - Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційні скарги акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», ОСОБА_1 на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров'я,-
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - АТ «Марганецький ГЗК») про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров'я, мотивуючи його тим, що він знаходився у трудових відносинах з ВАТ «Марганецький ГЗК», правонаступником якого на сьогоднішній день являється АТ «Марганецький ГЗК», та під час роботи на даному підприємстві отримав травму на виробництві, а саме: вертеброгенну цервікалгію.
Вказував, що при первинному огляді МСЕК 12 квітня 2011 року йому встановлено ступінь втрати професійної працездатності в розмірі 40% внаслідок трудового каліцтва та третю групу інвалідності. При повторному переогляді 03 травня 2012 року ступінь втрати професійної працездатності йому встановлено в розмірі 45%, безстроково, та третю групу інвалідності.
Посилаючись на те, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров'я, йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що він змушений тривалий час проходити чисельні медичні огляди та обстеження, медико-соціальні експертні комісії, відновлювальні процедури, лікування, постійно відчуває головний біль, запаморочення та слабкість, а тому просив суд стягнути з АТ «Марганецький ГЗК» в рахунок відшкодування завданої йому моральної шкоди 270 000 грн., без утримання податків, зборів та інших платежів.
Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Стягнуто з АТ «Марганецький ГЗК» моральну шкоду у розмірі 120 000 грн., з утриманням податку та обов'язкових платежів. Вирішено питання стосовно судових витрат.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення суду шляхом стягнення у рахунок відшкодування завданої позивачу моральної шкоди у розмірі 45 000 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивачу встановлена третя група інвалідності, яка не позбавила його можливості працювати. Ступінь винуватості відповідача визначена виключно формальними ознаками і підставами. Позивачем не вказано якими їх діями чи бездіяльністю заподіяно шкоду.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення суду, визначивши розмір присудженого на користь позивача відшкодування без утримання податків та зборів.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що суми, які спрямовуються на відшкодування збитків, завданих внаслідок заподіяння моральної шкоди, не оподатковуються.
Правом на надання відзиву на апеляційні скарги сторони по справі не скористались.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення суду.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 знаходився у трудових відносинах з ВАТ «Марганецький ГЗК», правонаступником якого на сьогоднішній день являється АТ «Марганецький ГЗК», що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 .
За час роботи на даному підприємстві, а саме, 04 грудня 2005 року, позивач отримав травму на виробництві, яка обумовлена умовами, в яких він працював, а саме: вертоброгенна цервікалгія, що підтверджується актами форми Н-1, Н-5.
За даним нещасним випадком складено акти за формою Н-1 та Н-5 від 03 грудня 2010 року.
Висновком МСЕК від 12 квітня 2011 року ОСОБА_1 первинно встановлено ступінь втрати професійної працездатності, у зв'язку з трудовим каліцтвом, в розмірі 40% та третю групу інвалідності. При повторних переоглядах - 03 травня 2012 року, ступінь втрати професійної працездатності йому встановлено в розмірі 45%, безстроково, та третю групу інвалідності.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку про доведеність спричинення позивачу моральної шкоди, провини відповідача в її спричиненні та причинно-наслідковий зв'язок між винними діями відповідача та настанням у позивача негативних наслідків - стійкої втрати професійної працездатності у загальному розмір 45 відсотків, безстроково. Враховуючи обсяг фізичних та моральних страждань позивача, їх інтенсивність та довготривалість, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, наслідків, що наступили, суд стягнув компенсацією спричиненої позивачу моральної шкоди у розмірі 120 000 грн.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
У відповідності до статті 4 Закону України “Про охорону праці” державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Суд першої інстанції, на підставі медичних документів про лікування позивача, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як він переносить фізичний біль, зазнав порушення свого звичайного способу життя і вимушений витрачати свої сили на організацію свого життя, внаслідок чого переносить моральні страждання.
Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз'ясненнями, наданими у постанові Пленуму Верховного Суду України в пункті 13 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31 березня 1995 року №4 з подальшими змінами та доповненнями.
У пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” №4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v.BULGARIA, №68490/01, §62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
При визначені розміру компенсації позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди, спричиненої втратою здоров'я, в результаті нещасного випадку на виробництві, судом врахована ступінь фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках,а також конкретні обставини по справі, і наслідки, що наступили.
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що моральна шкода мала бути стягнута на користь позивача без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб, не можуть бути прийняті до уваги з огляду на наступне.
Відповідно до Закону України №466 внесено зміни до п.п.164.2.14 статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23 травня 2020 року).
До загального місячного (річного) оподаткування доходу платника податків, з урахування змін, внесених Законом №466, включається у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі визначеному законом (п.п.164.2.14 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України).
Враховуючи викладене, у разі якщо виплата немайнової (моральної) шкоди за рішенням суду здійснюється податковим агентом на користь фізичної особи - платника податків, то сума такої шкоди не включається до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Отже, з 23 травня 2020 року звільняється від оподаткування податком на доходи фізичних осіб відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
У зв'язку із зазначеним суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення моральної шкоди з утриманням податку та обов'язкових платежів.
Доводи апеляційної скарги відповідача про наявність правових підстав для зменшення суми у рахунок відшкодування моральної шкоди, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не знайшли свого підтвердження.
Відсутність причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для задоволення апеляційної скарги, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Встановлене Конституцією України та законами України право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, а також одним із засобів захисту порушених цивільних прав та інтересів, які передбачені ст. 16 Цивільного Кодексу України.
Інші доводи апеляційних скарг не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий: Демченко Е.Л.
Судді: Куценко Т.Р.
Макаров М.О.