ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
24.11.2021Справа № 903/633/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМБУДУПРАВЛІННЯ-ВИШКІВ-АТ» (43006, Волинська обл., місто Луцьк, ВУЛИЦЯ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ, будинок 88)
до про1. Управління капітального будівництва Волинської обласної державної адміністрації (43027, Волинська обл., місто Луцьк, КИЇВСЬКИЙ МАЙДАН, будинок 9); 2. Волинської обласної державної адміністрації (43027, Волинська обл., місто Луцьк, МАЙДАН КИЇВСЬКИЙ, будинок 9); 3. Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області (43000, Волинська обл., місто Луцьк, ВУЛИЦЯ СТРІЛЕЦЬКА, будинок 4А) стягнення 3% річних у розмірі 23 475 грн. 66 коп. та інфляційних у розмірі 61 559 грн. 87 коп.
Представники:
від Позивача: не з'явились;
від Відповідача - 1: не з'явились;
від Відповідача - 2: не з'явились;
від Відповідача - 3: не з'явились;
Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕМБУДУПРАВЛІННЯ-ВИШКІВ-АТ» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду Волинської області з позовом до Управління капітального будівництва Волинської обласної державної адміністрації (надалі також - «Відповідач - 1»), Волинської обласної державної адміністрації (надалі також - «Відповідач - 2») та Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області (надалі також - «Відповідач - 3») про стягнення 3% річних у розмірі 23 475 грн. 66 коп. та інфляційних у розмірі 61 559 грн. 87 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для стягнення 3% річних у розмірі 23 475 грн. 66 коп. та інфляційних у зв'язку з невиконанням рішення господарського суду Волинської області від 29.07.2014 року по справі №903/541/14.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 06.08.2021 року відкрито провадження у справі №903/633/21, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 31.08.2021 року.
20.08.2021 відповідач-2 через відділ документального забезпечення та контролю подав відзив на позовну заяву в якому просить відмовити в задоволенні позову з підстав наведених у відзиві.
23.08.2021 відповідач-3 подав відзив на позовну наяву № 04-09-10/4745 від 20.08.2021 в якому вимоги позивача заперечує та просить відмовити в задоволені позовних вимог з підстав наведених у відзиві.
25.08.2021 відповідач-1 подав відзив № 1066/05/2-21 від 25.08.2021 в якому вказує, що позов ТзОВ Рембудуправління-Вишків-АТ є безпідставним, а управління є неналежним відповідачем та просить відмовити в задоволені позову з підстав наведених у відзиві.
27.08.2021 позивач через відділ документального забезпечення та контролю подав заяву № 20 від 27.08.2021 в якій просить проводити розгляд справи без участі представника позивача. Також позивач подав відповідь на відзиви відповідачів № 17 від 27.08.2021, яка приєднана до матеріалів справи.
30.08.2021 відповідач-1 через відділ документального забезпечення та контролю подав клопотання № 1090/05/2-21 від 28.08.2021 про розгляд справи за відсутності його представника.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 31.08.2021 року справу №903/633/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Рембудуправління-Вишків-АТ до Управління капітального будівництва Волинської обласної державної адміністрації, Волинської обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області про стягнення 85034,87 грн передано до Господарського суду міста Києва (01054, м.Київ, вул. Б.Хмельницького, 44-В) за виключною підсудністю.
Відповідно до автоматичного розподілу справ Господарського суду міста Києва, справу №903/633/21 передано до розгляду судді Чинчин О.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2021 року прийнято справу №903/633/21 до провадження, підготовче засідання у справі №903/633/21 призначено на 13.10.2021 року.
11.10.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача - 2 надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника.
12.10.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача - 3 надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника.
13.10.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача - 1 надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника.
У підготовче судове засідання 13.10.2021 року представники сторін не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлялись належним чином з урахуванням відсутності фінансування видатків на оплату послуг з пересилання поштових відправлень.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2021 року, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання Відповідачів про розгляд справи за відсутності представників, продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче судове засідання на 03.11.2021 року.
18.10.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача - 1 надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника.
25.10.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача - 3 надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника.
02.11.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника.
02.11.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача - 1 надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника.
У підготовче судове засідання 03.11.2021 року представники сторін не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлялись належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2021 року, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання Позивача та Відповідачів про розгляд справи за відсутності представників, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.11.2021 року.
23.11.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача - 3 надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника.
В судове засідання 24 листопада 2021 року представники Сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується роздруківками з офіційного веб-сайту Акціонерного товариства «Укрпошта» за відстеженням поштового відправлення. Представники Відповідачів - 1, 3 надали клопотання про розгляд справи за відсутності представників, які Судом розглянуті та задоволені.
Таким чином, Суд приходить до висновку, що Сторони про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 24 листопада 2021 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, підписано вступну та резолютивну частини Рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Рішенням господарського суду Волинської області від 29.07.2014 року по справі №903/541/14 позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Рембудуправління-Вишків-АТ" задоволено частково. Стягнуто з Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Волинської облдержадміністрації на користь приватного акціонерного товариства "Рембудуправління-Вишків-АТ" 260 840,90грн. основного боргу, 28 692,45грн. інфляційних втрат, 11 062,51грн. річних, 6 011,92грн. витрат по сплаті судового збору. Всього 306 607,79грн. У стягненні 153,64грн. річних відмовлено. (а.с.7-10)
Рішенням господарського суду Волинської області від 05.04.2017 року по справі №903/233/17 позов Приватного акціонерного товариства "Рембудуправління - Вишків - АТ" задоволено частково. Стягнуто з Управління капітального будівництва Волинської обласної державної адміністрації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рембудуправління-Вишків-АТ" 45 459 грн. 05 коп. збитків від інфляції, 13 077 грн. 77 коп. 3% річних, 1 399 грн. 87 коп. в повернення витрат по сплаті судового збору, а всього: 59 936 грн. 69 коп. У позові на суму 8 368 грн. 79 коп. відмовлено. (а.с.11-12)
Як вбачається з листа №5-06-06/12809 від 24.06.2021 року Державної казначейської служби України, у казначействі обліковуються накази господарського суду Волинської області про стягнення коштів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМБУДУПРАВЛІННЯ-ВИШКІВ-АТ», зокрема, по справах №903/233/17 на суму 59936 грн. 69 коп., №903/541/14 на суму 306607 грн. 79 коп. (а.с.13-14)
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що до теперішнього часу рішення господарського суду Волинської області від 29.07.2014 року по справі №903/541/14 не виконано. За таких підстав, в результаті неналежного виконання Відповідачами рішення суду, Позивач просить суд стягнути з Управління капітального будівництва Волинської обласної державної адміністрації, Волинської обласної державної адміністрації та Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області 3% річних у розмірі 23 475 грн. 66 коп. та інфляційні у розмірі 61 559 грн. 87 коп.
Заперечуючи проти позову, Відповідач - 1 зазначає, що належним відповідачем у справі є Державна казначейська служба України, а перерахування коштів стягувачам із затримкою у зв'язку з наявністю сформованої черги.
Заперечуючи проти позову, Відповідач - 2 зазначає, що Волинська обласна державна адміністрація є самостійною юридичною особою, не є стороною договору, а належним відповідачем у справі є Управління капітального будівництва Волинської обласної державної адміністрації.
Заперечуючи проти позову, Відповідач - 3 зазначає, що належним відповідачем у справі є Управління капітального будівництва Волинської обласної державної адміністрації.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМБУДУПРАВЛІННЯ-ВИШКІВ-АТ» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Внаслідок укладення Договору поставки №4632 від 23.10.2012 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
В силу ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Волинської області від 29.07.2014 року по справі №903/541/14 позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Рембудуправління-Вишків-АТ" задоволено частково. Стягнуто з Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Волинської облдержадміністрації на користь приватного акціонерного товариства "Рембудуправління-Вишків-АТ" 260 840,90грн. основного боргу, 28 692,45грн. інфляційних втрат, 11 062,51грн. річних, 6 011,92грн. витрат по сплаті судового збору. Всього 306 607,79грн. У стягненні 153,64грн. річних відмовлено. (а.с.7-10)
Рішенням господарського суду Волинської області від 05.04.2017 року по справі №903/233/17 позов Приватного акціонерного товариства "Рембудуправління - Вишків - АТ" задоволено частково. Стягнуто з Управління капітального будівництва Волинської обласної державної адміністрації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рембудуправління-Вишків-АТ" 45 459 грн. 05 коп. збитків від інфляції, 13 077 грн. 77 коп. 3% річних, 1 399 грн. 87 коп. в повернення витрат по сплаті судового збору, а всього: 59 936 грн. 69 коп. У позові на суму 8 368 грн. 79 коп. відмовлено. (а.с.11-12)
Відповідно до частини першої статті 598, статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням.
З аналізу наведених норм закону слідує, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.
Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням господарського суду Волинської області від 29.07.2014 року по справі №903/541/14, яке набрало законної сили, було встановлено факт наявності заборгованості Відповідача - 1 перед Позивачем у розмірі 260 840 грн. 90 коп.
Судом встановлено, що до теперішнього часу рішення господарського суду Волинської області від 29.07.2014 року по справі №903/541/14, яке набрало законної сили, не було виконано Відповідачем - 1 в добровільному порядку у повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи, основний борг Відповідача - 1 перед Позивачем за Договором поставки №4632 від 23.10.2012 року становить 260 840 грн. 90 коп., що є підставою для нарахування 3% річних та інфляційних. В той же час, Судом встановлено, що рішенням господарського суду Волинської області від 05.04.2017 року по справі №903/233/17 було стягнуто з Управління капітального будівництва Волинської обласної державної адміністрації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рембудуправління-Вишків-АТ" 45 459 грн. 05 коп. збитків від інфляції, 13 077 грн. 77 коп. 3% річних за період з 01.05.2015 р. по 01.01.2017 р.
При цьому, Суд зазначає, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. (п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.
Щодо належного Відповідача у даній справі, Суд зазначає.
Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу. (ч.4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України)
Частиною 2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та ч. 2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (який набрав чинності з 05.10.2016) встановлено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (ч. 1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»).
Згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»:
- виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення;
- заборгованість погашається в такій черговості: у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника; у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов'язаними з трудовими правовідносинами; у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду;
- бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Згідно з ч. 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Підпунктом п.п. 3 п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215, встановлено, що Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.
При цьому, черговість здійснення перерахування коштів стягувачу за рішенням суду повинна узгоджуватися з такими приписами закону і рішенням суду та можуть виконуватися за чергою, однак, у строк, встановлений законодавством.
Як встановлено Судом, Управління капітального будівництва Волинської обласної державної адміністрації є органом державної влади, а тому виконання рішення господарського суду Волинської області від 29.07.2014 року по справі №903/541/14 здійснюється Головним управлінням Державної казначейської служби України у Волинській області.
Як вбачається з листа №5-06-06/12809 від 24.06.2021 року Державної казначейської служби України, у казначействі обліковуються накази господарського суду Волинської області про стягнення коштів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМБУДУПРАВЛІННЯ-ВИШКІВ-АТ», зокрема, по справах №903/233/17 на суму 59936 грн. 69 коп., №903/541/14 на суму 306607 грн. 79 коп. (а.с.13-14)
Суд звертає увагу, що механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок № 845).
Відповідно до п. 2 Порядку № 845 безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.
Пунктом 24 Порядку № 845 встановлено, що стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник (відкриті рахунки), або за його місцезнаходженням, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.
Згідно з положеннями п. 6 Порядку № 845 у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням встановлених Порядком реквізитів, оригінал виконавчого документа, судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності), оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету (у судових рішеннях про стягнення коштів з відповідного бюджету).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», у разі, якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
При цьому черговість здійснення перерахування коштів стягувачу за рішенням суду повинна узгоджуватися з такими приписами закону і рішенням суду та можуть виконуватися за чергою, однак, у строк, встановлений законодавством.
Суд зазначає, що невиконання рішення господарського суду Волинської області від 29.07.2014 року по справі №903/541/14, яке набрало законної сили, з посиланням на відсутність бюджетного асигнування для виконання рішення суду спростовується вищенаведеними нормами права. Крім того, згідно з позицією Європейського Суду з прав людини, викладеної у рішенні від 08.11.2015 у справі «Кечко проти України» та 07.05.2020 у справі «Бурдов проти Росії», органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Сама по собі відсутність коштів у боржника не є підставою для невиконання рішення суду, яке набрало законної сили.
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові №522/16351/17 від 06.07.2020.
Отже, обов'язок виконувати рішення суду про стягнення коштів з державного чи місцевого бюджету шляхом їх безспірного списання на підставі рішення суду законодавством України покладено саме на Державну казначейську службу України та її територіальні органи.
Враховуючи викладене вище, Суд зазначає, що відповідальним за виконання судових рішень, що гарантовані державою, зокрема, рішення господарського суду Волинської області від 29.07.2014 року по справі №903/541/14, а також за виплату компенсації стягувачу у вигляді 3% річних та інфляційних, у разі неперерахування коштів за рішенням суду, є саме Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області, яке є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
При цьому, Суд зазначає, що належним відповідачем у даній справі також є Управління капітального будівництва Волинської обласної державної адміністрації, яке є стороною Договору поставки №4632 від 23.10.2012 року, внаслідок невиконання зобов'язань яким було ухвалено рішення господарського суду Волинської області від 29.07.2014 року по справі №903/541/14.
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 Цивільного кодексу України).
Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Порушеним правом слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.
Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
У розумінні зазначених приписів суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.
За таких обставин, Суд зазначає, що саме на Позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Проте, Суд зазначає, що Позивач не надав доказів, які б свідчили про порушення його прав та законних інтересів в результаті невиконання рішення господарського суду Волинської області від 29.07.2014 року по справі №903/541/14 з боку Волинської обласної державної адміністрації, яка є самостійною юридичною особою, не є стороною договору поставки №4632 від 23.10.2012 року.
Суд зазначає, що відсутність порушення прав та законних інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМБУДУПРАВЛІННЯ-ВИШКІВ-АТ» є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19).
Суд не приймає до уваги посилання Відповідача - 3 на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц як на іншу правову позицію, оскільки у цій справі вирішувалося питання юрисдикції розгляду справи №758/1303/15-ц та правовідносини сторін у цій справі не є подібними спірним правовідносинам, що склалися між сторонами у справі №903/633/21.
Зокрема, у справі №758/1303/15-ц предметом позову є стягнення інфляційних втрат і 3% річних від простроченої суми (позовна заява мотивована тим, що відповідач був зобов'язаний провести позивачеві перерахунок і виплату одноразової грошової допомоги, призначеної відповідно до статей 9 і 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"), Судом зазначено, що справа про застосування, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України заходів відповідальності за порушення грошового зобов'язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов'язання є суб'єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб'єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства.
Отже, у справі №758/1303/15-ц було вирішено питання щодо юрисдикції розгляду справи враховуючи предмет позову відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, а тому заявлені вимоги у справі №903/633/21 не є тотожними та випливають із різних фактичних обставин, на яких ґрунтуються ці позови.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц викладено правову позицію, що враховуючи частину другу статті 625 Цивільного кодексу України, ця стаття розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 Цивільного кодексу України, а відтак, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Отже, положення статті 625 Цивільного кодексу України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
Суд зазначає, що у рішенні суду визнано грошові зобов'язання держави, визначено їх розмір, ці зобов'язання належним чином не виконані, тому в цьому випадку вимоги частини другої статті 625 Цивільного кодексу України підлягають застосуванню.
При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідачів на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 01.07.2018 р. по 01.07.2021 р. у розмірі 23 475 грн. 66 коп. та інфляційні за загальний період з 01.09.2018 року по 01.07.2021 року у розмірі 61 559 грн. 87 коп.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем -3 сплати грошових коштів за загальний період прострочки з 01.07.2018 р. по 01.07.2021 р. у розмірі 23 475 грн. 66 коп., вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому Позивачем розмірі, оскільки відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі заявлених позовних вимог.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки 01.09.2018 року по 01.07.2021 року у розмірі 61 559 грн. 87 коп., вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача та до стягнення з Відповідача - 3 на користь Позивача підлягають інфляційні за загальний період прострочки 01.09.2018 року по 01.07.2021 року у розмірі 60 187 грн. 11 коп.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 року по справі 917/1739/17 зазначено, що правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін.
При цьому суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Таким чином, оскільки в даному випадку прострочення виплати грошового зобов'язання сталося у зв'язку із протиправною бездіяльністю Казначейства, як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів, Суд доходить висновку, що нарахування 3% річних та індексу інфляції за порушення строків виконання судового рішення має здійснюватися саме через Відповідача - 3 - Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМБУДУПРАВЛІННЯ-ВИШКІВ-АТ» - задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області (43000, Волинська обл., місто Луцьк, ВУЛИЦЯ СТРІЛЕЦЬКА, будинок 4А, Ідентифікаційний код юридичної особи 38009371) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМБУДУПРАВЛІННЯ-ВИШКІВ-АТ» (43006, Волинська обл., місто Луцьк, ВУЛИЦЯ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ, будинок 88, Ідентифікаційний код юридичної особи 08562708) 3% річних у розмірі 23 475 (двадцять три тисячі чотириста сімдесят п'ять) грн. 66 (шістдесят шість) коп., інфляційні у розмірі 60 187 (шістдесят тисяч сто вісімдесят сім) грн. 11 (одинадцять) коп. та судовий збір у розмірі 2 233 (дві тисячі двісті тридцять три) грн. 35 (тридцять п'ять) коп.
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМБУДУПРАВЛІННЯ-ВИШКІВ-АТ» до Волинської обласної державної адміністрації стягнення 3% річних у розмірі 23 475 грн. 66 коп. та інфляційних у розмірі 61 559 грн. 87 коп. - відмовити.
5. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
6. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
7. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 01 грудня 2021 року.
Суддя О.В. Чинчин