вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" жовтня 2021 р. Справа№ 910/4560/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пашкіної С.А.
суддів: Хрипуна О.О.
Сітайло Л.Г.
За участю секретаря судового засідання: Кулачок О.А.
представників сторін:
від позивача: Волкова Є.В. дов. від 25.05.2021
від відповідача: Бухеник І.М.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс"
на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2021
у справі № 910/4560/21 (суддя Трофименко Т.Ю.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 211575,18 грн.
Позов заявлено про стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь ТОВ «Металургтранс» збитків у розмірі 211 575,18грн, завданих позивачеві внаслідок разобладнення деталей вагонів (стоянкового гальма, авторежиму) 8 власних (орендованих) залізничних вагонів позивача під час їх руху від станції відправлення до станції призначення в період знаходження вагонів на відповідальності відповідача і фактичному фізичному володінні останнього. Пошкодження вагонів було виявлене співробітниками відповідача, про що складено відповідні Акти загальної форми ГУ-23.
Заявлені до стягнення збитки складаються з вартості ремонту вказаних 8 вагонів (з урахуванням вартості деталей) і дорівнюють 211 575,18грн з ПДВ, які були сплачені позивачем ТОВ «Ремвагонторг», яке виконало ремонтні роботи, в повному обсязі. Позивачем до позову доданий розрахунок ціни позову.
Позивач вважає, що додані до позову докази доводять факт заподіяння йому відповідачем збитків, розмір зазначених збитків, докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий в'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача понесені судові витрати, додавши до позову попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, який складається із сплаченого судового збору у розмірі 3 173,63грн та орієнтовних витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00грн, та повідомив, що докази витрат на професійну правничу допомогу буде надано суду додатково в межах строку, передбаченого чинним законодавством.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що вимоги позивача щодо відшкодування збитків є безпідставними та необґрунтованими та просив суд відмовити в їх задоволенні.
При цьому відповідач послався на те, що позивач не є суб'єктом, який має право звернутися в даному випадку з позовом до відповідача виходячи з того, що позивач не є ані відправником ані одержувачем вантажу в даному міжнародному перевезенні, в той час як відповідно до параграфу 1 ст. 46 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС), яка застосовується до даної категорії перевезення, право пред'явлення претензії і позову перевізнику належить суб'єктам, які зазначені у накладних як відправник та одержувач, і переуступка права вимоги не допускається.
Крім того, відповідач, з посиланням на положення СМГС (параграф 2 ст. 47, параграфи 1, 2 ст. 48, ст. 46), вказав на те, що позивач з позовом до суду звернувся після спливу строку позовної давності, зазначивши, що:
- дата підписання Актів виконаних робіт щодо спірних вагонів є датою початку строку позовної давності;
- починаючи з 27.11.2019 (дата вручення відповідачу претензії № 19892 від 21.11.2019), враховуючи, що претензія залишено відповідачем без задоволення, перебіг строку давності був призупинений на 180 днів з 27.11.2019 по 25.05.2020;
- з позовом позивач звернувся 15.02.2021, тобто після спливу строку позовної давності беручі до уваги, що навіть з 25.05.2020 до дати звернення з позовом минуло більше 9 місяців.
За викладених обставин, у прохальній частині відзиву на позов відповідач просить суд: зважаючи на пропуск позивачем строку позовної давності, ухвалити рішення, яким в задоволенні позовних вимог ТОВ «Металургінвест» про стягнення з АТ «Українська залізниця» 211 575,18 грн. збитків відмовити у повному обсязі.
У відзиві на позов відповідач зазначив, що «…позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків в сумі 211 575,18 грн. задоволенню не підлягають з підстав пропуску позивачем строку позовної давності. А отже, прошу суд про застосування до заявлених позовних вимог наслідків спливу строку позовної давності».
Крім того, посилаючись на те, що розукомплектування вагонів було заподіяне невстановленими особами, про що були повідомлені правоохоронні органи, відповідач наполягає на відсутності його вини у заподіянні позивачу збитків, оскільки залізниця не може нести відповідальність при виявленні несправностей вантажних вагонів у процесі їх звичайної експлуатації чи у разі впливу на стан вантажних вагонів сторонніх осіб (крадіжка деталей та вузлів) за відсутності вини.
Саме власник майна (зокрема вантажних вагонів) зобов'язаний утримувати належне майно та нести ризик випадкового знищення або пошкодження (псування) цього майна.
Технічний огляд спірних вагонів проводився працівниками відповідача; вагони були скеровані для проведення технічного обслуговування з відчепленням у зв'язку з наявністю несправностей, що загрожували безпеці руху і потребували усунення шляхом проведення необхідного ремонту; такі дії працівників відповідача були правомірними, відповідали вимогам нормативних документів, що регламентують порядок функціонування залізничного транспорту, зокрема «Правил експлуатації власних вантажних вагонів», затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 № 417, та були спрямовані на забезпечення безпеки руху поїздів; що ремонт вантажних вагонів був здійснений у підрозділах відповідача.
Посилання відповідача на те, що його працівники проводили технічний огляд спірних вагонів, які були скеровані для проведення технічного обслуговування з відчепленням у зв'язку з наявністю несправностей, що загрожували безпеці руху і потребували усунення шляхом проведення необхідного ремонту; такі дії працівників відповідача були правомірними, відповідали вимогам нормативних документів, що регламентують порядок функціонування залізничного транспорту, зокрема «Правил експлуатації власних вантажних вагонів», затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 № 417, та були спрямовані на забезпечення безпеки руху поїздів; що ремонт вантажних вагонів був здійснений у підрозділах відповідача, не спростовують того факту, що ремонт вагонів, пошкоджених з вини відповідача, проводився не відповідачем, а суб'єктом господарювання за договорами, укладеними з позивачем та за кошти позивача.
Відповідач вважає, що позивачем не доведено наявність усіх передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення, яке є підставою для застосування до відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків.
Також відповідач у відзиві на позов зазначає, що позовна заява не містить обґрунтованого розрахунку суми, яку позивач просить стягнути з відповідача, а визначена позивачем сума збитків є необґрунтованою, надуманою, не підтвердженою жодним первинними документами, які б підтверджували фактичні, реальні збитки, пов'язані зі здійсненням ремонту у вагоноремонтних підприємствах.
Посилання відповідача на те, що позовна заява не містить обґрунтованого розрахунку суми, яку позивач просить стягнути з відповідача; що ремонт вантажних вагонів був здійснений у підрозділах відповідача; що визначена позивачем сума збитків є необґрунтованою, надуманою, не підтвердженою жодним первинними документами, які б підтверджували фактичні, реальні збитки, пов'язані зі здійсненням ремонту у вагоноремонтних підприємствах, до уваги колегією суддів не приймаються як такі, що суперечать дійсним обставинам справи.
Також відповідач у відзиві на позов заперечує проти заяви позивача щодо стягнення витрат на правничу допомогу.
Позивач у відповіді на відзив на позовну заяву № 8873 від 08.06.2021, поданій позивачем у суді першої інстанції, позовні вимоги підтримав і наполягав на тому, що ним доведено наявність в діях відповідача повного складу цивільного правопорушення, а відповідачем не доведено відсутності його вини, яка полягає у бездіяльності та незабезпеченні збереження належних позивачу вагонів, внаслідок чого вагони були розукомплектовані і позивачу завдані збитки в розмірі вартості їх ремонту, вартість якого складається в тому числі і з вартості придбаних позивачем для цілей ремонту запасних частин.
Доводи відповідача про те, що розукомплектування вагонів позивача сталося внаслідок крадіжки гальмівного обладнання сторонніми особами не можуть бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності, оскільки саме його бездіяльність та незабезпечення збереження належних позивачу вагонів стала наслідком завдання йому збитків.
Між протиправною поведінкою відповідача та завданими збитками існує прямий причинно-наслідковий зв'язок, також матеріали справи не містять доказів того, що розукомплектування вантажних вагонів сталося не з вини відповідача, який взяв на себе відповідальність за збереження прийнятих до перевезення вагонів позивача, але не зберіг майно позивача.
Позивач вважає, що заявлений ним розрахунок суми, яку позивач просить стягнути з відповідача, є обґрунтованим, що підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами в підтвердження понесення позивачем реальних та фактичних витрат - збитків.
Щодо наданого позивачем попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат та надання доказів витрат на професійну правничу допомогу - позивачем зазначено, що в позовній заяві завчасно зроблено заяву про надання суду доказів про витрати на професійну правничу допомогу в межах встановленого Законом строку - протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Обґрунтовуючи свої заперечення проти пропуску строку позовної давності для звернення з заявленими вимогами до суду, послався на висновки, викладені у постановах Північного апеляційного господарського суду № 910/13491/19 від 09.06.2020 та Верховного Суду, у справах № 905/729/18 від 11.04.2019, № 910/11614/18 від 13.08.2019, № 905/2303/18 від 10.09.2019, № 910/3745/19 від 02.12.2019, де суди дійшли висновку, що позов до перевізника у даній справі може бути пред'явлений протягом 6 місяців після спливу 6-місячного строку, передбаченого для пред'явлення претензії, та 3-місячного строку, передбаченого для надання відповіді на претензію, що узгоджується з положеннями пунктів 134, 136 Статуту залізниць України та ст. 315 Господарського кодексу України.
Враховуючи вищевикладену правову позицію судів, позивач дійшов висновку, що позов до перевізника може бути пред'явлений:
протягом 9 місяців (для надання перевізником відповіді претендателю на претензію відповідно до параграфу 1 ст. 48 УМВС)
після спливу 6-місячного строку, передбаченого для пред'явлення претензій (відповідно до ч. 6 ст. 315 ГК України та ст. 134 Статуту залізниць України)
та 180-денного/6-місячного строку (відповідно до параграфу 7 ст. 46 УМВС).
Виходячи з розрахунку: 6 місяців + 180 днів/9 місяців +9 місяців, позивач вважає, що строк на пред'явлення позову дорівнює 24 місяці (730 днів), виходячи з того, що
- 9-місячний перебіг строку позовної давності (для надання перевізником відповіді претендателю на претензію) призупинений на 180 днів з 27.11.2019 - дати вручення відповідачу претензії по 27.08.2020;
- враховуючи, що вказана претензія залишена відповідачем без відповіді, тобто без задоволення та виконання, 9-місячний строк позовної давності 27.08.2020 поновився та спливає 27.05.2021.
Проміжок часу між 27.11.2019 по 27.05.2021 становить 548 днів, що менше за 730 днів та дає позивачу підстави стверджувати, що строк позовної давності для звернення з позовом до суду не сплив.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 у справі № 910/4560/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 211 575,18грн. у задоволенні позову відмовлено повністю.
Суд першої інстанції, визнавши позовні вимоги ТОВ "Металургтранс" про стягнення збитків законними та обґрунтованими, дійшов висновку, що з позовною заявою до суду позивач звернувся з пропуском встановленого Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС) строку давності і відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача збитків, оскільки сплинув строк позовної давності щодо таких вимог, про що відповідачем було подано суду відповідну заяву.
Не погоджуючись з рішенням, ТОВ "Металургтранс" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 у справі № 910/4560/21, апеляційну скаргу ТОВ "Металургтранс" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 по справі № 910/4560/21 задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 по справі № 910/4560/21 скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги позивача до відповідача про стягнення збитків у розмірі 211 575,18 грн та судових витрат задовольнити у повному обсязі.
Апелянт вважає оспорене рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
При цьому апелянт погодився з судом першої інстанції, який виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, дійшов висновку, що при перевезенні належних позивачу вагонів залізницею не було дотримано вимог щодо їх збереження (схоронності), внаслідок чого позивачем були понесені витрати на оплату вартості ремонту, з урахуванням вартості замінених деталей, на загальну суму 211 5757,18 грн., тому покладення відповідальності на відповідача за заподіяні позивачу збитки є правомірним та справедливим.
Апелянт вважає, що мотивувальна частина оскарженого рішення у вказаній частині повністю відповідає обставинам справи, доказам, що містяться в матеріалах справи, є повністю доведеною та такою, що повністю відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Водночас апелянт вважає, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про пропуск позивачем строку позовної давності щодо спірних правовідносин та помилково застосував до позовних вимог наслідки пропуску строку позовної давності.
У обґрунтування вказаної позиції апелянт послався на наступні обставини.
Постановою КМУ № 1236 від 09.12.2020 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на усій території України продовжено дію карантину до 30.06.2021.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-IX внесено зміни до Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, а саме доповнено пунктами 12-14 такого змісту:
"12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Тобто строки спеціальної позовної давності до вимог у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу), передбачені п.6 ч.2 ст.258 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину, а саме - до 30.06.2021.
Як вбачається з накладної служби Кур'єрської служби «Константа сервіс», долученої до позову, позивачем передано даний позов кур'єру на відправку 19.03.2021, тобто без пропуску строку на його подання (в межах строку на його подання), оскільки дану позовну заяву подано під час дії карантину - відсутня необхідність поновлення такого строку (поновлення строку позовної давності).
Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-IX внесено зміни до Розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, а саме доповнено доповнено пунктом 4 такого змісту (в редакції Закону № 731-IX від 18.06.2020):
« 4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.»
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції беручі до уваги доводи відповідача щодо наявності підстав для застосування до позовних вимог наслідків пропуску позивачем строку позовної давності та визначаючи строк позовної давності пропущеним, не взяв до уваги норми ст. 261, 267 ЦК України, ч.4 Розділу розділ X "Прикінцеві положення" ГПК України та не врахував поважність причин такого пропуску строку позовної давності у зв'язку із введенням на території України карантину строком до 30.06.2021, тому позивач з даною позовною заявою звернувся без пропуску строку на її подання під час дії карантину (в межах строку на її подання - 19.03.2021).
Крім того, апелянт вважає, що в матеріалах справи відсутня заява відповідача про застосування судом наслідків спливу строку позовної давності; що у прохальній частині відзиву на позов відповідач не просить суд про застосування наслідків пропуску (спливу) строку позовної давності, а посилання в описовій/мотивувальній частині відзиву на позов на ту обставину, що пропуск строку позовної давності є підставою для відмови в задоволенні позову, та загальне посилання на норми ст. 267 ЦК України не можна розцінювати як заяву відповідача про застосування судом наслідків спливу строку позовної давності; що суд першої інстанції вказані обставини не врахував.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2021 у справі № 910/4560/21 за позовом ТОВ "Металургтранс" до АТ "Українська залізниця" про стягнення 211 575,18 грн поновлено ТОВ "Металургтранс" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 у справі № 910/4560/21., відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Металургтранс" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 у справі № 910/4560/21, справу призначено до розгляду на 28.10.2021.
27.09.2021 від позивача до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судове засідання 28.10.2021 з'явилися представники сторін.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, судовою колегією встановлено.
09.11.2015 між ТОВ "Металургтранс" (замовник) та ДП "Придніпровська залізниця" (виконавець) укладено договір про надання послуг власнику, орендатору або оператору щодо організації курсування власних вантажних вагонів на коліях загального користування № ПР/М-15103/НЮі, який регулює взаємовідносини сторін, пов'язані з організацією курсування власних вантажних вагонів на коліях загального користування та наданням послуг, пов'язаних із цими перевезеннями.
Сторони керуються цим Договором, законами України, Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів залізничним транспортом України, Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, Соглашением о международном железнодорожном грузовом сообщении (СМГС), «Правилами експлуатації власних вантажних вагонів», іншими нормативними документами (п.1.2 договору).
Як слідує з залізничних накладних № 46115549, № 46018776, № 45799780, № 52079233, № 11897, № 50704568, № 50813740, № 45956349, копії яких наявні в матеріалах справи, відповідачем було здійснено перевезення вантажів у міжнародному сполученні у 8 вагонах, належних позивачу на праві власності (оренди) № 61634903, № 57575433, № 57597817, № 54039904, № 67707869, № 53126033, № 63554653, № 61319042, що підтверджується відміткою в графі 7 кожної із вказаних накладних.
Як встановлено судом першої інстанції і підтверджується наявними в матеріалах справи належними документальними доказами, на станціях Тернопіль Львівської залізниці, Чоп Львівської залізниці, Богуславський Придніпровської залізниці, Коростень Південно-західної залізниці, Основа Південної залізниці, Харків-Сортувальний Південної залізниці було виявлено пошкодження вагонів позивача, які полягали у разобладненні деталей вагонів (стоянкового гальма, авторежиму), про що складені відповідні акти форми ГУ-23, а вагони направлені на технічне обслуговування згідно з оформленими відповідними повідомленнями форми ВУ-23М та ВУ-36М.
Факт пошкодження спірних вагонів підтверджується: щодо вагону № 53126033 актом форми ГУ-23 від 10.03.2019, вагону № 54039904 актом форми ГУ-23 від 03.03.2019, вагону № 67707869 актом форми ГУ-23 від 15.02.2019, вагону № 61634903 актом форми ГУ-23 від 22.12.2017, вагону № 57575433 актом форми ГУ-23 від 27.07.2018, вагону № 63554653 актом форми ГУ-23 від 21.07.2019, вагону № 57597817 актом форми ГУ-23 від 27.07.2018, вагону № 61319042 актом форми ГУ-23 від 16.08.2019.
Ремонт вказаних розкомплектованих вагонів проводився Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремвагонторг» на підставі договору послуг № 25у/14 від 19.02.2014 та договору про надання послуг з організації ремонту залізничних вагонів № 49у від 27.06.2019, укладених з позивачем.
За розрахунком позивача, загальна вартість проведення технічного обслуговування (ремонту) вагонів № 61634903, № 57575433, № 57597817, № 54039904, № 67707869, № 53126033, № 63554653, № 61319042 з урахуванням придбаних позивачем деталей становить 211 575,18 грн. з ПДВ, що підтверджується відповідними актами виконаних робіт/наданих послуг та розрахунками вартості послуг щодо спірних вагонів:
- по вагону № 61634903 - 10 679,064грн відповідно до акта виконаних робіт № 408 від 20.03.2018 з додатком;
- по вагону № 57575433 - 20 843,544грн відповідно до акта виконаних робіт № 446 від 31.10.2018;
- по вагону № 57597817 - 11 212,572грн відповідно до акта виконаних робіт № 447 від 31.10.2018;
- по вагону № 54039904 - 33 960,00 грн відповідно до акта виконаних робіт № 517 від 27.05.2019 з додатком 1 (розрахунок загальної вартості наданих послуг);
- по вагону № 67707869 - 33 000,00 грн відповідно до акта виконаних робіт № 517 від 27.05.2019 з додатком 1 (розрахунок загальної вартості наданих послуг);
- по вагону № 53126033 - 33 960,00 грн відповідно до акта виконаних робіт № 521 від 30.06.2019 з додатком 1 (розрахунок загальної вартості наданих послуг);
- по вагону № 63554653 - 33 960,00 грн відповідно до акта виконаних робіт № 525 від 31.08.2019 з додатком 1 (розрахунок загальної вартості наданих послуг);
- по вагону № 61319042 - 33 960,00 грн відповідно до акта наданих послуг № 03 від 20.09.2019 з додатком 1 (розрахунок загальної вартості наданих послуг).
Протягом періоду з 21.03.2018 по 27.09.2019 вартість вказаного ремонту була оплачена позивачем на користь ТОВ «Ремвагонторг», що підтверджується наявними в матеріалах справи належними документальними доказами.
З метою досудового врегулювання спору 27.11.2019 позивач звернувся до відповідача в порядку ст.ст. 47, 52 УМВС із претензією № 19892 від 12.11.2019 про відшкодування збитків в розмірі 386 090,40грн, в тому числі 211 575,17 грн., витрачених позивачем на ремонт вагонів № 61634903, № 57575433, № 57597817, № 54039904, № 67707869, № 53126033, № 63554653, № 61319042.
Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення, заборгованість у вигляді відшкодування суми 211 575,18 грн. перераховано позивачу не було, що підтверджується наявними в матеріалах справи належними документальними доказами і відповідачем не заперечується.
Заявлені позовні вимоги, позивач обґрунтовує тим, що внаслідок незабезпечення схоронності (збереження) майна (вагонів) при перевезенні залізничним транспортом, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу суму збитків, понесених останнім в результаті заміни розкомплектованих деталей на загальну суму 211 575,18 грн.
Суд першої інстанції визнав позовні вимоги ТОВ "Металургтранс" про стягнення збитків законними та обґрунтованими, з чим колегія суддів погоджується виходячи з такого.
Частиною 1 ст.509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ч. 3 ст. 11 ЦК України).
Питання, пов'язані з перевезенням вантажів, в тому числі залізничним транспортом, регулюються статтями 908-928 ЦК України, статтями 306-315 Господарського кодексу України.
За правилами ст. 908 ЦК України та ст. 306 ГК України, загальні умови перевезення вантажів визначаються цими кодексами, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються у встановленому порядку.
За правилами ст. 908 ЦК України та ст. 307 ГК України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами та правилами.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про залізничний транспорт" законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з законів України "Про транспорт", "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України.
За приписами частини 2 статті 3 Закону України "Про залізничний транспорт" нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Відповідно до статті 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (далі - Статут), статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
На підставі Статуту затверджуються нормативні документи, зокрема, Правила перевезення вантажів. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України (п.5 Статуту).
Правила перевезення вантажів (Правила) - нормативний акт, що конкретизує передбачені цим Статутом положення, які регламентують участь та обов'язки сторін у процесі перевезення вантажів (п.6 Статуту).
Відповідно до п. 1.1 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 № 17, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 14.02.2015 за №168/26613 (далі - Правила експлуатації власних вантажних вагонів), ці Правила регламентують порядок експлуатації власних вантажних вагонів на залізничному транспорті загального користування.
Правила є обов'язковими при перевезеннях вантажів вагонами, що перебувають у власності перевізників, операторів, підприємств, установ, організацій, фізичних осіб - підприємців, які орендують їх в інших власників або якими вони володіють на підставі договору управління майном, договору про спільну діяльність тощо.
Перевезення власних вантажних вагонів у завантаженому і порожньому стані в усіх випадках (передислокація, ремонт тощо) оформляється перевізним документом (накладною) в електронному (із накладенням електронного цифрового підпису) або паперовому вигляді згідно з Правилами оформлення перевізних документів (п. 5.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів).
Згідно з Правилами оформлення перевізних документів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 № 644 (у редакції наказу Міністерства Інфраструктури України 08.06.2011 № 138), на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів перевезення власних (орендованих) локомотивів і вагонів у завантаженому та порожньому стані оформлюється перевізний документ (накладна).
Згідно зі статтею 6 Статуту накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
На підставі накладних СМГС № 46115549, № 46018776, № 45799780, № 52079233, № 11897, № 50704568, № 50813740, № 45956349 між сторонами спору виникли договірні відносини з перевезення вагонів позивача в завантаженому стані залізницею у міжнародному сполученні.
Згідно зі статтею 8 Статуту перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізницями провадиться у вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності, в тому числі розташованим за межами України. Вагони, призначені для перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, повинні відповідати вимогам Правил технічної експлуатації залізниць України та санітарно-гігієнічним і протиепідемічним нормам і правилам.
Згідно з п. 3.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, власні вантажні вагони, що виходять на колії загального користування, за конструкцією, строком служби, періодом проведення планових видів ремонту і технічним станом повинні відповідати всім вимогам, які встановлюються до вагонів інвентарного парку залізниць, включаючи спеціалізований рухомий склад, та мати відомості про комплектацію вагона.
Відповідно до п. 4.1 вказаних Правил випуск власних вантажних вагонів на колії загального користування допускається після відповідного огляду їх технічного стану працівниками вагонного господарства, а для перевезення небезпечного вантажу в спеціалізованих вагонах - при пред'явленні відправником вантажу працівникам станцій і вагонного господарства свідоцтва про технічний стан вагона, що гарантує безпеку перевезення цього вантажу. Номер свідоцтва і результати огляду технічного стану вагонів працівник вагонного господарства записує в книзі пред'явлення вагонів вантажного парку до технічного обслуговування (форма ВУ-14).
Разом з тим, абзацом 1 п. 12.1 розділу 12 «Технічне обслуговування і ремонт рухомого складу, в тому числі спеціального самохідного рухомого складу» Правил технічної експлуатації залізниць, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20 грудня 1996 р. № 411, визначено, що забороняється випускати в експлуатацію і допускати до руху в поїздах рухомий склад, у тому числі спеціальний рухомий склад, що має несправності, які загрожують безпеці руху, порушують охорону праці, а також ставити в поїзди вантажні вагони, стан яких не забезпечує збереження вантажів, що перевозяться.
Відповідно до пункту 6.2.7. Інструкції з експлуатації гальм рухомого складу на залізницях України, затвердженої наказом Укрзалізниці від 28.10.1997 № 264-Ц (зі змінами та доповненнями згідно наказом від 07.06.2001 № 312-Ц), забороняється ставити в состав поїзда вагони, гальмівне обладнання яких має хоча б одну з наступних несправностей: несправні повітророзподільники, електроповітророзподільники, електричний ланцюг ЕПГ (у пасажирському поїзді), авторежим, кінцевий або роз'єднувальний кран, випускний клапан, гальмівний циліндр, резервуар, робоча камера.
Згідно з пунктом 6.2.1. зазначеної інструкції при технічному обслуговуванні вагонів слід перевіряти дію автогальм на чутливість до гальмування і відпускання. Повітророзподільники й електроповітророзподільники, що працюють незадовільно, замінити справними.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження невідповідності вищевказаним нормам технічного стану спірних вагонів при прийнятті їх відповідачем до перевезення, в тому числі гальмівного обладнання.
Згідно з пунктами 20, 21 Правил користування вагонами і контейнерами пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці.
Відповідно до п.19 розділу IV (Порядок розрахунку розміру збитків за пошкодження вантажних вагонів) Правил користування вагонами і контейнерами (ст.119-126 Статуту залізниць України), затверджених наказом Міністерства транспорту України №113 від 25.02.99 підставою для пред'явлення вантажовідправникам, вантажоодержувачам, власникам під'їзних колій, портам, підприємствам і організаціям, винним у пошкодженні вантажних вагонів (далі - винна сторона), претензій щодо відшкодування збитків є акт про пошкодження вагона форми ВУ-25 або ВУ-25М (у разі машинної обробки актів) і акт загальної форми ГУ-23 (додаток 6), які складаються відповідно до Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855.
Як встановлено судом, факт пошкодження спірних вагонів підтверджується відповідними актами загальної форми ГУ-23 і актами про пошкодження вагона форми ВУ-25 або ВУ-25М.
Ремонт пошкодженого вагона здійснюється на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, або на найближчому до місця пошкодження вагоноремонтному підприємстві. Перелік таких підприємств оприлюднюється у товарних конторах станцій обслуговування.
На виконання вищезазначених Правил, у зв'язку з розкомплектуванням вагонів, останні були направлені на ремонт технічне обслуговування, про що свідчать оформлені відповідні повідомлення форми ВУ-23М та ВУ-36М.
Відповідно до п.22 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, 22, сума збитків за пошкодження вагона складається з:
витрат на транспортування пошкодженого вагона від місця пошкодження до місця його ремонту в розмірі провізної плати, визначеної відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 15.11.99 N 551, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.99 за N 828/4121, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів, що діють на момент транспортування;
вартості ремонту пошкодженого вагона з урахуванням вартості втрачених та (або) пошкоджених частин;
витрат на перевантаження вантажу з пошкодженого вагона, якщо його неможливо відремонтувати в навантаженому стані, які визначаються за калькуляцією вартості робіт, що надається разом з розрахунком збитків;
плати за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагона в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням (додаток 9), визначеної за ставками плати за користування вагонами згідно з пунктом 14 цих Правил.
Судом встановлено, що ремонт пошкоджених вагонів № 57575433, № 57597817, № 54039904, № 67707869, № 53126033, № 63554653, № 61319042 було здійснено Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремвагонторг» на підставі договору послуг № 25у/14 від 19.02.2014 та договору про надання послуг з організації ремонту залізничних вагонів № 49у від 27.06.2019, укладеного з позивачем.
Вказані обставини підтверджуються долученими до матеріалів справи актами виконаних робіт № 408 від 20.03.2018, № 446 від 31.10.2018, № 447 від 31.10.2018, № 517 від 27.05.2019, № 521 від 30.06.2019, № 525 від 31.08.2019, № 03 від 20.09.2019.
Вартість вказаного ремонту у сумі 211 575,18 грн за вказаними актами була оплачена позивачем згідно з наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями за період з 21.03.2018 по 27.09.2019.
При цьому, суд відхиляє як безпідставні та такі, що не відповідають дійсності, твердження відповідача про те, що вартість ремонту не є обґрунтованою.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що загальна сума витрат понесених позивачем на ремонт розукомплектованих вагонів склала 211 575,18 грн.
Як зазначено у п. 11 Оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства" від 29.11.2007 № 01-8/91, порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу", і якими залізниця не має права розпоряджатись на свій розсуд, як вона розпоряджається вагонами загального парку залізниць, а зобов'язана доставити ці власні порожні вагони на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 23.03.2017 №904/4195/16, від 17.01.2017 № 904/3013/16.
Відповідно до статті 23 Закону України «Про залізничний транспорт» перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.
Відповідно до пункту 20 Правил складання актів (стаття 129 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855 (далі - Правила складання актів), акт про пошкодження вагона (контейнера) складається у разі пошкодження вагона (контейнера) під час перевезення, навантаження, вивантаження вантажу, виконання маневрових робіт, а також в інших випадках для засвідчення обставин і розмірів пошкодження і є підставою для матеріальної відповідальності винних у пошкодженні згідно зі ст. 124 Статуту залізниць.
Статтею 110 Статуту залізниць встановлено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами перевезення вантажів іншому підприємству.
Всупереч вимог чинного законодавства, відповідач не забезпечив схоронності (збереження) вагонів під час їх курсування залізничними коліями, внаслідок чого позивачу завдано матеріальних збитків в зв'язку з пошкодженням його майна.
Статтею 114 Статуту залізниць передбачено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі; за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
Стаття 224 ГК України зобов'язує учасника господарських відносин, який порушив господарські зобов'язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов'язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.
Статтею 225 ГК України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Зі змісту вказаних правових норм випливає, що підставою виникнення цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення збитків є наявність збитків, протиправність дій особи, яка завдала збитків, причинно-наслідковий зв'язок між ними та наявність вини особи, яка завдала збитків.
Обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками, тобто всіх складових правопорушення, покладається на позивача.
Як слідує з наявних у матеріалах справи документальних доказів, протиправність поведінки відповідача полягає у бездіяльності та незабезпеченні збереження належних позивачу вагонів, чим порушено наведені положення Статуту залізниць та Закону України «Про залізничний транспорт», внаслідок чого вагони були розукомплектовані і позивачу завдані збитки в розмірі вартості їх ремонту та придбаних позивачем для цілей ремонту запасних частин.
Між протиправною поведінкою відповідача та завданими збитками існує прямий причинно-наслідковий зв'язок, також матеріали справи не містять доказів того, що розукомплектування вантажних вагонів сталося не з вини відповідача.
Отже, позивачем доведено наявність в діях відповідача повного складу цивільного правопорушення, а відповідачем не доведено відсутності його вини у завданні збитків.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції в тому, що виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, при перевезенні належних позивачу вагонів залізницею не було дотримано вимог щодо їх збереження (схоронності), внаслідок чого позивачем були понесені витрати на оплату вартості ремонту, з урахуванням вартості замінених деталей, на загальну суму 211 575,18грн, тому покладення відповідальності на відповідача за заподіяні позивачу збитки є правомірним та справедливим.
Посилання відповідача на відсутність його вини у заподіянні позивачу збитків та на те, що позивачем не доведено наявність усіх передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення, яке є підставою для застосування до відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків, визнаються колегією суддів безпідставними, такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи документальними доказами.
Посилання відповідача на те, що його працівники проводили технічний огляд спірних вагонів, які були скеровані для проведення технічного обслуговування з відчепленням у зв'язку з наявністю несправностей, що загрожували безпеці руху і потребували усунення шляхом проведення необхідного ремонту; такі дії працівників відповідача були правомірними, відповідали вимогам нормативних документів, що регламентують порядок функціонування залізничного транспорту, зокрема «Правил експлуатації власних вантажних вагонів», затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 № 417, та були спрямовані на забезпечення безпеки руху поїздів; що ремонт вантажних вагонів був здійснений у підрозділах відповідача, не спростовують того факту, що ремонт вагонів, пошкоджених з вини відповідача, проводився не відповідачем, а суб'єктом господарювання за договорами, укладеними з позивачем та за кошти позивача.
Щодо посилань відповідача на те, що позивач не є суб'єктом, який має право звернутися в даному випадку з позовом до відповідача, оскільки не є ані відправником ані одержувачем вантажу в даному міжнародному перевезенні, в той час як відповідно до параграфу 1 ст. 46 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС), яка застосовується до даної категорії перевезення, право пред'явлення претензії і позову перевізнику належить суб'єктам, які зазначені у накладних як відправник та одержувач, і переуступка права вимоги не допускається, слід зазначити таке.
Частиною 5 ст. 307 ГК України встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Частиною 4 ст. 909 ЦК України унормовано, що законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.
Відповідно до пункту 4 Статуту відносин перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення.
Міжнародне залізничне сполучення - перевезення пасажирів, вантажів, багажу, вантажобагажу та пошти між Україною та іноземними державами (п. 6 Статуту залізниць України).
Відповідно до статті 926 ЦК України позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до ч.6 ст.315 ГК України щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Відповідно до статті 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
Враховуючи, що у спірному випадку відбувалось перевезення вантажу у вагонах позивача у міжнародному сполученні, тобто спір пов'язаний з міждержавними перевезеннями вантажів, до спірних правовідносин застосовуються положення Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення зі змінами та доповненнями від 01.07.2011, дата набрання чинності якої для України 05.06.1992, якою встановлюється пряме міжнародне залізничне сполучення для здійснення перевезення вантажів між залізничними дорогами, в тому числі, Польщі та України (стаття 1 УМВС).
Відтак, при вирішенні спору сторін позовна давність, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються судом враховуючи відповідні положення УМВС.
Розділом ІІІ УМВС врегульовано використання вагону, який не належить перевізнику, в якості транспортного засобу.
Згідно з параграфом 1 ст. 50 УМВС «заключение договора перевозки вагона подтверждается накладной».
Згідно з параграфом 1 ст. 51 УМВС «перевозчик несет ответственность за утрату, повреждение вагона с момента приема к перевозке до момента выдачи, если не докажет, что это произошло не по его вине; параграфом 4 - в случае повреждения вагона возмещение, выплачиваемое перевозчиком, ограничено оплатой расходов, связанных с восстановлением вагона, сумма которых не должна превышать сумму, причитающуюся в случае утраты вагона».
Згідно зі ст. 53 УМВС:
«Право предъявления претензии и иска к перевозчику за утрату или повреждение вагона принадлежит владельцу вагона (параграф 1);
Претензия предъявляется перевозчику, в ведении которого находился вагон в момент его повреждения или утраты (парараф 2)».
Враховуючи вказані правові норми колегією суддів не приймаються до уваги посилання відповідача на те, що позивач не є суб'єктом, який має право звернутися в даному випадку з позовом до відповідача, як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону.
Щодо обставин, пов'язаних з відмовою судом першої інстанції у задоволенні позову слід зазначити таке.
Врахувавши те, що позовні вимоги ТОВ "Металургтранс" про стягнення з відповідача збитків є законними та обґрунтованими, суд першої інстанції, з огляду на те, у відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено про застосування до вимог позивача строку позовної давності, встановленого УМВС, відмовив у задоволенні позовних про стягнення з відповідача збитків, оскільки сплинув строк позовної давності.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно частини 3 статті 124 Конституції України законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
У частині 1 статті 19 ГПК України встановлено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 925 ЦК України до пред'явлення перевізникові позову, що випливає із договору перевезення вантажу, пошти можливим є пред'явлення йому претензії у порядку, встановленому законом, транспортними кодексами (статутами).
Статтею 130 Статуту визначено, що пред'явленню залізниці позову, який випливає із цього Статуту, може передувати пред'явлення до неї претензії.
Порядок пред'явлення перевізникові претензій, позовів та строки позовної давності врегульовані Розділом ІІ Договір перевезення УМВС.
Враховуючи, що Розділом ІІІ УМВС, яким врегульовано використання вагону, який не належить перевізнику, в якості транспортного засобу, будь-яких особливостей щодо порядку пред'явлення перевізникові претензій, позовів та визначення строку позовної давності не встановлено, до спірних відносин у цих питаннях застосовуються відповідні положення Розділу ІІ Договір перевезення УМВС.
Відповідно до параграфу 1 ст. 46 УМВС право пред'явлення претензії до перевізника належить відправникові і одержувачеві. Переуступка права вимоги не допускається.
Претензія пред'являється в паперовому вигляді з відповідним обґрунтуванням і зазначенням суми відшкодування (параграф 2).
У обґрунтування претензії до претензії долучаються документи, зазначені в Правилах перевезення вантажу (параграф 5 ст. 46 УМВС).
Відповідно до параграфу 7 ст. 46 УМВС претензійні вимоги, що випливають із договору міжнародного залізничного вантажного перевезення розглядаються перевізником протягом 180 днів з дня її отримання.
При частковому або повному відхиленні претензії перевізник повідомляє претенденту підстави відхилення претензії та одночасно повертає документи, прикладені до претензії (параграф 8 ст. 46 УМВС).
Відповідно до параграфу 1 статті 47 УМВС позов може бути пред'явлено тільки після пред'явлення відповідної претензії і тільки до того перевізника, до якого була пред'явлена претензія. Право пред'явлення позову на підставі цієї Угоди належить тій особі, яка має право пред'явити претензію перевізнику.
Параграфом 2 статті 47 УМВС передбачено момент виникнення права на пред'явлення претензії та позову, за умовами якого право пред'явлення претензії та позову виникає, зокрема, для інших вимог - з дня настання обставин, які стали підставою для їх пред'явлення.
Згідно з параграфом 3 статті 47 УМВС позов може бути пред'явлено, якщо перевізник не дав відповідь на претензію у строк, встановлений на розгляд претензії; якщо протягом строку на розгляд претензії перевізник повідомив особу, яка звернулася з претензією, про її відхилення повністю або частково.
Як встановлено у параграфах 1-3 ст. 48 УМВС, позови до перевізника на підставі цієї Угоди про перевищення строку доставки вантажу пред'являються протягом 2 місяців, по іншим вимогам - протягом 9 місяців.
Вказані у параграфі 1 цієї статті цієї статті строки обчислюються з моменту виникнення права пред'явлення позову, встановленого в параграфі 2 статті 47 Угоди «Вимоги за договором перевезення. Підсудність» даної Угоди. День початку перебігу строку давності в строк не включається.
Пред'явлення претензії, оформленої у відповідності до ст. 46 «Претензії» цієї Угоди, призупиняє перебіг строків давності, передбаченої параграфом 1 цієї статті.
Перебіг строку давності продовжується з того дня, коли перевізник повідомив претенденту про повне або часткове відхилення його претензії або з моменту закінчення строку, установленого в параграфі 7 статті 46 цієї Угоди, якщо претензія залишена перевізником без відповіді.
Повторне пред'явлення претензії з тих самих підстав не зупиняє перебіг строків давності, передбачених в параграфі 1 цієї статті.
Судом першої інстанції встановлено обставини, пов'язані з позовною давністю щодо вимог, пред'явлених позивачем відповідачу, з урахуванням вищевказаних правових норм.
Суд дійшов наступних висновків:
Право на пред'явлення претензії та позову за спірними міжнародними перевезеннями виникло у Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" з дня настання обставин, які стали підставою для їх пред'явлення. В даному випадку суд вважає такими обставинами факт надання послуг з ремонту вагонів, тобто, підписання актів виконаних робіт № 408 від 20.03.2018, № 446 від 31.10.2018, № 447 від 31.10.2018, № 517 від 27.05.2019, № 521 від 30.06.2019, № 525 від 31.08.2019, № 03 від 20.09.2019;
Зважаючи на параграфи 1,2 ст. 48 УМВС, дев'ятимісячний строк на подання позову про відшкодування збитків за пошкодження вагонів розпочався відповідно 21.03.2018, 01.11.2018, 28.05.2019, 01.07.2019, 01.09.2019, 21.09.2019;
З метою досудового врегулювання спору 25.11.2019 позивач звернувся до відповідача в порядку ст.ст. 47, 52 УМВС із претензією № 19892 від 12.11.2019 про відшкодування збитків в розмірі 386 090,40 грн, в тому числі здійснених позивачем на ремонт вагонів № 57575433, № 57597817, № 54039904, № 67707869, № 53126033, № 63554653, № 61319042, які є предметом цього спору (опис вкладення у цінний лист, фіскальний чек, накладна від 25.11.2019 та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення наявні в матеріалах справи);
Отже, з огляду на ст. 263 ЦК України, а також вимоги параграфу 7 ст. 47 та параграфу 3 статті 48 УМВС, з 25.11.2019 строк позовної давності зупинився на 180 днів та продовжився 23.05.2020. Однак, це стосується перевезень, строк на пред'явлення претензії та позову за якими розпочався у 2019 році;
Натомість, за іншими перевезеннями (вагони № 61634903, № 57575433, № 57597817) дев'ятимісячний строк позовної давності на заявлення відповідних вимог (як і строк на обов'язкове пред'явлення претензії) сплив ще до моменту пред'явлення претензії 25.11.2019;
З накладної служби Кур'єрської служби «Констатна сервіс», долученої до позову, вбачається, що позивач передав даний позов кур'єру на відправку 19.03.2021;
Отже, враховуючи наведене, із позовною заявою до суду позивач звернувся з пропуском встановленого УМВС строку давності.
Колегія суддів з вказаними висновками погоджується і звертає увагу на помилковість правової позиції позивача, який у відповіді на відзив на позовну заяву зазначає, що:
- 9-місячний перебіг строку позовної давності (для надання перевізником відповіді претендателю на претензію) призупинений на 180 днів з 27.11.2019 - дати вручення відповідачу претензії по 27.08.2020;
- що враховуючи, що вказана претензія залишена відповідачем без відповіді, тобто без задоволення та виконання, 9-місячний строк позовної давності 27.08.2020 поновився та спливає 27.05.2021.
Проміжок часу між 27.11.2019 по 27.05.2021 становить 548 днів, що менше за 730 днів та дає позивачу підстави стверджувати, що строк позовної давності для звернення з позовом до суду не сплив.
Щодо вказаних обставин слід зазначити таке.
Враховуючи, що проміжок часу з 27.08.2020 по 27.05.2021 становить 9 місяців, відлік 9 місяців, відведених параграфом 1 ст. 48 УМВС для надання перевізником відповіді претендателю на претензію, по закінченні якого останній набуває права звернення з позовом до суду, позивач фактично починає після закінчення 180-денного строку з дня отримання такої претензії, відведеного параграфом 7 ст. 46 УМВС для розгляду та надання відповіді претендателю, що не відповідає порядку, встановленому УМВС, згідно з яким право пред'явлення позову в цьому спірному випадку виникає з дня настання обставин, які стали підставою для їх пред'явлення.
Крім того, слід врахувати, що позивач дійшов висновку, що строк на пред'явлення позову в даному спірному випадку становить 24 місяці (730 днів) виходячи з розрахунку: 6 місяців + 180 днів/9 місяців +9 місяців, що є помилковим, оскільки 180 днів складають 6 місяців, а не 9 місяців.
Щодо посилань позивача в обґрунтування своїх заперечень проти пропуску строку позовної давності для звернення з заявленими вимогами до суду на висновки, викладені у постановах Північного апеляційного господарського суду № 910/13491/19 від 09.06.2020 та Верховного Суду, у справах № 905/729/18 від 11.04.2019, № 910/11614/18 від 13.08.2019, № 905/2303/18 від 10.09.2019, № 910/3745/19 від 02.12.2019, де суди дійшли висновку, що позов до перевізника у даній справі може бути пред'явлений протягом 6 місяців після спливу 6-місячного строку, передбаченого для пред'явлення претензії, та 3-місячного строку, передбаченого для надання відповіді на претензію, що узгоджується з положеннями пунктів 134, 136 Статуту залізниць України та ст. 315 Господарського кодексу України, колегією суддів зазначається, що таких висновків суди у вказаних справах дійшли при вирішенні спорів і дослідженні обставин, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому сполученні, позивачами в яких є вантажовласники/вантажовідправники і спір стосувався пошкодження, втрати, або затримки доставки вантажу.
Але у спірному випадку відбувалось перевезення вантажу у вагонах позивача у міжнародному сполученні, позивачем є власник вагонів і спір стосується пошкодження (розкомплектування) вказаних вагонів, а тому висновки судів у зазначених позивачем справах не можуть бути врахований при вирішенні спору у справі № 910/4560/21.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що, визначивши днем виникнення у позивача права на пред'явлення позову починаючи з дати підписання актів виконаних робіт з ремонту вагонів, врахувавши період, на який строк пред'явлення позову був зупинений на 180 днів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про сплив позовної давності для звернення позивача до суду з заявленими вимогами до відповідача.
При цьому посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не врахував, що в матеріалах справи відсутня заява відповідача про застосування судом наслідків спливу строку позовної давності, оскільки у прохальній частині відзиву на позов відповідач не просить суд про застосування наслідків пропуску (спливу) строку позовної давності, а посилання в описовій/мотивувальній частині відзиву на позов на ту обставину, що пропуск строку позовної давності є підставою для відмови в задоволенні позову, та на норми ст. 267 ЦК України не можна розцінювати як заяву відповідача про застосування судом наслідків спливу строку позовної давності, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки спростовуються текстом відзиву відповідача на позовну заяву, де чітко висловлено однозначну вимогу відповідача застосувати до заявлених позовних вимог наслідки спливу строку позовної давності і відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.
Щодо посилань апелянта на те, що суд першої інстанції беручі до уваги доводи відповідача щодо наявності підстав для застосування до позовних вимог наслідків пропуску позивачем строку позовної давності та визначаючи строк позовної давності пропущеним, не взяв до уваги те, що в зв'язку із змінами, внесеними Законом України від 30.03.2020 № 540-IX до Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, згідно з якими під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, тобто строки спеціальної позовної давності до вимог у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу), передбачені п.6 ч.2 ст.258 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину, а саме - до 30.06.2021, та те, що вказаним Законом внесені зміни до Розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення - слід зазначити таке.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції не врахував вказаних норм і поважність причин пропуску строку позовної давності у зв'язку із введенням на території України карантину строком до 30.06.2021, у зв'язку з чим зупиненням строку позовної давності та зверненням позивача з даною позовною заявою без пропуску строку на її подання під час дії карантину (в межах строку на її подання - 19.03.2021).
Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За правилами ст. 267 ЦК України:
Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності;
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення;
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові;
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
У ст. 119 ГПК України вказано, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Так само, згідно з п 4 Розділу Х Прикінцевих положень ГПК України встановлено, що суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Таким чином, за будь-яких умов позивач має звернутися до суду з заявою про поновлення пропущеного строку на звернення з позовом, вказавши поважні причини, у тому числі в цьому випадку довести, що такі причини зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
З таким клопотанням позивач до суду не звертався, у суду були відсутні правові підстави для поновлення позивачу строку, встановленому законом для пред'явлення позовної заяви.
Відповідно до ст. 269 ГПК України:
1. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
2. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
3. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
4. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
5. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Позивач у відповіді на відзив на позовну заяву на обставини, пов'язані із введенням на території України режиму карантину не звертався.
При цьому, як слідує з матеріалів справи, відзив відповідача на позовну заяву, де останнім заявлено про сплив позовної давності, отриманий позивачем 13.05.2021, що підтверджується протоколом судового засідання у справі № 910/4560/21 від 19.05.2021, де судом задоволено усне клопотання представника позивача про відкладення судового засідання, щоб підготувати відповідь на відзив, що надійшов позивачу лише 13.05.2021.
Отже, будучі обізнаним про обставини, пов'язані із введенням на території України режиму карантину, позивач як на підставу відсутності пропуску строку звернення до суду на вказані обставини не послався, відповідно, судом першої інстанції вказані обставини не досліджувались, правова оцінка обґрунтованості таких причин пропуску строку для звернення до суду не надавалась.
За правилами статті 269 ГПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
За обставин, що склалися, колегія суддів не досліджує і не оцінює доводи позивача про причини пропуску строку звернення з позовом до суду, які останній обґрунтовує введенням на території України режиму карантину.
Згідно з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
Враховуючи викладене, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 у справі №910/4560/21 не підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 у справі № 910/4560/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 у справі № 910/4560/21 залишити без змін.
3. Матеріали оскарження у справі № 910/4560/21 повернути до суду першої інстанції.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
В разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено та підписано 30.11.2021
Головуючий суддя С.А. Пашкіна
Судді О.О. Хрипун
Л.Г. Сітайло