ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.11.2021Справа № 910/16224/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
За позовом Приватного орендного сільськогосподарського підприємства «Сидори»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вотер Продакшн»
про розірвання договору № 020/000017/ПВО від 01.04.2020 та стягнення
24.063,16 грн
Представники сторін: не викликались
Суть спору :
05.10.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного орендного сільськогосподарського підприємства «Сидори» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вотер Продакшн» про стягнення 24.063,16 грн.
В обґрунтування вимог позивач зазначає, що на підставі укладеного між сторонами договору на поставку № 020/000017/ПВО від 01.04.2020, позивачем було 28.04.2020 сплачено відповідачу 50% передплати за обладнання системи, у розмірі 21.868,00 грн. Умовами договору встановлено, що відповідач зобов'язаний поставити обладнання системи протягом 14 календарних днів з моменту отримання оплати; роботи з встановлення систем вважаються виконаними після підписання сторонами акту приймання-передачі виконаних робіт. У зв'язку з тим, що відповідачем не було виконано взяті на себе зобов'язання за договором № 020/000017/ПВО від 01.04.2020, позивач втратив інтерес до виконання відповідачем договірних зобов'язань, тому позивачем 17.08.2021 було направлено на адресу відповідача пропозицію про розірвання договору та повернення сплачених коштів та неустойки. Однак, відповідачем договір не розірваний і не виконаний, грошові кошти не повернуто. Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з вимогою про розірвання договору № 020/000017/ПВО від 01.04.2020 та стягнення з відповідача 24.063,16 грн, з яких 21.868,00 грн збитків та 2.195,16 грн неустойки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 відкрито провадження у справі № 910/16224/21; прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Даною ухвалою зобов'язано відповідача протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.
У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 11.10.2021 було направлено відповідачу 12.10.2021 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0105481308425 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 42, яка згідно роздруківки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.
Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Відповідач ухвалу суду від 11.10.2021, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 03.11.2021, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0105481308425.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
01.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Саттранс Моніторинг», яке змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Вотер Продакшн» (оператор, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сидори» (абонент, позивач) укладено договір на постачання, встановлення та обслуговування системи контролю віддалених об'єктів «Саттранс» № 020/000017/ПВО (далі - договір).
Відповідно до п. 2.1 договору оператор на умовах, визначених цим договором та додатками до нього, зобов'язується:
2.1.1. Продати, встановити та налагодити абоненту систему, номенклатура та кількість обладнання з ПЗ якої зазначені у специфікації (додаток № 2 до договору);
2.1.2. Надавати абоненту послуги, які визначені обраним абонентом тарифним планом (додаток № 3 до договору),
2.1.3. Здійснювати гарантійне та післягарантійне сервісне обслуговування обладнання системи, яка була придбана абонентом та яка визначена у додатку № 2 до цього договору.
2.1.4. В разі необхідності надавати абоненту додаткові послуги, визначені в п 2.4 цього договору за окремими заявками абонента.
Спір виник внаслідок того, що відповідач свої зобов'язання за договором не виконав та систему не поставив, не встановив та не налагодив, що на думку позивача є істотним порушенням умов договору та підставою для його розірвання згідно зі ст. 651 Цивільного кодексу України. Також позивачем пред'явлено вимогу про стягнення сплаченої ним попередньої оплати в розмірі 21.868,00 грн як збитків, а також 2.195,16 грн неустойки за не поставку та не встановлення системи.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Відповідно до ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Суд приходить до висновку що договір № 020/000017/ПВО від 01.04.2020 за своєю правовою природою є змішаним договором який містить елементи договору поставки та договору підряду.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Згідно з п. 10.1 договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення його печатками (у разі наявності) та діє протягом одного року (тобто до 01.04.2021), а в порядку проведення взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Умовами п. 10.3 договору передбачено можливість продовження договору на наступний календарний рік на тих самих умовах, якщо жодна із сторін письмово не заявить по розірвання договору в термін не менше, ніж за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення терміну дії договору лише в частині, передбаченими п. 2.1.4 та 2.1.4 (здійснення гарантійного та післягарантійного сервісного обслуговування обладнання системи; надання додаткових послуг).
Доказів того, що сторонами виявлено небажання продовжувати договірні відносини не подано.
Відповідно до п. 5.1 договору ціна системи, до складу якої входять обладнання та підключення до програмного забезпечення, вартість робіт з установки системи, які можуть включати у себе встановлення контролера, встановлення датчиків рівня пального, та інші роботи за домовленістю сторін, вартість послуг з визначення місцезнаходження об'єктів абонента, вказуються у специфікації (додаток № 2 до договору). Загальна вартість системи визначається сумарною вартістю усіх наданих послуг та поставленого обладнання протягом строку дії цього договору.
З додатку № 2 до договору (специфікація) вбачається, що загальна вартість становить 43.736,00 грн, яка включає вартість обладнання в розмірі 34.276,00 грн; вартість послуг з встановлення в розмірі 6.500,00 грн та вартість витрат на відрядження в розмірі 2.960,00 грн.
Відповідно до п. 5.4 договору всі оплати та розрахунки за цим договором здійснюються абонентом у національній валюті на підставі рахунків, виставлених оператором шляхом перерахування відповідних грошових коштів на розрахунковий рахунок оператора, який зазначений у п. 14 цього договору.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем 16.04.2020 виставлено рахунок № 1001 на суму 43.736,00 грн.
Згідно з п. 5.5 договору абонент сплачує кожний рахунок оператора у повному обсязі, одноразовим платежем, протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту отримання його електронної копії на адреси електронної пошти, зазначені в пп. 1.2.2,1.2.3. цього договору. Електронна копія рахунку має юридичну силу оригіналу до моменту отримання абонентом рахунку в паперовому вигляді.
Разом з цим, у специфікації (додаток № 2 до договору) визначено умови оплати: 50% - передплата, 50% протягом 10-ти банківських днів з моменту підписання актів виконаних робіт чи(та) видаткових накладних.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем згідно платіжного доручення № 812 від 28.04.2020 здійснено перерахування відповідачу 50% попередньої оплати в розмірі 21.868,00 грн.
Згідно зі ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Відповідно до ст. 673 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.
Відповідно до п. 4.1 договору поставка обладнання системи здійснюється протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту отримання оператором оплати за неї, у визначеній у специфікаціях кількості та згідно умов цього договору.
Згідно з ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
З огляду на викладене, відповідач мав поставити обладнання системи у строк до 12.05.2020 включно.
Згідно з п. 4.2 договору роботи з встановлення обладнання системи та підключення його до програмного забезпечення здійснюються у день поставки обладнання системи або в інший день, окремо узгоджений сторонами, за місцем знаходження об'єкту (об'єктів) абонента, що зазначається у заявці абонента за формою, наведеною у додатку № 4.
Передача обладнання абоненту здійснюється на підставі видаткової накладної та доручення, оформленого належним чином на представника абонента оператор формує видаткові накладні в електронному або в паперовому вигляді, що підписуються повноважними представниками обох сторін в момент фактичної передачі обладнання від оператора до абонента після підписання видаткової накладної система вважається прийнятою абонентом без зауважень (п. 4.3 договору).
Відповідно до п. 4.4 договору роботи з встановлення системи вважаються виконаними після підписання сторонами акту приймання-передачі виконаних робіт, який готується та передається оператором уповноваженому представнику абонента в день встановлення та налаштування такої системи. Протягом 10 (десяти) календарних днів з дня отримання від оператора акту приймання-передачі виконаних робіт, абонент зобов'язаний підписати такий акт або надати мотивовану відмову від його підписання. У випадку немотивованої відмови абонента від прийняття послуг протягом 10 (десяти) календарних днів з дня отримання, а також якщо протягом цього часу абонент без поважних причин не підписує акт приймання-передачі виконаних робіт та не надає мотивовану відмову від його підписання, вважатиметься, що оператор виконав взяті на себе зобов'язання з надання послуг якісно, у повному обсязі та у відповідності до умов цього договору, без зауважень акт прийому-передачі виконаних робіт вважається підписаним і підлягає оплаті в строк визначеному цим договором. Зазначений порядок розповсюджуються на всі акти, які мають бути підписані та/або підписуються за цим договором.
Згідно з п.п. 6.4.1, 6.4.2 договору оператор зобов'язався поставити для абонента у строки та на умовах, визначених цим договором, систему у кількості та номенклатурі, що визначена у специфікаціях до цього договору. Встановити обладнання на об'єкти абонента, які зазначені у додатку № 4 цього договору.
Матеріали справи не містять підписаних обома сторонами видаткових накладних та акту приймання-передачі виконаних робіт.
Позивач у позовній заяві зазначив, що обладнання так і не було вчасно поставлено та встановлено, а збирання врожаю станом на жовтень 2020 року було закінчено, позивач втратив інтерес до виконання відповідачем договірних зобов'язань з поставки та встановлення обладнання.
Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів врегульовано Главою 53 Цивільного кодексу України. Порядок укладення, зміни і розірвання господарських договорів встановлено Главою 20 Господарського кодексу України
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, розірвання договору.
В силу приписів ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 651 Цивільного кодексу України зміна та розірвання господарських договорів водносторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Частинами 2-3 статті 188 Господарського кодексу України передбачено, що сторона договору, яка вважає за необхідне, зокрема, змінити договір, повинна надіслати пропозицію про це другій стороні, яка у двадцятиденний строк після одер жання такої пропозиції повідомляє іншу сторону про результати її розгляду.
Позивач у позовній заяві зазначив, що ним 17.08.2021 було направлено відповідачу пропозицію про розірвання договору та повернення сплачених коштів і сплату неустойки не пізніше 20 календарних днів з моменту одержання пропозиції. Однак, відповідачем договір не розірваний та грошові кошти не повернуто, неустойку не сплачено.
В матеріалах справи наявна копія пропозиції № 20201208-1 від 08.12.2020 про розірвання договору та повернення сплачених позивачем коштів не пізніше 20 календарних днів з моменту одержання пропозиції та сплати пені в розмірі 1.609,40 грн.
При цьому доказів надіслання цієї вимоги відповідачу позивачем не подано.
Подані ж позивачем описи вкладення від 17.08.2021 за № 0911711566891 та № 0911711566905 свідчать про надіслання на адреси відповідача пропозиції про розірвання договору № 20210816 від 16.08.2021.
Однак позивачем до матеріалів справи не подано зміст пропозиції про розірвання договору за № 20210816 від 16.08.2021.
Разом з цим, недотримання позивачем вимог положень ст. 188 Господарського кодексу України, яка передбачає обов'язок попереднього направлення іншій стороні договору пропозиції про його розірвання, не може бути підставою для відмови у позові про розірвання договору, оскільки згідно рішення Конституційного Суду України № 15-пр/2002 від 09.07.2002 направлення такої пропозиції є правом, а не обов'язком особи, яка добровільного його використовує виходячи з власних інтересів, та не позбавляє позивача права на звернення за захистом своїх порушених прав до суду з позовом про розірвання договору.
У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (ч. 4 ст. 188 Господарського кодексу України).
Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Оцінка порушення умов договору, як істотне, повинна здійснюватись судом відповідно до критерію, що встановлений абзацом другим ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, а саме істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Отже, оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що сталися у сторони, яка вимагає розірвання договору. Обґрунтування істотності (значної міри) порушення умов договору відповідачем і підлягає дослідженню і оцінці в межах цієї справи.
Істотним порушенням умов договору яке, згідно з позовними вимогами, свідчить про наявність підстав для розірвання договору, є те, що відповідач не поставив товар. Відповідачем дану обставину не спростовано.
Таким чином, укладаючи договір позивач мав на меті та розраховував отримати систему для використання їх у своїй діяльності у визначеному договором об'ємі. Проте, відповідач не надавши систему та не встановивши її на трактори позивача тим самим істотно порушив умови договору, оскільки таке порушення призвело до позбавлення позивача того, на що він розраховував при його укладенні.
Враховуючи встановлені судом обставини невиконання відповідачем умов договору щодо постачання обладнання та встановлення системи в повному обсязі у встановлений строк, що є істотним порушенням прийнятих на себе зобов'язань, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині вимог про розірвання договору в порядку ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України.
Таким чином, позовні вимоги про розірвання договору № 020/000017/ПВО від 01.04.2020 на постачання, встановлення та обслуговування системи контролю віддалених об'єктів «Саттранс» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухвалені рішення суд, окрім іншого, вирішує таке питання як, яку правову норму належить застосовувати до цих правовідносин.
Підставою позову є фактичні обставини, якими сторона обґрунтовує свою вимогу. Невірне посилання позивачем на законодавство в обґрунтування своїх позовних вимог не є достатньою підставою для відмови у позові, оскільки суд не позбавлений можливості самостійно визначити норми, які регулюють спірні правовідносини.
Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
З огляду на те, що система не поставлена та не встановлена відповідачем належним чином як того вимагають умови договору, договір № 020/000017/ПВО від 01.04.2020 розірвано у судовому порядку та правова підстава, на якій відповідач утримує сплачені позивачем кошти відпала, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 21.868,00 грн.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується що відповідач, в порушення умов договору, у визначений строк зобов'язання щодо поставки системи та її встановлення у повному обсязі не здійснив, та є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.
При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з п. 7.5 договору у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань при поставці та встановленні системи, оператор сплачує абоненту пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно поставленого обладнання системи за кожен день прострочення поставки.
Пунктом 10.2 договору передбачено, що закінчення строку дії або розірвання цього договору не звільняють сторони від виконання зобов'язань чи/або від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
З розрахунку пені, що наведений позивачем у позовній заяві вбачається, що позивач нараховує пеню у період з 12.05.2020 по 12.11.2020, проте суд не погоджується з початком періоду прострочення, оскільки, як встановлено судом, відповідач мав поставити систему у строк до 12.05.2020 включно, а тому початком періоду прострочення поставки є 13.05.2020.
Оскільки прострочення з постачання системи мало місце, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 2.180,18 грн пені (за розрахунком суду, що міститься в матеріалах справи на суму 34.276,00 грн за період з 13.05.2020 по 12.11.2020).
В іншій частині позовних вимог про стягнення пені в позові слід відмовити.
Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Приватного орендного сільськогосподарського підприємства «Сидори є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Розірвати договір № 020/000017/ПВО від 01.04.2020 на постачання, встановлення та обслуговування системи контролю віддалених об'єктів «Саттранс», який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «Саттранс Моніторинг» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сидори».
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вотер Продакшн» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 42, код ЄДРПОУ 38914209) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сидори» (09131, Київська область, Білоцерківський р-н, с. Сидори, вул. Центральна, 2А, код ЄДРПОУ 32638083) 21.868 (двадцять одна тисяча вісімсот шістдесят вісім) грн 00 коп. попередньої оплати, 2.180 (дві тисячі сто вісімдесят) грн 80 коп. пені, 4.538 (чотири тисячі п'ятсот тридцять вісім) грн 59 коп. витрат по сплаті судового збору.
4. В іншій частині в позові відмовити повністю.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
СуддяВ.В. Сівакова