Справа № 462/8150/20 Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк А.І.
Провадження № 22-ц/811/2522/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
Категорія: 36
23 листопада 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справах
головуючого - судді Ніткевича А.В.
суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.
розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго» на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 07 червня 2021 року в складі судді Кирилюка А.І. у справі за позовом Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -
встановив:
У грудні 2020 року представник позивача ЛКП «Залізничнетеплоенерго» звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просив стягнути з відповідачів 2624,45 гривень заборгованості по оплаті за спожиту теплову енергію за період з 01.10.2017 по 30.04.2020 та судовий збір у розмірі 1891,80 гривень.
Вимоги мотивував тим, що позивач, як виробник і виконавець, надає послуги з постачання теплової енергії в гарячій воді відповідачам за адресою: АДРЕСА_1 . Дана квартира належить на праві приватної власності відповідачам. Площа квартири включена до всієї опалювальної площі будинку, на яку подається теплове навантаження, будинок обладнаний лічильником опалення і щомісячно позивач отримує покази використаної теплової енергії. Оскільки відповідачі не виконують свого обов'язку з оплати послуг з постачання теплової енергії та гарячої води, просив позов задовольнити.
Оскаржуваним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 07 червня 2021 року у задоволенні позову Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням представник позивача ЛКП «Залізничнетеплоенерго» Станько Ю.П. оскаржив таке в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі зазначає, що рішення є незаконним та необґрунтованим, висновки ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.
В обґрунтування вимог покликається на те, що у багатоквартирному житловому будинку АДРЕСА_2 , в якому знаходиться квартира відповідачів, встановлений загальнобудинковий прилад обліку теплової енергії.
З 02.08.2017 в Україні діє Закон «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» від 22.06.2017 №2119-VIII. Відповідно до ч.6 ст. 10 даного Закону обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньо будинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється відповідно до правил, а також на власників (співвласників) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання.
Згідно із п.12 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету міністрів України від 21.07.2005 р. №630, у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалювальній площі (об'єму) квартири (будинку садибного типу).
Згідно із п. 28 даних Правил споживачі, які встановили у квартирі багатоквартирного будинку індивідуальні (автономні) системи опалення, оплата централізованого опалення місць загального користування будинку здійснюється відповідно до методики, що затверджується центральним органом виконавчої влади.
З огляду на викладене, відповідачі зобов'язані оплачувати послуги з централізованого опалення місць загального користування багатоквартирного житлового будинку у якому знаходиться належна їм квартира, виходячи з обсягу теплової енергії витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень даного будинку згідно з показами загально будинкового приладу обліку теплової енергії, пропорційно опалювальній площі (об'єму) квартири відповідачів.
Просить скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 07 червня 2021 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги ЛКП «Залізничнетеплоенерго» задовольнити.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачі висловились у заперечення доводів апеляційної скарги.
Зазначили, що вони не являються споживачами послуг ЛКП «Залізничнетеплоенерго», оскільки в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 з 2007 року встановлена та функціонує індивідуальна автономна система опалення та підігріву води. Квартира відповідачів відключена від внутрішньобудинкових мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання. Акт про відключення складений в трьох примірниках, один з яких знаходиться у ЛКП «Залізничнетеплоенерго».
Згідно довідки від 2007 року ЛКП «Сріблястий», (правонаступник ЛКП Сигнівка») в під'їзді, де знаходиться квартира відповідачів, прилади опалення відсутні, під'їзд та сходова клітки не опалюються, відповідно відсутнє опалення в місцях загального користування. Цивільно-правові відносини між ЛКП «Залізничнетеплоенерго» та відповідачами відсутні. Жодного доказу про надання послуг з опалення місць загального користування позивачем не надано. Просять відмовити позивачу в задоволенні вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження.
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України).
Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду першої інстанції з вимогами щодо стягнення заборгованості, сумарний розмір якої не перевищує ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
При цьому, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги виходячи з такого.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 2 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглядаючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ЛКП «Залізничнетеплоенерго» суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів, що надає послуги відповідачам, та що вони мають заборгованість за такі послуги. При цьому, суд першої інстанції вважав акти про зняття показів засобів обліку теплової енергії недостатніми, оскільки такі не містять інформації щодо відповідачів, а містять показник за весь будинок. В позовній заяві позивач посилався на те, що площа квартири відповідачів включена до загальної площі опалювальної площі будинку, однак дане твердження спростоване актом відключення квартири від внутрішньобудинкових мереж ЦО і ГВП від 11.06.2007 року.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Згідно із частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_3 (а.с.13).
Згідно із Актом про відключення квартири будинку від внутрішньо будинкових мереж ЦО і ГВП від 11.06.2007, затвердженого рішенням міжвідомчої комісіїз розгляду питань відключення від мереж ЦО і ГВП, квартира АДРЕСА_3 відключена від мереж ЦО та ГВП (а.с.87).
З довідки, виданої ЛКП «Сріблястий» вбачається, що у першому під'їзді, де знаходиться квартира АДРЕСА_3 , батареї опалення відсутні, під'їзд і сходова клітка не опалюється (а.с.88).
Із наданих ЛКП «Залізничнетеплоенерго» відповідей на звернення відповідачів вбачається, що в будинку по АДРЕСА_2 встановлено загальнобудинковий комерційний прилад обліку теплової енергії. У житловому будинку є 25 квартир, з яких 8 квартир мають індивідуальні системи опалення, 17 квартир мають встановлені індивідуальні (розподільчі) вузли обліку теплової енергії.
Позивачем здійснювалось нарахування за послуги з централізованого опалення місць загального користування, за які відповідачі не оплачували, що в результаті призвело до заборгованості в розмірі 2624,45 грн, яка відповідно до розрахунку заборгованості, виникла за період 10.2017 по 04.2020 (а.с.14).
Між сторонами виникли правовідносини з приводу постачання теплової енергії, які регулюються законами України «Про теплопостачання», «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила), Методикою розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків та визначення плати за їх опалення, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 22.02.2008 №47, якою встановлено порядок визначення витрат теплової енергії на опалення місць загального користування у багатоквартирних житлових будинках для встановлення розміру плати за неї споживачами.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини першої статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання
Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31 жовтня 2006 № 359 затверджено Методику розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення, якою встановлено порядок визначення витрат теплової енергії на опалення місць загального користування у багатоквартирних житлових будинках для встановлення розміру плати за неї споживачами (пункт 1.2 Методики).
Згідно із пунктом 12 вказаних Правил у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалювальній площі квартири за умови здійснення власником, балансоутримувачем будинку або виконавцем заходів з утеплення місць загального користування. У разі нездійснення таких заходів споживач не сплачує за опалення місць загального користування будинку.
Підпунктом 2.1.1. пункту 2.1. Методики встановлено можливість визначення витрат теплової енергії на опалення місць загального користування за показами приладу обліку, лише у разі якщо системою будинкового обліку передбачено окремий прилад обліку теплової енергії, спожитої на опалення місць загального користування; у інших випадках - визначення кількості теплової енергії проводиться розрахунковим способом, за формулами, зазначеними у пунктах 2.1.-2.2. Методики.
З наведеного вбачається, що для споживачів послуг з централізованого опалення квартири кількість спожитої теплової енергії для її оплати, визначається згідно з пунктом 12 Правил; а для споживачів, які встановили у квартирі багатоквартирного будинку індивідуальні (автономні) системи опалення, кількість теплової енергії спожитої на опалення місць загального користування для її оплати, визначається згідно з пунктами 2.1.-2.2. Методики.
З набранням чинності 02 серпня 2017 року Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» в Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення внесені зміни, які діють з 30 серпня 2017 року та за своїм змістом деталізують положення зокрема статті 10 вказаного Закону.
Згідно з пунктом 2 частини 2 та частини 6 статті 10 вказаного Закону обсяг теплової енергії, витраченої на опалення МЗК та допоміжних приміщень будівлі, визначається та розподіляється між споживачами пропорційно до площі (об'єму) квартири (іншого приміщення) за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства. Обсяг теплової енергії, витраченої на опалення МЗК та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється відповідно до правил, встановлених цією статтею, також на власників (співвласників) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання.
Відповідно до пункту 28 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення споживачі, які встановили у квартирі багатоквартирного будинку індивідуальні (автономні) системи опалення, оплачують послуги з централізованого опалення МЗК будинку відповідно до методики, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.
Методика розрахунку № 359, за якою позивачу обраховано розмір щомісячної оплати діяла до 25 січня 2019 року, коли набрала чинності Методика розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затверджена наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 22 листопада 2018 року № 315.
Згідно із пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» до затвердження центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг співвласники багатоквартирного будинку або іншої будівлі, де налічуються два або більше споживачів, можуть визначити свій порядок розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг відповідно до положень статті 10 цього Закону, а також прийняти рішення про незастосування положень частини 5 статті 10 цього Закону при розрахунках за житлово-комунальні послуги у відповідному будинку, будівлі.
Положеннями частини першої статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Відповідно до частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно положень статті 1 Закону України «Про теплопостачання» від 02 червня 2005 року № 2633IV, споживач теплової енергії це фізична особа, яка використовує теплову енергію. Теплова енергія це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу. Система централізованого теплопостачання це сукупність джерел теплової енергії, магістральних та місцевих (розподільчих) теплових мереж, що об'єднані між собою та використовуються для теплозабезпечення споживача.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про теплопостачання» місцева (розподільча) теплова мережа - сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.
Згідно зі статтею 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Виходячи із зазначених норм закону, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Таким чином, незважаючи на укладення чи не укладення споживачем договору на теплопостачання місць загального користування, за умови отримання споживачем відповідних послуг, він несе обов'язок щодо оплати отриманої теплової енергії. Тобто обов'язок сплатити вартість теплової енергії законодавець пов'язує з фактом її споживання
Відповідно до п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право на зменшення у встановленому законом порядку розміру плати за житлово-комунальні послуги у разі їх ненадання, надання не в повному обсязі або зниження їхньої якості.
Пунктами 8, 9, 12 ч.1 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що споживач має право на перевірку кількості та якості житлово-комунальних послуг у встановленому законодавством порядку; складати та підписувати акти-претензії у зв'язку з порушенням порядку надання житлово-комунальних послуг, зміною їхніх споживчих властивостей та перевищенням строків проведення аварійно-відновних робіт; у встановленому законодавством порядку відключитися від систем централізованого теплопостачання та постачання гарячої води.
З матеріалів справи вбачається, що 13.12.2016, 12.03.2018, 21.04.2020, 07.06.2021 ОСОБА_3 звертався до ЛКП «Залізничнетеплоенерго» з листами, в якому вказувала про неправомірність нарахування заборгованості за послуги централізованого опалення, в тому числі місць загального користування. В заяві повідомляла адресата про те, що не є споживачем послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води і водовідведення в зв'язку із встановленням в її квартирі індивідуальної (автономної) системи опалення та відсутність в будинку по АДРЕСА_2 місць загального користування, що опалюються.
На звернення заявник отримувала відповіді, за змістом яких ЛКП «Залізничнетеплоенерго» повідомляло, що відповідно до п.28 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ від 21.07.2005 №630, споживачі, які встановили у квартирі багатоквартирного будинку індивідуальні (автономні) системи опалення, квартирні засоби обліку теплової енергії, оплачують послуги з централізованого опалення місць загального користування будинку відповідно до методики, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.
Разом з тим, як встановлено судом та підтверджується доказами, наданими відповідачами, в першому під'їзді будинку по АДРЕСА_2 , де знаходиться квартира АДРЕСА_4 батареї опалення відсутні, під'їзд і сходова клітка не опалюються. Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідно позивачем не спростовано наданий відповідачем доказ про відсутність споживання теплової енергії відповідачами.
Враховуючи зазначене та у зв'язку з відсутністю в будинку АДРЕСА_2 (під'їзді) місць загального користування, що опалюються, позивачем не могли бути застосовані п.28 ПКМУ №630 від 21.07.2005.
Крім цього, як вбачається з доводів відповідачів, чого позивач не заперечував, плата за надані послуги місць загального користування відповідачем почала нараховуватись з жовтня 2017 року, до цього часу таке нарахування не здійснювалась. Жодних доводів на спростування таких мотивів відповідачів позивачем не наведено та доказів на спростування наведених доказів не представлено.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст.ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго» залишити без задоволення.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 07 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складено 23 листопада 2021 року
Головуючий Ніткевич А.В.
Судді: Бойко С.М.
Копняк С.М.