Єдиний унікальний номер 229/5002/19
Номер провадження 22-ц/804/1886/21
Іменем У К Р А Ї Н И
24 листопада 2021 року Донецький апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.
суддів Агєєва О.В., Космачевської Т.В.
за участі секретаря судового засідання Ротар Я.Б.
розглянувши відкрито в залі судових засідань Донецького апеляційного суду в м. Бахмут справу що виникла з кредитних правовідносин за позовною заявою Акціонерного товариства «Сбербанк» до ОСОБА_1 за участю третьої особи ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, в якій подано апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , через представника ОСОБА_3 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 26 травня 2021року (головуючий у суді 1 інстанції Гончарова А.О.), -
22 серпня 2019 року Акціонерне товариство «Сбербанк» - Товариство подало позов в якому виклало вимоги до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки - вбудоване приміщення з надбудовою, загальною площею 280,9м2 та підвальним приміщенням № IV площею 40,2м2 по АДРЕСА_1 , на підставі договору іпотеки від 09 липня 2012 року. В обґрунтування позовних вимог Товариство стверджувало про те, що ОСОБА_1 , як майновий поручитель за договором іпотеки не виконав зобов'язань що витікали із Кредитного договору №14284-ФО/2012/120 від 09 липня 2012 року, за яким у позичальника ОСОБА_2 виникла заборгованість у розмірі станом на 11 липня 2019 року 738 780,35грн, з яких кредит - 329 999,92грн та заборгованість по процентах за користування кредитом - 408 780,43грн.
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 26 травня 2021року позов задоволено частково, в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором в розмірі 579626,01грн (з яких 329999,92грн позика та 249626,09грн відсотки за користування позикою), звернуто стягнення на предмет іпотеки вбудоване приміщення з надбудовою, загальною площею 280,9м2 та підвальним приміщенням № IV площею 40,2м2 по АДРЕСА_1 , шляхом продажу його на електронних торгах з початковою ціною предмета іпотеки на рівні не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги частково, при цьому виходив з того, що підтверджені обставини щодо наявності між сторонами Кредитного договору, який було забезпечено іпотекою та згідно висновків суду, знайшли підтвердження обставини з приводу неналежного виконання зобов'язань за договором з боку позичальника.
З рішенням суду не погодилися ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в апеляційних скаргах представник яких висловив вимоги про скасування рішення та відмову в позові.
Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявників полягало в тому, що Товариство в односторонньому порядку змінило строк виконання зобов'язання, пред'явивши вимогу про повернення всієї суми позики, що мало своїм наслідком припинення також договору іпотеки, яким було забезпечено зобов'язання за Кредитним договором; також з цього часу банк втратив право на отримання відсотків за кредитним договором та закінчились строки давності в межах яких Товариство могло звернутись до суду за захистом порушеного права.
Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводились до того, що не підтверджено обставин з приводу згоди дружини, співвласника майна на укладення договору іпотеки.
Також в обґрунтування скарги заявник ОСОБА_2 посилалася на те, що мало місце порушення норм процесуального права, оскільки вона не приймала участі в розгляді справи на стороні відповідача та як третя особа не змогла повною мірою реалізувати свої права.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, пояснення представника Товариства та пояснення представника ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , повідомлених про час та місце судового розгляду належним чином, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
В ході судового розгляду встановлено такі обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами.
09 липня 2012року Акціонерне товариство «Сбербанк» за умовами письмового Кредитного договору передало ОСОБА_2 в позику 550000,00грн в користування на умовах своєчасного повернення кредиту та сплати процентів відповідно до змінюваної процентної ставки, з кінцевим терміном повернення до 07 липня 2017року; та сторони в пункті 8.3 договору домовились що банк має право в односторонньому порядку вимагати від позичальника дострокового повернення повної суми заборгованості за цим договором зокрема у разі затримання щонайменше на три місяці сплати частини кредиту, перевищення за сумою загальної заборгованості більш як на 10%, несплати більше однієї виплати з повернення кредиту або процентів що перевищує 5% від суми кредиту чи іншого істотного порушення позичальником будь-яких зобов'язань за договором та в пункті 8.4 сторони передбачили що в такій вимозі банк вправі вимагати дострокового розірвання договору після повернення повної суми заборгованості та договір вважається розірваним з моменту повернення повної суми /том І а.с.5-12, 13-16, 17-20/.
В забезпечення виконання основного зобов'язання за Кредитним договором між ОСОБА_1 , як майновим поручителем ОСОБА_2 та Товариством 09 липня 2012року укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_1 передав в іпотеку належне йому на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07 вересня 2006року вбудоване приміщення з надбудовою, загальною площею 280,9м2 та підвальним приміщенням № IV площею 40,2м2 по АДРЕСА_1 вартістю 2069498,00грн.
В пункті 5.3 Договору іпотеки сторони дійшли згоди про те, що встановлена цим договором іпотека припиняється у разі належного виконання забезпечених нею зобов'язань та з інших підстав, передбачених Законом України “Про іпотеку” та в інших випадках, передбачених нормативними актами чинного законодавства України.
Також Договір іпотеки в пункті 9.1 містить відомості про те, що він укладається за згодою дружини іпотекодавця ОСОБА_2 , справжність підпису якої засвідчено нотаріально /том І а.с.11-12/.
15 вересня 2016 року Товариство звернулося до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з вимогою, в якій йшлося про дострокове повернення повної суми заборгованості за Кредитним договором та в подальшому в травні 2017року до суду; рішенням Слов'янського міськрайонного суду від 24 червня 2019року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 07 листопада 2019року позов задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором в розмірі 579626,01грн (з яких 329999,92грн позика та 249626,09грн відсотки за користування позикою) /том І а.с.134-138/.
Розмір заборгованості за Кредитним договором Товариство навело у виписках по особовому рахунку в банку на ім'я ОСОБА_2 , за загальний період з 09 липня 2012року по 11 липня 2019року /том І а.с.25-32/.
Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вважав встановленими обставини про існування між сторонами у справі письмового Кредитного договору та договору іпотеки, правомірність яких сторони не оспорювали, також жодна із сторін не заперечувала встановлених судом обставин щодо отримання ОСОБА_2 від Товариства за Кредитним договором в позику всіх зазначених в договорі сум та жодною стороною не оспорювались у даній справі обставини щодо розміру заборгованості і способу реалізації предмета іпотеки, з огляду на що вони не можуть бути предметом перевірки апеляційним судом.
У даній справі заявники апеляційної скарги заперечували обставини щодо дії Кредитного договору, як основного зобов'язання, та стверджували про припинення Договору іпотеки.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції всесторонньо і повно з'ясував обставини у справі та дотримався норм матеріального права.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти /частина перша статті 1054 Цивільного кодексу України - ЦК України/.
З наявних у суду матеріалів справи вбачається, що Товариство реалізувало своє право на стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором з приводу чого є рішення суду, яке набрало законної сили.
Преюдиційність фактів, які є підставою для звільнення від доказування відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України, ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними /ті самі особи або особа/ і об'єктивними /предмет спору, предмет доказування/ межами, за якими обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За приписами статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; чинне законодавство (частина перша статті 598, статті 599-601, 604-609 ЦК України не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення за умови що таке рішення не виконано та тим самим не відбулось виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов'язання.
У відповідності до положень частини 1 статті 12, частини 1 та 5 статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог так і заперечень; причому докази подаються сторонами.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Виходячи з фактичних обставин справи, посилання відповідача та третьої особи припинення зобов'язання не можуть ґрунтуватись виключно на припущеннях.
Ключові аргументи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з приводу того, що припинився сам правочин як договір, висунуті заявниками в їхніх апеляційних скаргах, не свідчать про закінчення строку дії договору іпотеки та не задовольняють вимогу законності, передбачену в контексті вказаних норм права в яких ідеться про припинення зобов'язання.
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону про іпотеку).
За змістом статті 17 Закону про іпотеку іпотека зокрема припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору, визнання іпотечного договору недійсним чи з інших підстав, передбачених цим Законом.
В статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, за якою, кожний вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки презумпція не буде спростована.
Отже до спростування презумпції правомірності договору іпотекивсі права набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватись, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Та стосовно обставин справи спростування презумпції правомірності не було, оскільки недійсність правочину /договору іпотеки/ прямо законом не встановлена, та жодна із сторін не оспорювала обставин щодо укладення договору іпотеки.
Вираження волі сторін відбулось вчиненням певних дій, складанням та підписанням письмового Договору іпотеки, та суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що мало місце втілення волі у письмовому вираженні.
Таким чином, умови викладені в письмовому договорі, що оформлений та підписаний обома сторонами, якими були погоджені зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання,
опис предмета іпотеки, умови за яких іпотека припиняється повинні виконуватись належним чином, та суд обґрунтовано виходив з того, що між сторонами виникли права та обов'язки, саме ті, що випливають із змісту договору.
Згідно Кредитного договору як основного зобов'язання банк реалізовуючи в односторонньому порядку право вимоги від позичальника дострокового повернення повної суми заборгованості за цим договором в такій вимозі вправі вимагати дострокового розірвання договору після повернення повної суми заборгованості, також передбачено, що договір вважається розірваним з моменту повернення повної суми.
За конкретних обставин цієї справи банк у вимозі не ставив питання про розірвання договору позики також відсутні обставини щодо повернення позичальником всієї суми заборгованості.
Отже, наявність самої вимоги про дострокове повернення всієї суми заборгованості так само як і самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.
Інші підстави для скасування рішення суду ОСОБА_2 пов'язувала із порушенням її прав, оскільки судом невірно застосовані норми матеріального права щодо її права як співвласника предмету іпотеки.
Та апеляційний суд надає цьому аспекту надважливе значення, однак виходить із детальної оцінки умов договору іпотеки, а саме пункту 9.1 який містить відомості про те, що він укладається за згодою дружини іпотекодавця ОСОБА_2 , справжність підпису якої засвідчено нотаріально /том І а.с.11-12/ та зауважує, що угода /Договір іпотеки/ укладено між Товариством ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , засвідчений їхніми підписами та посвідчений нотаріально, з огляду на що суд вважає, що заявниця ОСОБА_2 , була обізнана про відносини іпотеки що склалися і не має жодних причин сумніватися в достовірності підпису останньої і в законності цієї угоди під час її підписання.
Заявники апеляційної скарги ОСОБА_2 , жодних доказів в спростування таких висновків суду першої інстанції не надала. ОСОБА_2 повною мірою могла реалізувати свої права в суді апеляційної інстанції однак не змогла спростувати висновків суду першої інстанції, не навела відомостей про належне виконання умов договору та сплату позики у розмірі що визначений умовами договору.
Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: "Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи ... незалежним і безстороннім судом ..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру...".
Згідно статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У розумінні норм процесуального права України особа визначивши свої права, реалізує їх за своїм розсудом та розпорядження своїми правами являється одним із основоположних принципів судочинства.
Отже суд позбавлений можливості примусити ОСОБА_2 бути в даних відносинах позивачем яка би відстоювала своє право співвласника в суді.
ОСОБА_2 беззаперечно мала можливість для звернення до суду за захистом порушеного права у строки визначенні чинним законодавством та остання не довела та не підтвердила належними доказами існування жодних обставин які би об'єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду за захистом свого права власності.
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Разом з тим суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції створили всі умови за яких заявники апеляційних скарг повною мірою могли реалізувати свої процесуальні права в суді, надавати письмові пояснення та докази щодо обставин, на які вони посилалися як на підставу своїх заперечень. Третя особа беззаперечно мала можливість ознайомитися із змістом позовної заяви Товариства і матеріалами справи, та несе ризик настання наслідків, пов'язаних із не вчиненням нею процесуальних дій.
Також не спростовують фактичних обставин справи, встановлених судом і не дають підстав для іншого висновку доводи заявників апеляційних скарг щодо закінчення строків давності та неможливості захисту прав позивача з цих причин.
Наведені обставини бели предметом перевірки судом в іншій справі за наслідками розгляду якої рішення суду набрало законної сили та які не являються належним підтвердженням того, що Кредитний договір чи Договір іпотеки припинені.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги про законність та обґрунтованість рішення суду, висновки суду здійсненні з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 26 травня 2021року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття та касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 29 листопада 2021року.
Судді: