29 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 120/3174/21-а
адміністративне провадження № К/9901/40577/21
Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Мацедонська В. Е.,
перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора
на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року
та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року
у справі №120/3174/21-а за позовом ОСОБА_1 до четвертої кадрової комісії прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Вінницької обласної прокуратури, третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Вінницької обласної прокуратури, третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Офісу Генерального прокурора, про визнання протиправними та скасування рішення про неуспішне проходження атестації, наказу про звільнення з посади та органів прокуратури, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року, адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) № 154 від 11.01.2021 року про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 .
Визнано протиправним та скасовано наказ керівника Вінницької обласної прокуратури № 332к від 15.03.2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Ямпільського відділу Могилів-Подільської місцевої прокуратури Вінницької області та органів прокуратури.
Поновлено ОСОБА_1 в Могилів-Подільській окружній прокуратурі на посаді рівнозначній посаді начальника Ямпільського відділу Могилів-Подільської місцевої прокуратури Вінницької області з 16.03.2021 року.
Стягнуто з Вінницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 108548,16 грн. без урахування обов'язкових відрахувань.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Офіс Генерального прокурора подав касаційну скаргу до Верховного Суду.
За наслідками перевірки касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим статтями 328 - 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддею-доповідачем встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо питання застосування пункту 7 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону від 19 вересня 2019 року №113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - "Закон №113-ІХ") щодо визначеного цим Законом імперативу про можливість переведення прокурорів до Офісу Генерального прокурора лише у разі успішного проходження атестації, пункту 15 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону та пункту 9 розділу ІV Порядку №221, якими визначені джерела отримання інформації про прокурора для забезпечення цілей атестації, пункту 17 щодо дискреції кадрових комісій на прийняття рішення за результатами проходження прокурорами атестації, а також щодо застосування підпункту 2 пункту 19 Закону №113-ІХ, як визначеної цим Законом підстави для звільнення прокурорів на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 року №223, пункту 10 розділу V Порядку №221 про право фізичних осіб та юридичних осіб, органів державної влади та місцевого самоврядування подавати інформацію про прокурора кадровій комісії, та дискрецію кадрових комісій приймати рішення без додаткового офіційного підтвердження відомостей, отриманих від фізичних осіб.
Надалі, у касаційній скарзі скаржник посилається на фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики, винятковість цієї справи для Офісу Генерального прокурора та інших органів прокуратури.
Вирішуючи питання відкриття касаційного оскарження з вказаної підстави, Суд виходить з наступного.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України можливе щодо тих норм права, які були чи повинні були, на думку заявника, застосовані судами при вирішенні спору і таке застосування/не застосування зазначено заявником касаційної скарги як неправильне, із викладенням мотивів неправильності застосування/не застосування наведених норм права.
Положеннями пунктів 7, 15, 17 розділу ІІ Закону №113-ІХ урегульовані умови переведення прокурорів (пункт 7) та питання організації проходження ними атестації і наведені норми є загальними, а касаційна скарга не містить об'єктивних мотивів щодо їхнього неправильного застосування судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду саме у цій справі щодо цих норм. Водночас зазначивши про ці норми заявник не виклав їх у взаємозв'язку із обставинами справи. Так, у касаційній скарзі відповідач лише безсистемно цитує окремі положення Закону №113-ІХ, Порядку №221 та Порядку №223 без конкретизації норм з посиланням на обставини справи, вказує на запровадження реформування системи органів прокуратури, цитує статті Закону України "Про прокуратуру" та описує процедуру проходження прокурорами атестації, проте не зазначає у чому саме полягає неправильність їхнього застосування судами, обмежившись лише доводами про законність прийнятих рішень, що є предметом оскарження у цій справі, необхідність формування єдиної правозастосовчої практики та винятковості справи. Такі доводи є формальними, оскільки оцінка законності будь-яких рішень, у першу чергу, залежить від дотримання суб'єктом владних повноважень усіх критеріїв, визначених статтею 2 КАС України, що є гарантією правомірності цього рішення.
Верховний Суд зазначає, що саме конкретні обставини, які вплинули на прийняття рішення, визначають межі дискреції адміністративного органу та його посадових осіб.
Наявність або відсутність обставин, вказаних у рішенні, у разі його оскарження, має бути перевірена судами під час розгляду справи з метою надання оцінки спірному рішенню на відповідність критеріям, визначеним статтею 2 КАС України.
При цьому, на час подання касаційної скарги Верховним Судом вже викладено висновок щодо застосування підпункту 2 пункту 19 Закону №113-ІХ, як визначеної підстави для звільнення прокурорів на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у зв'язку з наявністю рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації, а тому посилання в цій частині на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України є необгрунтованим.
Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, Офіс Генерального прокурора не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Проста констатація самого факту наявності або відсутності постанови Верховного Суду у справі з подібними правовідносинами не є достатньою підставою для обґрунтування касаційної скарги, оскільки вимагає визначення норми права, щодо якої наявний або відсутній висновок Верховного Суду та викладення обґрунтувань неправильного застосування/ не застосування цієї норми права.
Лише загальні посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, або незастосування такого висновку, за відсутності вмотивованих аргументів, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року у справі №120/3174/21-а за позовом ОСОБА_1 до четвертої кадрової комісії прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Вінницької обласної прокуратури, третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя В. Е. Мацедонська