Справа № 758/3079/21 Головуючий 1 інстанція- Петров Д.В.
Провадження № 22-ц/824/12210/2021 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.
іменем України
25 листопада 2021 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Верланова С.М, Мережко М.В.,
за участю секретаря Осінчук Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Підпалової Марини Леонідівни в інтересах ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м.Києва від 07 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокінвестгруп», третя особа ОСОБА_3 про визнання припиненим зобов'язання за договором іпотеки та виключення з Єдиного реєстру заборон запису про державну реєстрацію заборони відчуження майна,-
У березні 2021 року ОСОБА_2 в особі представника адвоката Підпалової М.Л. звернуласядо суду із вказаним позовом,який мотивувала тим, що 5 березня 2004 року ОСОБА_2 виступила майновим поручителем позичальниці ОСОБА_4 , яка одержала за кредитним договором № 11/05-03-2004 від 05 березня 2004 року у ВАТ «Банк «Біг Енергія» кредит в сумі 16000 доларів США. На забезпечення своєчасного та повного виконання зобов'язань позичальниці ОСОБА_4 , між позивачкою і ВАТ «Банк «Біг енергія» було укладено договір іпотеки, за яким позивачка передала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . У зв'язку з посвідченням договору іпотеки нотаріусом було накладено заборону відчуження цієї квартири та зареєстровано її в реєстрі № 839 в реєстрі заборон за № 33.
Всі обов'язки позичальниці ОСОБА_4 з повернення кредитної заборгованості були виконані в повному обсязі належним чином, що підтверджується відповідними копіями квитанцій про повернення кредиту, а тому на підставі встановленій законом, зобов'язання іпотекодавця перед іпотекодержателем є фактично припиненими з 02 червня 2005 року - дня повного повернення кредиту. Однак, як з'ясувалось, банком у зв'язку з виконанням умов кредитного договору було вилучено запис з Державного реєстру. З огляду на завершення у 2015 році процедури ліквідації Банку «Біг Енергія» та наявністю непроданих активів, ліквідатор передав їх в управління відповідачу ТОВ «Брокінвестгруп». При цьому за повідомленням НБУ у переліку непроданих активів ВАТ «Банк «Біг енергія», переданих відповідачу, заборгованість ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перед банком відсутня, а кредитна справа на зберігання до НБУ ліквідатором не передавалася.
У зв'язку з наведеним, просила визнати припиненими зобов'язання за договором
- 2 -
іпотеки, укладеним 05 березня 2004 року між ВАТ «Банк «БІГ Енергія», правонаступником якого є ТОВ «Брокінвестгруп», та ОСОБА_2 , предметом якого є квартира АДРЕСА_1 та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про державну реєстрацію заборони № 1573065 від 26.12.2004 внесений на підставі Договору іпотеки № 837 від 05 березня 2004 року приватним нотаріусом Київського міського округу Івановим П.Ю. на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_2 , стягнути з відповідача на користь позивачки понесені нею судові витрати в розмірі 908 грн.
Рішенням Подільського районного суду м.Києва від 07 червня 2021 року узадоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням, ОСОБА_2 в особі представника адвоката Підпалової М.Л. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким її позов задоволити у повному обсязі, посилаючись на його незаконність і необгрунтованість.
Скарга мотивована тим, що суд дав неналежну оцінку поданим нею доказам та належно не мотивував їх відхилення. Зокрема, суд не врахував повідомлення НБУ, в яких чітко вказано про відсутність будь-якої заборгованості позивачки і боржника перед банком. Немає такої заборгованості і у відповідача ТОВ «Брокінвестгруп», якому ліквідатор передав непродані активи банку в управління. Суд не врахував що подані нею квитанції свідчать про повернення 02 червня 2005 року кредиту у повному обсязі, як і не врахував відсутність відомостей про іпотеку в Державному реєстрі іпотек. Також суд проігнорував акт прийому-передачі документів, укладений одночасно з укладанням договору іпотеки, за яким позивачка передала банку оригінал договору купівлі-продажу квартири, на підставі якого вона є її власником, а наявність у неї оригіналу цього договору свідчить про виконання обовязків за кредитом і відповідно припинення іпотеки. Суд не звернув уваги, що за 15 років жодної претензії до неї з боку банку чи інших осіб не було, що доводить законність її вимог. Суд не врахував положення ст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людиги і основоположних свобод, що навність арешту позбавить її права вільно розпорядитися власністю.
Відповідач ТОВ «Брокінвестгруп» подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно відмовив у задоволенні позову з огляду на недоведеність погашення заборгованості, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду. Вказав, що товариство не є належним відповдіачем, оскільки не є правонаступником банку, а є лише управителем переданих йому активів,
В суді апеляційної інстанції представник позивачки ОСОБА_2 адвокат Підпалова М.Л. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримала, просила задоволити та скасувати рішення Подільського районного суду м.Києва як незаконне.
Відповідач ТОВ «Брокінвестгруп» належним чином повідомлений про час розгляду справи, що стверджується направленою згідно ч.6 ст.128 ЦПК України на його електронну адресу судовою повісткою і повідомленням про її доставлення, до суду не з'явився, причин неявки не повідомив, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
- 3 -
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.
Судом першої інстанції встановлено, що 05 березня 2004 року між ВАТ Банк «БІГ Енергія» і ОСОБА_2 укладено договір іпотеки на забезпечення своєчасного та повного виконання зобов'язання боржником ОСОБА_4 за кредитним договором № 11/05-03-2004 від 05 березня 2004 року. За умовами договору іпотеки ОСОБА_2 передала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 , яка належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого Київською Універсальною біржою 14 лютого 1996 року.
У зв'язку з укладенням вказаного договору іпотеки приватним нотаріусом Івановим П.Ю. зареєстровано 05 березня 2004 року обтяження у вигляді заборони відчуження належної ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 , що стверджується інформацією з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Також судом встановлено, що постановою Правління Національного банку України № 97 від 24 лютого 2010 року відкликано банківську ліцензію та ініційовано процедуру ліквідації ВАТ Банк «БІГ Енергія» із 01 березня 2010 року.
02 квітня 2015 Національним банком України прийнято рішення про затвердження ліквідаційного балансу, ухвалення остаточного звіту ліквідатора та завершення процедури ліквідації банку.
За рішенням ліквідатора непродані активи банку та перелік вимог кредиторів передано юридичній особі - ТОВ «Брокінвестгруп» відповідно до договору про передавання в управління непроданих активів від 28 січня 2014 року.
Згідно листів Національного банку України від 04 серпня 2020 року та 05 січня 2021 року у переліку непроданих активів ВАТ Банк «БІГ Енергія», переданих в управління управителю ТОВ «Брокінвестгруп» на підставі договору, заборгованість ОСОБА_4 і ОСОБА_2 перед ВАТ Банк «БІГ Енергія» відсутня. В описах архівних справ ВАТ Банку «БІГ Енергія» кредитна справа на ім'я ОСОБА_4 і ОСОБА_2 не значиться та на архівне зберігання до НБУ ліквідатором ВАТ Банку «БІГ Енергія» не передавалася.
Постановою приватого нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравченко І.В. від 22 лютого 2021 року про відмову у вчиненні нотарфіальної дії відмовлено ОСОБА_2 у знятті заборони відчуження належної їй квартири АДРЕСА_1 , у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 не було надано документів, що відповідно до законодавства України є підставою для зняття заборони.
Вказані обстаивни підтверджуються наявними у справі доказами.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, щопозивачкою та її представником не надано належних і беззаперечних доказів того, що позивачкою виконані зобов'язання за договором іпотеки, а тому відсутні правові підстави для зняття заборони відчуження нерухомого майна.
При цьому суд керувався тим, що посилання представника позивачки на повідомлення Національного банку України про відсутність інформації по договору позики
- 4 -
та іпотеки, а також надання позивачкою копій квитанцій про повернення кредиту не може бути обставиною, яка б свідчила про повне виконання зобов'язання позивачкою.
Колегія суддів частково погоджується із такими висновками.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Виходячи зі змісту ст.ст.526, 599 ЦК України зобов'язання вважається виконаним належним чином, якщо таке виконання здійснене відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться.
Згідно положень ст.ст.546,575 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.
За приписами ст.ст.3, 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Іпотека припиняється зокрема у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції прийшов до вірних висновків про недоведеність факту належного виконаня основного зобов'язання за кредитним договором і його припинення, що у свою чергу могло б свідчити про припинення забезпечувального зобов'язання іпотеки.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд дав неналежну оцінку поданим позивачкою доказам, зокрема квитанціям про сплату коштів, які свідчать про повернення кредиту у повному обсязі 02 червня 2005 року, колегія суддів відхиляє як необгрунтовні.
По-перше, в матеріалах справи відсутній кредитний договір чи його копія, укладений з позичальницею ОСОБА_4 , що унеможливлює встановлення його змісту, в тому числі прав та обов'язків сторін, графіку погашення боргу, відповідальності у випадку його невиконання чи неналежного виконання.
По-друге, із копії договору іпотеки вбачається, що він забезпечує кредитний договір, за яким ОСОБА_4 отримала 16 тисяч доларів США терміном на 1 рік під 16 % річних. Тобто, за кредитним договором поверненню підлягали кредитні кошти у розмірі отриманого кредиту 16 тисяч доларів США та проценти 16 % річних за рік у розмірі 2560 доларів США, а надані позивачкою квитанції підтверджують сплату коштів у розмірі лише близько 17 тисяч доларів США, що спростовує посилання позивачки на повернення коштів у повному обсязі і припинення кредитного зобов'язання.
По-третє, як вбачється із п.1.1. договору іпотеки кредит надавася позичальниці ОСОБА_4 строком до до 03 березня 2005 року, водночас останні платкжі згідно
- 5 -
наданих квитанцій вчинені 02 червня 2005 року, що свідчить про порушення основного зобов'язання і відповідно спростовує висновки про його виконання належним чином і припинення.
Це ж стосується решти доводів апеляційної скарги про те, що суд не врахував повідомлення НБУ про відсутність заборгованості позивачки і боржника перед банком, наявність у позивачки оригіналу правовстановлюючого документу на квартиру, відсутність до неї претензій кредитора, які безпідставні і не є належним і допустимим доказом припинення кредитного зобов'язання з огляду на ого належне виконання.
Відхиляючи дані доводи, колегія суддів звертає увагу, що у випадку ліквідації кредитора і відсутності претензій до боржника, зобов'язання відповідно до приписів ст.609 ЦК України припиняється у зв'язку із ліквідацією юридичної особи кредитора, а не у зв'язку із належним виконанням зобов'язання, як помилково вважає позивачка.
Аргументи скарги про те, що суд не врахував положення ст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людиги і основоположних свобод, що навність арешту позбавить її права вільно розпорядитися власністю недоречні, оскільки в даному випадку не встановлено припинення основного кредитного зобов'язання.
Водночас, вирішуючи спір, суд допустив порушення норм процесуального права, які полягають у наступному.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч.ч.1 та 3 ст.13 ЦПК України).
Відповідачем у справі може бути фізична або юридична особа, а також держава (ч.2 ст.48 ЦПК України) до якої звернуті матеріально-правові вимоги позивача і яка, за твердженням позивача, є або порушником його прав, або необґрунтовано, на думку позивача, оспорює його права, і на якого внаслідок цього може бути покладено обов'язки судовим рішенням і за рахунок якого може бути поновлено права.
Аналогічні роз'яснення містить п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», згідно якого оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (п.41); від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (п.49); від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (п.50); від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (п.п.37,54); від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (п.31.4); від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (п.38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (п.31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (п.63); від 11 вересня 2019 року у справі № 203/3682/17; від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (п.71)).
Предметом спору в даній справі є припинення забезпечувального зобов'язання за договором іпотеки внаслідок належного виконання основного зобов'язання за кредитним договором і його припинення.
У справі, що переглядається, встановлено, що кредитор і іпотекодержатель ВАТ Банк «БІГ Енергія» ліквідований у 2015 році, що стверджується листами НБУ.
- 6 -
Також, судом встановлено, що відповідач ТОВ «Брокінвестгруп», до якого позивачкою заявлено вимоги, не є правонаступником банку, а здійснює управління непроданими активами та пасивами банку відповідно до договору про передавання в управління непроданих активів від 28 січня 2014 року.
При цьому судом встановлено, що заборгованість ОСОБА_4 і ОСОБА_2 за кредитним договором як непроданий актив відповідачу ТОВ «Брокінвестгруп» не передавалася, відповідач жодних вимог до позивачки щодо повернення кредитних кошштів за рахунок предмета іпотеки не пред'являв, а відтак не порушує її прав та охоронюваних інтересів, що у свою чергу свідчить, що позовна вимога не може бути звернена до ТОВ «Брокінвестгруп, який є неналежним відповідачем.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для закриття провадження у справі, а є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог до цього відповідача, який не є належним (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (п.40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (п.50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (п.37,44), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (п.31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (п.39); від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (п.75); від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (п.74)).
Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (п.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц).
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Водночас колегія суддів вважає, що вищенаведене порушення судом норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення спору, оскільки позов не підлягає до задоволення, як такий, що пред'явлений до неналежного відповідача.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норми матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
У відповідності до ч.4 ст.376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
З огляду на наведене мотивувальна частина рішення Подільського районного суду м.Києва від 07 червня 2021 року підлягає зміні в частині визначення правових підстав відмови у задоволенні позову, з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.
Оскільки апеляційний суд змінює рішення суду першої інстанції, але виключно у частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу П ідпалової Марини Леонідівни в інтересах ОСОБА_2 задоволити частково.
- 7 -
Рішення Подільського районного суду м.Києва від 07 червня 2021 року змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Подільського районного суду м.Києва від 07 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Головуючий
Судді: