справа № 760/14049/16-ц
провадження № 22-ц/824/16330/2021
26 листопада 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача Кирилюк Г.М.,
суддів: Рейнарт І.М., Семенюк Т.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ганчук Юлія Ярославівна, про визнання заповіту недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 30 вересня 2021 року у складі судді Усатової І.А.,
встановив:
15.08.2016 ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати недійсним заповіт, складений 02 листопада 2015 року від імені ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , посвідчений приватний нотаріусом Київського міського нотаріального округу 02.11.2015 за реєстровим №2574.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що волевиявлення заповідача не було вільним, оскільки на час його складання ОСОБА_3 страждав на психічне захворювання.
27.08.2021 ОСОБА_1 звернулась до суду з клопотанням про призначення у справі посмертної судово-психіатричної експертизи, на вирішення якої просила поставити питання:
1.Чи страждав за життя померлий ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на психічне захворювання, яке впливало на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними?
2. Чи усвідомлював ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , значення своїх дій та чи міг керувати ними в момент складення заповіту від 02 листопада 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ганчук Ю. Я. та зареєстрованого в реєстрі за №2574?
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 30 вересня 2021 року клопотання ОСОБА_1 про проведення посмертної судово-психіатричної експертизи повернуто заявнику.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 30 вересня 2021 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Свої доводи мотивує тим, що приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої не звернув уваги на те, що нею була подана заява не про забезпечення доказів, а клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи, про що зазначено в його назві, обґрунтуванні ( ст.103-105, 183 ЦПК України) та прохальній частині.
Крім того, такі процесуальні дії як призначення експертизи (ст. 103-105 ЦПК України) та забезпечення доказів (ст. 116-118 ЦПК України) мають різну правову природу, різні підстави для задоволення та спрямовані на досягнення різної мети. У зв'язку з цим їх ототожнення є хибним та неприйнятним.
Правом надання відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались.
Відповідно до положень частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 27.08.2021 ОСОБА_1 звернулась до суду з клопотанням про призначення у справі посмертної судово-психіатричної експертизи.
Клопотання обґрунтоване тим, що відповідно до п.2 ч.1 ст.105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов'язковим за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.
Ухвалюючи судове рішення про повернення клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи заявнику, суд першої інстанції виходив з того, що таке клопотання є видом забезпечення доказів, яке подано без дотримання вимог ст.117 ЦПК України.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з таких підстав.
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є, зокрема, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів.
Відповідно до пунктів 5, 7, 8 частини другої статті 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд може роз'яснювати учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи; з'ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста.
За змістом положень статей 102, 103 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу.
Згідно п.2 ч.1 ст.105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов'язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.
Згідно з частинами першою, другою статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Колегія суддів вважає, що особа, яка подає позовну заяву, вправі очікувати від суду застосування вказаних норм процесуального законодавства, які надають їй право звернення з позовом із можливістю подальшого вирішення процесуальних питань щодо визначення предмета доказування, надання та витребування доказів в установленому порядку.
Застосування принципу пропорційності при здійсненні судочинства вимагає такого тлумачення процесуального закону, яке б гарантувало особі право на судовий захист, оскільки держава не вправі обмежувати права особи, не маючи на меті захист суспільних інтересів.
Частинами першою, четвертою статті 84 ЦПК України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. Суд може витребувати докази також до подання позову як захід забезпечення доказів у порядку, встановленому статтями 116-118 цього Кодексу.
Тобто, за змістом статті 84 ЦПК України учасник справи у разі саме неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. При цьому за подання клопотання про витребування доказів судовий збір не сплачується.
Суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов'язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом (частини перша, друга статті 116 ЦПК України).
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 117 ЦПК України за подання заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом. Документ, що підтверджує сплату судового збору, додається до заяви. Суд, встановивши, що заяву про забезпечення доказів подано без додержання вимог цієї статті, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.
Процесуальний механізм забезпечення доказів, зокрема шляхом їх витребування, призначений для того, щоб отримати/зберегти ті докази, щодо яких існують достатні підстави вважати, що з часом їх може бути безповоротно втрачено. Забезпечення доказів - це не тільки спосіб здобути докази, які стосуються предмету доказування і мають значення/потрібні для вирішення справи, але насамперед спосіб одночасно запобігти їх ймовірній втраті у майбутньому. Тобто, ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об'єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів.
Оскаржувана заявником ухвала не містить інформації про звернення ОСОБА_1 із заявою про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи в порядку забезпечення доказів, встановленому статтями 116-118 ЦПК України.
Оскільки відсутні відомості про подання заяви про призначення експертизи саме як заходу забезпечення доказів, то немає підстав для висновку про її подання з порушенням вимог ст. 117 ЦПК України.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції про повернення заявнику клопотання про проведення посмертної судово-психіатричної експертизи постановлена судом з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, порушенням норм процесуального права, що у відповідності до ст. 379 ЦПК України є підставою для її скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 367, 374, 379, 381- 383 ЦПК України суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 30 вересня 2021 року скасувати.
Клопотання ОСОБА_1 про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи в справі за її позовом до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ганчук Юлія Ярославівна, про визнання заповіту недійсним направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач: Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. А. Семенюк