справа №369/10042/20 головуючий у І інстанції: Дубас Т.В.
провадження 22-ц/824/13110/2021 доповідач: Сліпченко О.І.
Іменем України
23 листопада 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сліпченка О.І., суддів Сушко Л.П., Гаращенка Д.Р.
за участю секретаря: Пітенко І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинський районного суду Київської області від 22 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСУКРБУД», треті особи: ОСОБА_2 , Відділ державної реєстрації Києво-Святошинської районної державної адміністрації про визнання припиненими трудових відносин.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд,-
В серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з вищевказаним позовом, який обґрунтовано тим, що відповідно наказу № 6 від 02 липня 2013 року та Протоколу Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСУКРБУД» № 3 від 01 липня 2013 року його, призначено на посаду директора (керівника) ТОВ «РОСУКРБУД».
Позивач втративши зацікавленість, в тому числі й матеріальну, у продовженні перебування у трудових відносинах з Товариством, а також з метою зміни місця роботи, керуючись своїми трудовими правами, подав загальним зборам учасників Товариства засобами поштового зв'язку нотаріальну заяву від 22 лютого 2017 року про звільнення з посади директора за власним бажанням.
Заява про звільнення була проігнорована учасником Товариства, а рішення про звільнення Позивача з посади директора не прийнято.
На початку 2020 року Позивач дізнався, що відомості про те, що він є керівником Товариства є досі актуальними та відображені у Реєстрі, а учасником Товариства не вчинялось жодних дій про звільнення.
Позивачем засобами поштового зв'язку на адресу учасника Товариства було подано Повідомлення щодо прийняття рішення з питань, що належать до компетенції загальних зборів учасників від 18 травня 2020 року, щодо його звільнення.
Вказував, що перебування на посаді директора Товариства та неможливість звільнення у позасудовому порядку порушують його трудові права, а тому просив визнати припиненими з 09 березня 2017 року трудові відносини з ТОВ «РОСУКРБУД» у зв'язку із звільненням за власним бажанням та зобов'язати відділ державної реєстрації внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань, шляхом виключення відомостей про ОСОБА_1 , як керівника ТОВ «РОСУКРБУД».
Рішенням Києво-Святошинський районного суду Київської області від 22 червня 2021 року позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права.
Вказує, що місцевий суд помилково не врахував, що ним повністю виконані вимоги законодавства щодо процедури звільнення його з посади директора товариства, однак зі сторони учасника товариства жодних дій, щодо розгляду питання звільнення не вчинено.
З приводу висновків місцевого суду, щодо пропуску тримісячного строку звернення із позовом зауважує, що порушення його трудових прав є триваючим у часі, а тому посилання на пропуск строку є безпідставним.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 підтвердив позицію викладену в апеляційній скарзі.
Інші належним чином повідомлені учасники справи не з'явились.
У відповідності до вимог статті 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає не в повній мірі.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив місячний строк звернення із позовом про вирішення трудового спору.
Колегія суддів повністю погодитись з таким висновком не може з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі Наказу № 6 від 02 липня 2013 року та Протоколу Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСУКРБУД» № 3 від 01 липня 2013 року ОСОБА_1 призначено на посаду директора ТОВ «РОСУКРБУД», про що зроблено відповідний запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про керівника (директора) Товариства.
22 лютого 2017 року ОСОБА_1 подав загальним зборам учасників Товариства засобами поштового зв'язку нотаріальну заяву директора Товариства - ОСОБА_1 від 22 лютого 2017 року про звільнення з посади директора Товариства за власним бажанням.
На час розгляду в суді загальним зборам учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСУКРБУД» рішення по поданій ОСОБА_1 заяві від 22 лютого 2017 року не прийнято. Відповідно не винесений директором товариства ОСОБА_1 наказ про звільнення з даної посади.
Стаття 23 Декларації прав людини проголошує, що кожна людина має право на працю, вільний вибір роботи, справедливі і сприятливі умови праці та захист від безробіття.
У Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права зазначається, що право на працю - це право кожної людини на отримання можливостей заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Міжнародно-правові акти про працю підкреслюють неприпустимість примусової праці.
Європейська конвенція про права людини 1959 року, Конвенція№ 29 про примусову або обов'язкову працю 1930 року визначають примусову працю як будь-яку роботу або службу, що вимагається від будь-якої особи під загрозою покарання, якщо тільки ця особа не запропонувала добровільні послуги.
Стаття 4 Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод встановлює заборону рабства та примусової праці.
Україна, що ратифікувала названу конвенцію, закріпила уст. 43 Конституції заборону використання примусової праці відповідно до міжнародно-правових стандартів.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
Частиною 1 ст. 9 ЦК України встановлено, що положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Відповідно до п. 4 ч. 1 cт. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.
За ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
Відповідно до ч. 4 ст. 58 Закону України «Про господарські товариства» учасники мають кількість голосів,пропорційну розміру їх часток у статутному капіталі.
Згідно ч. 1 ст. 62 Закону України «Про господарські товариства» у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор).
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 145 ЦК України вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників.
Пунктом 3 ч. 4 ст. 145 ЦК України передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить створення та відкликання виконавчого органу товариства.
Колегія суддів зауважує, що особливість звільнення директора Товариства полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників Товариства (або за рішенням учасника, якщо він є єдиним учасником Товариства) у відповідності до вимог Закону України «Про господарські товариства» в редакції чинній на момент звернення позивача із заявою про звільнення.
За змістом положень ст. 38 КЗпП України, ст. 145 ЦК України, ст. ст. 58, 60, 62 Закону України «Про господарські товариства», праву директора товариства на звільнення за власним бажанням кореспондує обов'язок учасників товариств провести загальні збори та розглянути заяву директора про звільнення і створення виконавчого органу.
Проте з матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано доказів про відправлення повідомлення про скликання загальних зборів з метою вирішення питання про його звільнення ОСОБА_2 за її адресою та, що таке повідомлення отримано учасником товариства.
Посилання позивача на те, що ОСОБА_2 була направлена заява про звільнення не заслуговують на увагу, оскільки відсутні докази, що така заява була отримана учасником товариства та крім того, заява була направлена позивачем за адресою підприємства (а.с. 11), а не за місцем реєстрації учасника товариства - ОСОБА_2 , що унеможливлювало її отримання.
Оскільки, позивачем не здійснені всі необхідні дії, щодо звільнення з посади директора, то звернення з таким позовом є безпідставним і завчасним.
Колегія суддів зауважує, що позивач у позовних вимогах просить визнати припиненими трудові відносини із відповідачем з 09 березня 2017 року, при цьому необхідно враховувати, що необхідних дій задля здійснення звільнення ним не вчинялось понад три роки.
Посилання ОСОБА_1 на бездіяльність учасника ТОВ «РОСУКРБУК», яка виразилася в не розгляді та не вжитті заходів для прийняття рішення про звільнення позивача є необґрунтованими, оскільки саме ОСОБА_1 понад три роки не вчиняв дій задля свого звільнення.
Варто зауважити, що визнання припиненими трудових відносин ОСОБА_1 та товариства із вказаної позивачем дати без відома учасника товариства, може мати негативні наслідки для діяльності підприємства, враховуючи можливість ОСОБА_1 , як директора товариства, здійснювати свої повноваження в період, в який, на його думку, він являвся звільненим.
Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернутись до ТОВ «РОСУКРБУД» із відповідною заявою задля припинення трудових відносин у визначений законом спосіб, при цьому звільнення його із дати вказаної в позовній заяві не являється можливим з огляду на вищевказані обставини справи.
Вищезазначені висновки співпадають із правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 17 лютого 2020 рокуу справі № 462/5997/17, обставин в якій є подібними обставинам справи, яка перебуває на розгляді апеляційного суду.
Враховуючи, що суд першої інстанції прийшов до правильно висновку про відмову в задоволенні позову, але невірно зазначив підстави, апеляційний суд змінює судове рішення, але виключно у частині правового обґрунтування мотивів його прийняття.
Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції необхідно змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинський районного суду Київської області від 22 червня 2021 року змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено «24» листопада 2021 року.
Головуючий
Судді: