Апеляційного провадження: Доповідач - Кулікова С.В.
№ 22-ц/824/14721/2021
м. Київ Справа № 755/15066/19
18 листопада 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кулікової С.В.
суддів - Заришняк Г.М.
- Рубан С.М.
при секретарі - Климчук Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 28 липня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Виниченко Л.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_1 , до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва», Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання права користування квартирою,-
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації у якому за уточненими вимогами просить встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу її з чоловіком ОСОБА_3 з січня 2008 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 - день смерті ОСОБА_3 та визнати право постійного користування її та малолітнього ОСОБА_2 квартирою АДРЕСА_1 .
Позов ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що вона була зареєстрована за іншою адресою, проте фактично із січня 2008 року по теперішній час зі своїм малолітнім сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , постійно та безперешкодно проживає у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_2 . У цій квартирі також проживав по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 її цивільний чоловік ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з яким вона мешкала однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Квартира є комунальною, двокімнатною, площею 26,3 кв.м., надана на вселення згідно ордеру № 9502 від 29.11.1986 року на сім'ю із двох осіб: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - матір ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 , як член сім'ї за згодою його матері ОСОБА_6 та ОСОБА_4 .
Зазначала, що вона зі своїм сином ОСОБА_2 , який народився у АДРЕСА_3 , запис про батька дитини був зроблений за її заявою, були взяті на облік внутрішньо переміщеної особи за місцем фактичного проживання: АДРЕСА_2 , де дитина постійно та безперешкодно проживає із дня народження. Після смерті її чоловіка ОСОБА_3 вона разом із малолітнім сином ОСОБА_7 залишилися проживати у вказаній квартирі, як дружина за цивільним шлюбом із чоловіком ОСОБА_3 . В іншому зареєстрованому шлюбі вона та ОСОБА_3 не перебували.
Стверджувала, що з ОСОБА_3 вони вели спільно господарство, несли спільні витрати на оплату комунальних та інших послуг, на придбання речей спільного користування. Не було заперечень та перешкод з боку будь-яких осіб щодо проживання її з сином у зазначеній квартирі. Вона піклувалась про здоров'я її цивільного чоловіка, а після його смерті забезпечила поховання. За час спільного проживання ОСОБА_3 здійснював піклування щодо малолітнього ОСОБА_2 , купував йому речі, зокрема персональний комп'ютер тощо. На даний час у квартирі ніхто не зареєстрований. Після смерті її цивільного чоловіка вона особисто сплачує комунальні та інші послуги.
Вказувала, що факт спільного проживання встановлюється з метою отримання права користування вищевказаною квартирою після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 її цивільного чоловіка ОСОБА_3 .
Посилаючись на положення ст. ст. 5, 315 ЦПК України, ст. 65 ЖК України позивач просила задовольнити позов.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 28 липня 2021 року позов задоволено частково.
Встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 01 лютого 2008 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 - день смерті ОСОБА_3 .
Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право користування квартирою АДРЕСА_1 .
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 536 грн. 80 коп.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог.
Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначала, що висновки, які зробив суд при ухваленні рішення, що позивачем доведено підстави вселення та проживання у спірній квартирі за згодою наймача квартири не відповідають дійсності, оскільки наймачем квартири на даний час є ОСОБА_4 (батько ОСОБА_3 ), який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 . Ніхто з зареєстрованих в квартирі осіб за життя не звертався про переведення особового рахунку після смерті наймача ОСОБА_4 , тому ОСОБА_3 не був наймачем спірної квартири, а був лише зареєстрованим в ній та мав право користування.
Посилалася на те, що пояснення свідків та надані письмові докази не свідчать безумовно про проживання позивача з померлим ОСОБА_3 однією сім'єю, ведення з ним спільного господарства та виконання обов'язків, що випливають з договору найму житлового приміщення.
У відзиві на апеляційну скаргу, представник позивача просив залишити рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 28 липня 2021 року без змін, а апеляційну скаргу Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації - без задоволення, посилаючись на те, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
В судовому засіданні представник відповідача Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації - Яценюк Л.П. підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.
Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_8 проти доводів апеляційної скарги заперечували та просили залишити її без задоволення.
Представник третьої особи КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» Мацієвська О.П. просила апеляційну скаргу задовольнити.
Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення учасників справи, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що Ордер № 9502 обмінний від 29.11.1986 року на право вселення у двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 площею 26,3 кв.м. був виданий Управлінням по обліку та розподілу житлової площі виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів на ім'я ОСОБА_4 складом сім'ї з двох осіб: останнього та дружини ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 15, 40).
Згідно свідоцтв про смерть, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_7 (т. 1 а.с. 94 зв.), ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_8 (т. 1 а.с. 94).
Відповідно свідоцтва про народження та копії паспорта, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_9 , його матір'ю була ОСОБА_9 , зареєстрований ОСОБА_3 у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 був з 13.04.1995 року (т. 1 а.с. 33, 33 зв., 45).
Згідно довідки ЖРЕО № 413 від 27.08.2008 р. № 1128, ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 була зареєстрована в період часу з 21.10.1980 року по 02.03.2006 року, знята з реєстрації у зв'язку зі смертю (т. 1 а.с. 95).
Судом безспірно встановлено, що ОСОБА_3 був зареєстрований у спірній квартирі за життя його матері.
Відповідно свідоцтва про смерть, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1 а.с. 48).
Згідно Витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва № 8478620 від 20.09.2019, станом на 20.09.2019 зареєстровані особи у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 - відсутні (т. 1 а.с. 46).
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , є матір'ю малолітнього сина позивача ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_11 (т. 1 а.с. 31, 35). Запис про народження дитини позивачем зареєстровано на підставі частини першої ст. 135 СК України (копія Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження - т. 1 а.с. 77).
Відповідно довідки від 06.02.2020 № 9 та довідки для дільничного педіатра або сімейного лікаря від 08.10.2008 р., виданої позивачу ОСОБА_1 , дитина - хлопчик народився ІНФОРМАЦІЯ_11 в пологовому будинку № 6 м. Києва (т. 1 а.с. 34, т. 2 а.с. 30).
Згідно довідки Дошкільного навчального закладу № 670 від 18.08.2017 № 88, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відвідував ДНЗ № 670 Дніпровського району м. Києва з 19.01.2012 року по 29.05.2015 р. (т. 1 а.с. 36).
Відповідно довідки Середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 180 м. Києва від 17.08.2017 р. № 260, ОСОБА_2 з 01.09.2015 року був зарахований до 1-А класу СЗШ № 180 м. Києва, в даний час ОСОБА_10 є учнем 3-А класу (т. 1 а.с. 37).
Згідно характеристики виданої Середньою загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів № 180 м. Києва від 04.02.2020, ОСОБА_2 безперервно навчається в СЗШ № 180 з 01.09.2015 року до теперішнього часу, проживає разом з матір'ю ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 31).
Позивач та її син зареєстровані за адресою: АДРЕСА_4 , тобто на тимчасово непідконтрольній території. За повідомленням ОСОБА_1 , вказана адреса є місцем проживання її матері ОСОБА_11 та належить на праві власності останній, на підтвердження чого надана копія домової книги (т. 1 а.с. 81 - 84).
Після смерті ОСОБА_3 позивач ОСОБА_1 особисто, а також її представник ОСОБА_12 подавали до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації заяви від 04.03.2019 року, від 06.03.2019 року, від 20.09.2019 року, від 07.10.2019 року, від 21.10.2019 року про зняття з реєстрації місця проживання позивачів у м. Антрацит та про їх реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 93-118), у задоволенні цих заяв було відмовлено.
Позивач ОСОБА_1 та її син ОСОБА_2 були прийняті на облік, як внутрішньо перемішені особи, що підтверджується відповідними довідками від 24.11.2014 року, у яких зазначене місце їх фактичного проживання/перебування: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 32, 38).
Свідок ОСОБА_13 зі сторони відповідача засвідчила, що працює в Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації куди позивач ОСОБА_1 24.11.2014 р. подала заяву про взяття її на облік як внутрішньо переміщеної особи. Після отримання з Дніпровської РДА інформації про те, що за повідомленням позивача вона в м. Києві проживає з 2008 року, управлінням було скасовано довідку про внутрішнє переміщення особи, як таку, що була видана позивачу за недостовірними відомостями, оскільки такі довідки видаються після дати переміщення з 07.04.2014 року. Тому незаконно отримані позивачем кошти щомісячної допомоги та на оплату житлово-комунальних послуг виставлені для їх повернення позивачем, як безпідставно виплачені. За час перебування позивача на обліку співробітниками УПСЗН кожні півроку складалися акти перевірки фактичного місця проживання особи, у яких інформація записана зі слів заявника. У таких актах позивач вказувала що проживає на умовах оренди з 2014 року. Ще 08.08.2016 р., 07.02.2017 р., 09.08.2017 р. та в подальшому складалися акти для виплати позивачу державної соціальної допомоги одинокій матері, у яких також зазначено, що позивач кімнату орендує у знайомих, винаймає житло.
За повідомленням Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 19.11.2019 № 37/09-16510, ОСОБА_1 звернулась до Управління 24.11.2014 року із заявою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи разом з малолітнім сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що була видана первинна така довідка від 24.11.2014 на підставі реєстрації місця проживання в паспорті громадянина України та вказаної особисто ОСОБА_1 дати переміщення - 24.09.2014 року (т. 1 а.с. 129-132).
Під час виплат позивачам щомісячної адресної допомоги, як внутрішньо переміщеним особам, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, співробітником Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації були складені Акти обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 08.08.2016 р., 07.02.2017 р., від 09.08.2017 р., від 05.02.2019 р., від 30.07.2019 р, від 08.08.2018 р. за адресою: АДРЕСА_2 , за змістом яких позивач ОСОБА_1 надавала інформацію про те, що орендує кімнату у вказаній квартирі та проживає за усною домовленістю (т. 1 а.с. 194-200).
Позивач ОСОБА_1 визнала факт надання Управлінню праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації неправдивих відомостей про те, що з місця своєї реєстрації прибула до м. Києва в 2014 році та що проживає у спірній квартирі на умовах найму, при цьому пояснила, що таку інформацію надала з метою отримання додаткової матеріальної допомоги, яку її сім'я потребувала, натомість, фактично вона мешкала у квартирі однією сім'єю з ОСОБА_14 з 2008 року.
Допитана судом свідок зі сторони позивачів ОСОБА_15 засвідчила, що позивач є її сусідкою, яка проживала з ОСОБА_3 . У 2008 р. ОСОБА_16 сказав їй (свідку), що житиме з дівчиною ОСОБА_17 , почали вони разом проживати з початку 2008 року. Коли позивач була вагітна ОСОБА_7 знав, що дитина не від нього, проте сказав, що буде його дитина, назвав хлопчика ОСОБА_10 , був йому за батька, всім забезпечував із самого народження, любив ОСОБА_10 , доглядав за ним та виховував дитину, водив у садок, в школу, годував, розбив з дитиною уроки. Позивач з ОСОБА_3 спільно купували диван, хлібопічку, ноутбук, пральну машину, кавоварку, спільно вели домашнє господарство, на кухні готували по черзі. ОСОБА_16 мав будівельну фірму, коли захворів, то говорив, що матеріально тяжко, стан здоров'я його погіршився за три роки до смерті, не міг ходити. Позивача ОСОБА_16 взяв жити як дружину та відносився, як до своєї жінки. ОСОБА_18 з позивачем жили у більшій кімнаті, ОСОБА_10 відселили у меншу кімнату. ОСОБА_18 робив ОСОБА_19 пропозицію вийти за нього заміж та усиновити дитину, на що позивач говорила, що подумає. Позивач жила з ОСОБА_18 , як член сім'ї, вони мали спільний бюджет. Похованням ОСОБА_18 займалась позивач.
Свідок ОСОБА_20 зі сторони позивачів засвідчив, що його квартира поруч з квартирою позивача. ОСОБА_21 спочатку там мешкав декілька років після смерті своєї матері один, потім сказав, що проживатиме з дівчиною, тоді познайомив його з позивачем. Коли позивач народжувала, ОСОБА_7 їздив до неї у пологовий будинок, купував продукти та все необхідне, давав на операцію гроші. Після народження ОСОБА_10 няньчив дитину, потім водив у садочок, у школу, вважав дитину своїм сином. Працював ОСОБА_21 вдома, забезпечував свою сім'ю, приносив продукти. Позивач ОСОБА_17 стала працювати після декрету, ходила на роботу, а з дитиною вдома займався ОСОБА_18 . Він (свідок) часто був вдома у позивача. ОСОБА_21 відносився до ОСОБА_1 як до своєї дружини, у них було все спільне, жили як чоловік та жінка. Коли ОСОБА_18 захворів, то говорив, йому, що хоче прописати у квартиру ОСОБА_22 та ОСОБА_23 і заробити гроші, щоб приватизувати квартиру. В 90-х роках ОСОБА_21 потрапив в аварію, після чого дуже захворів, ходив з ковінькою, тоді займався по господарству домашніми справами, готував їсти на свою сім'ю. Витрачали гроші ОСОБА_18 та позивач разом, працювали вони обидва або по черзі. Жили ОСОБА_18 з ОСОБА_24 у великій кімнаті, меншу виділили ОСОБА_25 .
Свідок ОСОБА_26 зі сторони позивачів засвідчила, що з літа 2010 року вона знайома з позивачем, з дітьми разом гуляли на майданчику біля своїх будинків, потім дружили сім'ями. Тоді позивач жила зі своїм громадянським чоловіком ОСОБА_3 на 11 поверсі у квартирі АДРЕСА_1 . Вели вони спільний побут, стосунки між ними були хороші, теплі, великі покупки разом купували. Під час декрету ОСОБА_16 повністю забезпечував позивача. Харчувались вони спільно, готували разом або по черзі, жили як одна сім'я. Коли ОСОБА_17 була на роботі ОСОБА_18 повністю займався дитиною, допомагав готувати уроки, вчив працювати за комп'ютером. ОСОБА_16 дуже любив позивача ОСОБА_23 та ОСОБА_10 , оберігав їх, турбувався за ними, організував їм поїздку на море. При зустрічах ОСОБА_16 говорив, що хоче зареєструвати шлюб з ОСОБА_24 . До трьох років після народження дитини ОСОБА_10 позивач не працювала, в той час активно працював ОСОБА_3 подальшому позивач працювала на базарі.
Свідок ОСОБА_27 зі сторони позивачів повідомила, що знає позивача ОСОБА_28 з 2010 року, мають дітей одного віку, зустрічались, дружили сім'ями, спільно проводили свята. Позивач з ОСОБА_14 жили як сім'я. Коли ОСОБА_10 пішов в садочок, позивач вийшла на роботу, до цього всі їхні потреби задовольняв ОСОБА_21 . Харчувались вони разом. Позивач жила, як дружина ОСОБА_7 , спільно виховували дитину. Вони міняли у квартирі вікно на євро для утеплення житла, всі покупки обговорювали спільно. ОСОБА_7 пропонував ОСОБА_19 зареєструвати шлюб, хотів, щоб вони завжди жили з ним.
Свідок ОСОБА_27 зі сторони позивачів засвідчив, що років 8 вони товаришують з позивачем ОСОБА_29 , яка жила з ОСОБА_30 , разом зустрічались на святах, діти у них ровесники. ОСОБА_17 та ОСОБА_7 жили як одна сім'я, вели спільне господарство, часто їх бачив у магазині де вони купували продукти, допомагав їм заносити у квартиру дитячий диван який купив ОСОБА_31 . Він бачив, що позивач та ОСОБА_18 мають спільний бюджет, ОСОБА_7 говорив, що вони збирають гроші на відпочинок на море. В ОСОБА_7 були хворі ноги. Коли ОСОБА_32 був малий, то позивач ОСОБА_17 , ОСОБА_7 та дитина всі жили в залі, а коли ОСОБА_32 підріс, то став жити у меншій кімнаті. Його син та ОСОБА_10 друзі. Він думав, що ОСОБА_7 є чоловіком ОСОБА_19 та рідним батьком ОСОБА_10 , так він його виховував, водив в школу, на гуртки. Позивач у ОСОБА_7 жила на правах дружини. У бесіді з ОСОБА_3 останній казав, що хоче сім'ю та узаконити з позивачем відносини, мав намір усиновити ОСОБА_10 .
Задовольняючи частково позовні вимоги, встановлюючи факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 01 лютого 2008 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 - день смерті ОСОБА_3 , визнаючи за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право користування квартирою АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив з обґрунтованості таких вимог, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Обов'язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).
Проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків.
Частиною третьою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Вирішуючи спір у цій справі та задовольняючи позовні вимоги в частині встановлення факту проживання позивача з ОСОБА_3 з 01 лютого 2008 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 - день смерті ОСОБА_3 , суд першої інстанції надавши належну оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності та показам свідків, дійшов правильного висновку про те, що позивач належними та допустимими доказами довела факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 в період з 01 лютого 2008 року по 13 серпня 2017 року.
За таких обставин посилання в апеляційній скарзі на те, що пояснення свідків та надані письмові докази не свідчать безумовно про проживання позивача з померлим ОСОБА_3 однією сім'єю, ведення з ним спільного господарства та виконання обов'язків, що випливають з договору найму житлового приміщення є безпідставними, адже не спростовують доводи позивача про проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю, що були підтверджені належними та допустимими доказами у їх сукупності.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Частиною першою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
У статті 9 ЖК Української РСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 61, статей 64 та 65 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.
Наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Частиною першою статті 106 ЖК Української РСР передбачено, що повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача.
Відповідно до пункту 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що стаття 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність реєстрації за місцем проживання само по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
У пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» (зі змінами) вказано, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Однак відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення саме по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року № 6-60цс-12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК Української РСР). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК Української РСР).
Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім'ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК Української РСР, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем. За змістом статті 65 ЖК Української РСР за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні.
Статтею 107 ЖК Української РСР визначено, що у разі вибуття наймача та членів його сім'ї, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. У зв'язку зі смертю основного наймача, договір найму на квартиру підлягає оформленню на ім'я члена сім'ї, який має право користуватися квартирою.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктом 1 статті 8 Конвенції гарантовано кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Встановивши, що позивач, як особа, яка проживала з ОСОБА_3 , як член його сім'ї, вселилася до квартири з його згоди, вели з ОСОБА_3 спільне господарство, постійно мешкала за цією адресою з 01 лютого 2008 року і продовжує мешкати після смерті ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), іншого житла на праві власності не має, хоч і має житло на праві користування, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , тобто на непідконтрольній території, суд першої інтсанції обґрунтовано виходив з наявності правових підстав для визнання за позивачем та її неповнолітнім сином права користування спірною квартирою.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено підстави вселення та проживання у спірній квартирі за згодою наймача квартири, оскільки наймачем квартири на даний час є ОСОБА_4 (батько ОСОБА_3 ), який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , ніхто з зареєстрованих в квартирі осіб за життя не звертався про переведення особового рахунку після смерті наймача ОСОБА_4 , тому ОСОБА_3 не був наймачем спірної квартири, а був лише зареєстрованим в ній та мав право користування, колегія суддів відхиляє, оскільки сам по собі факт не звернення зареєстрованої особи за життя про переведення особового рахунку після смерті наймача, враховуючи, що ОСОБА_3 був сином наймача та від народження там проживав, не свідчить про те, що позивач не набув права користування житловим приміщенням, оскільки за обставинами справи безспірно встановлено, що ОСОБА_3 висловловив таку згоду. Крім того, як правильно встановлено судом, станом на час смерті ОСОБА_3 та вселення позивача в спірну квартиру інші особи не проживали, отже були відсутні члени сім'ї наймача, від яких би вимагалась згода на вселення позивача до спірної квартири.
Слід зауважити, що відповідач не вказав, яким чином визнання права користування спірною квартирою за позивачем та її неповнолітнім сином порушуються права та інтереси відповідача.
При вирішенні цієї справи судом повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, у зв'язку із чим зроблено правильний висновок про наявність підстав для задоволення позову частково.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому відсутні підстави для задоволення скарги та скасування рішення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 28 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 25 листопада 2021 року.
Головуючий: Судді: