справа №752/15978/20 головуючий у І інстанції: Хоменко В.С. провадження 22-ц/824/11934/2021 доповідач: Сліпченко О.І.
Іменем України
23 листопада 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сліпченка О.І., суддів Сушко Л.П., Гаращенка Д.Р.
за участю секретаря: Пітенко І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 23 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «ТВК» про поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд,-
В серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулась з вищевказаним позовом, який обґрунтовано тим, що вона була прийнята на роботу в Державне підприємство «ТВК» без випробувального терміну на посаду контролера з 23 березня 2020 року.
Наказом від 23 березня 2020 року було запроваджено дистанційний режим роботи із визначенням її робочого місця за адресою: АДРЕСА_1 , та встановленням робочих годин.
08 липня 2020 року вона отримала повідомлення про звільнення з роботи на підставі наказу від 02 липня 2020 року без зазначення підстав звільнення та пропозицією з'явитись для отримання трудової книжки.
З'явившись на підприємстві та отримавши 16 липня 2020 року копію наказу та трудову книжку, вона дізналась, що її звільнено на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули, і що її попереджали про зміни в режимі роботи.
Вважає, що її звільнення є незаконним, оскільки про зміни режиму роботи її не було попереджено, тому вона до моменту звільнення не відвідувала підприємство.
Крім того, вказала, що вказаними діями роботодавцем їй завдано моральної шкоди, оскільки роботодавцем не враховано, що вона має на утриманні батьків похилого віку, які перебувають у безпорадному стані, потребують лікування, на яке нею витрачено всі кошти. Через звільнення вона втратила життєві орієнтири, перебуває сильному нервовому стресі, розуміючи, що не може утримувати ні свою сім'ю, ні своїх батьків.
Просила поновити її на посаді контролера ДП «ТВК», стягнути на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 23 березня 2021 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на ту обставину, що вона працювала дистанційно у зв'язку із запровадженням карантинних обмежень, а доказів про ознайомлення її з наказом про зміну умов праці відповідачем надано не було, а тому вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник підтримали доводи апеляційної скарги, представники ДП «ТВК» виступили проти її задоволення, посилаючись на правомірність звільнення позивача.
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивача було правомірно звільнено з посади, а обставин, які б ставили вказане під сумнів встановлено не було.
Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 23 березня 2020 року ОСОБА_1 прийнято на постійну роботу на посаду контролера ДП «ТВК».
Наказом № 21/1-к від 23 березня 2020 року ОСОБА_1 переведено на дистанційну роботу із визначенням робочого місця за місцем проживання.
Наказом від 16 червня 2020 року №40-а скасовано вищевказаний наказ № 21/1-к від 23 березня 2020 року.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом в.о. Директора ДП «ТВК» № 44-К від 02.07.2020 року звільнено контролера ОСОБА_1 02 липня 2020 року за прогули без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України. Підстави: акт № 1/К від 18 червня 2020 року, акт № 2/К від 19 червня 2020 року, акт № 3/К від 22 червня 2020 року, акт № 4/К від 23 червня 2020 року, акт № 5/К від 24 червня 2020 року, акт № 6/К від 30 червня 2020 року, акт № 2/П від 02 липня 2020 року про відмову контролера ОСОБА_1 надати пояснення.
ДП «ТВК» направило позивачу повідомлення від 02 липня 2020 року про необхідність отримати трудову книжку та ознайомитись із розрахунком (а.с. 6, 7).
Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у ст. ст. 40, 41 КЗпП України.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Так, прогулом визнається відсутність працівника на роботі протягом робочого дня, а також відсутність без поважних причин більше трьох годин безперервно або сумарно. Отже, склад прогулу, вчиненого за виною працівника, характеризується двома ознаками: а) відсутністю на роботі протягом робочого дня; б) відсутністю на роботі протягом дня більше трьох годин як безперервно, так і сумарно. Відсутність на роботі з поважних причин не можна вважати прогулом. У всіх випадках прогулу роботодавець повинен вирішити питання про поважність причин відсутності працівника на роботі. Якщо він вважає, що прогул був здійснений без поважних причин, він може розірвати трудовий договір з працівником. В свою чергу обов'язок доводити поважність причини відсутності на роботі покладений на працівника.
Звільнення працівника з роботи може мати місце за одноразовий випадок прогулу без поважних причин. Але таке звільнення є правом, а не обов'язком роботодавця.
Звільнення за прогул є дисциплінарним стягненням, тому під час його застосування повинні бути дотримані порядок і строки накладення дисциплінарних стягнень. Розірвання трудового договору за цією підставою можливе як у тих випадках, коли працівник після вчинення прогулу приступив до роботи, так і тоді, коли він не має наміру продовжувати працювати. У першому випадку датою звільнення буде дата, зазначена у наказі про звільнення, або останній день роботи такого працівника, в другому випадку - день, коли він фактично залишив роботу.
Згідно із ч. 1 ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:
1)догана;
2)звільнення.
За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Як було встановлено, ОСОБА_1 з 23 березня 2020 року виконувала свої трудові обов'язки за місцем проживання.
Відповідно до пп. 1 п. 2 розділу ІІ Закону № 530-ІХ 17 березня 2020 року роботодавець може доручити працівникові, виконувати протягом певного періоду роботу, визначену трудовим договором, вдома.
При цьому, як підтверджується матеріалами справи, наказом від 16 червня 2020 року скасовано наказ, який був підставою для переведення ОСОБА_1 на дистанційну роботу.
ОСОБА_1 було повідомлено про наявність вищевказаного наказу від 16 червня 2020 року засобами телефонного зв'язку (а.с.143).
Повідомлення про наявність наказу та копія наказу направлялась на поштову адресу позивача 22 червня 2020 року та було вручено 27 червня 2020 року (а.с. 148-151).
Крім того, ОСОБА_1 в судовому засіданні підтвердила передачу їй інформації, щодо наявності наказу, яким припинено дистанційні умови праці, та необхідність виходу на роботу за місцем знаходження підприємства, засобами телефонного зв'язку від представника ДП «ТВК», при цьому вважала, що її прохання, щодо можливості продовження роботи дистанційно, у зв'язку із необхідністю здійснювати догляд за хворим батьком, було задоволено.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що ОСОБА_1 було достеменно відомо про необхідність здійснення своїх посадових обов'язків за місцем працевлаштування, а не дистанційно.
Наказ від 16 червня 2020 року №40-а є чинним, позивачем не оскаржувався.
Представником ДП «ТВК» в судовому засіданні було роз'яснено, що дистанційний режим роботи було введено у зв'язку із карантинними обмеженнями, а враховуючи їх поетапне зняття та відновлення роботи транспорту, звичайний режим роботи підприємства було відновлено.
Як було вірно вказано судом першої інстанції, ОСОБА_1 не заперечує факт відсутності на роботі 18 червня 2020 року, 19 червня 2020 року, 22 червня 2020 року, 23 червня 2020 року, 24 червня 2020 року, 30 червня 2020 року, 02 липня 2020 року.
Факт наявності дистанційного режиму роботи у вищевказаний період спростовано наявними в матеріалах справи доказами.
ОСОБА_1 , попри повідомлення її про скасування дистанційного режиму роботи, роботу за місцем знаходження підприємства не розпочала, наказ про його скасування не оскаржувала.
Доводи апеляційної скарги, щодо відсутності прогулу ОСОБА_1 спростовані вищевказаними обставинами та доказами.
Місцевий суд прийшов до вірного висновку про те, що відсутні підстави вважати, що позивачку було звільнено із посади контролера ДП «ТВК» неправомірно, враховуючи зафіксовану її відсутність на робочому місці, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
З урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам позивача наданим в суді першої інстанції, яким суд надав належну оцінку, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи позивача, при цьому враховуючи, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку.
Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 23 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено «23» листопада 2021 року.
Головуючий
Судді: